Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

Вони не бажають знати навіть своє минуле.

Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

🗺 Географія слов’янської цивілізації.

Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

🔗 Що їх єднало?

▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

На землях Русі за князя Володимира головними були:
▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
▪️ Хорс — світле небесне світило.

У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
▪️ Святовиту — богу війни й правди,
▪️ Руєвиту — богу громів,
▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

Відомі факти:

▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

«Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
«Варяги звались руссю».
«Мова словенська й руська — одна».

Тоді чому досі нас вчать інакше?

🧨 Причина — імперська історія.

З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

Це було політично вигідно імперії.

📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

📖 Детальніше про це — у книгах
«Чий Крим. Війни в степах України»,
«Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

👉 rus-ukraine.com.ua

✊ Історія має власний голос.
В Україні він точно не повинен бути московським.

Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

Вони не бажають знати навіть своє минуле.

Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

🗺 Географія слов’янської цивілізації.

Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

🔗 Що їх єднало?

▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

На землях Русі за князя Володимира головними були:
▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
▪️ Хорс — світле небесне світило.

У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
▪️ Святовиту — богу війни й правди,
▪️ Руєвиту — богу громів,
▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

Відомі факти:

▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

«Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
«Варяги звались руссю».
«Мова словенська й руська — одна».

Тоді чому досі нас вчать інакше?

🧨 Причина — імперська історія.

З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

Це було політично вигідно імперії.

📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

📖 Детальніше про це — у книгах
«Чий Крим. Війни в степах України»,
«Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

👉 rus-ukraine.com.ua

✊ Історія має власний голос.
В Україні він точно не повинен бути московським.

#Ближче_до_Бога

НАДВЕЧІР'Я РІЗДВА, АБО СВЯТВЕЧІР

Дата цього величного свята залежить від дати святкування Різдва. Західні й східні церкви, які використовують григоріанський і новоюліанський календар, відзначають Святий Вечір 24 грудня, а частина християн, яка використовує староюліанський календар, - 6 січня. Україна уже другий рік офіційно відзначає це свято 24 грудня.

Зі Святвечором пов'язаний обряд приготування першої куті. Її називали багатою, оскільки, крім куті, готували ще одинадцять пісних страв.

На Святвечорі обов'язково повинна бути риба, бо вважалося, що риба - одухотворена чародійна страва. Вона ніби з'єднує старосвітські часи з теперішніми, тобто була основним продуктом харчування первісного господаря і сприяла нинішньому, віддавала себе в жертву людям.

У західних регіонах України на Святвечір вареники роблять із багатьма начинками. Найчастіше - з тушкованою квашеною капустою, з капустою й грибами, з картоплею й грибами, з квасолею, а також подекуди з тертим маком і фруктами. В окремих районах у вареники заліплюють перемелений маринований оселедець, приправлений сухарями, пасерованою цибулею й спеціями. Їх називають «креплики» чи «краплики». А солодкі вареники заліплювали фігурно: віночком, рубчиками, зубчиками, ріжками.

З відривного календаря "Український народний календар" за 23 грудня.
----------

#Ближче_до_Бога

НАДВЕЧІР'Я РІЗДВА, АБО СВЯТВЕЧІР

Дата цього величного свята залежить від дати святкування Різдва. Західні й східні церкви, які використовують григоріанський і новоюліанський календар, відзначають Святий Вечір 24 грудня, а частина християн, яка використовує староюліанський календар, - 6 січня. Україна уже другий рік офіційно відзначає це свято 24 грудня.

Зі Святвечором пов'язаний обряд приготування першої куті. Її називали багатою, оскільки, крім куті, готували ще одинадцять пісних страв.

На Святвечорі обов'язково повинна бути риба, бо вважалося, що риба - одухотворена чародійна страва. Вона ніби з'єднує старосвітські часи з теперішніми, тобто була основним продуктом харчування первісного господаря і сприяла нинішньому, віддавала себе в жертву людям.

У західних регіонах України на Святвечір вареники роблять із багатьма начинками. Найчастіше - з тушкованою квашеною капустою, з капустою й грибами, з картоплею й грибами, з квасолею, а також подекуди з тертим маком і фруктами. В окремих районах у вареники заліплюють перемелений маринований оселедець, приправлений сухарями, пасерованою цибулею й спеціями. Їх називають «креплики» чи «краплики». А солодкі вареники заліплювали фігурно: віночком, рубчиками, зубчиками, ріжками.

З відривного календаря "Український народний календар" за 23 грудня.
----------

Новорічний стіл значно подорожчав за останні три роки: вам доведеться добре витратитися

📍Олів’є зросло у ціні з 183 до 264 грн за кілограм.
📍Оселедець під шубою — з 96 до 122 грн.
📍Буженина з ошийку подорожчала майже вдвічі: з 220 до 410 грн.
📍Бутерброди зі шпротами та ікрою тепер коштують 662 грн замість 329.
📍Шампанське також подорожчало — з 140 до 229 грн.
📍Запечена курка (1,5 кг) — з 136 до 193 грн.

І це лише стандартний набір, без інших страв та фруктів з міцним алкоголем 🤷‍♂️
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Форшмак


Інгредієнти:
• Оселедець норвезький — 2шт
• Яйця — 3 шт (зварені круто)
• Цибуля — 1 шт (невелика)
• Яблуко (кисло-солодке) — 1 шт
• Вершкове масло (м’яке) — 60 г
• Лимонний сік — 1–2 ч.л (за смаком)
• Сіль, перець — за смаком

Лаваш з оселедцем🐟
February 07, 2024
Інгредієнти:
•🧈2 плавлених сирки
•🥄50гр масла
•🐟1 оселедець
•🥕1 варена морква
•🌮лаваш
•🥒огірок

Приготування:

1.Плавлені сирки, м'яке масло, оселедець та моркву перебити у блендері. Намазати на лаваш. Огірок нарізати соломкою, покласти на лаваш, закрутити у рулет.

2.Замотати у плівку, залишити у холодильнику на мінімум 2 години. Нарізати на шматочки і рулет готовий.

Смачного❤️

УКРАЇНА БУЛА ! Є І БУДЕ !

ТРИПІЛЬЦІ...

Феноменальність Української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення Незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші в історії людства, ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації.

У пізньої трипільський період значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища річок Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Просування степовиків у Побужжя спричинило відділення софіївських пам'яток в окрему після трипільську так звану «Софіївську культуру» що згодом частково поширилася на Волинь.

В період Пізньої трипільського поселення трипільці винайшли ткацький верстат. І це після винаходу колеса, гончарного колеса та виробів з міді залишило відчутний слід у подальшому розвитку краян-аріїв.На відміну від арктичних і північно-східних сусідів (предків сучасних угрофінських народів), котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудове домоткане вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою.

На шию одягали прикраси, виготовлені з міді, кістки, бронзи, срібла чи золота: ланцюжки, намиста, пекторалі, підвіски. Використовували кілька видів зачісок. Часто волосся заплітали в одну або дві коси. Користувались дзеркальцями, виготовленими з полірованої до блиску бронзи чи срібла. Загалом, зовнішній вигляд оріянок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг.

Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед чоловіків оріян був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією українців. А вояки, крім того, ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою Українських Воїнів та знатних людей…

За періоду пізньої трипільського поселення, на думку деяких фахівців, зберігався патріархальний лад. Проте ставлення чоловіків до жінок було особливим, чим трипільці і відрізнялися від інших землеробних та кочових племен.

Розвивалося гончарне мистецтво та урізноманітнились вироби з кераміки. Так, на трипільській кераміці періоду пізньої трипільських поселень відомі зображення людей, тварин, в першу чергу собак та змій, фантастичних істот та багато візерунків. Інколи ці елементи складають цілі «картини».Як вважають археологи, «більшість з них має землеробський зміст.»Відомо також багато трипільських статуеток – в першу чергу жінок та биків. Вважають, що ці статуетки були уособленням Великої Богині, а бик символізував чоловіче начало.

Досі загадкою залишається призначення біноклевидних сосудів, які часто зустрічаються в рештках жител. Більшість з них не має денець, тож не могла використовуватися для зберігання чогось. Найпоширенішими версіями є, що ці «біноклі» використовувалися для землеробського обряду «напування землі», або, обтягнуті шкірою – як ритуальні барабани. Вважається, що культове значення мали і фігурки, моделі жител та возів, які знаходять у трипільських поселеннях.

Трипільці досягли чималих успіхів завдяки власній праці, розуму та ресурсам дуже багатої землі, яку нині називають Україною.

В Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України. [Інформацію взято з мережі інтернет]

А якщо вам цікаво поринути в світ Пра-України та пройтись "ДОРОГАМИ ЧАСУ" епохи трипільської цивілізації, запрошую до аудіобіліотеки авторського телеграм_каналу UA🇺🇦«УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» посилання ось тут 👇 тисни:

https://t.me/RuslanSpeaks.

#Постаті

ГРОМАДЯНИН УНР ПЕТРО ДЯЧЕНКО

У 1918 р. - учасник визволення Полтави та Криму під проводом полковника Петра Болбочана. Командир полку Чорних Запорожців, Герой Першого зимового походу (1919-1920). Начальник штабу УПА «Поліська Січ» отамана Бульби-Боровця. Михайло Омелянович-Павленко називав полк Чорних запорожців Петра Дяченка найкращим полком української армії.

Прапор полку був чорним і з одного боку було нашито гасло «Україна або смерть». Чорношличники полку Дяченка нагадували козацьких кіннотників - оголений лоб, з якого звисає козацький «оселедець». Це зараз для декого елемент декору, а на війні з більшовиками для власників «оселедців» застосовували особливі тортури, знаючи, що їх власники належать до «отборних частей Петлюри».

Окремою сторінкою є боротьба Дяченка й чорношличників за долю Петра Болбочана.

Після поразки національних сил Дяченко служив у Польщі, не зрікшись громадянства УНР. З початку Другої світової війни допомагав УПА. У подальшому співпрацював з ОУН. На війні він утратив обох синів, став мовчазним, зосередженим. Щоб не потрапити до рук радянців, здався американцям. Виїхав до Філадельфії. Там захопився квітникарством, став фотографом-аматором. Писав спогади про бойових друзів.

З відривного календаря "Український народний календар" за 22 квітня.
-----------

#буряк #оселедець #закуска