#ранок #наглість #наполегливість #мізки #долари

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Сестра зірок” Мара Вульф
Перша частина трилогії
Видавництво Readberry

Я ще по “Поверненню ангелів” зрозуміла, що Мара Вульф - це моя зупинка. Але навіть не очікувала, що “Сестра зірок” аж так мені сподобається. Хоча ці події було натягнути на наші реалії, особливо після того фрагмента, винесеного на обкладинку.

Мара Вульф взяла більш-менш сучасний світ, але зробила його темнішим та додала магію. На території Франції є Джерело, яке веде на прихований континент Керіс. Колись Мерлін домовився з Королем демонів, що світ залишається людям, а демони житимуть на Керісі. Про всяк випадок навколо Джерела єбанули бар’єр, який утримуватиме демонів. Але минали часи, демони проривалися, а угода, схоже, має бути укладена знову. От тільки цього разу у неї геть кепські умови. У центрі подій - три сестри-відьми, магістр Ложі, яка має охороняти Джерело, ідейний представник Братства, а також ще пара неочікуваних персонажів.

Мені дуже сподобалася Віанна, попри те, що деякі її вчинки я не дуже розуміла (але кохання - воно таке). А от Езру з кожною главою ставало все складніше виправдовувати, бо ну альо, ну якщо вже вирішив йти цим шляхом, так продовжуй і не роби дівчині мізки. Якщо чесно, тут я була більше у захваті від Калеба, ніж від нього.

Як не дивно, я не одразу в’їхала у світ, але коли в’їхала, то так зріднилася з персонажами, шо потім офігєвала кілька разів. Ця книга мене веселила, інтригувала, тішила, лякала і пару разів розбила серце. Бо я до останнього не вірила, що авторка доведе героїв аж… от… туди. Тут, до речі, кліфгенгер, і скажу чесно: на такому моменті закінчувати - це, канєшна, треба совісті вопше не мать)) Добре, що весь цикл вже вийшов!

Ці цифри демонструють пріоритети Кремля у війні проти України.

У 2026 році на оборону та безпеку ерефія планує витратити близько 38% бюджету, тоді як у 2025 році цей показник становив 41%. Тобто, попри інфляцію, санкції та повний піпець в рашистській економіці, ми маємо незначне скорочення витрат на зброю.

Водночас, витрати на пропаганду зростуть на 54%. На державні телеканали у 2026 році планується витратити 106,4 млрд рублів ($1,28 млрд) – значно більше, ніж заплановані 69,1 млрд рублів ($832 млн) у 2025 році. У бюджеті 2025 року також виділялися кошти на Telegram-канал Solovyov Live (4,5 млрд рублів / $47 млн) та онлайн-агрегатор новин Readovka (49 млн рублів / $511 тис.).

Мета росіян спочатку захопити мізки, а потім без проблем можна буде окупувати неокуповані землі України
https://t.me/VVgorkovenko/17168

Діти закриті на ключ, педагоги "вправляють мізки": Залужний пояснив, що не так з військовими ліцеями в Україні
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
https://brovaryregion.in.ua/?p=44642

Вирішила стати жінкою. Не, як раніше, а справжньою. Щоб світити і надихати. Я про це все в теорії знаю, вже й списочок склала. Треба тільки здійснити!

1. Магія ранку.
Встала о 5, щоб відчути цю магію ранку. Відчула. Вирішила більше так не вставати.

2. Пробіжка
На другому колі відкрилися очі. Два своїх і третє в лобі.

3. медитація
Прибігла додому, сіла на килимок, помедитувала. Зреклася суєти й тривоги, захропнула.

4. Привітайся зі світом
Відчинила вікно, що було сили крикнула: "Здрасті!"
Двірник тітка Валя аж мітлу впустила.
Будемо вважати, що світ мене почув.

5. Фейсфітнес.
Перетерла міжбрів'я, потягала себе за скальп, понадувала щоки. Відметелила старість.

6. Йога.
Що сказати? Поза собаки не схожа на собаку. Дельфін не схожий на дельфіна. Верблюд не схожий на верблюда. Брехня. Тільки труп схожий на труп. Труп сподобався.

7. Ранкові ритуали
Зробила гімнастику для очей. Гімнастику для шиї та гімнастику для ніг.
Розігнала лімфу. Продавила енергетичні точки.
Намазала кутикулу.
Пішла у ванну, прийняла душ. Звісно, контрастний.
Довго скрабувалася, потім намазалася молочком з олією арогана. Зробила легкий антицелюлітний масаж усіх проблемних зон, тобто себе.
На обличчя поклала омолоджувальну маску.
Помила волосся безсульфатним шампунем, прополоскала ополіскувачем, нанесла протеїнову маску. Змила, нанесла термозахист, висушила, розчесала, нанесла олію для кінчиків волосся.
Впала без сил.
Полежала, пішла снідати.

8. Корисний сніданок
Приготувала жири, білки, вуглеводи. Смузі та пчхіа.
Сервірувала все красиво, поставила квіточку у вазочку.
Нап'ялила сукню.
Тому що вайб і все таке.
Інакше в жіночому тілі їжа не засвоюється.
Помедитувала на ковбасу, зітхнула, випила смузі з селери під Реквієм Моцарта (духовне наповнення дуже важливе).
Виколупала чіа із зубів, випила каву з молоком. Без кави і без молока. Цикорій із білою рідиною з вівсянки.
Посадила на сукню жирну пляму.

9. Афірмації
Довго доводила собі в дзеркалі, що я щаслива, успішна і наповнена. Сперечалася. Сварилася. Полізла битися з цією дурепою.

10. Мотивування свого чоловіка.
Промотивувала чоловіка. Наздогнала, ще раз промотивувала. Потім він утік, закрився у ванній. Не знаю тепер, чи буде толк.

11. Щоденник подяки. Відкрила щоденник, поставила собі п'ять і розписалася.

12. Турбота про світ.
Розсортувала сміття. Дістала дещо потрібне.

13. Саморозвиток.
Прочитала десять сторінок художньої книжки, нонфікшн і професійної. Добре зайшов податковий кодекс, одразу три в одному.

14. Культурний розвиток
В обід відвідала виставку. Зайшла там у кав'ярню, з'їла боул із кіноа та руколою. На десерт був карамелізований гарбуз і відрижка від незвичної їжі.

15. Хобі
Після виставки пішла на полденс. Несподівано поламала жердину і вивихнула щиколотку. Доведеться переключитися на бісероплетіння.

16. Вечірні ритуали
Прийняла ванну з морською сіллю та олією лаванди. Запалила свічку з ароматом пачулі. Лежала, потіла, посилала в космос позитив. Ледь не здохла від смороду.

Увечері відчуваю - змінилася. Стала цією самою надихаючою. Наповненою кіноа і руколою жінкою.
Яку всі жадають і кричать: Де ти?
Де ти?
Де ти, Шатиркіна?
Голосніше за всіх кричав мій начальник Святослав, телефоном. - Чому на роботу не з'явилася?!
Я йому відповідаю.
- Не можу я, Святославе Ігоровичу, я народжуюся.
- Народжуєш?! - кричить. - У сенсі, Шатиркіна?!
- Не народжую, а народжуюся. Як жінка. Щоб світити й надихати.
- Слухай, Шатиркіна, - каже. - ти мені мізки не пудри. Щоб завтра на роботу. Я тобі зараз файли скину, заповни терміново.
- Я не можу, - відповідаю. - мені ще карту бажань робити, масаж гуаша й інсайти лов...
- Шатиркіна, не біси мене. А то я зараз приїду і сам тобі гуаша зроблю...
- Ви, - кажу, - Святослав Ігорович, на низьких вібраціях перебуваєте. Вам треба біополе почистити.

А він трубку кинув. І файли електронкою надіслав. Довелося заповнювати до пізньої ночі. Потім одразу в позу трупа впала й відрубалася.
Без медитацій і подяк.
Завтра на роботу, а то звільнять.
А я на руколі довго не протримаюся.
Мабуть, народження справжньої жінки доведеться відкласти.
Поживу ще звичайною.
©️Дарья Ісаченко

Вирішила стати жінкою. Не, як раніше, а справжньою. Щоб світити і надихати. Я про це все в теорії знаю, вже й списочок склала. Треба тільки здійснити!

1. Магія ранку.
Встала о 5, щоб відчути цю магію ранку. Відчула. Вирішила більше так не вставати.

2. Пробіжка
На другому колі відкрилися очі. Два своїх і третє в лобі.

3. медитація
Прибігла додому, сіла на килимок, помедитувала. Зреклася суєти й тривоги, захропнула.

4. Привітайся зі світом
Відчинила вікно, що було сили крикнула: "Здрасті!"
Двірник тітка Валя аж мітлу впустила.
Будемо вважати, що світ мене почув.

5. Фейсфітнес.
Перетерла міжбрів'я, потягала себе за скальп, понадувала щоки. Відметелила старість.

6. Йога.
Що сказати? Поза собаки не схожа на собаку. Дельфін не схожий на дельфіна. Верблюд не схожий на верблюда. Брехня. Тільки труп схожий на труп. Труп сподобався.

7. Ранкові ритуали
Зробила гімнастику для очей. Гімнастику для шиї та гімнастику для ніг.
Розігнала лімфу. Продавила енергетичні точки.
Намазала кутикулу.
Пішла у ванну, прийняла душ. Звісно, контрастний.
Довго скрабувалася, потім намазалася молочком з олією арогана. Зробила легкий антицелюлітний масаж усіх проблемних зон, тобто себе.
На обличчя поклала омолоджувальну маску.
Помила волосся безсульфатним шампунем, прополоскала ополіскувачем, нанесла протеїнову маску. Змила, нанесла термозахист, висушила, розчесала, нанесла олію для кінчиків волосся.
Впала без сил.
Полежала, пішла снідати.

8. Корисний сніданок
Приготувала жири, білки, вуглеводи. Смузі та пчхіа.
Сервірувала все красиво, поставила квіточку у вазочку.
Нап'ялила сукню.
Тому що вайб і все таке.
Інакше в жіночому тілі їжа не засвоюється.
Помедитувала на ковбасу, зітхнула, випила смузі з селери під Реквієм Моцарта (духовне наповнення дуже важливе).
Виколупала чіа із зубів, випила каву з молоком. Без кави і без молока. Цикорій із білою рідиною з вівсянки.
Посадила на сукню жирну пляму.

9. Афірмації
Довго доводила собі в дзеркалі, що я щаслива, успішна і наповнена. Сперечалася. Сварилася. Полізла битися з цією дурепою.

10. Мотивування свого чоловіка.
Промотивувала чоловіка. Наздогнала, ще раз промотивувала. Потім він утік, закрився у ванній. Не знаю тепер, чи буде толк.

11. Щоденник подяки. Відкрила щоденник, поставила собі п'ять і розписалася.

12. Турбота про світ.
Розсортувала сміття. Дістала дещо потрібне.

13. Саморозвиток.
Прочитала десять сторінок художньої книжки, нонфікшн і професійної. Добре зайшов податковий кодекс, одразу три в одному.

14. Культурний розвиток
В обід відвідала виставку. Зайшла там у кав'ярню, з'їла боул із кіноа та руколою. На десерт був карамелізований гарбуз і відрижка від незвичної їжі.

15. Хобі
Після виставки пішла на полденс. Несподівано поламала жердину і вивихнула щиколотку. Доведеться переключитися на бісероплетіння.

16. Вечірні ритуали
Прийняла ванну з морською сіллю та олією лаванди. Запалила свічку з ароматом пачулі. Лежала, потіла, посилала в космос позитив. Ледь не здохла від смороду.

Увечері відчуваю - змінилася. Стала цією самою надихаючою. Наповненою кіноа і руколою жінкою.
Яку всі жадають і кричать: Де ти?
Де ти?
Де ти, Шатиркіна?
Голосніше за всіх кричав мій начальник Святослав, телефоном. - Чому на роботу не з'явилася?!
Я йому відповідаю.
- Не можу я, Святославе Ігоровичу, я народжуюся.
- Народжуєш?! - кричить. - У сенсі, Шатиркіна?!
- Не народжую, а народжуюся. Як жінка. Щоб світити й надихати.
- Слухай, Шатиркіна, - каже. - ти мені мізки не пудри. Щоб завтра на роботу. Я тобі зараз файли скину, заповни терміново.
- Я не можу, - відповідаю. - мені ще карту бажань робити, масаж гуаша й інсайти лов...
- Шатиркіна, не біси мене. А то я зараз приїду і сам тобі гуаша зроблю...
- Ви, - кажу, - Святослав Ігорович, на низьких вібраціях перебуваєте. Вам треба біополе почистити.

А він трубку кинув. І файли електронкою надіслав. Довелося заповнювати до пізньої ночі. Потім одразу в позу трупа впала й відрубалася.
Без медитацій і подяк.
Завтра на роботу, а то звільнять.
А я на руколі довго не протримаюся.
Мабуть, народження справжньої жінки доведеться відкласти.
Поживу ще звичайною.
🖍️Дарья Ісаченко
🎨Ірина Бабіченко

Якщо ви не читали "Буранний полустанок" Чингіза Айтматова, то подивіться, хоча б, фільм "Манкурт". В основі сценарію одна з легенд, яка розказана у романі Айтматова. Чому я згадав сьогодні саме цей сюжет?

Я щодня спостерігаю, як сохне під палючим сонцем шапочка з сирої верблюжої шкіри, яку одягли кожному роZZіянину та їхнім "воздихатєлям ждунам"в Україні...
Сохнуча шкіра так стисла їхні мізки, що вони, збожеволівши, рідну матір перестали впізнавати. Дивні метафори? Почитайте, подивіться, подумайте...

Термін "манкурт" походить із роману Чингиза Айтматова "І понад вік триває мить" , де описується жорстока практика перетворення людей на манкуртів, які забули свою ідентичність і коріння через катування та психологічний тиск. У романі йдеться про те, як полонені стали нездатними пам'ятати своїх батьків та предків, вони ігнорують свою культуру й просто виконують вказівки своїх нових господарів.

Манкурт не знає, хто він, з якого роду та племені, не знає свого імені, не пам’ятає свого дитинства, батька і матір. Манкурт не усвідомлює себе людьскою істотою. Позбавлений розуміння власного "Я".
Манкурт з точки зору його "хазяїна" володів низкою переваг. Він є еквівалентом безмовній істоті, а отже, абсолютно покірним і безпечним. Він ніколи не думає про те, щоб втекти. Для будь -якого власника рабів найгірше - це повстання рабів. Кожен раб потенційно бунтівник. Манкурт є єдиним винятком у своєму роді - він є принципово чужий мотивам заколоту та непокори. Він не знає таких пристрастей. І тому не має необхідності охороняти його, утримувати охорону, та ще більше підозрювати у таємних планах. Манкурт, як собака, визнає лише своїх власників. З іншими він не вступає у спілкування. Усі його думки лиш про одне, про непомірне насичення утроби. Він не знає інших турбот. Але довірене завдання виконує сліпо, старанно, невпинно. Манкуртів зазвичай примушують робити найбільш брудну та важку роботу, або ж призначають на найнудніші, болісні заняття, що вимагають "тупого" терпіння.
Він один замінить багатьох (розумних) робітників.
Потрібно лише поставляти йому їжу, він постійно буде виконувати накази свого господаря, і взимку і влітку, не обтяжений думками і не скаржачись на негаразди. Накази власника для манкурта є перш за все... Для себе, крім їжі та обносків (свого господаря) йому ні чого не потрібно, він нічого не вимагає ...

Цей образ манкурта став метафорою для опису процесів асиміляції і втрати національної ідентичності, що, як і раніше, є актуальними в багатьох суспільствах. Тож термін "манкурт" використовується не лише в контексті киргизької або центральноазійської культур, але й розглядається в більш широкому контексті збереження культурної спадщини та ідентичності і у нас в Україні.

P.S Побачивши цю нотатку або навіть прочитавши її, ви залишитеся наодинці зі своїми думками. Але не варто корчити із себе гордого інтелектуала, який лише один зможе зрозуміти глибину думки з цієї замітки. Тут нема екстремізму. Моя публікація продиктована виключно інформативним донесенням , про "людей" та їхню гідність.
Звичайно, якщо ви пам'ятаєте, що це таке?

✍️ 21.04 2025

💬"Я був не правий, це чисте зло", — духовний радник Трампа після візиту до України.

"Тепер я вважаю, що підтримка України — це і є “America First”. Коли ти бачиш ті звірства, які чинять росіяни, — це просто чисте зло. У такі моменти політика відходить на другий план", — заявив він в інтерв'ю "Kyiv Independent".

Пастор заявив, що "йому промили мізки фейкові ЗМІ". Через пропаганду він вважав, що в Україні нібито ненавидять церкви. Нині закликає відправити Києву більше танків, винищувачів і ППО.