#історія #речі
🎨 Мольберт: Скелет, на якому народжуються світи.
Якщо ви думали, що мольберт — це лише три палиці та оптимізм художника, то ви недооцінюєте цей інженерний шедевр. Мольберт — це мовчазний атлант, який тримає на своїх плечах весь тягар світового мистецтва, від ренесансних мадонн до незрозумілих плям сучасного абстракціонізму.

До того, як людство винайшло цю зручну підставку, художники поводилися як середньовічні мученики: вони малювали або на стінах (фрески), або на горизонтальних столах, зігнувшись у три погибелі. Мольберт став першим кроком до свободи хребта. Саме слово походить від німецького Malbrett, що буквально означає «дошка для малювання». Фактично, це був перший «десктоп» в історії, тільки замість пікселів на ньому сохла олія.

🖼 Еволюція вертикалі

Стаціонарні «мольберти-студії» в майстернях старих майстрів були схожі на важкі меблі для катувань — дубові, масивні, здатні витримати полотно розміром з невелике вітрило. Але справжня культурна революція сталася, коли з’явився «лірний» мольберт (схожий на музичний інструмент) та його молодший брат — польовий складаний триніжок. Саме він вигнав художників з пишних студій на свіже повітря, дозволивши імпресіоністам малювати сонце, поки воно не втекло за горизонт. Без легкого мольберта Моне просто не встиг би за своїми лататтями.

🧐 Міф про «святу простоту»

Існує упередження, що справжньому таланту інструмент не потрібен — мовляв, малюй хоч на коліні. Проте історія каже інше: мольберт змінив кут зору. Вертикальне розташування полотна дозволило оку художника бачити світ без перспективних спотворень, які виникають, коли дивишся на папір зверху вниз. Це була технологія HD свого часу.
Сьогодні мольберт у квартирі часто виконує роль дорогого вішака для одягу або підставки під телевізор у хіпстерському інтер'єрі. Але він терпляче чекає. Адже знає: він — єдиний об'єкт, який може перетворити звичайну кімнату на портал у паралельну реальність, де трава завжди синіша, а обличчя складаються з трикутників.

👨‍🎨 Порада від «Історії речей»: іноді, щоб змінити своє життя, достатньо просто змінити кут нахилу, під яким ви на нього дивитеся. Мольберт підтвердить.

#історія #постаті
Батл-рояль у душі поета: Феноменальний шлях «Біта» Такеші Кітано 🎬🥊
18 січня 1947 року на околиці Токіо народився хлопчик, якому судилося стати обличчям сучасної японської культури, хоча сам він тривалий час вважав себе лише вуличним коміком. Такеші Кітано — людина-оркестр, яка примудряється поєднувати в собі брутальність якудза та ніжність дитини, що малює квіти. 🎭🌸

Його шлях до слави почався не з кінокамери, а з мікрофона в стриптиз-клубах району Асакуса, де він виступав у дуеті «Two Beats» під псевдонімом Біт Такеші. Його гумор був агресивним, швидким і часто балансував на межі фолу. Ця манера «стріляти словами» згодом перекочувала в його кінематограф, де довгі паузи перериваються спалахами насильства або несподіваними жартами. 🎤💥

Кітано став режисером випадково: під час зйомок фільму «Жорстокий поліцейський» основний режисер захворів, і Такеші взяв кермо в свої руки. Так народився його унікальний стиль — мінімалізм, відсутність зайвих рухів, статична камера та споглядання моря. Його герої — мовчазні чоловіки з сумними очима, які знають, що смерть неминуча, але йдуть їй назустріч з іронічною посмішкою. 🌊🔫

У 1994 році Кітано потрапив у важку аварію на мотоциклі. Лікарі збирали його обличчя по частинах, і параліч лівої сторони обличчя став його фірмовою «маскою». Багато хто пророкував кінець його кар'єри, але Такеші повернувся і зняв свій шедевр «Феєрверк» (Hana-bi), який взяв «Золотого лева» у Венеції. Саме тоді світ зрозумів: за фасадом жорсткого хлопця ховається глибокий філософ та художник. 🦁🎨

Сьогодні Кітано — це живий монумент. Він пише книги, малює картини (які ви могли бачити в його фільмах), веде математичні телешоу та залишається головним бунтарем японського ТБ. Його життя — це постійна гра на контрастах: від кривавих розбірок у «Сонатині» до зворушливої подорожі в «Кікуджіро». Такеші вчить нас, що навіть у самому жорстокому світі є місце для малювання, сміху та паперових літачків. ✈️🇯🇵

☕️ Добрий ранок! Сьогодні 7 січня, саме цього дня у 1839 році офіційно оголосили про відкриття фотографії

➡️ Перша фотографія у світі створювалась понад 8 годин.

➡️ Слово «фотографія» означає «малювання світлом».

➡️ Найстаріше збережене фото — «Вид з вікна в Ле Гра» (1826).

➡️ Перші камери були розміром із шафу.

➡️ Кольорова фотографія існує з XIX століття, але стала масовою для споживачів у всьому світі лише у XX.

➡️ Перші фото не мали негативів.

➡️ Раніше люди на фото майже не усміхались через довгу витримку. Неможливо було тримати посмішку годинами.

➡️ Найпопулярніший фотоапарат у світі сьогодні — смартфон.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

ЕКСПОНАТ МІСЯЦЯ

Останній у цьому році допис рубрики присвячуємо Никанору Харитоновичу Онацькому (1875-1937) з нагоди 150-річного ювілею митця. Його твір «Наталка» надійшов до колекції Харківського художнього музею від Наталії Никанорівни Онацької, тієї самої Наталки, дитячий образ якої батько-художник закарбував на полотні.

Робота Онацького, здавалося, причаїлася, як її героїня, у куточку передостанньої зали довоєнної експозиції. З тим, місце експонату було визначено не випадково. Окремий стенд «оберігав» невеличкий за розмірами твір (47х25) від можливості «загубитися» серед форматних полотен, а природне денне світло з вікна дуже вдало доповнювало джерело освітлення в картині, що виявляло її живописно-образну вишуканість.
За відтвореними на полотні двома невеликими суміжними покоями непоказного міського помешкання, наповненого побутовими подробицями, твір містить жанрові ознаки інтер’єру. Але акцент на зображеній особі, що підкреслено назвою картини, та блискуче виписані предмети, які оживлюють її простір, значно розширюють інформаційне поле, надають підстави відзначити в композиції елементи портрету і натюрморту. Подібне жанрове ускладнення було в цілому характерним для живопису кінця ХІХ-початку ХХ століття.

Твір не датовано, але маємо інформацію про те, що зображено Наталку, старшу донечку (1910 року народження) з трьох дітей художника. І якщо на картині дівчинці приблизно років сім, не складно визначити, коли і де було написано цю роботу. Никанор Харитонович Онацький на той час мешкав і провадив активну художньо-педагогічну діяльність у місті Суми, куди його було запрошено держслужбою Наросвіти з 1913 року. Як фахівець з дипломом живописного відділення Художнього училища Одеського Товариства Красних Мистецтв, званням вчителя малювання і чистописання у середніх учбових закладах, він викладав малюнок, живопис, історію мистецтв у місцевому кадетському корпусі та гімназії воєнного відомства, а після подій 1917 року – в інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, піхотних курсах. 1920 року Онацького призначено директором Сумського окружного художньо-історичного музею, створеного за його ініціативою як працівника Комісії по збереженню художніх творів, що залишилися у покинутих маєтках. У солідному переліку відповідальності та навантажень самовідданий процесу творчості Онацький завши знаходив час на улюблену справу, на живопис. У цьому творі художника, вихованого в дусі реалістичних традицій, відчутно новаторські тенденції, поступ розвитку живописної мови, в якій поруч із базовими формо - і образотворчими засобами, такими як рисунок, колір, пластика, визначальну роль починає відігравати світло. Все, що попало у поле зору митця і було вписано ним у композицію, просякнуте світлом, виглядає органічно та небуденно. Звичайно, що увагу сконцентровано на постаті дівчинки на передньому плані. Дитина, присівши на ослінчику, зосереджено-слухняно перебирає якусь потерть у мисці, що притримує на колінах. Відчуття процесу роботи підкреслює живописне лушпиння в її маленьких ручках і навкруги високого кошика. Світлий масив печі займає більшу частину робочого простору. На його тлі зображення маленької господині сприймається ще більш тендітним. Широкий гостинний припічок демонструє інших «мешканців» скромного житла. Так, кожен з них, череп’яна крутобока макитра, гордовитий скляний бутиль, велично-блискучий самовар, поза досконалої передачі характерної форми і матеріала, несуть підкреслено-емоційне навантаження. Світло створює відчуття легкості, невимовної зворушливості, що сконцентровано у чистому профілі смуглого видочка дівчинки, її білій сорочечці зі смужками делікатної вишивки, червоній стрічці на темному короткому волоссячку. Світло сповнює ошатності все навкруги неї. Воно ллється через вікно, розташоване вглибині композиції, поєднує перспективу просторів помешкання і природного оточення, розливається веселковою палітрою на долівці. Розміри твору диктували охайну манеру письма з ретельним дотриманням окреслених гострою лінією рисунку форм, витонченими світло-тіньовими і тональними переходами.
Особливо це відчувається у опрацюванні фактури предметів натюрмортів другого і дальнього планів і, звичайно, у старанно, з батьківською ніжністю виписаної постаті донечки.

P.S.
Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник, педагог, поет, мистецтвознавець, етнограф, музейник, краєзнавець, митець з непересічними організаторськими здібностями, перспективний науковець, який бачив майбутнє України у розквіті української культури, був активним учасником процесу українізації 1920-1931 років. Але, як відомо з нашої історії, ця більшовицька кампанія перетворилась на Голгофу для нової української інтелектуальної еліти і пов’язана з терміном «розстріляне відродження». Під личиною національного розвою московський режим легко виявляв творчо-активних, яскраво-обдарованих, а головне національно-свідомих особистостей, щоб їх фізично знищити. Така доля спіткала і Никанора Онацького, розстріляного в катівнях к.д.б. 23 листопада 1937.

Наталя Титаренко, мистецтвознавець

#історія #події
📚 Коли освіта була привілеєм: Відкриття Полтавського інституту шляхетних дівчат.
Сьогодні, 12 грудня, ми згадуємо подію, що мала значний вплив на розвиток освіти та культури на Лівобережній Україні. У 1818 році в Полтаві було урочисто відкрито Інститут шляхетних дівчат (офіційна назва: Полтавський інститут шляхетних дівіц).
Це був один із перших на теренах сучасної України середніх навчальних закладів закритого типу для жінок, що походили з дворянських родин (шляхти). Відкриття інституту стало можливо завдяки значним пожертвам місцевого дворянства.

Мета та зміст навчання:
Інститут був створений для того, щоб «виховати достойних дружин і матерів». Програма навчання була всебічною і включала як загальноосвітні, так і вишукані предмети:
Обов'язкові: Закон Божий, іноземні мови (французька, німецька), географія, історія.
«Жіночі» предмети: Домашнє господарство, рукоділля, світські манери та етикет.
Мистецтво: Музика, танці, співи, малювання. 🎨
Дівчата жили та навчалися на повному пансіоні, що було типово для тогочасних закритих закладів.
Історична будівля:
Спочатку інститут розміщувався у пристосованих приміщеннях, але згодом для нього було збудовано величний архітектурний комплекс у стилі класицизму. Будівля, яку спроєктував відомий архітектор Л. Ф. Шарлемань, і досі є однією з архітектурних перлин Полтави.

Спадок і значення:
Хоча доступ до такої освіти мали лише привілейовані стани, інститут відіграв важливу роль у формуванні української інтелігенції XIX століття. Він функціонував аж до подій 1917 року. Сьогодні в цій історичній будівлі розташований Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», продовжуючи освітні традиції міста.

#історія #особистості #дати
1838 — Іван Нечуй-Левицький, український письменник, етнограф, фольклорист.
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький; 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — один із найвизначніших творців української прози XIX століття, автор понад 50 художніх творів, повістей та драм, талановитий етнограф, фольклорист, мовознавець і педагог.

Дитинство, освіта та формування світогляду

Іван народився у сім'ї сільського священника на Київщині. Завдяки батьківській бібліотеці змалку ознайомлюється з історією України, народною мовою та побутом. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), а пізніше — у Київській духовній академії (1859–1865), отримав ступінь магістра.

Вчителювання, етнографічна діяльність

Працював учителем у духовних семінаріях і гімназіях, зокрема в Полтаві, Кишиневі, на теренах Польщі. Фольклорно-етнографічна спадщина Нечуя-Левицького охоплює тисячі записаних народних приказок, міфів, пісень та обрядів.

Літературна творчість

Нечуй-Левицький одним із перших створює реалістичний тип української прози, показує глибоке соціальне розшарування та долю селянина:
- «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки» — його найвідоміші твори, насичені народними характерами та мовою.
- Сатиричний та гумористичний стиль, майстерне змалювання побуту та діалектизм — характерні риси його письма.

Також він автор мовознавчих і етнографічних праць: «Граматика української мови», «Світогляд українського народу», низка критичних статей з проблем літератури та національного виховання.

Національні погляди

Письменник був переконаним українофілом, гострим публіцистом, палким захисником української літератури й культури під час русифікації на Наддніпрянщині. Його статті і твори критикували великодержавний націоналізм, підтримували розвиток власної літератури:

«Писати треба так, як люди говорять!» — говорив Нечуй-Левицький, наполягаючи на природності та народності української мови.

Останні роки

Після виходу на пенсію переїхав у Київ, де повністю присвятив себе літературі. Помер у бідності та самотності. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Спадщина

Нечуй-Левицький — класик української літератури, чиї твори і сьогодні читають у школах і театрах, його «Кайдашева сім’я» екранізована, а етнографічна та мовознавча спадщина цінується науковцями й літераторами.

***

#дати
Сьогодні, 30 жовтня, ми відзначаємо 200 років від дня народження видатного українського художника і педагога — Дмитра Івановича Безперчого (1825–1913). 🎨
🌟 Майстер, що зростив геніїв
Дмитро Безперчий — це постать, яка поєднує в собі блискучий талант живописця і жертовну відданість педагогічній справі. Народившись у сім'ї кріпаків, він завдяки таланту та щасливому випадку отримав волю і зміг навчатися в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.
Його наставником став сам Карл Брюллов, учень якого Безперчий вважався одним із найобдарованіших. У стінах Академії він отримав звання «вільного художника» історичного та портретного живопису. Тут він міг зустрічатися і з Тарасом Шевченком, який також навчався у Брюллова.
🖼️ Художник ілюстрацій та побутових сцен
Творчий доробок Безперчого охоплює академічно досконалі портрети, пейзажі, релігійний живопис, але особливе місце займають ілюстрації та жанрові сценки. Він був одним із перших українських митців, хто звернувся до зображення сільського життя. Його роботи, як-от «Сватання на Гончарівці» (за п'єсою Квітки-Основ'яненка), стали важливим внеском у розвиток національного мистецтва. Варто зазначити, що він був першим ілюстратором повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Згодом він багато працював аквареллю, віддаючи перевагу її світлим і прозорим тонам.
👨‍🏫 Наставник на п'ятдесят років
Проте сам Дмитро Іванович найбільше цінував не свої картини, а свою педагогічну місію. Повернувшись до України, він майже 50 років присвятив викладанню малювання — спочатку в Ніжинському ліцеї, а потім, з 1850 року, у середніх школах Харкова.
Його заслуга перед українським та світовим мистецтвом неоціненна, адже саме він розгледів і допоміг сформувати основи для подальшого розвитку цілої плеяди видатних художників, серед яких:
* Сергій Васильківський
* Генріх Семирадський
* Петро Левченко
* Михайло Ткаченко
Як згадував Генріх Семирадський, принципи, які йому дав Дмитро Безперчий, «робили можливим одночасно розвиток уяви й техніки, і вимагали паралельної вправи в рисункові, в малюванні та в композиції».
Дмитро Безперчий прожив довге життя, віддане мистецтву і наставництву. Його творчість та педагогічна спадщина є нагадуванням про те, як важливий внесок може зробити одна людина у розвиток багатьох талантів.

Наш мозок — це як оркестр, у якому кожен інструмент має свою партію. Ліва півкуля любить порядок, логіку, слова й цифри. Права — творча, емоційна, мислить образами та інтуїтивно відчуває світ. І щоб «музика» нашого мислення звучала гармонійно, між ними має бути міцний зв’язок — міжпівкульна взаємодія.

🔗 Що об’єднує півкулі?

Їх поєднує «мозолисте тіло» — головний міст, яким постійно рухаються мільйони сигналів. Саме завдяки йому ми можемо одночасно мислити логічно і творчо, говорити й уявляти, аналізувати і відчувати.

Цей «міст» активно формується у дитинстві — приблизно до 7–8 років. Якщо в цей період розвиток іде повільно - дитині може бути складно навчатися, контролювати емоції чи координувати рухи.

👩‍🏫 Ліва півкуля — наш логік і аналітик:
• відповідає за мову, письмо, читання;
• мислить послідовно, крок за кроком;
• запам’ятовує факти й правила;
• керує правою стороною тіла.

🎨 Права півкуля — наш творець і мрійник:
• відповідає за уяву, творчість, музику й інтуїцію;
• допомагає відчувати емоції, розуміти міміку та інтонацію;
• орієнтується у просторі, розпізнає метафори й гумор;
• керує лівою стороною тіла.

🚩 Як зрозуміти, що зв’язок між півкулями слабкий:

• дитина незграбна, має труднощі з координацією;
• після 6–7 років продовжує писати «дзеркально»;
• важко запам’ятовує послідовності або має труднощі при переказі тексту;
• говорить невиразно, ковтає слова;
• емоційно нестабільна: різкі зміни настрою, спалахи гніву чи сльози через дрібниці. 😥

✨ Що допомагає налагодити “дружбу” між півкулями:

рухливі ігри, танці, малювання, музика, вправи на координацію, логічні завдання, творчі ігри.

Бо гармонійна робота мозку — це ключ до розвитку мислення, емоцій і впевненості дитини 💛

#нейропсихологія #розвитокмозку #діти #розвитокдітей #міжпівкульнавзаємодія #виховання #психологдлябатьків #навчаннязрадістю #раннійрозвиток #раннійрозвитокдитини

Міжнародний день дій на захист клімату
Починаючи з 2009 року увесь прогресивний світ відзначає Міжнародний день дій на захист клімату (International Day of Climate Action).

Міжнародний день боротьби зі зміною клімату вперше був організований 350.org 24 жовтня 2009 року. Основною метою було вплинути на делегатів Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (COP15), що відбулася у грудні 2009 року. Відтоді цей день став місцем згуртування кліматичних активістів по всьому світу.

Мета заснування події
Його метою є привернення уваги громадських організацій та політичних лідерів держав до проблем змін клімату, які відбуваються під впливом людської діяльності. Також засновники свята прагнуть донести ідею, що охорона довкілля є обов’язком кожної людини, незалежно від її фінансового стану, статусу, віку, національності та інших ознак.

Зі збільшенням частоти екстремальних погодних явищ і повідомлень про стихійні лиха стає очевидним, що зміна клімату прискорюється з тривожною швидкістю. Ця нагальна потреба спонукала людей по всьому світу вийти на вулиці, породивши потужний глобальний кліматичний рух. День кліматичних дій є проявом цього руху, що підкреслює роль молоді, яка глибоко стурбована зміною клімату та глобальною несправедливістю.

Заходи до Міжнародного дня дій на захист клімату, зазвичай, передбачають:

посадку дерев
малювання плакатів
проведення міжнародних онлайн-семінарів
кампанії зі збору сміття
будівництво будиночків для комах
дискусії та воркшопи
громадські акції та поширення інформації через соціальні мережі, використовуючи хештег #climateactionday
велосипедні маніфестації на підтримку дружнього до клімату дорожнього руху та багато іншого.

День художника України
Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника.

Історія започаткування Дня художника України
Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини.

Хто такий художник?
Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо.


Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття.

Найвідоміші українські художники
Класика ХІХ — поч. ХХ ст.
Тарас Шевченко (1814–1861) — живописець і графік, майстер психологічного портрета й історичних сцен. «Катерина», офорти з «Живописної України».
Іван Айвазовський (1817–1900) — народжений у Криму мариніст світової слави. «Дев’ятий вал», «Чорне море».
Архип Куїнджі (1842–1910) — новатор світла й повітряної перспективи. «Місячна ніч на Дніпрі», «Березовий гай».
Сергій Васильківський (1854–1917) — поет степового пейзажу. «Козацький двір», «Український пейзаж».
Микола Пимоненко (1862–1912) — реаліст побутового жанру. «Святочне ворожіння», «Проводи рекрутів».
Олександр Мурашко (1875–1919) — яскравий колорист, з’єднав реалізм та модерн. «Дівчина в червоному капелюсі», «Карусель».
Олекса Новаківський (1872–1935) — львівський експресивний колорист. «Святий Юр», портрети.
Микола Самокиш (1860–1944) — баталіст і майстер анімалістики. Кінно-батальні сцени, ілюстрації до класики.
Український авангард
Казимир Малевич (1879–1935) — засновник супрематизму. «Чорний квадрат», «Біле на білому».
Олександра Екстер (1882–1949) — авангард, сценографія, кубофутуризм. Ескізи костюмів і декорацій.
Олександр Богомазов (1880–1930) — «київський сезаніст», теоретик і практик авангарду. «Пилярі», «Лісопилка».
Соня Делоне (Гончар) (1885–1979) — орфізм, дизайн і мода. Серії «Симультанності».
Давид Бурлюк (1882–1967) — «батько російського футуризму» з українським корінням. Футуристичні полотна, маніфести.
Георгій Нарбут (1886–1920) — графік і шрифтовик, творець стилю УНР. «Українська абетка», банкноти та герби УНР.
Федір та Василь Кричевські — живопис і дизайн. Василь — автор проєкту державного герба УНР, Федір — портрет і історичний жанр.
Народне мистецтво та неонаїв
Катерина Білокур (1900–1961) — квіткові композиції з ювелірною деталізацією. «Квіти за тином», «Півонії».
Марія Примаченко (1909–1997) — наїв, фантастичні «звірі» та казкові сюжети. «Звіриний світ» (численні варіації).
Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) — декоративні розписи, витинанки, «квіткові» композиції.
ХХ століття (модернізм, соцреалізм і поза ним)
Тетяна Яблонська (1917–2005) — гуманістичний реалізм, пізній ліричний модерн. «Хліб», «Вечір. Стара Флоренція».
Віктор Зарецький (1925–1990) — декоративно-орнаментальні образи, вплив сецесії. «Світлана», жіночі портрети.
Микола Глущенко (1901–1977) — експресивний пейзажист, колорист. Карпати, міські краєвиди.
Ала Горська (1929–1970) — монументалістка й шістдесятниця, громадянська сміливість. Мозаїки, вітражі.
Сучасне українське мистецтво
Іван Марчук (нар. 1936) — автор техніки «пльонтанізм», один із найвідоміших сучасників. Серії «Голос моєї душі», пейзажі.
Анатолій Криволап (нар. 1946) — неоекспресіоніст, великі кольорові поля. Серія «Кінь. Вечір».
Олександр Ройтбурд (1961–2021) — постмодерн, іронія й міфології сучасності. «П’єта», інтерпретації класики.
Владислав Шерешевський (нар. 1964) — гротеск і соціальні алюзії.
Влада Ралко (нар. 1969) — гостра графіка і живопис про тіло, війну, повсякдення.
Нікіта Кадан (нар. 1982) — концептуаліст, робота з пам’яттю й простором.
Роман Минов (нар. 1983) — живопис і медіа, дослідження ідентичності.
Микита Шалений (нар. 1982) — мультимедіа, відеоарт і архівні наративи.