❗️ У дитячому садку в Німеччині стався інцидент за участю хлопчика з України: інші діти намагалися його задушити. Про подію матір дитини офіційно не поінформували. «Я вивезла сина з війни, сподіваючись на безпеку, а натомість він зіткнувся з агресією», – написала Ірина Мотенко. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #речі 🔥 Гасова лампа: Тінь, що навчила світ читати вночі. До середини XIX століття вечори людства виглядали, м'яко кажучи, сутінково. Вибір був небагатий: або смердючі сальні свічки, що плакали жиром на ваші родинні фоліанти, або дорогий китовий жир, заради якого моряки влаштовували кривавий «Мобі Дік» у масштабах океану. Світ чекав на героя, і він прийшов не з плащем, а з аптеки. У 1853 році у Львові (так-так, саме там, де запах кави нині конкурує з історією) двоє фармацевтів — Ігнатій Лукасевич та Ян Зег — вирішили, що нафту можна не лише прикладати до ран, а й перетворювати на щось світле. Вони винайшли метод дистиляції гасу. Проте справжня магія сталася, коли бляхар Адам Братковський сконструював пристрій з товстим ґнотом і скляним циліндром. Скло тут було не для краси — воно створювало тягу, без якої лампа диміла б, як старий паротяг. 💡 Світло як соціальний ліфт Гасова лампа зробила те, що не під силу було жодній революції: вона подарувала бідним людям ніч. Гас був дешевим, і раптом виявилося, що після заходу сонця можна не тільки спати або грішити, а й читати, вчитися чи шити. Це був інтернет того часу — доступ до знань у будь-яку пору доби. Навіть перша термінова хірургічна операція при штучному освітленні була проведена саме під променями гасової лампи. 🦢 Критичний погляд на «теплий ламповий» затишок Сьогодні ми романтизуємо цей предмет: плед, крісло-гойдалка і м’яке жовте світло. Але давайте будемо чесними: гасова лампа — це ще той атракціон. Вона пахне специфічно, вимагає постійної чистки скла від кіптяви («ритуал», який ненавиділи всі діти XIX століття) і має неприємну звичку вибухати, якщо ви вирішите зекономити і наллєте туди сумнівну суміш. Міф про її «безпечність» порівняно зі свічками розсипався рівно в той момент, коли перша лампа перекинулася на солом'яну підлогу. Зараз гасова лампа переїхала на дачі або в антикварні лавки, ставши символом витонченого вінтажу. Але щоразу, коли у вас вимикають світло і ви вмикаєте ліхтарик на смартфоні, згадайте про львівських аптекарів. Вони навчили нас, що навіть найтемніша ніч пасує перед маленькою скляною колбою та дрібкою винахідливості. ✨ Порада від «Історії речей»: іноді, щоб розгледіти істину, не потрібні прожектори — достатньо чистого скла і вчасно підрізаного ґнота.

#історія #факт Мати сиріт: Таємна самопожертва Стефанії Вілчинської 🕯️ ​В тіні легендарного імені Януша Корчака завжди стояла постать, чия роль у створенні «Дому сиріт» була не менш визначальною, але несправедливо прихованою за завісою часу. Стефанія Вілчинська — «пані Стефа», як її називали сотні вихованців, — була не просто помічницею Старого Доктора. Вона була серцем, волею та щоденним ритмом цього унікального мікросвіту. ​Поки Корчак писав свої безсмертні педагогічні праці та виступав на радіо, Стефанія займалася «непомітним» героїзмом: вона організовувала побут, здобувала кошти в найскрутніші часи та створювала атмосферу гідності там, де світ намагався її відібрати. Вона була професійною вихователькою з європейською освітою, яка свідомо відмовилася від особистого життя заради чужих дітей. ​Вибір у паризькому аеропорту Маловідомий факт: у 1939 році, за кілька тижнів до початку Другої світової війни, Вілчинська перебувала в Палестині. Вона мала всі можливості, візу та вмовляння друзів залишитися в безпеці. Але почуття обов’язку перед «своїми» дітьми було сильнішим за інстинкт самозбереження. Вона повернулася останнім потягом до Варшави, знаючи, що повертається у пекло. 🚂 ​Останній шлях у білих сукнях Коли в серпні 1942 року нацисти оточили сиротинець у Варшавському гетто, Стефанія проявила надлюдську витримку. Саме вона стежила за тим, щоб діти вийшли на свою останню прогулянку до потягів смерті чистими, в найкращому одязі, з улюбленими іграшками в руках. Вона не плакала, щоб не лякати малечу. ​На пероні Умшлагплац їй, як і Корчаку, пропонували втечу. Вона лише похитала головою. В Треблінці, біля дверей газової камери, Стефанія Вілчинська до останньої секунди тримала за руки найменших, розповідаючи їм казки про те, що за цими дверима на них чекає прекрасний сад. 🕊️ ​Її ім’я рідко зустрічається на великих пам’ятниках, але без її тихої мудрості та залізної стійкості історія Януша Корчака ніколи не стала б символом найвищої гуманності. Стефанія Вілчинська довела: справжня велич не потребує аплодисментів, вона потребує лише безмежної вірності обраному шляху.

#історія #речі 🎭 Театральний бінокль: Шпигунство в ім'я високого мистецтва. ​Якщо ви вважаєте, що театральний бінокль потрібен лише для того, щоб розгледіти краплю поту на чолі прима-балерини, ви фатально помиляєтеся. Це інструмент соціального домінування, загорнутий у перламутр та вишукану лінзу. До появи цього девайса у XVIII столітті театральна ложа була місцем, де ви або бачили все (якщо ви монарх), або просто насолоджувалися запахом воскових свічок та перук сусідів. ​Перші прилади для спостереження були громіздкими «зоровими трубами». Виглядати з такою трубою в опері було так само доречно, як прийти на побачення з телескопом. Проте у 1820-х роках у Парижі стався прорив: два маленькі телескопи з'єднали перетинкою. Так народився аксесуар, що дозволив дамам не лише спостерігати за Гамлетом, а й непомітно інспектувати діаманти в сусідній ложі. ​🦢 Стиль проти дистанції Театральний бінокль — це, мабуть, єдиний оптичний прилад, де дизайн завжди перемагав технічні характеристики. Кому цікаве 10-кратне наближення, якщо корпус не інкрустований слоновою кісткою або золотом? Особливий шик — лорнетна ручка. Вона дозволяла тримати прилад з таким виглядом, ніби ви не «підглядаєте», а робите світу велику послугу, звертаючи на нього свою увагу. ​🧐 Критичний погляд на театральні плітки Існує міф, що біноклі стали популярними через поганий зір аристократії. Насправді ж зір у них був цілком пристойний — просто театр у ті часи був першою соціальною мережею. Бінокль був аналогом функції «zoom» на фотографії колишнього: він дозволяв зрозуміти, хто з ким прийшов і чи справжні сльози у головної героїні. Це була легалізована зброя для збору пліток під акомпанемент оркестру. ​Сьогодні, коли ми можемо вивести трансляцію з вистави на гігантський екран смартфону, театральний бінокль залишається останнім бастіоном аналогового шарму. Він нагадує нам, що мистецтво — це не тільки те, що відбувається на сцені, а й те, як уважно ми готові в нього вдивлятися. ​👀 Порада від «Історії речей»: іноді, щоб побачити справжню драму, не обов’язково дивитися на сцену — достатньо просто навести фокус трохи правіше від головного героя.

#історія #речі 🩺 Стетоскоп: Музика серця під ковпаком інженерії. До початку XIX століття медицина була справою інтимною, але дещо ніяковою. Щоб послухати серцебиття пацієнта, лікарю доводилося буквально прикладати вухо до його грудної клітки. Уявіть собі цей перформанс: витончена дама, суворий ескулап і... повна відсутність особистого простору. Рене Лаеннек, французький лікар з гарним вихованням, одного разу опинився саме в такій ситуації з молодою пацієнткою. Етика не дозволяла притиснутися вухом, а зайва вага дами робила перкусію марною. Рішення прийшло з дитячого майданчика. Лаеннек згадав, як діти дряпають один кінець колоди, а інші слухають звук з протилежного боку. Він згорнув аркуш паперу в тугу трубку — і вуаля! Серце зазвучало чистіше, ніж у навушниках останньої моделі. Так з’явився перший стетоскоп, який тоді більше нагадував дерев’яну флейту, ніж медичний прилад. 🎶 Від палиці до бінаурального ритму Цей дерев’яний циліндр десятиліттями був «монофонічним». Тільки у 1850-х роках вигадали пристрій з двома трубками для обох вух. Це була справжня революція стереозвуку в медицині. Лікарі нарешті перестали виглядати як люди, що намагаються підслухати сусідів через стіну, і стали схожі на професіоналів, які ведуть переговори з внутрішніми органами. 🧬 Критичний погляд на міфи Існує легенда, ніби Лаеннек винайшов стетоскоп суто через свою сором’язливість. Це красива казка для підручників з етики, але правда прозаїчніша: він був фанатом акустики. Його цікавило не стільки збереження дистанції, скільки фізика звуку. Стетоскоп не просто «відсунув» лікаря, він посилив звуки, які раніше були лише шумом, перетворивши діагностику на мистецтво розшифровки симфонії легень. Сьогодні цей гумовий «хомут» на шиї лікаря — найпотужніший символ довіри. Хоча сучасні МРТ та УЗД бачать наскрізь, ніщо не замінить того моменту, коли досвідчений лікар завмирає, ловлячи ритм вашого життя через холодну металеву мембрану. 🩺 Порада від «Історії речей»: якщо світ навколо став надто гучним, згадайте про стетоскоп. Іноді, щоб почути найважливіше, треба просто правильно спрямувати звук.

🏎 Міхаель Шумахер більше не прикутий до ліжка: що відомо про здоров'я гонщика Легендарний семиразовий чемпіон Формули-1 Міхаель Шумахер, який понад 12 років тому отримав важку черепно-мозкову травму після падіння під час катання на лижах, за інформацією Daily Mail Sport, більше не є прикутий до ліжка. Повідомляється, що він може сидіти, однак не ходить - його пересувають на інвалідному візку, а догляд забезпечує цілодобова команда медсестер і терапевтів. #автоспорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

#історія #постаті Він був поважним професором математики в Оксфорді, який понад усе цінував логіку, але в історію увійшов як людина, що цю саму логіку вивернула навиворіт. 27 січня народився Чарльз Лютвідж Доджсон, якого світ знає під псевдонімом Льюїс Керролл. 🐇☕ ​Математика абсурду: Як Льюїс Керролл створив нову реальність ​Керролл був людиною парадоксів. Сором'язливий викладач, який заїкався в компанії дорослих, він перетворювався на геніального оповідача, коли поруч були діти. Його подорож «кролячою норою» почалася під час звичайної човнової прогулянки, коли він вигадав казку для доньки свого декана — Аліси Лідделл. Те, що планувалося як розвага на один день, перетворилося на літературний вибух, що назавжди змінив правила гри. 🛶✨ ​«Аліса в Країні Див» та «Аліса в Задзеркаллі» — це не просто дитячі книжки. Це складні інтелектуальні лабіринти, сповнені математичних загадок, лінгвістичних жартів та глибокої сатири на тогочасне суспільство. Керролл навчив нас, що світ не завжди є таким, яким здається, а «божевілля» іноді є лише іншим поглядом на речі. Його Чеширський Кіт, Капелюшник та Червона Королева стали частиною нашого культурного коду, символізуючи сюрреалізм нашого власного життя. 🐱🎩 ​Окрім літератури, Керролл був піонером художньої фотографії та винахідником. Він створював нові ігри, головоломки та навіть пристрої для записів у темряві (нікгографи). Його мозок працював у режимі постійного пошуку неординарних рішень, що робить його справжнім предтечею сучасних креативників та програмістів. 📸🧩 ​Льюїс Керролл довів: щоб побачити справжнє диво, не обов'язково летіти на іншу планету — достатньо мати сміливість зазирнути у власну уяву та не боятися ставити незручні запитання. Адже, як казав його Чеширський Кіт: «Ми всі тут несповна розуму». І, мабуть, у цьому і є найбільший сенс життя. 🌀🍄

ДАРУНКИ З ОРКОСТАНУ Приліт сьогодні знову у Дніпрі, Й по Києву потвори теж гатили… Вбивають, нищать кляті москалі... Життям вкраїнці знову заплатили. Будинки, і лікарні, й гаражі… Травмовані, убиті… й знову діти… Не знають вбивці жодної межі́ – У пеклі їм за це вовік горіти. Їм треба Україна, та без нас, Тому́ ракети всюди запускають, Та вогник віри в нас ще не загас, Але ж життя потвори забирають. Будинок чи лікарня – той об’єкт, Який несе загрозу оркостану? Відомо, що відсутній інтелект, Тому́ пускає зброю ту бляшану. Сьогодні знову Київ і Дніпро, Херсон, і Миколаїв, й Запоріжжя… Яке ж бо у потвор гниле нутро… Куди гати́ть – нема в них роздоріжжя. Й Одесі дістається від потвор, І Харківщина має подарунки… Чи матиме завершення терор? Які у них ще плани й розрахунки? 26.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 984386

БОЛЮЧЕ ВІДЧУТТЯ Таке буває відчуття, Що нас давно уже продали, А потім лиш для прикриття Страшних ударів нам завда́ли. Але навіщо і чому́? Дай Бог, аби я помилилась… Цей крок потрібен був кому́? Навіщо ненька знадобилась? Якщо продали, то чому́ Дівчата й хлопці наші гинуть? Невже так легше і кому́, Що в засвіти рідненькі линуть? На захист стали з перших днів І першими пішли в могили… Той ворог знидіти волів За те, що з нами так вчинили. З ножем герої йшли на танк, Не мали чим оборонятись. То хто в званні? Який той ранг Що взявся так розпоряджатись? Мене Вкраїна вся болить, Болить за кожного вкраїнця… Ще скільки зможемо прожить, Бо чаша горя вже по вінця? 20.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 989542

БУЯННЯ ВЕСНИ Й ЗАБРАНІ ЖИТТЯ Весна буяє зеленню і квітом, Але немає радості у нас: Невинно гинуть і дорослі й діти, Потвори убивають защораз. В смарагди одягнулися дерева, Прикраси з квіту в шати додають, Й роса спада на землю кришталева, Та й сльози потічками в нас течуть. Все зелено, заквітчано, красиво, Птахи співають нам про рідний край, Та падає на нас ворожа злива І пекло постає, де квітнув рай. В пташиних співах чується ридання, Хоча вони і тихі й голосні, Для ко́гось ця весна уже остання, А наші сльо́зи, мов дощі рясні. Весна буяє, квітне все навколо, Бо й цю весну́ ніхто не відмінив, Полеглі не підні́муться ніко́ли – ЖИТТЯ на ВІЧНІСТЬ ворог їм змінив. Птахи наве́сні з вирію вертають, Та не верну́ть герої з тих світів, Й нові́ щоденно го́лови складають – Про це голо́сить і пташиний спів. 19.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 983721