Вчора вже сама себе хараХтеризувала?:)
Що я - хазяйка свого слова?:)
Схотіла - дала?
Не схотіла - назад забрала?:)

Вчора чого тільки не понаааааапланувала собі на сьогодні?
То й що?:)
То ж було вчора?:)

Зранку прокинулася, з першими цигаркою та горнятком кави випхалася у двір на ослінчик.
Помилувалася сонечком, ззззмерзла від холодного вітру й усі свої плани посунула кудись подалі?:)
Не хочу й не буду.
Потім.
Колись.

Ну та обовʼязкові справи, які посунути ніяк не можна, виконала?
Усю придворну зграю годувала, напувала.
Собачі «недопалки» по обійстю збирала.

Влаштувала молочний день!

Коли ми тільки влаштовувалися в новому для нас будинку на Полтавщині, купували по два трилитрових слоїка молока на тиждень.
Коли в 2015 вдалося перевезти до нас з Донбасу мою матусю, молока вже брали три слоїки на тиждень!

Дуже вона в мене манку неннннавиділа!:)
Один ранок виносила мені мозок оголошеннями, що кожен ранок повинен починатися саме з манки, а картоплю, яку я їй принесла, вона неннннавидить?:)
Наступного ранку вона вже неннннавиділа манку й вимагала товченої картоплі, з якої тре було починати день!:)

Матусі давно нема…
Діти молоко перестали вживати в промислових масштабах.
Потім розʼїхалися по навчаннях.
Взагалі їх вдома не було, коли трапилося «рятування» нас «доброзичливим братерським нароТом»…

Й молоко я купувала вже виключно для котів.
Ірина Олександрова досі згадує, як я не лила, а витрушувала в котячу миску густенькі вершки зі слоїку!:)
А в неї серце зупинялося з цього приводу!:)

Зараз купуємо молоко двічи на тиждень.
Схотілося мені сьогодні какао?:)
Варю!
Й з донечкою згадуємо часи, коли онучик мій Савко скандував як не щоранку:
- Баба-баба!!! Каша-каша!!!
Бєлая-бєлая!!!

Так назгадувалися, що доня запросила в мене тієї бєлої каші?:)
То я ще й манки наварила!!!:)

А ще на плиті киплять добрезна така свиняча голяшка зі шматом підчеревини!
Зельц буде!
А поки що шум з того варева збираю!

А ще у дворі багатенько бджіл зʼявилося!
Аааааа в хаті вже перша муха звідкілясь взялася!

Ще ж новина.
З 26 жовтня 2025 перший раз знеструмлень на сьогодні взагалі не заплановано!!!

То будьмо та невсеремося ж?

Що ніч, що ранок задалися…
Й що робити, коли впало забрало?…
Коли псссссешиш та нервуєшся так, що сама себе лякаєшся?

Кудись нескінченну агресію та неннннавість подіти тре???

Йти б у двір щось звершувати? Але там дме такий крижаний вітер, що з хати й дзьоб висувати ніякого бажання нема?

Без будь-яких бажань собачих «недопалків» ще пів цебра визбирала.
Біллллльо з пралки понавішала!
Вітром його вже й витіліпало, висушило!

То хуткенько тре знайти собі якесь заняття в хаті!!!
На кшталт, відпі-піііі-пі-драїти кухонні шафки, кахлі, пічку та мийку!:)
Й відмити якусь кількість слоїків, що з купою недоїдків мій гуртожиток назбирав у тамбурі!!!

Столи та холодильник донечка вже митиме!
Бо я вже все.
Здулася!
Вляглася на канапу та бульби дую!:)

Аааааа ще ж тре піднятися, та піти бузок посадити?
Білий!
Кудластий!
Від Бродецька Ольга!

Й от тільки не кажіть мені, що я щороку обіцяю нііііііяких рослин вже більше не садити?:)
Ну так!
Обіцяю!
Ййййй що?:)

Я взагалі хто?
Я - хазяйка свого слова!!!:)
Сссссхотіла, дала!:)
Не схотіла, назад забрала!:)))

Та й я ж всього один-одненький бузочок придбала!!!
Останній!:)
Обіцяю!:)

Не вгадала я!
Про одненький бузочок!
Оля ще й ггггайстру, як-то формулюють на Полтавщині, в посилочку припхала!:)

Дякую, ріднесенька!!!

Розгубилася.
Чи бігти з лопатою у квітник, все садити?
А заморозками погрожують? Це по-друге!
По-перше, там, де я планую той бузок відрощувати, в мене взагалі брила криги ще у квітнику!
Чи потримати поки в хаті на підвіконні???

НАВЧАЛЬНИЙ РІК ІЗ ВИБУХІВ ПОЧАВСЯ

Навчальний рік із вибухів почався…
Допоки нас вбиватиме орда?
А світ собі сидить, замаскувався,
Їх не болить уся наша біда.

Під вибухи збирались діти в школу…
І біль, і сльо́зи, і шкільне життя…
Луна молитва все біля престолу,
Й щоденно маєм з крові вишиття.

А світ мовчить… мовчить, не реагує –
Під обстрілом не їхні школярі,
Він сліз не бачить і плачу́ не чує,
Ракети не у нього у дворі́.

Навчальний рік… ворожії бляшанки,
І страх в очах тих пуп’янків малих,
І звуки канонади, й вражі танки…
Ще скільки бу́де бід у нас і лих?

Ще скільки світ мовчатиме свідомо?
Невже їм засліпило вже усім?
Чи може це усе їм невідомо?
То я про наше горе розповім!

Навчальний рік із вибухів почався,
Вбивали свято всім, хто вчитись йшов,
То ж кожному цей день запам’ятався –
В нім вибухи, шкільний дзвінок і кров.

02.09.2024р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1021422

У ЛОНІ СМЕРТІ

У лоні смерті точаться бої́,
Його приніс нам ворог з оркостану,
Давно там не шумлять уже гаї́...
Моли́тви я молить не перестану.

Герої наші — стомлені, та б'ють,
Щоб вирвати життя з пазу́рів ночі,
За кожен метр святу ціну дають,
Де смерть їм заглядає просто в очі.

Хай небо береже усіх бійців,
Що край тримають наш над краєм прірви,
Не змовкне від́голос страшних часів,
Народ наш ворог з коренем не вирве.

Там, де вогонь засліплює зірки́,
Гартується незламна наша воля,
Крізь попіл і розбиті сторінки́
Знов пишеться нова вкраїнська доля.

Нехай же кожен постріл і удар
Наблизить день омріяної тиші,
Щоб зник нарешті цей страшний кошмар,
І МИР запанував у рідній ніші.

Залізна віра в серці проросте,
Освітить сонце МИРУ степ широкий,
Зерно свободи — чисте і святе —
До ПЕРЕМОГИ йдем рішучим кроком.

Впаде́ пітьма́, розвіється туман,
Настане час для правди і відплати,
Заго́їться на тілі кожна з ран,
Бо віру й волю в нас не відібрати.

Розквітне знов калина під вікном,
Всміхне́ться рідна мати посивіла,
Зігріє дім нас лагідним теплом,
Бо правда в нас, і в ній — велика сила.

Замайорить наш прапор в висоті,
Де вільний вітер розганяє хмари,
Скінча́ться дні ці чорні непрості,
Бо не здолають нас війна і чвари.

Пове́рнуться додому із війни,
Родина стріне й затишок оселі,
Бо честі й слави гідні всі вони,
Хай кроки їхні стануть знов веселі.

Батьки обі́ймуть сина чи доньку́,
Впаде́ сльоза щаслива на долоні,
В боях пізнали доленьку гірку
І витримали пекло у полоні.

Карбуйм в пам'ять імена святі́,
Щоб діти знали, як дала́сь свобода,
Бо і в страшнім буремному житті
Живе незламний дух свого́ народу.

Ми відбудуєм спільний світлий храм,
Майбутнє мирне будемо творити,
На зло усім запеклим ворогам
У вільній Україні будем жити!

13.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059009

#історія #події
1943: Останній подих Краківського гетто.
​13 березня 1943 року нацистська окупаційна машина розпочала фінальний етап ліквідації єврейського гетто в Кракові. Ця подія стала однією з найчорніших сторінок Голокосту на теренах Польщі, символом системного знищення цілого міського пласта культури та тисяч людських доль.

​Гетто в районі Подгуже було створене ще у 1941 році, загнавши понад 15 тисяч євреїв у простір, де раніше мешкало лише 3 тисячі осіб. До березня 1943-го там залишалося близько 8 тисяч людей, яких нацисти вважали «придатними до праці», та ще кілька тисяч тих, хто переховувався нелегально.

​Хроніка трагедії:
​Поділ на зони: Гетто було розділене на частину «А» (працездатні) та «Б» (діти, хворі, літні люди). 13 березня штурмовики СС під командуванням Амона Гьота почали «зачистку». Частину «Б» ліквідували з особливою жорстокістю: людей розстрілювали прямо на вулицях або у власних ліжках.
​Марш до Плашува: Тих, кого визнали корисними для економіки Рейху, пішим маршем погнали до примусового трудового табору Плашув, розташованого неподалік. Решту — відправили ешелонами до камер смерті Аушвіц-Біркенау.
​Опір та відчай: Попри безнадійність ситуації, у гетто діяли підпільні групи, які намагалися чинити спротив або допомагати людям втекти через каналізацію. Проте технічна перевага ворога була абсолютною.
​Історична пам'ять та список Шиндлера:
Саме події 13 березня у Кракові лягли в основу кульмінаційних сцен фільму Стівена Спілберга «Список Шиндлера». Німецький промисловець Оскар Шиндлер, спостерігаючи за жахом ліквідації гетто, остаточно переконався в необхідності рятувати своїх робітників, ризикуючи власним життям.

​Сьогодні на площі Героїв Гетто у Кракові встановлено незвичайний пам'ятник — 70 порожніх металевих стільців. Вони символізують меблі та речі, які залишалися на вулицях після того, як тисячі людей назавжди покинули свої оселі того фатального березневого дня.

​Ліквідація Краківського гетто — це нагадування про те, до чого призводить ідеологія ненависті, і водночас про цінність кожної врятованої душі в епіцентрі пекла.

ДЛЯ МАМИ… ІЗ ЗАСВІТІВ

Не плачте, мамо, не тужіть,
Підіть до церкви помолитись,
За ду́шу свічку засвітіть,
Достатньо вам сльозами митись.

Мене не ве́рнете слізьми́,
З могили я уже не встану,
До ворога я став грудьми
І вам зробив на серці рану.

Назад нічо́го не верну́ть,
Той бій, що був, уже позаду,
Не зміг вражи́ну відвернуть,
Яка завдала тілопаду.

Багато нас там полягло,
Все більше ворог наступає,
Там буть інакше не могло –
Орда ні в чо́му меж не знає.

Сидіти вдома я не міг,
На захист мусів, мамо, стати,
Звідтіль в могилу шлях проліг,
В ній буду вічно спочивати.

То ж не судилося мені
Здобути нашу ПЕРЕМОГУ,
Потрапив в пащу сатані
Й пішов у вічную доро́гу.

Із неї я не поверну́,
Не сяду з Вами на порозі,
Я заплатив страшну ціну…
Минути пла́ти був не в змозі.

Ви серце, мамочко, не рвіть,
Уже нічо́го не змінити,
За все мене, прошу, простіть
І знайте Ви – ХОТІВ Я ЖИТИ…

12.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1019833

ВІЙНА НЕ МАЄ ВІКУ І ЖАЛЮ


Війна не має віку і жалю́,
Вона ґвалтує, нищить, убиває,
То ж між життям і смертю я стою́,
Та смерть від мене очі відвертає.

І прикрощів в житті я не робив,
Ніко́му лиха я не заподіяв,
Мене без всього ворог залиши́в...
Про старість не таку я, Боже, мріяв.

Якби роки вернулись молоді,
Якби ж то сили всі мої́ вернулись...
Війна і старість, і часи не ті,
І дні мої́ з руїнами зіткнулись.

Війна безжальна... клята ця війна,
Забрала все... і дах над головою,
Так знищив все ординець-сатана,
То й на руїнах немічний я сто́ю.

Нема нічо́го в мене вже тепер,
І голову вже ні́де притулити,
Я сльо́зи витер, піт з чола підтер...
Та де і як останні дні дожити?

Війна не має віку і жалю́,
І я її не можу зупинити,
На милицях я Господа молю́...
Куди подітись? Крок куди ступити?

28.07.2024 р.

"Пересидіти Орбана": ЄC має план, як надати Україні частину необхідного фінансування поки Орбан блокує 90 млрд євро для України, — Politico.
Йдеться про 30 млрд євро з різних джерел у формі двосторонніх позик.
Станом на зараз в України достатньо грошей на нагальні потреби до початку травня – відколи МВФ затвердив позику на 8,1 млрд наприкінці лютого та одразу надав транш у розмірі 1,5 млрд.
Всі розраховують, що Орбан програє на виборах у квітні.
__
Орбан 4 дні тому заявив: "в українців закінчаться гроші швидше, ніж у нас закінчиться нафта, ми не повинні піддаватися шантажу чи погрозам".

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Гидотно та бридотно в парку з найближчої до мого паркану деревини волає!!!
Хто волає, розгледіти не можу, бо сліпенька?
Або крук?
Або ворона???
Аж гггггавкає!!!
Й не до вподоби мені те волання???

Нарешті розмерзлася хвіртка на курячий вигул!
То наш новесенький та малесенький Петько другу добу вигулює свій гарем!

Ллллллайна по обійстю - стррррашне!!!
Чекаю, поки трохи підсохне.
Щоб не дуже нервувати, вважатиму, що оте бридке довкілля - до грошей?:)

Ви там як?

#історія #факт
«Поїзд життя»: Тихий подвиг сера Ніколаса Вінтона
У 1938 році британський біржовий маклер Ніколас Вінтон збирався на лижний курорт до Швейцарії. Проте один телефонний дзвінок друга змінив його плани: замість Альп він опинився у засніженій Празі, де тисячі біженців намагалися врятуватися від нацистської загрози, що насувалася. Вінтон побачив те, чого інші воліли не помічати — сотні дітей у таборах, приречених на загибель.

Він не був дипломатом чи політиком. Він був людиною дії. Орендувавши номер у готелі, Ніколас почав приймати батьків, які в розпачі благали врятувати їхніх дітей. За лічені тижні він організував неймовірну за масштабами логістичну операцію: підробляв дозволи на в’їзд, шукав у Британії прийомні родини для кожної дитини та збирав кошти на заставу, яку вимагав уряд.

Маловідомий факт: Ніколас Вінтон організував вісім потягів, які вивезли з Праги 669 дітей. Останній, дев'ятий поїзд — найбільший (250 дітей) — мав вирушити 1 вересня 1939 року. Але саме в цей день Гітлер напав на Польщу. Кордони закрилися, потяг не випустили, і майже всі ці діти згодом загинули в концтаборах. Ця невдача стала особистою трагедією Вінтона, про яку він мовчав пів століття.

Після війни Ніколас повернувся до звичайного життя, створив сім'ю і нікому — навіть дружині Ґреті — не розповідав про свій вчинок. Таємниця розкрилася лише у 1988 році. Ґрета знайшла на горищі стару шкіряну папку, в якій були списки дітей, адреси прийомних батьків і детальні звіти про кожен «Кіндертранспорт».

Світ дізнався про свого героя під час телевізійного шоу на BBC. Ведуча попросила підвестися тих, хто завдячує Ніколасу Вінтону своїм життям. Навколо 79-річного чоловіка встали десятки дорослих людей — це були ті самі «діти Вінтона», які виросли, створили свої родини та стали лікарями, вченими та митцями.

Сер Ніколас Вінтон дожив до 106 років. Його історія — це нагадування про те, що для перемоги добра не потрібні армії; достатньо однієї людини, яка відмовилася бути байдужою і просто робила те, що вважала за правильне, коли світ навколо божеволів.