Мені подобаються пазли, над якими треба трохи поміркувати. Коли деталь начебто підходить, але щось не те. Дитина повертає її, прикладає ще раз, бере іншу — і поступово розбирається, на що звертати увагу.🧩 У цих плямках важливо помітити саме форму: де край округлий, де витягнутий, яка деталь більша, а яка менша. Так дитина вчиться розрізняти схожі зображення. Згодом ця навичка знадобиться і для розпізнавання букв та цифр, адже там теж багато залежить від маленьких відмінностей.📖 Поки очі шукають потрібне місце, пальці вчаться точно вкладати деталь. Тут тренується узгодженість рухів рук і зору, потрібна і для малювання, і для застібання ґудзиків, і для письма. А ще можна потроху вчитися обходитися з невдалими спробами. Не кожна плямка одразу стає на місце, і це звична частина гри: можна повернути, замінити, спробувати знову.☺️ Обирайте складність, із якою дитина може впоратися, хоча й не відразу. Щоб було над чим подумати й хотілося продовжувати 🙂 Такі «Плямки» можна замовити в Rozumky 🤎. Напишіть мені в особисті повідомлення або на сторінку Rozumky 🫶 #розвитокдитини #розвивальніігри #пазлидлядітей #дрібнамоторика #підготовкадошколи

СІМ Колись я бувала художницею І все малювала блакить у зірках, Мазюкала квіти й тварин, Дітей з ліхтарями в руках. Усі були просто у захваті Картини хотілося всім. А потім вже дещо вчинилось: Мені раптом стукнуло сім. Колись я бувала бігункою, Найшвидшою серед усіх. Я навіть і тата догнала, Ніхто тоді час не засік. Коли інші йшли, я летіла І бігала передусім. Та потім вже дещо вчинилось: Мені раптом стукнуло сім. Колись я була танцівницею, Казали, виходить вже щось. Щодня я крутилася і вигиналася, Але не заради когось. Мені так байдуже, що думали люди, Бо я танцювала із серцем своїм. Та потім вже дещо вчинилось… Мені раптом стукнуло сім. У сім усе стало інакшим, У сім стало соромно, хисту нема, У сім уже не малювали, Якщо танцювали, то лиш крадькома. У сім стали цифри важливі: На таймерах та листах звітів, А ще думки інших людей, Всіх тих, хто був дуже привітним. У сім я уже зрозуміла: Нічого не роблять заради утіхи І що малювання — це просто мистецтво, А танці — це спорт без проріхи. Що тільки лиш справжні бігунки Стоять на своїм п'єдесталі, І що ти умієш щось добре робити Коли перемога твоя на фіналі. Тож я перестала тоді танцювати, Також малювати, і бігати, і щось питати. Тепер я уже не бігунка, Хіба що тоді, Коли треба бути стрункою І кардіотренування потрібні мені. Тепер я уже не художник… Хіба що лиш зрідка як граю, Коли під час гри у «Активіті» Хтось поруч дотепно вважає, Що добре малюю. Тоді я їм відповідаю: усе це дурниці І знову вже перевертаю пісочний годинник. На мить я чомусь зажурюся всьому, Хоча і сама вже не знаю чому. Частина мене й досі мріє, Ніколи не знав щоби кожен, Що та намальована мною людина Так зовсім на себе не схожа, І що ще тоді, на заняттях з балету, Я все танцювала не в такт, А тато дозволив себе обганяти, Коли ми з ним бігли за так. Якщо хтось сьогодні спитає з людей, Де місце багатше у світі, То я відповім: Ні, не палац і не банк, повний грошей, А цвинтар. Якщо хтось мене запитає «чому», То я скажу вам: Бо там вже лежать всі картини зі сну, Які так ніхто зовсім не малював. Лежать там книжки, Які так ніхто іще не написав. Ідеї, які тут ніхто не розкрив, Бо ми кажем так семирічній дитині, Що речі такі серед див — Це тільки дитячі є мрії. Клара Льозель Переклад: Мирослав Манюк 31.10.2026 #переклад

День художника України Історія започаткування Дня художника України Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини. Хто такий художник? Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття.

Коли Деяна Нежич народилася без обох рук, лікарі не вірили, що на неї чекає повноцінне життя. Але одного дня її мама помітила, що донька намагається малювати... ногами. Подивившись на те, як маленька дівчинка із захопленням малювала равлика, батьки пішли та купили альбоми, олівці, фарби та книжки з малювання. Заохочували її пробувати знову і знову. Вірили в неї тоді, коли ніхто із оточення не вірив.

#чоловік #жінка #малювання #фарба

ℹ️ Микола Івасюк: Художник, який намалював тріумф Хмельницького та отримав за це кулю від НКВС. Коли ми дивимося на величні історичні картини з козаками, нам здається, що їхні автори жили в якійсь іншій, романтичній епосі. Але творець найвідомішого полотна про Богдана Хмельницького жив серед нас, ходив вулицями Києва та Львова і заплатив найвищу ціну за те, що наважився повернути українцям їхню велич. Микола Іванович Івасюк (1865-1937) - один із найталановитіших українських художників-істориків, майстер батального живопису, чиї картини купували європейські колекціонери, і чиє життя цинічно обірвала радянська каральна машина. ☑️ Буковинський самородок, якого помітив цісар. Микола народився в місті Заставна на Буковині в родині теслі. Хлопець із дитинства мав феноменальний хист до малювання. Коли він навчався у чернівецькій гімназії, його малюнки побачив відомий професор Юстин Пігуляк і зрозумів: перед ним геній. Бідна родина не мала грошей на навчання сина, але талант пробив собі дорогу. Івасюк вступає до престижної Віденської академії мистецтв. Його випускна робота була настільки вражаючою, що сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I призначив молодому українцю стипендію, а згодом навіть особисто купив одну з його картин. Далі був Мюнхен, де Івасюк здобув славу одного з найкращих баталістів Європи. Перед ним відкривалися двері найкращих галерей світу, але він марив Україною. ☑️ Справа всього життя: 20 років заради однієї картини. Головною пристрастю Івасюка було козацтво. Перебуваючи в Мюнхені, він починає роботу над своїм абсолютним шедевром - монументальною картиною "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва". Художник підійшов до справи як прискіпливий історик. Він роками вивчав тогочасний одяг, зброю, архітектуру, їздив на Хортицю та в Київ, щоб зробити замальовки місцевості. Він шукав натурників по всій Галичині та Буковині, щоб обличчя козаків виглядали живими й характерними. Загалом робота над цим гігантським полотном (розміром 4 на 6 метрів) тривала майже двадцять років - з 1892 по 1912 рік. Коли картину вперше виставили у Львові, люди годинами стояли в чергах, а дехто просто плакав від гордості за свою історію. ☑️ Козацькі марки та пастка від більшовиків. Микола Івасюк був не просто художником, а й патріотом-практиком. Коли у 1918 році постала Українська Народна Республіка, уряд згадав про авторитетного митця. Івасюку доручили створити дизайн перших державних поштових марок України. Він намалював розкішну серію з малюнками Хмельницького, Полуботка, Шевченка та козацьких хат. Марки навіть встигли надрукувати у Відні, але через прихід більшовиків вони так і не увійшли в широкий обіг, ставши сьогодні мрією будь-якого філателіста. Після поразки УНР Івасюк залишається жити на Буковині та в Галичині. Але радянська влада у 1920-х роках починає тонку гру: оголошує політику "українізації" та заманює відомих діячів культури назад. Більшовики обіцяли Івасюку повну творчу свободу, професорську посаду в Академії мистецтв і фінансування. Художник повірив. У 1926 році він разом із родиною переїжджає до радянського Києва. ☑️ Трагічний фінал: як нищили велич. Пастка зачинилася швидко. Жодної кафедри Івасюку не дали - його тримали на дрібних підробітках, змушували малювати плакати та портрети радянських вождів. Його велична картина про Хмельницького та козацькі сюжети дратували радянських ідеологів, адже вони пробуджували в українцях "небезпечний" патріотизм. У 1937 році, у самий розгар сталінського Великого терору, 72-річного, майже глухого художника заарештували у його київській квартирі. НКВС звинуватило літнього митця у шпигунстві на користь німецької розвідки. Після жорстоких катувань, 11 листопада 1937 року Миколу Івасюка засудили до розстрілу. Вирок виконали 25 листопада у підвалах київського НКВС, а тіло художника таємно вивезли та закопали у братській могилі в Биківнянському лісі. Його ім'я викреслили з історії мистецтва на десятиліття. ☑️ Чому Микола Івасюк у нашому "Таємничому Архіві"? Ми розповідаємо про нього, бо Микола Івасюк - це людина, яка зафіксувала візуальний код нашої перемоги та козацької слави. Навіть коли радянська влада знищила самого художника, його грандіозна картина про Хмельницького вижила в запасниках (сьогодні вона прикрашає Національний художній музей України). Він віддав життя за право малювати українську історію, і наш обов'язок пам'ятати обличчя того, хто подарував нам образи наших героїв. #Ukrainian #person

#історія #речі 🕯 Анемометр: Як людство навчилося міряти ефірну примху 🕯 📜 Давньогрецькі стартапи та забудькуватість віків. Все почалося, як це часто буває в історії науки, у Давній Греції. Близько 50 року до н.е. такий собі Андронік із Кірра побудував у Афінах «Вежу вітрів». Це була восьмикутна споруда, прикрашена зображеннями богів вітрів (Борея, Зефіра та компанії), а на верхівці красувався флюгер-тритон. Він показував напрямок, але не силу. Щодо вимірювання швидкості, то античні джерела туманно натякають на якісь спроби, але конкретних креслень не залишили. Потім настало Середньовіччя, і всім стало трохи не до вітру — головне було, щоб млин крутився. 🎨 Леонардо да Вінчі та мистецтво підвішування дощечки Справжній ренесанс ідеї стався у XV столітті. Наш всюдисущий геній, Леонардо да Вінчі, між малюванням посмішки Мона Лізи та проектуванням танків, вигадав перший задокументований анемометр. Його конструкція була геніально простою: підвішена рухома дощечка. Чим сильніший вітер, тим сильніше вона відхилялася від вертикалі. Леонардо навіть придумав шкалу для цього пристрою. Це було мило, працювало, але... не дуже точно на сильних поривах. 🎩 Леон Баттіста Альберті: Архітектор вітру Паралельно з Леонардо, або трохи раніше, над цією проблемою мізкував інший гуманіст — Леон Баттіста Альберті. Він запропонував схожу конструкцію, але зробив акцент на тому, що це прилад для архітекторів, аби вони розуміли, чи не здує їхню чергову базиліку. Можна сказати, Альберті стояв біля витоків будівельної аеродинаміки. 💨 Доктор Робінсон і революція чашок Наступні кілька століть вчені розважалися тим, що вдосконалювали дощечку Альберті-да Вінчі. Але справжній прорив здійснив у 1846 році ірландський астроном Джон Томас Ромні Робінсон. Він, мабуть, втомився від того, що дощечка плескає на вітрі, і придумав... чашки! Його анемометр складався з чотирьох напівсферичних чашок, закріплених на горизонтальних спицях, що оберталися на вертикальній осі. Вітер дув у чашки, конструкція крутилася, а спеціальний механізм рахував оберти. Це було революційно. Чому? Бо, на відміну від дощечки, чашковий анемометр реагував на вітер з будь-якого напрямку однаково. Це був золотий стандарт метеорології на наступне століття. 📡 Сьогодення: Ультразвук і лазери Сьогодні чашкові анемометри все ще живі (особливо на дахах заміських будинків), але професіонали перейшли на вищий рівень. Ультразвукові анемометри вимірюють час, за який звук проходить між датчиками — вітер прискорює або сповільнює звук. А лазерні анемометри (лідари) взагалі стріляють променями в небо, щоб виміряти швидкість руху мікроскопічних частинок у повітрі. Це вже космос, панове. 🌬 Епілог Тож, коли ви наступний раз побачите на прогноз погоди цифру «7 м/с», згадайте цю довгу еволюцію. Від мармурової вежі в Афінах і дощечки Леонардо — до ультразвукових датчиків. Людство пройшло довгий шлях, щоб навчитися вимірювати те, що неможливо помацати, але що так легко може зірвати з вас капелюх.

🗺✍️Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря. Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання. Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші. Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити. Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство. Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”. Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію. Дякуємо тобі, великий Кобзарю!

Yoga Pro 7a працює на базі AMD Ryzen AI Max+ з уніфікованою архітектурою пам’яті обсягом до 128 ГБ. Пристрій отримав 15,3-дюймовий 2,5K OLED-дисплей та панель Force Pad від Wacom для малювання стилусом. Система охолодження Lenovo X Power розрахована на 95 Вт TDP при рівні шуму не більше 22 дБ. https://channeltech.space/pc-laptop/lenovo-yoga-pro-7a-15-11-copilot-plus-pc-specs/

#історія #речі 🎨 Мольберт: Скелет, на якому народжуються світи. Якщо ви думали, що мольберт — це лише три палиці та оптимізм художника, то ви недооцінюєте цей інженерний шедевр. Мольберт — це мовчазний атлант, який тримає на своїх плечах весь тягар світового мистецтва, від ренесансних мадонн до незрозумілих плям сучасного абстракціонізму. До того, як людство винайшло цю зручну підставку, художники поводилися як середньовічні мученики: вони малювали або на стінах (фрески), або на горизонтальних столах, зігнувшись у три погибелі. Мольберт став першим кроком до свободи хребта. Саме слово походить від німецького Malbrett, що буквально означає «дошка для малювання». Фактично, це був перший «десктоп» в історії, тільки замість пікселів на ньому сохла олія. 🖼 Еволюція вертикалі Стаціонарні «мольберти-студії» в майстернях старих майстрів були схожі на важкі меблі для катувань — дубові, масивні, здатні витримати полотно розміром з невелике вітрило. Але справжня культурна революція сталася, коли з’явився «лірний» мольберт (схожий на музичний інструмент) та його молодший брат — польовий складаний триніжок. Саме він вигнав художників з пишних студій на свіже повітря, дозволивши імпресіоністам малювати сонце, поки воно не втекло за горизонт. Без легкого мольберта Моне просто не встиг би за своїми лататтями. 🧐 Міф про «святу простоту» Існує упередження, що справжньому таланту інструмент не потрібен — мовляв, малюй хоч на коліні. Проте історія каже інше: мольберт змінив кут зору. Вертикальне розташування полотна дозволило оку художника бачити світ без перспективних спотворень, які виникають, коли дивишся на папір зверху вниз. Це була технологія HD свого часу. Сьогодні мольберт у квартирі часто виконує роль дорогого вішака для одягу або підставки під телевізор у хіпстерському інтер'єрі. Але він терпляче чекає. Адже знає: він — єдиний об'єкт, який може перетворити звичайну кімнату на портал у паралельну реальність, де трава завжди синіша, а обличчя складаються з трикутників. 👨‍🎨 Порада від «Історії речей»: іноді, щоб змінити своє життя, достатньо просто змінити кут нахилу, під яким ви на нього дивитеся. Мольберт підтвердить.