Пошкодження волосся: ламкість, сухість і втрата якості як медичний сигнал Пошкодження волосся рідко починається різко. Зазвичай усе відбувається поступово. Волосся стає жорсткішим на дотик. Кінчики швидше січуться. Зачіска втрачає форму, навіть якщо догляд не змінювався. Багато людей сприймають це як косметичну проблему. Новий шампунь, агресивна укладка, невдала фарба. Але медична практика показує: у багатьох випадках пошкодження волосся є не лише зовнішнім дефектом, а наслідком системних процесів. У професійних обговореннях стану волосся часто згадується Центр здоров’я волосся в Хайфі. Його головний сайт доступний івритом і побудований навколо медичної діагностики станів волосся та шкіри голови, а не косметичних рішень. Такий підхід особливо важливий, коли ламкість і сухість стають хронічними. https://hair-health-center.nikk.co.il/ Для читачів, яким зручніше англійською, центр також має англомовну головну сторінку, де описано клінічну спрямованість, методи оцінки та роботу з пошкодженим волоссям. https://hair-health-center.nikk.co.il/en/ Пошкоджене волосся — це не завжди результат однієї помилки. Частіше це наслідок накопиченого впливу різних факторів. Що насправді означає «пошкоджене волосся» З медичної точки зору пошкодження волосся пов’язане зі змінами його внутрішньої структури. Хімічні процедури, термічний вплив і механічне навантаження поступово руйнують захисний шар і порушують білкові зв’язки всередині волосяного стрижня. Фарбування, освітлення, випрямлення, регулярне використання високих температур — усе це підвищує пористість волосся. Воно швидше втрачає вологу, стає менш еластичним і легше ламається. В умовах Ізраїлю цей процес прискорюється. Інтенсивне сонце, сухе повітря та контакт із солоною водою посилюють деградацію структури, особливо якщо волосся вже ослаблене. Фахівці зазначають: ламкість і сухість часто супроводжуються зниженням якості нового волосся, що відростає. Це свідчить про те, що проблема не обмежується довжиною, а зачіпає й фолікулярний рівень. Чому косметичний догляд не відновлює структуру Найпоширеніша реакція на пошкодження — інтенсивний догляд. Маски. Олії. Сироватки з «відновлювальним ефектом». Багато з них дійсно покращують зовнішній вигляд. Волосся стає м’якшим, блискучішим, легше укладається. Але ці ефекти поверхневі. Косметичні засоби не відновлюють зруйновані внутрішні зв’язки. Вони згладжують поверхню, але не змінюють біологічну основу волосся. Саме тому після припинення догляду ламкість і сухість швидко повертаються. Медичні матеріали, присвячені різним типам пошкодження волосся, зібрані в окремому розділі, де детально описуються механізми ламкості та структурних змін. Ці матеріали подані івритом і орієнтовані на клінічне розуміння проблеми. https://hair-health-center.nikk.co.il/5276-2/ Зв’язок між пошкодженням і витонченням волосся З часом структурне пошкодження може впливати не лише на довжину, а й на густину волосся. Коли фолікули тривалий час працюють у несприятливих умовах, нове волосся стає тоншим і слабшим. Це створює враження витончення навіть без активного випадіння. Цей процес часто плутають із генетичним облисінням, хоча механізми різні. Взаємозв’язок між ламкістю, пошкодженням і поступовим витонченням докладно розглядається в англомовному матеріалі, присвяченому пошкодженню та ламкості волосся, де акцент зроблено на структурних змінах і довгострокових наслідках. https://hair-health-center.nikk.co.il/en/hair-damage-breakage/ Медичний підхід до відновлення волосся Ефективна робота з пошкодженим волоссям починається з оцінки. Аналізується ступінь пористості, еластичність, стан шкіри голови та активність фолікулів. На основі цих даних визначається стратегія. Вона може включати підтримку росту нового волосся, корекцію догляду, роботу зі шкірою голови та рекомендації щодо зменшення агресивного впливу. Мета такого підходу — не маскувати пошкодження, а зупинити його прогресування та створити умови для відростання здоровішого волосся. Клінічні матеріали, що описують ці підходи, представлені в івритомовному розділі, присвяченому методам роботи з ослабленим і пошкодженим волоссям, де акцент зроблено на поступовому відновленні. https://hair-health-center.nikk.co.il/5209-2/ Медико-lifestyle погляд на проблему З погляду способу життя, пошкоджене волосся впливає на поведінку людини. З’являється обмеження в зачісках, постійний пошук «рятівних» засобів, відчуття незадоволення зовнішнім виглядом. Медико-lifestyle підхід розглядає цю проблему ширше. Оцінюються звички догляду, рівень стресу, режим сну, харчування та умови навколишнього середовища. Такий підхід не обіцяє миттєвих змін, але спрямований на стабільний результат у довгостроковій перспективі. Географічна доступність і спостереження Відновлення волосся — це процес. Клініки в Хайфі працюють не лише для мешканців міста, а й для людей із прилеглих районів — Крайот, Нешер, Тірат-Кармель, Акко. Можливість регулярного спостереження дає змогу коригувати підхід і відстежувати зміни, що особливо важливо у випадках хронічного пошкодження. Пошкодження як сигнал, а не вирок Пошкоджене волосся — це не лише естетичний недолік. Це сигнал про порушення балансу між впливом зовнішніх факторів і здатністю волосся до відновлення. Коли цей сигнал ігнорується, проблема поглиблюється. Коли ж її розглядають у медичному контексті, з’являється можливість зупинити деградацію й змінити траєкторію стану волосся. З медичної точки зору, пошкодження — це інформація. І правильна інтерпретація цієї інформації дозволяє зберегти якість волосся в довгостроковій перспективі.

#історія #особистості 🌷 Світова Квітка: Катерина Білокур — Геній українського «наїву». Сьогодні, 7 грудня, ми відзначаємо день народження Катерини Василівни Білокур (1900–1961) — видатної української художниці, чиє ім'я стало символом народного генія та українського «наївного мистецтва». Її творчість, присвячена переважно квітам, сягнула світового визнання, а Пабло Пікассо, побачивши її картини у Парижі, сказав, що якби вона була француженкою, світ говорив би про неї більше, ніж про нього. 😮 Життя, присвячене мистецтву Катерина Білокур народилася в селі Богданівка на Полтавщині у бідній селянській родині. Вона не мала змоги здобути офіційну художню освіту. Вона була художницею-самоучкою, яка освоїла техніку живопису самотужки, використовуючи природні матеріали та саморобні пензлі. Батьки довгий час не схвалювали її заняття «марними» фарбами. Але її пристрасть до мистецтва була незламною. «Малювати квіти я буду доти, доки будуть мене руки носити», — казала вона. Тема Квітки Майже вся творчість Білокур зосереджена на зображенні природи, а головний мотив — квіти. 🌸🌻 Її полотна — це не просто натюрморти; це складні, фантастичні композиції, де поєднуються весняні, літні та осінні квіти. Вона малювала кожну пелюстку з ювелірною точністю, наділяючи рослини душею та створюючи власний, ідеальний, світлий всесвіт. Мистецтвознавець Микола Бажан високо цінував її здатність до синтезу – вона поєднувала у своїх букетах ті квіти, які ніколи не цвітуть одночасно у природі (наприклад, жоржини, мальви та півонії). Це додавало її роботам ірреальності та казковості. Визнання Слава прийшла до Білокур порівняно пізно. Її роботи були випадково помічені у 1940-х роках. Згодом вони потрапили на виставки до Києва, а потім до Парижа. Саме там, на Міжнародній виставці 1954 року, вони справили справжній фурор. ЮНЕСКО включило її до списку видатних діячів культури XX століття. Катерина Білокур є унікальним прикладом того, як справжній талант, попри відсутність формальної освіти та життєві перешкоди, може досягти світового рівня та створити неперевершені шедеври. 🎨

#чоловік #жінка #люди #фарба #вікно

НЕЗДІЙСНЕНИЙ ПОЦІЛУНОК Неначе в поцілунку склались губи, Що хочуть доторкнутись інших губ… Летів листок у тиші, наче в згубі, Та раптом вітер свій наставив чуб. Він мовив щось, та вітер невблаганний Підняв його кудись в небесну даль, І танець розпочавсь якийсь спонтанний, Та й десь заграв їм музику скрипаль. У танці вітер губ його торкався, При кожнім русі ніжно цілував, Листок ніяковів і виривався, Та вітер його далі підіймав. Він падав, мов зізнання несміливе, Яке не встигло вирватись на звук, І осінь, мов закохана, без сили Підняла його з легкістю без рук. Вона його торкалась, мов кохана, Що не могла обіймів зберегти, Та зберегла у фарбах незрівнянних Ту мить, де губи-листя лиш – листи. Він ліг на землю, наче поцілунок, Що не дійшов до вуст, а й став листком, А в кожній жилці – спогад, як дарунок. Про те, що не збуло́ся – між рядком. 17.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051604

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

Й тут Остапа понесло? Зазвичай ми коли-не-коли молотимо посуд? Ось кришки з каструль об кахлі на підлозі гепнути - легко! Щоб фарба шматтям в усі боки летіла!:) А посуд - ні. Схоже, всесвітній закон рівноваги нарешті звернув увагу на такі наші відхилення в часі та просторі?:) Почав з синочка!:) Він перший не прибрав чашку з вранішньої кави на одному з ослінчиків у дворі? Чашка й розгепалася об придворну плитку? Потім ̶О̶с̶т̶а̶п̶а̶ понесло вже мене!? Сьогодні на моїй відповідальності вже друга філіжанка? З улюблених. Скляних. Дебелих. Саме тої місткості, що до вподоби? Перша традиційно гепнулася у дворі на плитку. В друзки!!! Сьогоднішню мені допоміг розгатити собака Вахтанг. Й я ж запхала її ретельно під саму спинку ослинчика? А Вахочка? А Вахочка змів її звідти хвостом? Таке враження, що в нього не красивезний та пухнастий хвіст, а якийсь пласкоріз Фокіна?:) Стирчить гачком?:) Ще на одну кавну ємність поменшало?:) Щоб якось підняти собі настрій після чергової катаклізЬми, що трапилася, пішла колотати яблучний пиріг! Якщо вже цьогоріч стався яблучний рік! Іринка моя Ірина Олександрова холодцем займається! Синочок на роботі. Донечка чкурнула у справах. Ви там що та як? Цілі? Якщо що, чашки, горнятка, філіжанки в нас ще є! Чай та кава - в наявності! Яблучний пиріг пахтить на пів села! Я стою прям під хвірткою! Гостей очікую!

#поезія Розмалюю долю фарбами яскравими, Променями сонця ніжними, ласкавими, Зорями прозорими, чистими, нічними, Розфарбую долю квітами рясними. Хай серпнева спека не пече, не жалить, Прохолода ллється яблуневим садом, Ароматом літа, настроєм в душі, Моє серце в сяйві Божої краси. Світ такий прекрасний, коли без війни, Намалюю щастя, кольорів весни, В квітах білих, ніжних, в травах лісових, І красиву долю, все в руках моїх. Галина Адамович.

​​ Валуєвський циркуляр: як московія вчергове намагалась знищити українську мову. 30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Петро Валуєв зі схвалення імператора Олександра II розіслав до цензурних комітетів Києва, Москви і Санкт-Петербурга секретний лист, яким заборонив видання будь-яких книг і підручників українською: релігійних, навчальних і освітніх книг. Публікація художньої ("изящной") літератури дозволялася. Причиною появи Валуєвського циркуляру вважають Січневе повстання 1863 року, в якому до поляків, литовців і білорусів приєдналася і частина українців. Іншою причиною називають переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Синоду для отримання дозволу на друк відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським. Сам Валуєв мотивував свої дії тим, що 📝"приверженцы малороссийской народности обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п. В числе подобных деятелей находилось множество лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии". "Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета", - додав у циркулярі Валуєв і постановив: 📝"пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить". "Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может", - зазначалося в документі. Дію Валуєвського циркуляру було розширено так званим Емським указом імператора Олександра ІІ (1876 рік), який практично повністю забороняв видання і ввезення на територію імперії книг українською мовою. Заборону скасували лише в 1905 році, коли Російська академія наук визнала, що українська мова є самостійною і окремою від російської. Тепер в сучасному світі у хворій голові путіна та десятків мільйонів російських імперіалістів все знову заграло новими фарбами. Знову загострення агресивного імперіалізму та заперечення існування України та всього українського. Але Україна, українська мова та культура, були, є і будуть.

#абстракція #фарба #перлина

🥛 А осьо сьодні Всесвітній день молока! Свято, коли навіть кава визнає, що без молока вона — просто чорна, гірка суміш з амбіціями ☕️ Всесвітній день молока був започаткований ФАО ООН у 2001 році, аби привернути увагу до важливої ролі молока у глобальному харчуванні та сільському господарстві. 📌 А ВИ ЗНАЛИ, ЩО: 🥛 Молоко бегемота — рожеве! Воно містить спеціальні речовини (гіпозантини), які захищають шкіру тварини від сонця й мають рожевий відтінок. 🧀 У Монголії виробляють алкоголь із кінського молока — напій називається айраг, і його п’ють під час свят і ритуалів. 🥶 Молоко використовували як фарбу! У США XVIII–XIX століття поширеною була "молочна фарба", зроблена з казеїну (білка молока), вапна та пігменту — її й досі використовують у реставрації старих меблів. 📌 А ще близько 65% дорослих у світі не переносять лактозу, тому рослинне молоко — це не просто мода, а спосіб залишатися в тонусі без зайвих бурчань у животі.