• Що я роблю зранку?
    Сиджу у дворі, жамкаю листик полину й майже втрачаю свідомість від задоволення!!!
    Запаморочливий запах!!!

    То ми з сусідкою Оленкою перманентний обмін рослинами продовжуємо, як в селі прийнято!:)
    Я їй квіточки?
    Вона мені приперачила давно намріяний мною полин!:)
    Зранку дивлюся, на хвіртці якийсь пакет висить?:) А то пппппідаруночок від сусідки!:)

    Так, я така раптова, рвучка, суперечлива!:)
    В моїх квітниках чого тільки не зустрінеш?:)
    На кшталт якогось лопуха, що біля колодязя росте!:)
    Або лісової шавлії між трояндами?:)

    То й що, як їх основна маса населення за будяки вважає?:)
    А я такі рослини дуже люблю!!!
    Й не тре мене навчати, що мені на моїй території ростити!:)

    Про полин?
    Його запах взагалі - найкращий з усіх можливих!!!:)
    За ним йдуть ялівець, ялини, шавлія! Не декоративна, лісова! Щоб запах з ніг збивав!:)

    Посадила вже все!
    По холоду!:)
    Руки змерзли так, що аж пальці в купку зібрати не можу!?:) Бо їх розтопирило від холоду!:)

    Пішла собі далі по обійстю врожаї збирати?:)
    Слоїк молока на колодязі від Лідочки-молочниці!:)
    Якусь кількість яєць від моїх курочок!:)
    Пакет, даруйте, собачих «недопалків»?:) Ну а що вже?:) Такий собі врожай, але є собаки, є й їхні недопалки!:)

    Ви там як?
    Цілі?
    Що я роблю зранку? Сиджу у дворі, жамкаю листик полину й майже втрачаю свідомість від задоволення!!! Запаморочливий запах!!! То ми з сусідкою Оленкою перманентний обмін рослинами продовжуємо, як в селі прийнято!:) Я їй квіточки? Вона мені приперачила давно намріяний мною полин!:) Зранку дивлюся, на хвіртці якийсь пакет висить?:) А то пппппідаруночок від сусідки!:) Так, я така раптова, рвучка, суперечлива!:) В моїх квітниках чого тільки не зустрінеш?:) На кшталт якогось лопуха, що біля колодязя росте!:) Або лісової шавлії між трояндами?:) То й що, як їх основна маса населення за будяки вважає?:) А я такі рослини дуже люблю!!! Й не тре мене навчати, що мені на моїй території ростити!:) Про полин? Його запах взагалі - найкращий з усіх можливих!!!:) За ним йдуть ялівець, ялини, шавлія! Не декоративна, лісова! Щоб запах з ніг збивав!:) Посадила вже все! По холоду!:) Руки змерзли так, що аж пальці в купку зібрати не можу!?:) Бо їх розтопирило від холоду!:) Пішла собі далі по обійстю врожаї збирати?:) Слоїк молока на колодязі від Лідочки-молочниці!:) Якусь кількість яєць від моїх курочок!:) Пакет, даруйте, собачих «недопалків»?:) Ну а що вже?:) Такий собі врожай, але є собаки, є й їхні недопалки!:) Ви там як? Цілі?
    166views
  • НІЧОГО НЕ МІНЯЄТЬСЯ

    Нічого не міняється,
    Нічого взагалі,
    А крівця проливається,
    Вбивають москалі.

    Минула ніч пекельная,
    Палало все в вогні,
    Бо зброя вся смертельная
    Не ли́шилась в багні.

    Її до нас відправили
    З гнилих боліт русні,
    Мету собі поставили
    Убивці у війні.

    А люди в нас загинули,
    Убив їх орко-кат,
    І світ оцей покинули,
    Не вернуться назад.

    Так ворог убиває нас,
    Це робить кожну мить,
    Страшний прийшов для всіх нас час,
    Прийшлося крівцю лить.

    І знов страшні руйнації
    Зробили москалі,
    Для них це – декорації
    На цій святій землі.

    А світ на все це дивиться
    І докази збира,
    Він навіть і не скривиться –
    Не в них хтось помира.

    Чи довго споглядатиме
    Весь світ з-за паркана?
    Ще скільки нас вбиватиме
    Ординець-сатана?

    17.06.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1041905
    НІЧОГО НЕ МІНЯЄТЬСЯ Нічого не міняється, Нічого взагалі, А крівця проливається, Вбивають москалі. Минула ніч пекельная, Палало все в вогні, Бо зброя вся смертельная Не ли́шилась в багні. Її до нас відправили З гнилих боліт русні, Мету собі поставили Убивці у війні. А люди в нас загинули, Убив їх орко-кат, І світ оцей покинули, Не вернуться назад. Так ворог убиває нас, Це робить кожну мить, Страшний прийшов для всіх нас час, Прийшлося крівцю лить. І знов страшні руйнації Зробили москалі, Для них це – декорації На цій святій землі. А світ на все це дивиться І докази збира, Він навіть і не скривиться – Не в них хтось помира. Чи довго споглядатиме Весь світ з-за паркана? Ще скільки нас вбиватиме Ординець-сатана? 17.06.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1041905
    98views
  • На Київській дитячій залізниці запустили святковий великодній поїзд

    Один із вагонів прикрасили тематичним декором і писанками. На вокзалі також підготували розважальну програму для дітей і дорослих: аніматорів, хімічне шоу, конкурси, вікторини та солодку вату.
    На Київській дитячій залізниці запустили святковий великодній поїзд Один із вагонів прикрасили тематичним декором і писанками. На вокзалі також підготували розважальну програму для дітей і дорослих: аніматорів, хімічне шоу, конкурси, вікторини та солодку вату.
    237views 0Plays
  • ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи

    Россию давно уже бессмысленно объяснять через парадные речи, фальшивые «традиционные ценности» и телевизионную мишуру. Намного честнее смотреть на нее через тюремную культуру, блатной код, культ силы, унижения и стаи.

    Именно эту мысль подробно разбирает подкаст «ТЮРЯГА-RU: Бригада, Брат, Слово пацана и другие хиты RU-культуры» от авторов Центра исследования мордоRU, где тюремная культура показана не как побочный продукт, а как один из базовых кодов российской общественной жизни.

    В обсуждаемом видео звучит жесткая, но точная формула: настоящую глубинную Россию удобнее всего читать через криминальную психологию.

    Не через официоз, не через школьные учебники и не через декорации «великой культуры», а через тюремную логику, где мир делится не на граждан, а на касты, где достоинство заменено статусом, а свобода подменена подчинением.

    Суть этой модели предельно проста и потому так живуча. Или ты «пахан», или ты «шестерка». Третьей позиции система не любит. Она плохо переносит автономного человека, который не хочет ни доминировать, ни подчиняться. Именно поэтому ей так нужен постоянный ритуал включения в стаю: через страх, через насилие, через символическую или буквальную кровь, через принуждение к участию.

    Именно поэтому такие продукты, как «Бригада», «Брат» и «Слово пацана», для понимания современной России значат порой больше, чем все официальные заявления кремля вместе взятые. Потому что там не маска. Там нутро.

    Когда бандит становится «героем», убийца — «мужиком с правдой», а насилие — «характером», это уже не кино. Это политическая и общественная прошивка. Это подготовка общества, в котором война, жестокость, вербовка зеков и культ доминирования воспринимаются не как сбой, а как естественное продолжение «понятий».

    В подкасте прямо проводится связка между вербовкой заключенных, пригожинской практикой и превращением бывшего зека в допустимого, а иногда даже героизированного участника войны.

    Формула звучит предельно мрачно: убил, сел, пошел на войну, снова убил, вышел — и стал частью нормы.

    Отсюда и вся их реальность: шансон вместо культуры, зона вместо социальной модели, страх вместо уважения, сила вместо права. А потом мир видит Бучу, ракеты по городам, Z-истерику и культ смерти.

    Для Израиля, где вопрос общественной устойчивости всегда связан с безопасностью, эта тема не теоретическая.

    Русскоязычная среда в стране десятилетиями сталкивалась с импортом постсоветских культурных кодов — от телевизионной ностальгии до языка грубой мужской «правды». И если вовремя не различать, где заканчивается бытовая привычка и начинается нормализация насилия, можно пропустить момент, когда бандитская эстетика начинает казаться «сильным стилем», а не симптомом моральной деградации.

    Израильское общество построено на прямо противоположной идее: сила нужна для защиты жизни, а не для обожествления хищника. Именно поэтому для читателя здесь важно видеть разницу между воинской ответственностью и уголовной романтикой. Между армией как институтом гражданской обороны и бандой как машиной доминирования. Между защитником и «крутым пацаном». Это разные миры, даже если снаружи кому-то хочется свести их к одному слову — сила.

    Здесь слишком высока цена ошибки, слишком близко ощущение реальной угрозы и слишком хорошо известно, как легко культ силы без морали превращается в культ уничтожения. Именно поэтому разговор о «Брате», «Бригаде», шансоне и «Слове пацана» — это не разговор о чужом прошлом. Это разговор о том, как распознавать моральную заразу до того, как она начинает выдавать себя за норму.

    В этом и состоит главный вывод, который следует из подкаста. Тюрьма в российском случае — не только институт наказания. Это культурная фабрика, язык власти, способ социализации, источник поп-героев и политический учебник для масс. И пока эта фабрика работает, Россия будет снова и снова производить не гражданина, а участника стаи; не свободного человека, а носителя рангового инстинкта; не культуру жизни, а культуру доминирования и смерти.

    https://news.nikk.co.il/tjurma-kak-skrepa/

    НАновости‼️:- новости Израиля
    Важно❓ Поделитесь ❗️
    и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы.

    #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Россия #кремль #путин #Бригада #Брат #СловоПацана #тюремнаякультура #пропаганда
    ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи Россию давно уже бессмысленно объяснять через парадные речи, фальшивые «традиционные ценности» и телевизионную мишуру. Намного честнее смотреть на нее через тюремную культуру, блатной код, культ силы, унижения и стаи. Именно эту мысль подробно разбирает подкаст «ТЮРЯГА-RU: Бригада, Брат, Слово пацана и другие хиты RU-культуры» от авторов Центра исследования мордоRU, где тюремная культура показана не как побочный продукт, а как один из базовых кодов российской общественной жизни. В обсуждаемом видео звучит жесткая, но точная формула: настоящую глубинную Россию удобнее всего читать через криминальную психологию. Не через официоз, не через школьные учебники и не через декорации «великой культуры», а через тюремную логику, где мир делится не на граждан, а на касты, где достоинство заменено статусом, а свобода подменена подчинением. Суть этой модели предельно проста и потому так живуча. Или ты «пахан», или ты «шестерка». Третьей позиции система не любит. Она плохо переносит автономного человека, который не хочет ни доминировать, ни подчиняться. Именно поэтому ей так нужен постоянный ритуал включения в стаю: через страх, через насилие, через символическую или буквальную кровь, через принуждение к участию. Именно поэтому такие продукты, как «Бригада», «Брат» и «Слово пацана», для понимания современной России значат порой больше, чем все официальные заявления кремля вместе взятые. Потому что там не маска. Там нутро. Когда бандит становится «героем», убийца — «мужиком с правдой», а насилие — «характером», это уже не кино. Это политическая и общественная прошивка. Это подготовка общества, в котором война, жестокость, вербовка зеков и культ доминирования воспринимаются не как сбой, а как естественное продолжение «понятий». В подкасте прямо проводится связка между вербовкой заключенных, пригожинской практикой и превращением бывшего зека в допустимого, а иногда даже героизированного участника войны. Формула звучит предельно мрачно: убил, сел, пошел на войну, снова убил, вышел — и стал частью нормы. Отсюда и вся их реальность: шансон вместо культуры, зона вместо социальной модели, страх вместо уважения, сила вместо права. А потом мир видит Бучу, ракеты по городам, Z-истерику и культ смерти. Для Израиля, где вопрос общественной устойчивости всегда связан с безопасностью, эта тема не теоретическая. Русскоязычная среда в стране десятилетиями сталкивалась с импортом постсоветских культурных кодов — от телевизионной ностальгии до языка грубой мужской «правды». И если вовремя не различать, где заканчивается бытовая привычка и начинается нормализация насилия, можно пропустить момент, когда бандитская эстетика начинает казаться «сильным стилем», а не симптомом моральной деградации. Израильское общество построено на прямо противоположной идее: сила нужна для защиты жизни, а не для обожествления хищника. Именно поэтому для читателя здесь важно видеть разницу между воинской ответственностью и уголовной романтикой. Между армией как институтом гражданской обороны и бандой как машиной доминирования. Между защитником и «крутым пацаном». Это разные миры, даже если снаружи кому-то хочется свести их к одному слову — сила. Здесь слишком высока цена ошибки, слишком близко ощущение реальной угрозы и слишком хорошо известно, как легко культ силы без морали превращается в культ уничтожения. Именно поэтому разговор о «Брате», «Бригаде», шансоне и «Слове пацана» — это не разговор о чужом прошлом. Это разговор о том, как распознавать моральную заразу до того, как она начинает выдавать себя за норму. В этом и состоит главный вывод, который следует из подкаста. Тюрьма в российском случае — не только институт наказания. Это культурная фабрика, язык власти, способ социализации, источник поп-героев и политический учебник для масс. И пока эта фабрика работает, Россия будет снова и снова производить не гражданина, а участника стаи; не свободного человека, а носителя рангового инстинкта; не культуру жизни, а культуру доминирования и смерти. https://news.nikk.co.il/tjurma-kak-skrepa/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Россия #кремль #путин #Бригада #Брат #СловоПацана #тюремнаякультура #пропаганда
    NEWS.NIKK.CO.IL
    ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи - НАновости - новости Израиля
    Понять современную Россию через парадные формулы, государственные лозунги и псевдоисторические манифесты уже давно невозможно. Намного точнее устройство - НАновости - новости Израиля - Пятница, 10 апреля, 2026, 16:47
    2Kviews
  • Ціни на крафтові паски сягають 700–1500 грн у столиці, – ЗМІ.

    Найпростіший варіант (150 г без декору та начинки) коштує від 45 грн.

    Вигідніше взяти «суші-паску»😁
    Ціни на крафтові паски сягають 700–1500 грн у столиці, – ЗМІ. Найпростіший варіант (150 г без декору та начинки) коштує від 45 грн. Вигідніше взяти «суші-паску»😁
    182views 4Plays
  • Ти це зараз пропустиш…? 👀 Бо тут 2 набори за ціною 1

    Купуєш один — другий отримуєш у подарунок

    💛 ЩО ВХОДИТЬ:
    — Easter Duo Collection
    два преміальні смаки в одному наборі:
    • Lime Breeze — білий шоколад, лайм, м’ята (свіжість)
    • Berry Pistachio — чорний шоколад, малина, фісташка (насичений десерт)

    — Sunny Eggs Dessert Box
    ті самі яйця, які виглядають як справжні 😍
    шоколадна основа, ніжний маршмелоу і тягучий лимонний центр

    Виглядає як святковий декор
    смакує як десерт, який всі запам’ятають

    🎁 Встигни забрати, поки лімітована серія є в наявності! Замовляй за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/ey3PDC Не ризикуй залишитись з пустими руками.

    👇🏻Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз!

    #цукерка #солодощі #солодке #конфета #зробленовукраїні #українськийбренд #гурманованатали #онлайнмагазин #ексклюзив #попробуй #вкусняшка #смачно #подарунок #новинка #хіт #подарок #подарунок #солодке #пасха #великдень #писанка
    Ти це зараз пропустиш…? 👀 Бо тут 2 набори за ціною 1 Купуєш один — другий отримуєш у подарунок ⠀ 💛 ЩО ВХОДИТЬ: — Easter Duo Collection два преміальні смаки в одному наборі: • Lime Breeze — білий шоколад, лайм, м’ята (свіжість) • Berry Pistachio — чорний шоколад, малина, фісташка (насичений десерт) — Sunny Eggs Dessert Box ті самі яйця, які виглядають як справжні 😍 шоколадна основа, ніжний маршмелоу і тягучий лимонний центр Виглядає як святковий декор смакує як десерт, який всі запам’ятають 🎁 Встигни забрати, поки лімітована серія є в наявності! Замовляй за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/ey3PDC Не ризикуй залишитись з пустими руками. 👇🏻Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз! #цукерка #солодощі #солодке #конфета #зробленовукраїні #українськийбренд #гурманованатали #онлайнмагазин #ексклюзив #попробуй #вкусняшка #смачно #подарунок #новинка #хіт #подарок #подарунок #солодке #пасха #великдень #писанка
    1
    1Kviews
  • Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂

    У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
    Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
    Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
    Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

    Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
    — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
    Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
    — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

    Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
    Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

    Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
    — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

    Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

    — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

    Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
    — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

    Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
    На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
    “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
    І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
    Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
    Гриць відступив, визнавши поразку.
    — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

    Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
    Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
    — Повний бак — і в атаку!
    -----

    Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

    Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

    — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

    Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
    — Повний бак?
    — Два! — відповів голова.

    Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
    На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

    Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

    — Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

    І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
    — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

    Семен прикусив пиріжок.

    — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

    Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
    Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
    Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

    Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

    Семен усім відповів одне:

    — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
    -----

    Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

    І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

    — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

    Семен підняв брову.
    — Трава, що косить людей?
    — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

    У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

    Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

    — Ви впевнені, що впораєтесь?

    — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

    Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

    — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

    Семен не розгубився:

    — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

    І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

    Але головний бос чекав попереду…

    У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

    — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

    — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
    Вони зійшлися у бою, де:
    Семен рубав лезом і логікою,
    МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

    Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
    — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

    Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

    Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
    А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
    ---
    THE END
    Але не кінець історії.
    Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
    І вже лунає знайомий звук:

    бзззззззз…
    Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…
    2Kviews
  • Міжнародний день театру

    Щорічно 27 березня світ відзначає творче свято, яке також вважають професійним святом театральних працівників – Міжнародний день театру (World Theatre Day). Подію започаткував Міжнародний інститут театру, а саме людина мистецтва – француз Жан Кокто (актор, письменник, режисер, художник тощо) у 1961 році. Дата святкування обрана на честь першої театральної вистави у Давньому Римі (історична вірогідність цієї події непідтверджена).

    Театральне мистецтво з’явилось в Давній Греції, де костюмовані вистави влаштовували на честь вшанування бога Діоніса. Згодом, пройшовши великий шлях розвитку, театр відокремився від релігійно-народної спрямованості в самостійний різновид мистецтва.


    Нині з театром пов’язані спеціалісти різних професій: режисери, сценаристи, сценографи, художники-декоратори, композитори, хореографи, гримери, білетери, освітлювачі, костюмери та, звісно ж, актори.

    Міжнародний день театру, окрім подяки театральним працівникам, має за мету вшанування театру як частини нашої культури.
    Міжнародний день театру Щорічно 27 березня світ відзначає творче свято, яке також вважають професійним святом театральних працівників – Міжнародний день театру (World Theatre Day). Подію започаткував Міжнародний інститут театру, а саме людина мистецтва – француз Жан Кокто (актор, письменник, режисер, художник тощо) у 1961 році. Дата святкування обрана на честь першої театральної вистави у Давньому Римі (історична вірогідність цієї події непідтверджена). Театральне мистецтво з’явилось в Давній Греції, де костюмовані вистави влаштовували на честь вшанування бога Діоніса. Згодом, пройшовши великий шлях розвитку, театр відокремився від релігійно-народної спрямованості в самостійний різновид мистецтва. Нині з театром пов’язані спеціалісти різних професій: режисери, сценаристи, сценографи, художники-декоратори, композитори, хореографи, гримери, білетери, освітлювачі, костюмери та, звісно ж, актори. Міжнародний день театру, окрім подяки театральним працівникам, має за мету вшанування театру як частини нашої культури.
    407views
  • КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ
    Київ, який приховує збережену красу: особняк Терещенка.

    На розі вулиць Антоновича й Скоропадського (Льва Толстого) стоїть будинок, який легко прийняти за декорацію до фільму про життя еліти позаминулого століття. Це маєток Олександра Терещенка — місце, де неймовірна розкіш колись зустрілася з інноваціями, а щедрість власників зрештою допомогла зберегти цю красу.

    Особняк звели наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Петра Бойцова, і на той час він був справжнім технологічним дивом. Поки більшість міста ще користувалася свічками, у 33 кімнатах цього маєтку вже сяяла електрика, працювало парове опалення, а між поверхами курсували два ліфти — одні з найперших у Києві. Внутрішнє оздоблення не поступалося техніці: мармурові сходи, венеційські дзеркала та рідкісні китайські вази XVIII століття створювали атмосферу справжнього палацу.

    Після 1920 року будівлю націоналізували, і її доля могла скластися трагічно, як це часто бувало з київськими пам'ятками. Проте маєтку пощастило. Коли сюди переїхала Національна наукова медична бібліотека, її колектив у 1960–1970-х роках фактично став на захист споруди. Саме бібліотекарі змогли домогтися масштабної реконструкції та офіційного охоронного статусу, врятувавши особняк від поступового руйнування та занепаду.

    Сьогодні це один із небагатьох київських інтер'єрів, де досі можна побачити автентичну позолочену ліпнину, старовинні меблі та ті самі неймовірні стелі, що бачили ще родину Терещенків.

    Фото: Rasal Hague
    #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv
    КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ Київ, який приховує збережену красу: особняк Терещенка. На розі вулиць Антоновича й Скоропадського (Льва Толстого) стоїть будинок, який легко прийняти за декорацію до фільму про життя еліти позаминулого століття. Це маєток Олександра Терещенка — місце, де неймовірна розкіш колись зустрілася з інноваціями, а щедрість власників зрештою допомогла зберегти цю красу. Особняк звели наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Петра Бойцова, і на той час він був справжнім технологічним дивом. Поки більшість міста ще користувалася свічками, у 33 кімнатах цього маєтку вже сяяла електрика, працювало парове опалення, а між поверхами курсували два ліфти — одні з найперших у Києві. Внутрішнє оздоблення не поступалося техніці: мармурові сходи, венеційські дзеркала та рідкісні китайські вази XVIII століття створювали атмосферу справжнього палацу. Після 1920 року будівлю націоналізували, і її доля могла скластися трагічно, як це часто бувало з київськими пам'ятками. Проте маєтку пощастило. Коли сюди переїхала Національна наукова медична бібліотека, її колектив у 1960–1970-х роках фактично став на захист споруди. Саме бібліотекарі змогли домогтися масштабної реконструкції та офіційного охоронного статусу, врятувавши особняк від поступового руйнування та занепаду. Сьогодні це один із небагатьох київських інтер'єрів, де досі можна побачити автентичну позолочену ліпнину, старовинні меблі та ті самі неймовірні стелі, що бачили ще родину Терещенків. Фото: Rasal Hague #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv
    1
    703views
  • #історія #події
    Уран: Як музикант-самоучка розсунув межі Сонячної системи.
    До вечора 13 березня 1781 року людство було переконане, що знає межі свого «космічного подвір’я». Сатурн вважався останньою планетою, за якою починалася нескінченна пустка нерухомих зірок. Проте Вільям Гершель, німецький органіст, який переїхав до Англії і захопився астрономією, мав іншу думку та потужний саморобний телескоп. 🔭✨

    Того вечора, розглядаючи сузір’я Близнюків, Гершель помітив дивний об’єкт. Спочатку він подумав, що це комета чи туманна зірка. Але об’єкт мав чіткий диск і повільно рухався. Це було перше відкриття планети за допомогою техніки, а не просто неозброєним оком, як це робили античні астрономи.

    Чому це відкриття стало шоком для науки:
    Подвоєння простору: Відкриття Урана миттєво подвоїло радіус відомої Сонячної системи. Виявилося, що Всесвіт значно більший і порожніший, ніж уявляли вчені Просвітництва. 🌌
    Питання назви: Гершель хотів назвати планету Georgium Sidus («Зоря Георга») на честь короля Георга III. Проте європейська наукова спільнота наполягала на міфологічній традиції. Так з'явився Уран — єдина планета, названа на честь грецького бога неба, а не римського божества. 🔱
    Аномальна поведінка: Уран виявився справжнім диваком. Він єдиний «лежить на боці» — його вісь нахилена на 98 градусів, тож він буквально котиться по орбіті. Крім того, саме аномалії в русі Урана згодом дозволили математично вирахувати існування Нептуна.

    Гершель за своє відкриття отримав довічну пенсію від короля та титул сера. А людство отримало розуміння того, що небо — це не стала декорація, а динамічний простір, де на відкриття чекають ще тисячі невидимих об'єктів. 🪐💎

    Це була перемога аматорського духу та якісної оптики над догмами тисячолітньої давнини. Відтоді 13 березня вважається неофіційним днем тріумфу спостережливої астрономії.
    #історія #події Уран: Як музикант-самоучка розсунув межі Сонячної системи. До вечора 13 березня 1781 року людство було переконане, що знає межі свого «космічного подвір’я». Сатурн вважався останньою планетою, за якою починалася нескінченна пустка нерухомих зірок. Проте Вільям Гершель, німецький органіст, який переїхав до Англії і захопився астрономією, мав іншу думку та потужний саморобний телескоп. 🔭✨ Того вечора, розглядаючи сузір’я Близнюків, Гершель помітив дивний об’єкт. Спочатку він подумав, що це комета чи туманна зірка. Але об’єкт мав чіткий диск і повільно рухався. Це було перше відкриття планети за допомогою техніки, а не просто неозброєним оком, як це робили античні астрономи. Чому це відкриття стало шоком для науки: Подвоєння простору: Відкриття Урана миттєво подвоїло радіус відомої Сонячної системи. Виявилося, що Всесвіт значно більший і порожніший, ніж уявляли вчені Просвітництва. 🌌 Питання назви: Гершель хотів назвати планету Georgium Sidus («Зоря Георга») на честь короля Георга III. Проте європейська наукова спільнота наполягала на міфологічній традиції. Так з'явився Уран — єдина планета, названа на честь грецького бога неба, а не римського божества. 🔱 Аномальна поведінка: Уран виявився справжнім диваком. Він єдиний «лежить на боці» — його вісь нахилена на 98 градусів, тож він буквально котиться по орбіті. Крім того, саме аномалії в русі Урана згодом дозволили математично вирахувати існування Нептуна. Гершель за своє відкриття отримав довічну пенсію від короля та титул сера. А людство отримало розуміння того, що небо — це не стала декорація, а динамічний простір, де на відкриття чекають ще тисячі невидимих об'єктів. 🪐💎 Це була перемога аматорського духу та якісної оптики над догмами тисячолітньої давнини. Відтоді 13 березня вважається неофіційним днем тріумфу спостережливої астрономії.
    2
    732views
More Results