Тихо лежу в тиші нічній, Де прохолода огортає плечі, І в серці розливається спокій святковий, Що виліковує буденні речі. Згасає день у павутині світла, І на поріг приходить м’який морок, Душа в цей час так дивно розквітла, Мов білий цвіт на гілках вишневих впоперек. У тому небі, високім і бездоннім, Де вічність дихає холодним сяйвом мрій, Одна зоря горить у моїм лоні, Як найдорожчий і найсвітліший твій. Я дивлюсь вгору довго-довго, Не відриваючи збагненних очей, І ллється світло тепла і довгого Крізь чорну завісу самотніх ночей. Це не просто зоря — це ніжна любов, Що у безмежжі космосу застигла, Вона у жилах будоражить кров, Щоб віра в серці знову осяяла крила. У цій гармонії розчинено мій світ, Де біль і сум зникли безслідно знову, І лине тихий, непорушний злет, Вклоняючись цій вічній зоряній любові. І час спинився. Тільки ми удвох — Я і зоря, що дивиться так щиро. У цьому світі нас оберігає Бог, Даруючи душі святе і тихе миру.

Усміхнувся вересень крізь ранкову млу, Залишивши літо десь на дні гаю. Яблука на гілках налились теплом, Світе мій єдиний, я тебе люблю. Цей день особливий, тихий і блідий, Вітерець торкається русявого волосся. Всесвіт зупинився в тиші золотій, Наче так від віку й до віку велося. Ми стоїмо мовчки на межі зімкнень, Деслова зайві, зайві всі розмови. Сотні несказаних, ніжних завмирань Розчиняються у просторі першої любові. Перший дотик губ — як спалах на зорі, Як легке торкання крил метелика до квітів. Ми у цьому світі наче у дворі, Де немає інших, лиш одні ми в світі. Час чомусь завмер, стрілки на годиннику Заблукали десь у вирі наших почуттів. Ми п'ємо цю мить по краплі, по крихтинці, Серед тисяч тихих і одвічних слів. Твої губи теплі, трохи солодкуваті, Спогад про сонце і ранковий мед. У цій затишній і простій кімнаті Народився наш маленький оберіг і шляхетний слід. Хай летить листячко золоте додолу, Хай дощі осінні стукають у скло. Я не відпущу твою руку знову й знову, Щоб у серці вічно сонце розцвіло. Цей день пахне м'ятою, свіжістю і тугою, Що переростає в дивовижний дзвін. Яблуневий сад шепоче нам розмову, Світлий день поцілунків шле тобі уклін.

У долині, де щовесни пахло димом, яблуневим цвітом і свіжою тирсою, росло старе криве дерево. Воно вигиналося так химерно, ніби одного разу вирішило потанцювати з буревієм і так і не зупинилося.Поряд височіли рівні, стрункі сосни та ясени. Вони дивилися на сусіда зверхньо.— Подивіться на нього, — шепотіли вони. — Ні на щоглу не годиться, ні на колону, ні на гарну балку.Криве дерево лише поскрипувало гілками.— Зате мені нікуди поспішати.Минали роки. Одного осіннього ранку в ліс приїхали лісоруби. Вони уважно оглядали стовбури, стукали по корі сокирами й робили крейдою позначки.На криве дерево навіть не подивилися.— Це не дерево, а заплутана загадка, — сказав один. — Із нього хіба що гачок для капелюха вийде.Зате всі прямі красені отримали білі хрести на корі.За кілька днів ліс наповнився гуркотом. Пили співали свою одноманітну пісню, стовбури падали один за одним, здіймаючи хмари листя.Криве дерево залишилося стояти.Згодом воно дізналося дивні новини. Один його сусід став дошками для паркану, який щодня обписували фарбою. Інший перетворився на підлогу в магазині, де по ньому тупотіли тисячі ніг. Третій став столом у кабінеті суворого начальника й терпів нескінченні удари кулаком.— Ну що, тепер ти бачиш користь прямоти? — якось проскрипіла стара ворона.— Бачу, — відповіло криве дерево. — Але ще бачу, що вони вже не можуть шуміти листям.Минуло ще багато років. Люди приходили до дерева відпочити в тіні, діти лазили по його вигнутих гілках, художники малювали його силует, а закохані прив’язували до нього стрічки.Одного разу до нього підійшов молодий тесля.— Шкода, що ти таке покручене. З тебе нічого путнього не зробиш.Дерево тихо засміялося шелестом листя.— А хіба обов’язково ставати чиїмось виробом, щоб прожити гідне життя?Тесля нічого не відповів. Він лише сів під деревом перепочити. Сидів довго, слухаючи вітер, і вперше за багато років нікуди не поспішав.Коли він пішов, то вже не дивився на кривий стовбур як на ваду.Бо іноді доля прямого дерева — бути корисним іншим.А доля кривого — залишитися самим собою.І хто з них прожив щасливіше, не зміг би сказати навіть ліс. Він надто добре знав: у природі не все вимірюється лінійкою. https://arkush.net/user/16240

💪Оператори 413-го полку СБС «Рейд» уразили два російські локомотиви на залізничній гілці в окупованому Криму — біля населених пунктів Роздольне та Владиславівка. Саме там проходить залізнична гілка, що прямує від Джанкоя до Керчі, а далі — до Кримського мосту. ⚡Цей маршрут має важливе значення для російської військової логістики на півострові. Через нього окупанти можуть перекидати техніку, боєприпаси, пальне та інші вантажі в інтересах свого угруповання.

💪Оператори 413-го полку СБС «Рейд» уразили два російські локомотиви на залізничній гілці в окупованому Криму — біля населених пунктів Роздольне та Владиславівка. Саме там проходить залізнична гілка, що прямує від Джанкоя до Керчі, а далі — до Кримського мосту. ⚡Цей маршрут має важливе значення для російської військової логістики на півострові. Через нього окупанти можуть перекидати техніку, боєприпаси, пальне та інші вантажі в інтересах свого угруповання.

Милуюся одним з своїх клематисів! Купувала його ще весною 2015, на OLX. Чи тоді він мав якусь іншу назву? Забула вже!:) Квітник нам від попередніх власників дістався невеличкий. Трохи території за колодязем й усе. Де я клематис саджу? Правильно, під парканом. З сітки-рабиці. Щоб було куди плестися. Тижнів два він там ріс? Завзято розмахую в тому квітнику пласкорізом! Хххххщщщщаааа!!! Й зношу клематис ннннначисто!!! Якісно зношу… Як баба Надя мене виховувала!:) - Роби добре, або не роби взагалі!:))) Стою над тим загробленим клематисом й голосно сама себе картаю та пру таке вишукане матюччя… Самій лячно!:) Чую з-за паркану майбутня сваха моя, дружня Хабарова Вика Виктория, цікавиться, чого це мене так несе?:) Заспокоює мене, що відросте від коріння клематис! Й все з ним буде добре!:) 2015, 2016, 2017 вже!:) Час йде! Я організовую собі квітник в декілька разів більший за той, що був? Час розкурочувати ту сітку-рабицю й переносити паркан в інше місце. Мій майбутній сват, дружній Александр Хабаров, гукає мене, й рекомендує пересадити клематис, щоб вони з моїм синочком його не затоптали!:) Я впевнено повідомляю, що обидва моїх дворянських клематиси я вже давно пересадила!:) А Сашко ж наполягає, щоб я менше розмовляла, а йшла й викопувала!!!:) Й дійсно! Клематис! Який я зсапала в 2015 році! Під парканом! Й на паркані! Плететься вже! Відростив собі гарну кореневу за три роки!!! Вижив після мого якісного сапання!!! Тепер він отакий красень!!! По іншому паркану плететься! По вишневим гілкам плететься! По гілкам бузини плететься! Він ще й на протилежний бік паркана переліз!:) Щоб ним милувався не тільки особовий склад мого гуртожитка?:) А й мої односельці!:) Ну й півниками традиційно похвалюся!:) Ви там як?

ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ, П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ На п'ятидесятий день після Воскресіння Христового Православна Церква урочисто відзначає Зішестя Святого Духа на апостолів. Ця подія, описана в Діяннях апостолів (2:1-11), стала початком історії Церкви Христової на землі. Того дня апостоли перебували в одній світлиці у Єрусалимі. Раптово з неба почувся сильний шум, наче буря, і з'явилися вогненні язики, які спочили на кожному з учнів. Усі вони сповнилися Святого Духа і почали говорити різними мовами, яких раніше не знали, проповідуючи Христа воскреслого. Це стало свідченням того, що Дух Божий діє через них, даючи силу досягати сердець людей. Зішестя Святого Духа символізує початок особливої дії Третьої Особи Пресвятої Трійці. Святий Дух освячує, очищає та оновлює душі вірян, наповнюючи їх благодаттю. Цього дня Церква прославляє Пресвяту Трійцю - Єдиного Бога в Трьох Проявах: Отця, Сина і Святого Духа. Храми та оселі прикрашають зеленими гілками, квітами й травами. Цей звичай символізує життя, яке дає Святий Дух, і походить із традицій старозавітної Церкви. Зелені свята нагадують, що під дією Божої благодаті людські душі, немов квітучі гілки, приносять плоди добрих чеснот. Свято Трійці закликає нас глибше усвідомити дію Святого Духа в нашому житті, покладаючись на Його силу й мудрість у нашій духовній подорожі до спасіння. З відривного календаря "З вірою в душі" за 31 травня. ------------

ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ, П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ На п'ятидесятий день після Воскресіння Христового Православна Церква урочисто відзначає Зішестя Святого Духа на апостолів. Ця подія, описана в Діяннях апостолів (2:1-11), стала початком історії Церкви Христової на землі. Того дня апостоли перебували в одній світлиці у Єрусалимі. Раптово з неба почувся сильний шум, наче буря, і з'явилися вогненні язики, які спочили на кожному з учнів. Усі вони сповнилися Святого Духа і почали говорити різними мовами, яких раніше не знали, проповідуючи Христа воскреслого. Це стало свідченням того, що Дух Божий діє через них, даючи силу досягати сердець людей. Зішестя Святого Духа символізує початок особливої дії Третьої Особи Пресвятої Трійці. Святий Дух освячує, очищає та оновлює душі вірян, наповнюючи їх благодаттю. Цього дня Церква прославляє Пресвяту Трійцю - Єдиного Бога в Трьох Проявах: Отця, Сина і Святого Духа. Храми та оселі прикрашають зеленими гілками, квітами й травами. Цей звичай символізує життя, яке дає Святий Дух, і походить із традицій старозавітної Церкви. Зелені свята нагадують, що під дією Божої благодаті людські душі, немов квітучі гілки, приносять плоди добрих чеснот. Свято Трійці закликає нас глибше усвідомити дію Святого Духа в нашому житті, покладаючись на Його силу й мудрість у нашій духовній подорожі до спасіння. З відривного календаря "З вірою в душі" за 31 травня. ------------

ЧЕРЕЗ ПЕКЛО ДО ВОЛІ (Присвячено 4-й річниці визволення Київщини) Роки минають, квітень знов іде, Та пам’ять не затягується склом. І пам’ятає Київщина де До кожного смерть рвалась напролом. Від Прип'яті до стін глухих лісів, Де кожна гілка бачила війну, Там ворог розпинав життя і спів, Втопивши край у чорну тишину. Ми пам'ятаєм випалені сни, Дороги, що вели́ у небуття, Як серед тої лютої весни Виборювали право на життя. Тоді земля стогна́ла під вогнем, І кожен клапоть кров’ю затікав. Ми вистояли, пам’ять є з тим днем, Життями люду волю ворог ткав. Пройшли крізь пекло, все було́ в вогні… Чотири роки... Прапор майорить… Убиті вже не встануть більше… ні. І біль цей бу́де за́вжди голоси́ть. Ми вдячні тим, хто волю нам здобув – Гнила орда в нас нищила святе. Страшний той час ніхто з нас не забув, І правда наша в серці проросте. Той кожен крок – то пам’яті скрижаль, І збережем наза́вжди кожну мить, Та до життя не ве́рнемо, на жаль, Убитих всіх, хто мав і досі жить. 02.06.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1060184

БІЛА ОБЛОГА Пам'ять верталася знову додому, Вулиця визнала білу облогу, Снігом укрилося давнє, знайоме... Вітер плекав тополя криворогі, Гілка писала на склі свої знаки, День залишав за собою дорогу. Все загубилось в зимовій атаці, Небо схиляло холодні знамена, Люди мовчали у власній кімнаті. Хтось повертався з далеких фрагментів, Довго тримав у долонях безмовність, Наче боявся чужого замету. Спогад збирав у собі суть промови, Шарф в коридорі чекав свого часу, Погляд шукав у вікні лиш умовність. Сутінь у селах бувала вже часто, Сходи вели до старої будівлі, Де залишалась зима на терасі. Серце приймало удари повільні, Тиша чекала уже за дверима, Ніч простягнула подобу покрівлі. І залишила у пам'яті зиму. Мирослав Манюк 13.05.2026