• ТАТУСЮ, ПОВЕРНИСЬ

    Прошу́ тебе, татусю, повертай,
    Нехай Госпо́дь тебе оберігає,
    Звитягу у боях нам здобувай,
    Здобути хай Госпо́дь допомагає.

    Прошу́ тебе, рідненький, повернись,
    Бо поки що вві сні лиш повертаєш,
    В полоні ти, чи де ти? Віднайдись!
    Ти довго жити в щасті, тату, маєш.

    Прошу́ тебе, татусю, повертай,
    Хоч я малий, та все я розумію,
    Молю́сь за тебе, таточку, ти знай,
    Надію, що пове́рнешся, лелію.

    Ой, тату, любий тату, повернись,
    Прошу́ я, повернись з війни додому,
    Лиш не лети журавликом у вись,
    За це я молю́ Господу святому.

    Не смій летіти в засвіти, не смій,
    Ми молимо, щоб вистояв й вернувся,
    Не вбий останню, таточку, з надій,
    Дозволь, щоб я до тебе пригорнувся.

    Не смій летіти в небо журавлем
    І жалібно курликать з піднебесся,
    Давно ми вже відчули біль і щем,
    Та віримо – живим ти поверне́шся.

    11.05.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026
    ID: 1062223




    ТАТУСЮ, ПОВЕРНИСЬ Прошу́ тебе, татусю, повертай, Нехай Госпо́дь тебе оберігає, Звитягу у боях нам здобувай, Здобути хай Госпо́дь допомагає. Прошу́ тебе, рідненький, повернись, Бо поки що вві сні лиш повертаєш, В полоні ти, чи де ти? Віднайдись! Ти довго жити в щасті, тату, маєш. Прошу́ тебе, татусю, повертай, Хоч я малий, та все я розумію, Молю́сь за тебе, таточку, ти знай, Надію, що пове́рнешся, лелію. Ой, тату, любий тату, повернись, Прошу́ я, повернись з війни додому, Лиш не лети журавликом у вись, За це я молю́ Господу святому. Не смій летіти в засвіти, не смій, Ми молимо, щоб вистояв й вернувся, Не вбий останню, таточку, з надій, Дозволь, щоб я до тебе пригорнувся. Не смій летіти в небо журавлем І жалібно курликать з піднебесся, Давно ми вже відчули біль і щем, Та віримо – живим ти поверне́шся. 11.05.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026 ID: 1062223
    121views
  • МОЛИТВИ ХАЙ ПОЧУЄ БОГ
    (Присвята Ользі Мазуркевич та її синові Іванові, який пропав безвісти на фронті )

    В молитві мама і в сльозах,
    Бо син пропав на полі бою,
    Постійно вервичка в руках,
    Її думкам нема спокою.

    Її ́моли́тви, як щити
    Від зла, від смерті, від розпуки,
    Вона живе, щоб берегти
    Його ім’я в словах і звуках.

    Моли́тви молить і вночі,
    Коли зірки́ палають в ти́ші,
    Щоб був з ним Янгол на плечі,
    Нехай Госпо́дь його не лишить.

    Вона не спить, бо в кожній млі
    Його обличчя виринає,
    Моли́тви молить й на зорі,
    В сльозах Всевишнього благає.

    Здіймає ру́ки з болем ввись,
    Думки́ течуть, як кров по венах,
    І шепче: «Сину, віднайдись,
    Будь світлом в темряві для мене».

    Моли́тви хай почує Бог,
    Нехай пове́рне мамі сина,
    Щоб не було́ в душі́ тривог.
    Для мами за́вжди він – дитина.

    15.10.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1049613
    МОЛИТВИ ХАЙ ПОЧУЄ БОГ (Присвята Ользі Мазуркевич та її синові Іванові, який пропав безвісти на фронті ) В молитві мама і в сльозах, Бо син пропав на полі бою, Постійно вервичка в руках, Її думкам нема спокою. Її ́моли́тви, як щити Від зла, від смерті, від розпуки, Вона живе, щоб берегти Його ім’я в словах і звуках. Моли́тви молить і вночі, Коли зірки́ палають в ти́ші, Щоб був з ним Янгол на плечі, Нехай Госпо́дь його не лишить. Вона не спить, бо в кожній млі Його обличчя виринає, Моли́тви молить й на зорі, В сльозах Всевишнього благає. Здіймає ру́ки з болем ввись, Думки́ течуть, як кров по венах, І шепче: «Сину, віднайдись, Будь світлом в темряві для мене». Моли́тви хай почує Бог, Нехай пове́рне мамі сина, Щоб не було́ в душі́ тривог. Для мами за́вжди він – дитина. 15.10.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1049613
    333views
  • Ця маленька дівчинка висловила весь біль. Цю пісню не можливо слухати без сліз.........
    Бажаю Усім Нашим Янголяткам Мирного Неба Над Головою. Бережи Вас Господь Бог 🙏🙏🙏.
    Ця маленька дівчинка висловила весь біль. Цю пісню не можливо слухати без сліз......... Бажаю Усім Нашим Янголяткам Мирного Неба Над Головою. Бережи Вас Господь Бог 🙏🙏🙏.
    179views 7Plays
  • ͟У͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟е͟ ͟с͟л͟о͟в͟о͟.͟ ͟Я͟к͟ ͟р͟о͟с͟і͟й͟с͟ь͟к͟і͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟у͟ ͟м͟о͟в͟у͟ ͟в͟ч͟и͟л͟и͟
    Пишучи у своїх дослідженнях про українсько-російські культурні зв’язки, мені, на диво, досить часто доводиться зустрічатися з комплексом меншовартості серед сучасних українців. Мої читачі часто не хочуть вірити, що серед видатних діячів російської культури, завжди було багато таких, що поважали та цінували українську культуру та українську мову, вважали українське культурне надбання нічим не меншим за російське та взагалі загальнолюдське.
    Чим породжена така зневіра у культурні сили власного народу, мені, як українцю Росії, важко зрозуміти. Іноді навіть здається, що ми, українці Росії, хоч нас і мало, більше віримо та поважаємо власний народ, ніж ті українці, що народилися та живуть в Україні. Правду, мабуть, кажуть, що найтяжчі кайдани це ті, котрі обтяжують душу, особливо, коли ми накладаємо ті кайдани самі на себе. Ось з цією нашою українською меншовартістю, якою ми самі себе й обтяжили, мені б і хотілося поборотися перш за все своєю працею, згадавши ще раз кількох видатних росіян, які любили й поважали українську культуру, та навіть намагалися вивчити українську мову, щоб писати нею свої твори.
    Почнемо з Івана Тургенєва (1818–1883). У 1859 році в Петербурзі він близько знайомиться з учасниками місцевої Української Громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, що саме тоді заходилися видавати в російській столиці перший український журнал «Основа». З особливим пієтетом члени петербурзької української Громади ставилися до Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович).

    Цього ж, 1859 року, Тарас Шевченко присвячує Марку Вовчку свою поезію:
    Недавно я поза Уралом
    Блукав і Господа благав,
    Щоб наша правда не пропала,
    Щоб наше слово не вмирало;
    І виблагав. Господь послав
    Тебе нам, кроткого пророка
    І обличителя жестоких
    Людей неситих. Світе мій!
    Моя ти зоренько святая!
    Моя ти сило молодая!
    Світи на мене, і огрій,
    І оживи моє побите
    Убоге серце, неукрите,
    Голоднеє. І оживу,
    І думу вольную на волю
    Із домовини воззову.
    І думу вольную... О доле!
    Пророче наш! Моя ти доне!
    Твоєю думу назову.

    Вілінська-Маркович справила таке незабутнє враження на Івана Тургенєва, що заради неї він вирішив вивчати українську мову, аби перекласти та видати її найкращі твори російською мовою. І хоч українська мова йому не дуже далася, і врешті-решт до допомоги з перекладом йому довелося долучити Пантелеймона Куліша, але того ж самого 1859 року в Петербурзі друком виходить перша перекладена на російську мову збірка оповідань української письменниці, під назвою «Украинские народные рассказы Марка Вовчка», а наступного, 1860 року, в журналі «Отечественные записки» повість «Інститутка», і в обох творах автором перекладу вказаний Іван Тургенєв.
    Великому російському письменнику, класику російської літератури було за честь стати перекладачем на свою рідну мову творів українки. В російськомовному довіднику «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» (Москва, «Просвещение», 1990, т. 1, стор. 148) можна прочитати: «Уже самим названием сборника Тургенев подчеркнул право украинского языка и литературы на самостоятельность, что имело в ту пору большое общественно-политическое значение».
    Нагадаємо ж тут, що і сама Марія Вілінська-Маркович була етнічною росіянкою. Народилася вона в Орловській губернії, і як сама згадувала, мала батька-росіянина, бабцю «по матері – польку та литвинку», а діда «по матері – уродженця Московської губернії». Та одружившись з українцем Опанасом Марковичем, й сама стала свідомою українкою.
    Останнім часом в Україні з’являються дослідження, автори яких намагаються довести, що твори, що виходили під іменем Марка Вовчка, написані більшою мірою Опанасом Марковичем, ніж його дружиною, але ми тут цього питання торкатися не будемо, бо для нас у цій статті важливішим є ставлення Івана Тургенєва до українського слова, ніж щось інше.
    Пригадавши ж видатних росіянок, які під впливом своїх чоловіків стали свідомими українками, назвемо тут і Олександру Єфименко (1848–1918), з дому Ставровських, що народилася в далекій Архангельській губернії, але познайомившись тут з українцем Петром Єфименком, що відбував на російській Півночі політичне заслання, стала згодом визначним українським істориком, автором праці «Історія українського народу», 1906 рік.
    Ще більш цікавою є історія російського поета, якого іноді називали «російським Шевченком», Олексія Кольцова (1809–1842). Кольцов народився у Воронежі, на російській етнічній території, але на півдні Воронезької губернії розташовувалася Східна Слобожанщина, територія колишнього Острогозького слобідського полку, де жило багато українців.
    Кольцов походив з купецької родини, і в торгових справах йому доводилося бувати й на Східній Слобожанщині, і в самій Україні. Українська тематика настільки захопила серце й душу молодого поета, що він не тільки почав писати поезії на українські теми (особливо Кольцов захоплювався чумацтвом), але вивчив українську мову і спробував писати свої поезії українською.
    Збереглося лише три поезії, написані ним по-українськи. Читаючи їх, відразу можна відчути, що писала їх людина, для якої українська мова не є рідною. Але, разом з тим, саме бажання російського поета вивчити українську мову та писати нею, повинно викликати у нас повагу та знищити остаточно той комплекс меншовартості, про який я згадую на початку цієї статті.
    Літературний критик кінця ХІХ століття Михайло Комаров справедливо зазначав: «спроба Кольцова писати по-українськи представляється вкрай цікавою, тим більше, що вона відноситься до того часу, коли на українській мові були надруковані тільки «Енеїда» Котляревського та деякі вірші Гулака-Артемовського, досить поширені в Україні, але навряд чи знайомі Кольцову, що жив постійно в Воронежі і притому взагалі мало знайомому з літературою».
    Нижче наводжу одну з україномовних поезій Кольцова мовою оригіналу, аби ви могли й самі відчути «на смак» це намагання росіянина писати українською.
    Олексій Кольцов
    Возвращение запорозцов с Кавказа
    Видкиль запорозци,
    Видкиль се ийдут?
    Чи от туркив, ляхив?
    Чи из Питенбурха?
    Иль чи за Кубанью
    Рубались дня со три,
    Со чиркесом у горах?
    Здоров, пане хлопцы,
    Здоров пробували;
    А де ж вы козакив
    Ще инших девали?
    Як ихали з дому
    Було вас багацко:
    А теперь щось трошки.
    Один з запорозцив
    Одтак промовляе:
    «Ой, знайте ль вы, братци,
    Де Кубань мутная
    Геть к морю несётся;
    Де лесы и горы,
    Де дики черкисы
    Свои сакли мают;
    Там то ти козаки:
    Там то вси удалы,
    Порубани, мёртвы,
    Навеки застались…»
    (1829, 25 грудня)

    Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
    https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-i-rosiyski-pysmennyky/...
    ͟У͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟е͟ ͟с͟л͟о͟в͟о͟.͟ ͟Я͟к͟ ͟р͟о͟с͟і͟й͟с͟ь͟к͟і͟ ͟п͟и͟с͟ь͟м͟е͟н͟н͟и͟к͟и͟ ͟у͟к͟р͟а͟ї͟н͟с͟ь͟к͟у͟ ͟м͟о͟в͟у͟ ͟в͟ч͟и͟л͟и͟ Пишучи у своїх дослідженнях про українсько-російські культурні зв’язки, мені, на диво, досить часто доводиться зустрічатися з комплексом меншовартості серед сучасних українців. Мої читачі часто не хочуть вірити, що серед видатних діячів російської культури, завжди було багато таких, що поважали та цінували українську культуру та українську мову, вважали українське культурне надбання нічим не меншим за російське та взагалі загальнолюдське. Чим породжена така зневіра у культурні сили власного народу, мені, як українцю Росії, важко зрозуміти. Іноді навіть здається, що ми, українці Росії, хоч нас і мало, більше віримо та поважаємо власний народ, ніж ті українці, що народилися та живуть в Україні. Правду, мабуть, кажуть, що найтяжчі кайдани це ті, котрі обтяжують душу, особливо, коли ми накладаємо ті кайдани самі на себе. Ось з цією нашою українською меншовартістю, якою ми самі себе й обтяжили, мені б і хотілося поборотися перш за все своєю працею, згадавши ще раз кількох видатних росіян, які любили й поважали українську культуру, та навіть намагалися вивчити українську мову, щоб писати нею свої твори. Почнемо з Івана Тургенєва (1818–1883). У 1859 році в Петербурзі він близько знайомиться з учасниками місцевої Української Громади – Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, що саме тоді заходилися видавати в російській столиці перший український журнал «Основа». З особливим пієтетом члени петербурзької української Громади ставилися до Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович). Цього ж, 1859 року, Тарас Шевченко присвячує Марку Вовчку свою поезію: Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало; І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє. І оживу, І думу вольную на волю Із домовини воззову. І думу вольную... О доле! Пророче наш! Моя ти доне! Твоєю думу назову. Вілінська-Маркович справила таке незабутнє враження на Івана Тургенєва, що заради неї він вирішив вивчати українську мову, аби перекласти та видати її найкращі твори російською мовою. І хоч українська мова йому не дуже далася, і врешті-решт до допомоги з перекладом йому довелося долучити Пантелеймона Куліша, але того ж самого 1859 року в Петербурзі друком виходить перша перекладена на російську мову збірка оповідань української письменниці, під назвою «Украинские народные рассказы Марка Вовчка», а наступного, 1860 року, в журналі «Отечественные записки» повість «Інститутка», і в обох творах автором перекладу вказаний Іван Тургенєв. Великому російському письменнику, класику російської літератури було за честь стати перекладачем на свою рідну мову творів українки. В російськомовному довіднику «Русские писатели. Биобиблиографический словарь» (Москва, «Просвещение», 1990, т. 1, стор. 148) можна прочитати: «Уже самим названием сборника Тургенев подчеркнул право украинского языка и литературы на самостоятельность, что имело в ту пору большое общественно-политическое значение». Нагадаємо ж тут, що і сама Марія Вілінська-Маркович була етнічною росіянкою. Народилася вона в Орловській губернії, і як сама згадувала, мала батька-росіянина, бабцю «по матері – польку та литвинку», а діда «по матері – уродженця Московської губернії». Та одружившись з українцем Опанасом Марковичем, й сама стала свідомою українкою. Останнім часом в Україні з’являються дослідження, автори яких намагаються довести, що твори, що виходили під іменем Марка Вовчка, написані більшою мірою Опанасом Марковичем, ніж його дружиною, але ми тут цього питання торкатися не будемо, бо для нас у цій статті важливішим є ставлення Івана Тургенєва до українського слова, ніж щось інше. Пригадавши ж видатних росіянок, які під впливом своїх чоловіків стали свідомими українками, назвемо тут і Олександру Єфименко (1848–1918), з дому Ставровських, що народилася в далекій Архангельській губернії, але познайомившись тут з українцем Петром Єфименком, що відбував на російській Півночі політичне заслання, стала згодом визначним українським істориком, автором праці «Історія українського народу», 1906 рік. Ще більш цікавою є історія російського поета, якого іноді називали «російським Шевченком», Олексія Кольцова (1809–1842). Кольцов народився у Воронежі, на російській етнічній території, але на півдні Воронезької губернії розташовувалася Східна Слобожанщина, територія колишнього Острогозького слобідського полку, де жило багато українців. Кольцов походив з купецької родини, і в торгових справах йому доводилося бувати й на Східній Слобожанщині, і в самій Україні. Українська тематика настільки захопила серце й душу молодого поета, що він не тільки почав писати поезії на українські теми (особливо Кольцов захоплювався чумацтвом), але вивчив українську мову і спробував писати свої поезії українською. Збереглося лише три поезії, написані ним по-українськи. Читаючи їх, відразу можна відчути, що писала їх людина, для якої українська мова не є рідною. Але, разом з тим, саме бажання російського поета вивчити українську мову та писати нею, повинно викликати у нас повагу та знищити остаточно той комплекс меншовартості, про який я згадую на початку цієї статті. Літературний критик кінця ХІХ століття Михайло Комаров справедливо зазначав: «спроба Кольцова писати по-українськи представляється вкрай цікавою, тим більше, що вона відноситься до того часу, коли на українській мові були надруковані тільки «Енеїда» Котляревського та деякі вірші Гулака-Артемовського, досить поширені в Україні, але навряд чи знайомі Кольцову, що жив постійно в Воронежі і притому взагалі мало знайомому з літературою». Нижче наводжу одну з україномовних поезій Кольцова мовою оригіналу, аби ви могли й самі відчути «на смак» це намагання росіянина писати українською. Олексій Кольцов Возвращение запорозцов с Кавказа Видкиль запорозци, Видкиль се ийдут? Чи от туркив, ляхив? Чи из Питенбурха? Иль чи за Кубанью Рубались дня со три, Со чиркесом у горах? Здоров, пане хлопцы, Здоров пробували; А де ж вы козакив Ще инших девали? Як ихали з дому Було вас багацко: А теперь щось трошки. Один з запорозцив Одтак промовляе: «Ой, знайте ль вы, братци, Де Кубань мутная Геть к морю несётся; Де лесы и горы, Де дики черкисы Свои сакли мают; Там то ти козаки: Там то вси удалы, Порубани, мёртвы, Навеки застались…» (1829, 25 грудня) Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayinska-mova-i-rosiyski-pysmennyky/31234588.html
    WWW.RADIOSVOBODA.ORG
    Українське слово. Як російські письменники українську мову вчили
    Іван Тургенєв став перекладачем творів Марії Вілінської-Маркович
    1
    2Kviews 2 Shares
  • МОЛИТВАМИ ОГОРТАЮСЬ

    Стою́ у храмі у молитві
    За Україну й наш народ,
    З думками все чому́сь у битві,
    Бо нашу неньку нищить зброд.

    Стою́ й благаю МИРУ й тиші,
    Аби не гинув більш наш люд,
    Аби Госпо́дь нас не зали́шив,
    Бо ворог б’є зі всіх усюд.

    Благаю МИРУ й ПЕРЕМОГИ
    Молю́ закінчення війни,
    Закрити вбивцям всі дороги,
    Позбутись ката-сатани.

    В усякий спосіб ворог нищить
    Усе, що маєм, все, що є,
    Благаю спо́кою і тиші,
    Бо скрізь убивця дістає.

    Надію грію і молю́ся,
    Щоб нам Госпо́дь беріг життя…
    Під мирним небом чи пройду́ся
    Й не буде кровопролиття?

    Стою́ у храмі й сподіваюсь,
    Що ми приречені, щоб жить,
    Все молитвами огортаюсь,
    Аби війну цю закінчи́ть.

    01.02.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1056494


    МОЛИТВАМИ ОГОРТАЮСЬ Стою́ у храмі у молитві За Україну й наш народ, З думками все чому́сь у битві, Бо нашу неньку нищить зброд. Стою́ й благаю МИРУ й тиші, Аби не гинув більш наш люд, Аби Госпо́дь нас не зали́шив, Бо ворог б’є зі всіх усюд. Благаю МИРУ й ПЕРЕМОГИ Молю́ закінчення війни, Закрити вбивцям всі дороги, Позбутись ката-сатани. В усякий спосіб ворог нищить Усе, що маєм, все, що є, Благаю спо́кою і тиші, Бо скрізь убивця дістає. Надію грію і молю́ся, Щоб нам Госпо́дь беріг життя… Під мирним небом чи пройду́ся Й не буде кровопролиття? Стою́ у храмі й сподіваюсь, Що ми приречені, щоб жить, Все молитвами огортаюсь, Аби війну цю закінчи́ть. 01.02.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1056494
    295views

  • ВСУПЕРЕЧ ВСЬОМУ

    Чи згине ворог й чи щезне він на вітрі,
    Й розі́рветься коло всіх наших страждань?
    Бо сліз, наче море, на кожній палітрі
    Й багато у нас незді́йснених бажань.

    Надія і віра — потужна це зброя,
    І ми стоїмо… у нас біль є і страх,
    Ми бачимо світло від сво́го героя,
    Що пробиває в найтемніших ночах.

    Розсіє вогонь ту зловісну всю пі́тьму,
    Проб’ється промінння крізь дим і туман,
    Ми вистоїм, вірю, і всупереч всьо́му,
    Загоїться кожна з розятрених ран.

    На вільній землі цій не буде тривоги,
    Нам сонце засвітить і МИР принесе́,
    І ми дочекаєм усі ПЕРЕМОГИ,
    Любов подолає і змінить усе.

    І змовкне нарешті сирени відлуння,
    І віримо – ранок настане ясни́й,
    Розбу́дить заснуле в серцях правосуддя,
    І запах надії, як подих весни.

    Бо темрява світло здолати не в силі,
    Та й щезнуть потвори у прірві гріхів,
    Снаги додає щось незриме в ці хвилі,
    І чуємо голос героїв з світів.

    Засіємо поле, де вирви чорніли,
    Збудуємо знову зруйнований дім,
    Як ми не зламались, як ми не згоріли,
    То чисту всю правду розкажем усім.

    То ж сонце засвітить – про це пам’ятаймо,
    Вцілілі життя всі зігріє воно,
    На захист хто став – всіх у серці тримаймо,
    Просте́лить Госпо́дь переможне рядно.

    25.01.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1056038
    ВСУПЕРЕЧ ВСЬОМУ Чи згине ворог й чи щезне він на вітрі, Й розі́рветься коло всіх наших страждань? Бо сліз, наче море, на кожній палітрі Й багато у нас незді́йснених бажань. Надія і віра — потужна це зброя, І ми стоїмо… у нас біль є і страх, Ми бачимо світло від сво́го героя, Що пробиває в найтемніших ночах. Розсіє вогонь ту зловісну всю пі́тьму, Проб’ється промінння крізь дим і туман, Ми вистоїм, вірю, і всупереч всьо́му, Загоїться кожна з розятрених ран. На вільній землі цій не буде тривоги, Нам сонце засвітить і МИР принесе́, І ми дочекаєм усі ПЕРЕМОГИ, Любов подолає і змінить усе. І змовкне нарешті сирени відлуння, І віримо – ранок настане ясни́й, Розбу́дить заснуле в серцях правосуддя, І запах надії, як подих весни. Бо темрява світло здолати не в силі, Та й щезнуть потвори у прірві гріхів, Снаги додає щось незриме в ці хвилі, І чуємо голос героїв з світів. Засіємо поле, де вирви чорніли, Збудуємо знову зруйнований дім, Як ми не зламались, як ми не згоріли, То чисту всю правду розкажем усім. То ж сонце засвітить – про це пам’ятаймо, Вцілілі життя всі зігріє воно, На захист хто став – всіх у серці тримаймо, Просте́лить Госпо́дь переможне рядно. 25.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1056038
    723views
  • ПЕКЛО, СТРАХ І ЗАБРАНІ ЖИТТЯ

    Ми вижили, та ще й вціліли,
    У нас був страх – ми жить хотіли,
    Ми ненави́діли сволоту,
    Яка прийшла до нас з болота.

    Зустріли ми в диму цей ранок,
    В вогні палаючий світанок,
    Та де в кого́ життя забрали...
    Ще й в тих, що інших рятували.

    Всю ніч гатили без упину –
    Хтось втратив донечку, хтось - сина,
    І чоловіка, й батька, й брата,
    Та світу лиш би споглядати…

    Пекельна ніч, що вже минула,
    Яка нас кожного торкнула,
    Яка у вибухах скупала,
    Палила, нищила, вбивала…

    Скрізь вибухи, вогонь і люди…
    Таке всю нічку в нас усюди,
    Не знали ми, що буде з нами,
    І це провадиться роками.

    Убили всіх, кого́ сягнули,
    Ті люди вічним сном заснули,
    А вчора й гадки ж бо не мали,
    Що день останній доживали.

    Сміття несло́ся без упину,
    Зі всіх боків летіли клином,
    Летіли інші табунами,
    Весь мотлох цей був понад нами.

    Щоб захистив – просили Бога,
    Жила́ весь час пересторога,
    Госпо́дь почув, про що молили,
    Й зробив усе, аби ми жи́ли.

    09.01.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1054961
    ПЕКЛО, СТРАХ І ЗАБРАНІ ЖИТТЯ Ми вижили, та ще й вціліли, У нас був страх – ми жить хотіли, Ми ненави́діли сволоту, Яка прийшла до нас з болота. Зустріли ми в диму цей ранок, В вогні палаючий світанок, Та де в кого́ життя забрали... Ще й в тих, що інших рятували. Всю ніч гатили без упину – Хтось втратив донечку, хтось - сина, І чоловіка, й батька, й брата, Та світу лиш би споглядати… Пекельна ніч, що вже минула, Яка нас кожного торкнула, Яка у вибухах скупала, Палила, нищила, вбивала… Скрізь вибухи, вогонь і люди… Таке всю нічку в нас усюди, Не знали ми, що буде з нами, І це провадиться роками. Убили всіх, кого́ сягнули, Ті люди вічним сном заснули, А вчора й гадки ж бо не мали, Що день останній доживали. Сміття несло́ся без упину, Зі всіх боків летіли клином, Летіли інші табунами, Весь мотлох цей був понад нами. Щоб захистив – просили Бога, Жила́ весь час пересторога, Госпо́дь почув, про що молили, Й зробив усе, аби ми жи́ли. 09.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1054961
    291views
  • Я – НЕ ПРОРОК

    Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
    Ракети бачу, що вві сні летять,
    Війна щоразу дивиться у очі,
    Взяла́ся нечисть нас щодня вбивать.

    Я – не пророк, та як у сон загляну,
    То серце застиває не на мить,
    Ні в ко́го з нас нема того́ жупану,
    Що міг би від убивць нас захисти́ть.

    Я – не пророк, ніщо не пророкую,
    І не беру́ся щось пророкувать,
    Але біду щоразу серцем чую,
    Й доводиться нам крівцю проливать.

    Я – не пророк, та сни щоразу бачу:
    До нас летить убивче все сміття,
    Прокинувшись – молю́ся я і плачу,
    Бо ворог губить знов людські життя.

    Я – не пророк й не можу зупинити,
    Хоча вві сні торкаюся ракет,
    Але безсила з ними щось зробити…
    Нехай Госпо́дь від них подасть нам щит.

    Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
    Але молю, щоб мотлох нас минав,
    Та далі сни ідуть, як поторочі…
    Щоб мотлохом нас вбивця не торкав!

    10.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1051179
    Я – НЕ ПРОРОК Я – не пророк, та сни мої́ пророчі, Ракети бачу, що вві сні летять, Війна щоразу дивиться у очі, Взяла́ся нечисть нас щодня вбивать. Я – не пророк, та як у сон загляну, То серце застиває не на мить, Ні в ко́го з нас нема того́ жупану, Що міг би від убивць нас захисти́ть. Я – не пророк, ніщо не пророкую, І не беру́ся щось пророкувать, Але біду щоразу серцем чую, Й доводиться нам крівцю проливать. Я – не пророк, та сни щоразу бачу: До нас летить убивче все сміття, Прокинувшись – молю́ся я і плачу, Бо ворог губить знов людські життя. Я – не пророк й не можу зупинити, Хоча вві сні торкаюся ракет, Але безсила з ними щось зробити… Нехай Госпо́дь від них подасть нам щит. Я – не пророк, та сни мої́ пророчі, Але молю, щоб мотлох нас минав, Та далі сни ідуть, як поторочі… Щоб мотлохом нас вбивця не торкав! 10.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051179
    311views
  • ХАЙ ГОСПОДЬ НАС ВЧУЄ

    Попрямуймо хто куди
    І не знаймо горя,
    Щоб не знали ми біди́,
    Хай мине недоля.

    Хай веде нас світла ціль
    Крізь тумани й гро́зи,
    Щоб ущух навколо біль,
    Висохли всі сльо́зи.

    Хай надія у серцях
    Квітне, мов калина,
    Щоб щасливим був наш шлях
    Кожну мить і днину.

    Розквітає рідний край,
    Сонце сяє в небі,
    Ти нам, Боже, сили дай
    В кожній цій потребі.

    Щоб у мирі і добрі
    Ми свій вік прожили,
    І на ранішній зорі́
    Радості зустріли.

    Щоб рука в руці ішла
    До мети святої,
    Щоб не сіялося зла
    Й люті вогняної.

    Хай наповняться вуста
    Словом благодаті,
    Хай і помисли, й літа
    Є немарнотратні.

    Хай дитячий сміх дзвенить
    В кожному віконці,
    Хай благословенна мить
    Гріє нас, як сонце.

    Подаруй нам, Боже, час
    Вірити й любити,
    Щоб вогонь добра́ не згас,
    Поки будем жити.

    І куди б не завели́
    Нас круті дороги,
    Щоб ми вірність зберегли
    Й йшли до ПЕРЕМОГИ.

    Хай здійсня́ться всі думки́,
    Що у чистій вірі,
    На роки́ і на віки —
    В злагоді та МИРІ.

    Хай закі́нчиться війна
    Й тиша запанує,
    Нас зали́шить сатана.
    Хай Госпо́дь нас вчує.

    23.01.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1055961
    ХАЙ ГОСПОДЬ НАС ВЧУЄ Попрямуймо хто куди І не знаймо горя, Щоб не знали ми біди́, Хай мине недоля. Хай веде нас світла ціль Крізь тумани й гро́зи, Щоб ущух навколо біль, Висохли всі сльо́зи. Хай надія у серцях Квітне, мов калина, Щоб щасливим був наш шлях Кожну мить і днину. Розквітає рідний край, Сонце сяє в небі, Ти нам, Боже, сили дай В кожній цій потребі. Щоб у мирі і добрі Ми свій вік прожили, І на ранішній зорі́ Радості зустріли. Щоб рука в руці ішла До мети святої, Щоб не сіялося зла Й люті вогняної. Хай наповняться вуста Словом благодаті, Хай і помисли, й літа Є немарнотратні. Хай дитячий сміх дзвенить В кожному віконці, Хай благословенна мить Гріє нас, як сонце. Подаруй нам, Боже, час Вірити й любити, Щоб вогонь добра́ не згас, Поки будем жити. І куди б не завели́ Нас круті дороги, Щоб ми вірність зберегли Й йшли до ПЕРЕМОГИ. Хай здійсня́ться всі думки́, Що у чистій вірі, На роки́ і на віки — В злагоді та МИРІ. Хай закі́нчиться війна Й тиша запанує, Нас зали́шить сатана. Хай Госпо́дь нас вчує. 23.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1055961
    503views
  • КОЛИ ПРИЙДЕ РОЗПЛАТИ ЧАС?

    Обстрілюють нас потвори,
    Лихо нам несуть і горе.
    Коли Госпо́дь їх накаже?
    Коли ж клятий ворог ляже?

    Знов ракети небо крають,
    Злі намі́ри не зникають.
    Коли стихнуть всі набати?
    Коли змовкнуть автомати?

    Знову небо вогнем сяє,
    Нарід спо́кою не має.
    Коли щезне ця навала?
    Чом біда ця нас спіткала?

    Нищать села, палять місто,
    Хочуть крові антихри́сти.
    Коли щезнуть ці розкати?
    Коли змовкнуть всі гармати?

    Гасять сві́чі, зводим ру́ки,
    Серце рветься від розпуки.
    Коли зло це заверши́ться?
    Коли нечисть провали́ться?

    Хай Господня кара лине,
    Щоб замовкли ці турбіни.
    Коли при́йде час розплати?
    Коли? Скажіть! Хочем знати!

    23.04.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1061252



    КОЛИ ПРИЙДЕ РОЗПЛАТИ ЧАС? Обстрілюють нас потвори, Лихо нам несуть і горе. Коли Госпо́дь їх накаже? Коли ж клятий ворог ляже? Знов ракети небо крають, Злі намі́ри не зникають. Коли стихнуть всі набати? Коли змовкнуть автомати? Знову небо вогнем сяє, Нарід спо́кою не має. Коли щезне ця навала? Чом біда ця нас спіткала? Нищать села, палять місто, Хочуть крові антихри́сти. Коли щезнуть ці розкати? Коли змовкнуть всі гармати? Гасять сві́чі, зводим ру́ки, Серце рветься від розпуки. Коли зло це заверши́ться? Коли нечисть провали́ться? Хай Господня кара лине, Щоб замовкли ці турбіни. Коли при́йде час розплати? Коли? Скажіть! Хочем знати! 23.04.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1061252
    1
    232views
More Results