• #думки
    Є люди, які відгукнуться на твій біль, навіть якщо самі поранені. Вони вислухають тебе, навіть коли в їхніх серцях бушує буря. Вони не рахують добрих справ, не вимагають подяки й не чекають, коли їм відплатять тим самим.

    Такі люди – мов світло у сутінках, мов тихий голос Бога, який нагадує: ти не самотній. Вони з’являються тоді, коли здається, що світ відвернувся, що ніхто не розуміє. І їхня присутність – це не просто жест, а цілюще дотик милосердя.

    Ти можеш не помітити їх відразу. Вони не кричать про свою доброту, не вимагають визнання. Але коли життя випробовує тебе на міцність, коли серце втомлюється від боротьби, вони тихо підійдуть і скажуть: “Я тут. Я поруч”.

    І цього буде достатньо, щоб знову піднятися.
    #думки Є люди, які відгукнуться на твій біль, навіть якщо самі поранені. Вони вислухають тебе, навіть коли в їхніх серцях бушує буря. Вони не рахують добрих справ, не вимагають подяки й не чекають, коли їм відплатять тим самим. Такі люди – мов світло у сутінках, мов тихий голос Бога, який нагадує: ти не самотній. Вони з’являються тоді, коли здається, що світ відвернувся, що ніхто не розуміє. І їхня присутність – це не просто жест, а цілюще дотик милосердя. Ти можеш не помітити їх відразу. Вони не кричать про свою доброту, не вимагають визнання. Але коли життя випробовує тебе на міцність, коли серце втомлюється від боротьби, вони тихо підійдуть і скажуть: “Я тут. Я поруч”. І цього буде достатньо, щоб знову піднятися.
    Love
    Like
    4
    187views
  • Левеня, частина 2

    Проте всі ці сумнівні моменти з біографії Чатрапаті-молодшого фільм залишив за кадром. Сюжет починається з того, як Аурангзеб дізнається про смерть Шиваджі Чатрапаті, і навіть трохи горює за тим, що втратив такого ворога — мовляв, більше таких не роблять. Аж тут наше Левенятко копняком з наскоку виносить замок Бурханпур, де моголи тримали джизью — податок з немусульман, якого вони назбирали добряче. І тут Аурангзеб знову пошкодував про смерть поміркованого Шіваджі Чатрапаті, бо в Левеняти з Деккана гальма не були перебдачені конструкцією.
    Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
    Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
    Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
    І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
    Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
    Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
    Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.
    Левеня, частина 2 Проте всі ці сумнівні моменти з біографії Чатрапаті-молодшого фільм залишив за кадром. Сюжет починається з того, як Аурангзеб дізнається про смерть Шиваджі Чатрапаті, і навіть трохи горює за тим, що втратив такого ворога — мовляв, більше таких не роблять. Аж тут наше Левенятко копняком з наскоку виносить замок Бурханпур, де моголи тримали джизью — податок з немусульман, якого вони назбирали добряче. І тут Аурангзеб знову пошкодував про смерть поміркованого Шіваджі Чатрапаті, бо в Левеняти з Деккана гальма не були перебдачені конструкцією. Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть. Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі. Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж. І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні. Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон. Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника. Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.
    129views
  • З книги Олена Чернінька "Лемберґ: Мамцю, ну не плач" мені запам'яталося, що Михайло з самого дитинства був відповідальним, особливо тим що не був вередливим, плаксивим, в усьому полагався тільки на себе. Особливо були цікаві історії з кросівками, з першою бійкою у школі, і на змаганні з боротьби, коли підтримка мами допомогло йому перемогти суперника, тренер ще сказав йому "Запам'ятай синку, мама - це сила". А його пояснення, як він зрозумів, що закохався в свою дівчину посправжньому. Так воно і є, коли приходить справжня кохання, то приходить вміння чути співрозмовника, відчувати, бачити та слухати серцем, що потрібно коханим людям, вміти співпереживати, вислуховувати і розуміти потреби другої половинки. Оце і є справжне кохання. Такий молодий, а духовно вже зрілий чоловік. Такі люди дуже рідкісні. А потім вже почалася повномасштабне вторгнення, переживання матері за сина. Потім звістка про його поранення, смерть або полон, новини, які суперечать один одному. Мене дуже сильно вразило, як швидко і підло почали обстрілі росіяни, а потім за годину зайняли місце, де перебували наші позиції. А що ж сказати про почуття матері, яка до сьогодні не впевнена, чи він живий в полоні, чи дійсно загинув.

    А ще хочу опублікувати останнє інтерв'ю Михаїла, слова які мені сподобалися і слова його мами, які дуже розчулили, до сліз... Далі я читатиму, але більше не буду далі писати відгук про книгу "Лемберґ: Мамцю, ну не плач", щоби ті хто читатиме її, наперед не знали про те, що буде далі в цій книзі...

    P.S.: Боже мій, як я хочу миру та спокою в нашій країні. Ну ніколи я не прийму мир таким, яким хочуть бачити деякі іноземні політики. Луганська, Донецька, Харківська, Сумська, Херсонська, Одеська, Миколаївська область, інші області України разом з Кримом, для мене, як одне тіло, невід'ємні одне від одного, і крапка! Скільки ще триватиме ця війна, ми не знаємо, але Бог свідок, Він все бачить, знає, на чиєму боці правда, і рано чи пізно ми обов'язково Переможемо, повернемо всі наші території, а також повернемо усіх, хто зараз в полоні та сидять в російський в'язниці.
    З книги Олена Чернінька "Лемберґ: Мамцю, ну не плач" мені запам'яталося, що Михайло з самого дитинства був відповідальним, особливо тим що не був вередливим, плаксивим, в усьому полагався тільки на себе. Особливо були цікаві історії з кросівками, з першою бійкою у школі, і на змаганні з боротьби, коли підтримка мами допомогло йому перемогти суперника, тренер ще сказав йому "Запам'ятай синку, мама - це сила". А його пояснення, як він зрозумів, що закохався в свою дівчину посправжньому. Так воно і є, коли приходить справжня кохання, то приходить вміння чути співрозмовника, відчувати, бачити та слухати серцем, що потрібно коханим людям, вміти співпереживати, вислуховувати і розуміти потреби другої половинки. Оце і є справжне кохання. Такий молодий, а духовно вже зрілий чоловік. Такі люди дуже рідкісні. А потім вже почалася повномасштабне вторгнення, переживання матері за сина. Потім звістка про його поранення, смерть або полон, новини, які суперечать один одному. Мене дуже сильно вразило, як швидко і підло почали обстрілі росіяни, а потім за годину зайняли місце, де перебували наші позиції. А що ж сказати про почуття матері, яка до сьогодні не впевнена, чи він живий в полоні, чи дійсно загинув. А ще хочу опублікувати останнє інтерв'ю Михаїла, слова які мені сподобалися і слова його мами, які дуже розчулили, до сліз... Далі я читатиму, але більше не буду далі писати відгук про книгу "Лемберґ: Мамцю, ну не плач", щоби ті хто читатиме її, наперед не знали про те, що буде далі в цій книзі... P.S.: Боже мій, як я хочу миру та спокою в нашій країні. Ну ніколи я не прийму мир таким, яким хочуть бачити деякі іноземні політики. Луганська, Донецька, Харківська, Сумська, Херсонська, Одеська, Миколаївська область, інші області України разом з Кримом, для мене, як одне тіло, невід'ємні одне від одного, і крапка! Скільки ще триватиме ця війна, ми не знаємо, але Бог свідок, Він все бачить, знає, на чиєму боці правда, і рано чи пізно ми обов'язково Переможемо, повернемо всі наші території, а також повернемо усіх, хто зараз в полоні та сидять в російський в'язниці.
    269views
  • #книжковий_відгук #Лана_читає

    “Апельсин у калюжі” Людмила Баран
    Видавництво Віват

    З цією книгою мене звела доля (і подруга із книжкового клуба), і я читала її, здається, в найсприятливішому місці - в Іспанії. Це додало мульйон до атмосфери)

    Настя - успішна популярна блогерка з гарним життям та гарним хлопцем. Вона приїжджає до Іспанії на зйомку реклами соку і в перший же день на апельсиновій фермі знайомиться з Богданом. Він мешкає тут вже три роки і радий показати Насті краєвиди, познайомити з місцевою кухнею чи просто прогулятися. Казкова атмосфера надихнула Настю згадати про те, як їй колись подобалося малювати, тож вона знову поринає у творчість.

    Ця спокійна та в міру драматична історія показує, як важливо знайти те, що робить тебе щасливою, знайти свій шлях, зберегти людяність, розірвати токсичне коло і піти у шось нове (чи повернутися до забутого старого). Події тут відбуваються ще до війни і до ковіду, тож відчуття були незвичні. Напевно, це все тому, що оте минуле життя потроху забувається.

    Історія проста і реалістична через зрозумілі проблеми і нереалістична водночас. Але, мабуть, в цьому і є сенс feel good fiction - ти просто читаєш щось тепле і комфортне, таке, де героям все вдається, де ти відчуваєш… не знаю… якусь надію на краще, на те, що все можна змінити та вибратися з будь-якої ями.

    А ще я кайфувала від атмосфери та певної “причетності”. На 86 сторінці пішла в магазин і купила червоного вина та колу, шоб зробити коктейль “калімочо” (до речі, дуже специфічно). Посміялася над тим, що герой не сходів перетинати Європу автобусом, а сама їхала таким автобусом в Барселону 58 годин. Насолоджувалася описами страв, згадками чуррос, тапас і Гауді) Шкода, що нема поряд апельсинової ферми для максимального занурення, тільки пара мандаринових дерев)))

    Коротше, зараз для цієї книги був дуже вдалий час, тож я проковтнула її за пару вечорів, і вона залишила приємний апельсиновий післясмак.
    #книжковий_відгук #Лана_читає “Апельсин у калюжі” Людмила Баран Видавництво Віват З цією книгою мене звела доля (і подруга із книжкового клуба), і я читала її, здається, в найсприятливішому місці - в Іспанії. Це додало мульйон до атмосфери) Настя - успішна популярна блогерка з гарним життям та гарним хлопцем. Вона приїжджає до Іспанії на зйомку реклами соку і в перший же день на апельсиновій фермі знайомиться з Богданом. Він мешкає тут вже три роки і радий показати Насті краєвиди, познайомити з місцевою кухнею чи просто прогулятися. Казкова атмосфера надихнула Настю згадати про те, як їй колись подобалося малювати, тож вона знову поринає у творчість. Ця спокійна та в міру драматична історія показує, як важливо знайти те, що робить тебе щасливою, знайти свій шлях, зберегти людяність, розірвати токсичне коло і піти у шось нове (чи повернутися до забутого старого). Події тут відбуваються ще до війни і до ковіду, тож відчуття були незвичні. Напевно, це все тому, що оте минуле життя потроху забувається. Історія проста і реалістична через зрозумілі проблеми і нереалістична водночас. Але, мабуть, в цьому і є сенс feel good fiction - ти просто читаєш щось тепле і комфортне, таке, де героям все вдається, де ти відчуваєш… не знаю… якусь надію на краще, на те, що все можна змінити та вибратися з будь-якої ями. А ще я кайфувала від атмосфери та певної “причетності”. На 86 сторінці пішла в магазин і купила червоного вина та колу, шоб зробити коктейль “калімочо” (до речі, дуже специфічно). Посміялася над тим, що герой не сходів перетинати Європу автобусом, а сама їхала таким автобусом в Барселону 58 годин. Насолоджувалася описами страв, згадками чуррос, тапас і Гауді) Шкода, що нема поряд апельсинової ферми для максимального занурення, тільки пара мандаринових дерев))) Коротше, зараз для цієї книги був дуже вдалий час, тож я проковтнула її за пару вечорів, і вона залишила приємний апельсиновий післясмак.
    Love
    1
    513views
  • НАновини‼️: Це стало «новим жахом і шоком»: онука ув'язненого нацистського концтабору, який загинув від атаки путінської РФ у Харкові, виступила на 80-річчі визволення концтабору Дора-Міттельбау

    Юлія Романченко, онука Бориса Романченка, колишнього ув'язненого концтаборів Бухенвальд, Пенемюнде, Дора-Міттельбау та Берген-Бельзен, який загинув у Харкові від російського обстрілу, виступила на урочистій церемонії з нагоди 80-річчя визволення концтабору Дора-Міттельбау.

    За словами внучки, до 2014 року її дід ніколи не відгукувався погано про СРСР чи Росію та підтримував добрі стосунки з колишніми в'язнями Бухенвальда, які жили в РФ. Анексія Криму стала для нього «дуже болісною» і змусила змінити ставлення до сусідньої держави. Втручання РФ в Україну 24 лютого 2022 року стало для Бориса Романченка «новим жахом і шоком», «він не міг собі такого навіть уявити», розповіла внучка.

    Борис Романченко активно займався громадською діяльністю, був віце-президентом Міжнародного комітету колишніх ув'язнених Бухенвальда-Дора, регулярно відвідував місця колишніх концтаборів і ділився своїми спогадами з молодим поколінням.

    18 березня 2022 року, під час російського вторгнення в Україну, район Харкова, де жив Борис Романченко, зазнав обстрілу. Снаряд потрапив у його квартиру, і внаслідок цього ветеран загинув у віці 96 років. Ця трагедія викликала широкий резонанс, адже Борис Романченко був живим свідком жахів нацизму та символом стійкості українського народу.

    Читайте повну історію на НАновини:
    https://nikk.ua/uk/ce-stalo-novim/

    #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #HolocaustSurvivor #Memory #BorisRomanchenko #DoraMittelbau #RussianAggression #Kharkiv #SecondWorldWar #Peace #History #NeverForget
    НАновини‼️: Це стало «новим жахом і шоком»: онука ув'язненого нацистського концтабору, який загинув від атаки путінської РФ у Харкові, виступила на 80-річчі визволення концтабору Дора-Міттельбау Юлія Романченко, онука Бориса Романченка, колишнього ув'язненого концтаборів Бухенвальд, Пенемюнде, Дора-Міттельбау та Берген-Бельзен, який загинув у Харкові від російського обстрілу, виступила на урочистій церемонії з нагоди 80-річчя визволення концтабору Дора-Міттельбау. За словами внучки, до 2014 року її дід ніколи не відгукувався погано про СРСР чи Росію та підтримував добрі стосунки з колишніми в'язнями Бухенвальда, які жили в РФ. Анексія Криму стала для нього «дуже болісною» і змусила змінити ставлення до сусідньої держави. Втручання РФ в Україну 24 лютого 2022 року стало для Бориса Романченка «новим жахом і шоком», «він не міг собі такого навіть уявити», розповіла внучка. Борис Романченко активно займався громадською діяльністю, був віце-президентом Міжнародного комітету колишніх ув'язнених Бухенвальда-Дора, регулярно відвідував місця колишніх концтаборів і ділився своїми спогадами з молодим поколінням. 18 березня 2022 року, під час російського вторгнення в Україну, район Харкова, де жив Борис Романченко, зазнав обстрілу. Снаряд потрапив у його квартиру, і внаслідок цього ветеран загинув у віці 96 років. Ця трагедія викликала широкий резонанс, адже Борис Романченко був живим свідком жахів нацизму та символом стійкості українського народу. Читайте повну історію на НАновини: https://nikk.ua/uk/ce-stalo-novim/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #HolocaustSurvivor #Memory #BorisRomanchenko #DoraMittelbau #RussianAggression #Kharkiv #SecondWorldWar #Peace #History #NeverForget
    NIKK.UA
    Це стало «новим жахом і шоком»: онука в’язня нацистського концтабору, який загинув від нападу путінської РФ у Харкові, виступила на 80-річчю визволення концтабору Дора-Міттельбау - Новости Израиля НАновости
    7 квітня 2025 року на церемонії в Німеччині, присвяченій 80-річчю визволення концтабору Дора-Міттельбау, з'явилася Юлія Романченко, онука загиблого під час російського нападу в Харкові Бориса Романченка. Її слова стали потужним посланням світу - НАновости Новости Израиля
    687views
  • Пропонуємо вам сьогодні відгук на «Книгу судного дня» Конні Вілліс

    Фанати (і не тільки) чекали на цю книгу декілька років, бо між накладом з серії «диван» та анонсом перевидання у серії «Чумацький шлях» пройшло багатенько так часу.

    І по відгуках деяких з читачів це очікування цілком себе виправдало.

    ✨«Він не грішний. Він піклувався про хворих, відпускав гріхи людям, які помирали, ховав небіжчиків. Це Бог нехай просить прощення.»✨

    Ківрін студентка-історик з Оксфорду з 2054 року. На той час вже було віднайдено машину часу, тож вона вмовляє своїх професорів відправити її в Англію 14 ст. Однак, саме в ті часи в Англії вирувала чума, проте час подорожі було обрано до початку епідемії. Ось Ківрін переноситься, а тим часом в її 2054 році починається невідома епідемія. Та й Ківрін чекає багато сюрпризів. 

    Книга побудована так, що ми почергово спостерігаємо то за подіями 2054 року то за 14 століттям. І така перспектива допомагає зрозуміти/переосмислити, декілька моментів. 

    1️⃣ У будь-якому часі й місці та під час будь-яких подій будуть люди, які: будуть вислужуватись коштом інших, пофігістично ставитись до своїх обовʼязків, думати, що вони все знають краще за інших, та паразитувати на тому, що роблять інші люди. І там же будуть люди, які попри все залишаться людьми та будуть робити все, що від них залежить з останніх сил, просто тому, що так треба. 

    2️⃣ Коли ти залишаєшся вірним собі й своїм внутрішнім відчуттям, це ніколи не легко, але завжди приводить тебе туди, куди треба. В процесі, правда, можна отримати багатенько травм. 

    3️⃣ Життя збіса не справедлива штука.

    Персонажі не залишають місця для байдужості, деяких читачів протягувало спектром від «я б йому зараз горлянку та й пожмакала» до «that’s my girl» місцями пробігаючи через «оце ви погано придумали, передумуйте» та «а якого біса, дитині це очевидно, а вам нє?»

    Окремо варто зазначити, що у авторки є ще 2 книги про оксфордських істориків з їх мандрівниками у часі, тож якщо вам сподобається ця історія, можна сміливо вмикати режим почекуна на наступні книги.

    #sci_fi_не_нудно
    Пропонуємо вам сьогодні відгук на «Книгу судного дня» Конні Вілліс Фанати (і не тільки) чекали на цю книгу декілька років, бо між накладом з серії «диван» та анонсом перевидання у серії «Чумацький шлях» пройшло багатенько так часу. І по відгуках деяких з читачів це очікування цілком себе виправдало. ✨«Він не грішний. Він піклувався про хворих, відпускав гріхи людям, які помирали, ховав небіжчиків. Це Бог нехай просить прощення.»✨ Ківрін студентка-історик з Оксфорду з 2054 року. На той час вже було віднайдено машину часу, тож вона вмовляє своїх професорів відправити її в Англію 14 ст. Однак, саме в ті часи в Англії вирувала чума, проте час подорожі було обрано до початку епідемії. Ось Ківрін переноситься, а тим часом в її 2054 році починається невідома епідемія. Та й Ківрін чекає багато сюрпризів.  Книга побудована так, що ми почергово спостерігаємо то за подіями 2054 року то за 14 століттям. І така перспектива допомагає зрозуміти/переосмислити, декілька моментів.  1️⃣ У будь-якому часі й місці та під час будь-яких подій будуть люди, які: будуть вислужуватись коштом інших, пофігістично ставитись до своїх обовʼязків, думати, що вони все знають краще за інших, та паразитувати на тому, що роблять інші люди. І там же будуть люди, які попри все залишаться людьми та будуть робити все, що від них залежить з останніх сил, просто тому, що так треба.  2️⃣ Коли ти залишаєшся вірним собі й своїм внутрішнім відчуттям, це ніколи не легко, але завжди приводить тебе туди, куди треба. В процесі, правда, можна отримати багатенько травм.  3️⃣ Життя збіса не справедлива штука. Персонажі не залишають місця для байдужості, деяких читачів протягувало спектром від «я б йому зараз горлянку та й пожмакала» до «that’s my girl» місцями пробігаючи через «оце ви погано придумали, передумуйте» та «а якого біса, дитині це очевидно, а вам нє?» Окремо варто зазначити, що у авторки є ще 2 книги про оксфордських істориків з їх мандрівниками у часі, тож якщо вам сподобається ця історія, можна сміливо вмикати режим почекуна на наступні книги. #sci_fi_не_нудно
    Like
    Love
    6
    486views
  • Де купити ліцензійний переклад манґи українською?
    Частина перша — видавництво Nasha Idea

    Чому починаю саме від нашої ідеї? Усе просто! Nasha Idea була тим видавництвом, що першим почало видавала манґу за системою транслітерації, що найближче відповідала як правилам української мови, так і звучанням японської. А шлях видавання манґи розпочався з 2019 року з першого тому «Чі: Життя однієї киці». Окрім того наша ідея має найбільшу кількість ліцензій на українському ринку. Їх видання можна знайти у багатьох книгарнях України.

    Серед видань нашої ідеї можна знайти такі культові історії, як Сталевий алхімік, Проводжальниця Фрірен та чимало інших дивовижних історій.

    Придбати манґу ви можете онлайн на їхньому сайті та у онлайн або фізичних книгарнях. Серед плюсів нашої ідеї можна виділити доступність цін, великий каталог манґи, наявні історії підходять для будь-якої вікової категорії, при замовленнях надається мерч (судячи за відгуками). Серед мінусів — немає манґ від інших видавництв, однак цей мінус не є критичним і видавництво саме вирішує чи будуть у них продаватися твори з інших видавництв.

    На жаль, я не замовляла нічого у видавництва Nasha Idea, і не можу оцінити швидкість і якість доставки. Однак їхні видання відмінної якості, можу підтвердити бо маю чимало манґи від них.

    Підтримайте видавництво Nasha Idea купівлею манґи на їхньому сайті та у інших книгарнях. Це допоможе побачити японцям, що український ринок платоспроможний і наша ідея зможе отримати ще більше чудовий ліцензій. Також ви можете за ними стежити на їхніх сторінках у соцмережах.

    Зайти на сайт видавництва: https://nashaidea.com/
    Їхня сторінка в Telegram: https://t.me/nashaidea
    Їхня сторінка в Instagram: https://www.instagram.com/nasha_idea?igsh=MWVycjM3bmZmYmg3ZQ==
    Їхня сторінка в Facebook: https://www.facebook.com/share/1642eGtczk/
    Їхня сторінка в Threads: https://www.threads.net/@nasha_idea
    Їхня сторінка в X (Twitter): https://x.com/NashaIdea?t=NPDtP0hcSdczrzMb0_9WEw&s=09
    Їхня сторінка в TikTok: https://tiktok.com/@nashaidea_publisher
    Де купити ліцензійний переклад манґи українською? Частина перша — видавництво Nasha Idea Чому починаю саме від нашої ідеї? Усе просто! Nasha Idea була тим видавництвом, що першим почало видавала манґу за системою транслітерації, що найближче відповідала як правилам української мови, так і звучанням японської. А шлях видавання манґи розпочався з 2019 року з першого тому «Чі: Життя однієї киці». Окрім того наша ідея має найбільшу кількість ліцензій на українському ринку. Їх видання можна знайти у багатьох книгарнях України. Серед видань нашої ідеї можна знайти такі культові історії, як Сталевий алхімік, Проводжальниця Фрірен та чимало інших дивовижних історій. Придбати манґу ви можете онлайн на їхньому сайті та у онлайн або фізичних книгарнях. Серед плюсів нашої ідеї можна виділити доступність цін, великий каталог манґи, наявні історії підходять для будь-якої вікової категорії, при замовленнях надається мерч (судячи за відгуками). Серед мінусів — немає манґ від інших видавництв, однак цей мінус не є критичним і видавництво саме вирішує чи будуть у них продаватися твори з інших видавництв. На жаль, я не замовляла нічого у видавництва Nasha Idea, і не можу оцінити швидкість і якість доставки. Однак їхні видання відмінної якості, можу підтвердити бо маю чимало манґи від них. Підтримайте видавництво Nasha Idea купівлею манґи на їхньому сайті та у інших книгарнях. Це допоможе побачити японцям, що український ринок платоспроможний і наша ідея зможе отримати ще більше чудовий ліцензій. Також ви можете за ними стежити на їхніх сторінках у соцмережах. Зайти на сайт видавництва: https://nashaidea.com/ Їхня сторінка в Telegram: https://t.me/nashaidea Їхня сторінка в Instagram: https://www.instagram.com/nasha_idea?igsh=MWVycjM3bmZmYmg3ZQ== Їхня сторінка в Facebook: https://www.facebook.com/share/1642eGtczk/ Їхня сторінка в Threads: https://www.threads.net/@nasha_idea Їхня сторінка в X (Twitter): https://x.com/NashaIdea?t=NPDtP0hcSdczrzMb0_9WEw&s=09 Їхня сторінка в TikTok: https://tiktok.com/@nashaidea_publisher
    Love
    2
    410views
  • Ніяк не можу виділити час на те, щоб зняти відео по "Скелету у шафі" Френкі Спікінг... Тому, поки що, маленький письмовий відгук.

    По-перше, трохи здивувало оформлення тексту, у тому плані, що йде спочатку Спогад, а потім Глава. Причому сама історія починається саме зі спогаду.

    По-друге, імена/прізвища персонажів. Від української письменниці хотілося б більше українського вайбу, а не Олівій і Семів. По ходу історії мені постійно приходилося собі нагадувати, що я читаю книжку саме української письменниці. Хоча парочка чисто українських моментів усе ж була: "хороші росіяни" і лайка Райлі (точно не пам'ятаю що саме).

    По-третє, сама історія дуже цікава. І я шкодую, що у моєму підлітковому віці не було подібних книжок. Може тоді б я любила горрор, тому що ця книжка такий собі жахастик для початківців🙃

    По-четверте, не зважаючи на те, що це жахастик – дуже легко і швидко читається.

    По-п'яте, особисто мене дуже порадувала згадка у книзі деяких книг і кіно♥️

    Оцінка: 9/10

    P. S. Більше подробиць буде у відео✨

    #читаємоукраїнське #читаємоукраїнською #книги #книгоблог
    Ніяк не можу виділити час на те, щоб зняти відео по "Скелету у шафі" Френкі Спікінг... Тому, поки що, маленький письмовий відгук. По-перше, трохи здивувало оформлення тексту, у тому плані, що йде спочатку Спогад, а потім Глава. Причому сама історія починається саме зі спогаду. По-друге, імена/прізвища персонажів. Від української письменниці хотілося б більше українського вайбу, а не Олівій і Семів. По ходу історії мені постійно приходилося собі нагадувати, що я читаю книжку саме української письменниці. Хоча парочка чисто українських моментів усе ж була: "хороші росіяни" і лайка Райлі (точно не пам'ятаю що саме). По-третє, сама історія дуже цікава. І я шкодую, що у моєму підлітковому віці не було подібних книжок. Може тоді б я любила горрор, тому що ця книжка такий собі жахастик для початківців🙃 По-четверте, не зважаючи на те, що це жахастик – дуже легко і швидко читається. По-п'яте, особисто мене дуже порадувала згадка у книзі деяких книг і кіно♥️ Оцінка: 9/10 P. S. Більше подробиць буде у відео✨ #читаємоукраїнське #читаємоукраїнською #книги #книгоблог
    Like
    Love
    2
    414views
  • Назва: "Народження з попелу", "Новий світ. Провидиця"
    Жанр: міське фентезі
    Авторка: Вікторія Хорошилова
    Видавництво: самвидав Букнет

    Вирішила написати об'єднаний відгук, бо по суті, це персонажі одного книжкового всесвіту. Персонажі з дилогії "Провидиця" з'являються і згадуються у "Народження з попелу". Та й проблеми намагаються вирішити ті ж самі, як не дивно.

    Взагалі, обидві історії мені сподобались. Але кінець "Народження з попелу" вийшов якимсь занадто "зіжмаканим". Таке відчуття, що авторка кудись дуже спішила з написанням історії. І головного гада вони так і не перемогли. По суті, він віддав свою шестірку на розправу, щоб його не зачепило. І головна героїня така: "Ну ок, головне я помстилася тому, кому хотіла". А інші проблеми з темними буду вирішувати тоді, коли вони з'являться конкретно у мене або моїх друзів/знайомих.

    Хоча, можливо, я придираюся дуже, і колись світ усе таки побачить більш логічне закінчення✨

    #читаємоукраїнською #читаємоукраїнське #книги #фентезі #міськефентезі #книгоблог
    Назва: "Народження з попелу", "Новий світ. Провидиця" Жанр: міське фентезі Авторка: Вікторія Хорошилова Видавництво: самвидав Букнет Вирішила написати об'єднаний відгук, бо по суті, це персонажі одного книжкового всесвіту. Персонажі з дилогії "Провидиця" з'являються і згадуються у "Народження з попелу". Та й проблеми намагаються вирішити ті ж самі, як не дивно. Взагалі, обидві історії мені сподобались. Але кінець "Народження з попелу" вийшов якимсь занадто "зіжмаканим". Таке відчуття, що авторка кудись дуже спішила з написанням історії. І головного гада вони так і не перемогли. По суті, він віддав свою шестірку на розправу, щоб його не зачепило. І головна героїня така: "Ну ок, головне я помстилася тому, кому хотіла". А інші проблеми з темними буду вирішувати тоді, коли вони з'являться конкретно у мене або моїх друзів/знайомих. Хоча, можливо, я придираюся дуже, і колись світ усе таки побачить більш логічне закінчення✨ #читаємоукраїнською #читаємоукраїнське #книги #фентезі #міськефентезі #книгоблог
    Love
    1
    519views 1 Shares
  • 🇨🇳🗣СБУ провела перші допити військовополонених з КНР

    Раніше Сили оборони взяли їх у полон на Донеччині. Одного захопили бійці 2 мб 157 ОМБр біля населеного пункту Тарасівка, іншого – військовослужбовці 1 мб 81 ОАЕБр поблизу Білогорівки. Полонені іноземці не мають бойових поранень, проте отримують необхідну медичну допомогу.

    ▪️Один із фігурантів, безробітний 1991 року народження, був завербований представником РФ безпосередньо у Китаї. У лютому 2025 року прибув до Москви і підписав контракт.

    ▪️Інший, 1998 року народження, приїхав до РФ у грудні 2024 року нібито з туристичною метою. За його словами, потім, будучи в Росії, він подав заявку на підписання контракту, відгукнувшись на оголошення в інтернеті про набір на службу і виплату 2 млн рублів.

    Наразі СБУ перевіряє покази полонених та проводить необхідні слідчі заходи для встановлення всіх обставин участі громадян КНР у війні РФ проти України.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    🇨🇳🗣СБУ провела перші допити військовополонених з КНР Раніше Сили оборони взяли їх у полон на Донеччині. Одного захопили бійці 2 мб 157 ОМБр біля населеного пункту Тарасівка, іншого – військовослужбовці 1 мб 81 ОАЕБр поблизу Білогорівки. Полонені іноземці не мають бойових поранень, проте отримують необхідну медичну допомогу. ▪️Один із фігурантів, безробітний 1991 року народження, був завербований представником РФ безпосередньо у Китаї. У лютому 2025 року прибув до Москви і підписав контракт. ▪️Інший, 1998 року народження, приїхав до РФ у грудні 2024 року нібито з туристичною метою. За його словами, потім, будучи в Росії, він подав заявку на підписання контракту, відгукнувшись на оголошення в інтернеті про набір на службу і виплату 2 млн рублів. Наразі СБУ перевіряє покази полонених та проводить необхідні слідчі заходи для встановлення всіх обставин участі громадян КНР у війні РФ проти України. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    147views
More Results