#світ У жінок народу мбаланту з Намібії популярна зачіска, яка називається еембуві. Ці масивні коси — результат кропіткої роботи. Їх створюють шляхом вплітання у власне волосся спеціальних матеріалів: рослинних волокон, шерсті тварин тощо. Історично така зачіска символізувала дорослішання дівчат, їхню готовність до сімейного життя та відповідальність. Вона була видимим маркером переходу до нового соціального статусу. До того ж, для мбаланту ця зачіска є еталоном краси й жіночності та демонструє терпіння й майстерність як самої жінки, так і того, хто допомагав їй заплітати коси.

#поезія Вона ішла у тиші по алеї, В зеленій сукні, з букетом в руці. Вона була, як ніжна добра фея — І кланялись усі її красі. Її волосся сяяло яскраво, Немов багаття в проміні яснім. А сміх дзвенів, немов джерельце жваво, Він огортав усіх теплом своїм. В руках тримала жовте листя клена, Неначе сонце в сутінках густих. І шепіт вітру клав їй тихі теми, Щоб серце грало в ритмах чарівних. Вона — сама осіння дивна казка, Що оживає в барвах і в росі. І світ її кохання — вічна ласка, І ніжність у зеленій тій красі. Л. Медина

#поезія Сон Ні, це не сон, нетривка помережана дійсність здійснить бажання і мрії усі заповнить у лабіринтах чудовисько грає в лови русалчину постать піймає й ніжно-ніжно цілує, знімає луску, бо хоче доткнутись шкіри чи душу шукає. Хіба ти не знаєш? душі в них немає, лиш як настає світанок волосся срібниться на сонці, не йми йому віри не йми йому правди, бо що таке правда? Вода відзеркалює слово, що розлилося божився, що це востаннє, лиш суголосся співає в мені перед справжністю листопада Химерність часом полонить, здіймаєш руки у час свій та простір, несила відмовити — стій же тут все позбавлене сенсу проте западає найбільше вкладаєшся в сон, щоб знову скоріш забутись Іра Спірідонова

‼️УВАГА! ЗНИК ХЛОПЕЦЬ! Поліція Київщини розшукує неповнолітнього Данила Терещука, 15 років, з м. Фастів. 28 вересня близько 23:30 він вийшов з дому і не повернувся. Прикмети: зріст ~170 см, щільної статури, волосся русяве коротке. Одяг: чорні спортивні штани, темна куртка. 👉 Якщо володієте будь-якою інформацією про місцеперебування хлопця — телефонуйте 102 або за номером +380933034986.

#технології Ховаємо OnlyFans і Twitch — китайці випустили модель Wan2.2-Animate для ідеальних діпфейків. Вона буквально синхронізує всі рухи користувача з картинкою: очі, міміку, навіть рух волосся Модель повністю відкрита і лежить на Hugging Face https://huggingface.co/Wan-AI/Wan2.2-Animate-14B

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 18. Точка неповернення Грудень 2022. Київ — у передсвятковій напрузі. Вітрини світяться, але світло — як маска, під якою втома. Повітря холодне, прозоре, як скло. Марія йшла вулицею, тримаючи в руках термос із чаєм для Аліни. Вона щойно завершила зустріч із новим клієнтом — невелика логістична компанія, яка шукала стабільність у нестабільному світі. І саме її фірма, яку вона тепер вела разом із Максимом, стала для багатьох такою точкою опори. За ці пів року Марія змінилась. Не зовні — всередині. Вперше за багато років вона прокидалась не з тривогою, а з планами. Вранці — кава з Максимом. Потім — робота, дзвінки, документи. Ввечері — Аліна, яка навчалась дистанційно, але щодня питала: «А коли я знову піду до школи, як раніше?» І Марія відповідала: «Коли стане безпечно. Але ти вже доросла — бачиш, як ми живемо». Аліна справді подорослішала. Вона не плакала, коли чула сирени. Вона просто брала планшет і йшла в коридор, де було безпечніше. І коли Марія поверталась додому, Аліна вже чекала — з малюнком, з новим словом англійською, з питанням: «А Максим сьогодні буде вечеряти з нами?» Він був. Майже завжди. І саме в ці вечори Марія відчувала, що живе. Не виживає — живе. Вони подали заяву на шлюб. Вибрали дату — весна. Мріяли про тиху церемонію, без пафосу. Просто — бути разом. Але того вечора все змінилось. Максим зайшов до кав’ярні на Подолі, де Марія вже чекала. Він був у темному пальто, з трохи вологим волоссям — сніг починав лягати, як тиша. Він сів навпроти, замовив чорну каву. І мовчав. — Ти затримався, — сказала Марія, усміхаючись. — Я вже думала, що ти втік. — Я був у «Синій чашці», — відповів він. — Там сиділи двоє військових. У формі, з рюкзаками. Один пив какао, другий — американо. Я не хотів слухати, але вони говорили голосно. Марія нахилилась ближче. Її усмішка зникла. — Один сказав: «Мелітополь — це ключ. Якщо ми його не візьмемо — війна затягнеться». — А другий додав: «Там усе заміновано. Але люди чекають. Вони вірять, що ми прийдемо». Марія стиснула пальці. Її рідне місто. Її дитинство. Її біль. Вона мовчала, але очі — вже говорили. — Я маю бронь, — сказав Максим. — Через фірму. Але я її знімаю. Я подав заявку добровольцем. Її серце зупинилось. Потім — як удар. Вона не одразу знайшла слова. — А ми? — запитала тихо. Максим взяв її руки. Його голос був рівним, але глибоким: — Ми — є. І будемо. Але я не можу більше жити в комфорті, коли твоє місто — в окупації. Коли ти мовчки читаєш новини і нічого не кажеш. Я йду не як герой. Я йду, бо люблю. Марія заплющила очі. Її серце билося гучно, як сирена. Вона не плакала. Вона просто тримала його руки. — Я не хочу, щоб ти йшов, — сказала вона. — Але я не можу тебе зупинити. — І не повинна, — відповів він. — Бо ти — моя причина. Не перешкода. Наступного дня він передав їй документи. Всі паролі, всі ключі. Сказав: — Ти керуєш. Ти зможеш. Я вірю в тебе більше, ніж у себе. Аліна сиділа на дивані, малювала листівку. Коли Максим підійшов, вона підняла очі: — Ти кудись їдеш? — Так, — відповів він. — На деякий час. Але я повернусь. — А ти візьмеш мою листівку? Там написано: «Тато, ти найсміливіший». Я сама придумала. Максим обійняв її. Довго. Мовчки. Потім — Марію. Вона не говорила нічого. Просто тримала його, як тримають повітря, яке не хочуть відпускати. На вокзалі було людно. Волонтери роздавали чай. Хтось плакав. Хтось мовчав. Максим стояв у черзі на посадку. У рюкзаку — форма, документи, листівка Аліни. — Я повернусь, — сказав він. — І ми одружимось. Але не в РАЦСі. А в Мелітополі. На центральній площі. Коли вона буде нашою. Поїзд рушив. Марія стояла, поки світло не зникло. Аліна тримала її за руку. Вона не розуміла всього, але відчувала головне — тато пішов, бо любить. І Марія знала: це не кінець. Це — точка неповернення. Але саме там, у цій точці, б’ється її серце. Далі буде...

Подання анкети може пришвидшити ідентифікацію зниклої безвісти особи Реальний приклад ідентифікації особи без проведення молекулярно-генетичної експертизи У січні 2025 року родина військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання на Сході України, отримала офіційне сповіщення про його зникнення. Для близьких цей момент став початком пошуку відповіді на найболючіше питання – що сталося з їхнім рідним. Дружина зниклого діяла відповідно до встановленого алгоритму. Вона одразу звернулася до поліції, де за даним фактом розпочато кримінальне провадження, а військовослужбовця офіційно оголошено у розшук. Наступним кроком стало подання спеціальної анкети про зниклу особу до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова через сервіс Єдине вікно для громадян МВС. В анкеті дружина детально описала зовнішність чоловіка та обставини його зникнення. Особливу увагу вона звернула на прикмети, що могли допомогти в ідентифікації: завантажено фотографію татуювання на шиї – зображення "Демона жовто-блакитного кольору, який у руці тримає тризуб". Цей факт згодом став вирішальним. Минуло кілька місяців невідомості. 19 серпня 2025 року відповідно до Порядку передачі та репатріації тіл (останків) до Чернігова передано тіла загиблих Воїнів. Судово-медичні експерти та слідчі поліції Чернігівської області провели їх огляд, під час якого фіксували всі можливі особливі прикмети – будову тіл, зовнішність, залишки одягу, особисті речі, а також татуювання. Зафіксовані татуювання в рамках налагодженої співпраці з Головним слідчим управлінням Національної поліції України передані також до Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріату Уповноваженого). При опрацюванні інформації нами виявлено ідентичність одного із зафіксованих татуювань із тим, що подане раніше в анкеті дружиною. Цей збіг дав підстави негайно поінформувати про це слідчих поліції та скомунікувати їх з родиною. Дружину запросили прибути до Чернігова для проведення слідчої дії – пред’явлення для впізнання. У присутності правоохоронців вона підтвердила особу чоловіка за комплексом ознак: риси обличчя, волосся, будову голови та головне – зазначене татуювання на шиї. Таким чином, завдяки анкеті, поданій завчасно, вдалося значно пришвидшити процедуру ідентифікації. 📷 Зображення оприлюднено за згодою дружини загиблого Север’янової Тетяни. Висловлюємо їй щирі співчуття. ❤️ Підписатися|Facebook

Crocs випустили взуття з маніяками🔪 — фанатів жахів чекають: ㅤ 🩸Джейсон Вурхіз у крові та з хокейною маскою. 🩸 Лялька Чакі в джинсах і з ножицями. 🩸 Клоун Пеннівайз з рудим волоссям і кровавими плямами на підошві. Дроп вже сьогодні — просять 3250 грн🫴🏻

#поезія Що я розповім тепер про ту ніч, коли він привів цю жінку до нас у дім, про те, що я ніколи не бачив таких облич — такого шалу, як у погляді її твердім, про те, що її волосся мало таку вагу, аж ніколи не розсипалося, а текло, наче мед, що я брав з її рук посуд на кухні, як річ дорогу, і ховав її паспорт у себе, мов коштовний предмет, про те, що з нею легко було втратити лік безкінечним дням і коротким ночам, про те, що хотілося вбити кожного, хто в її не дивився бік, тим більше — кожного, хто її помічав. Сергій Жадан

#поезія і у цій безкінечній тисняві короткозорості подаруй мені Господи легкості і прозорості так щоб контури тільки і більше причин для радості так щоб зовсім ніколи мені не боятися сірості вбережи мене Боже від заздрості і від злості заплітай мені рими у вірші і сни у волосся подаруй мені Боже жменьку своєї милості так щоб все найчорніше разом з дощами змилося так щоб я розливалася сміхом безмежно щирим не боялася чорних котів і людей фальшивих забувала образи всі що під шкіру в’їлися так щоб кожного ранку світло в мені роїлося а коли буде темно і тісно і перемішано подаруй мені Господи щастя пізнати сильнішого так щоб контури тільки і більше причин для радості подаруй мені Господи щастя із ним до старості Таня-Марія Литвинюк