Інколи нам не вистачає сміливості або й бажання проявлятись в своєму просторі. Хоча, здавалося б --це твій простір. Твоя реальність. Твоє життя. Ти.
Але купа страхів,обмежень -- в більшості своїй придуманих -- не дають можливості проявлятись на повну.
Маски ,які ми обираємо..
Ролі які граємо..
В якийсь момент вони набувають магічної влади над нашим життям. І ось вже не ти,а вони диктують правила. А коли і якщо! ти захочеш вийти з ролі (на хвилинку!) тебе не зрозуміють. Відмахнуться,як від блаженної.Бо " ти нє такаая ,я тєбя знаааю"(с)
Не така.. а яка?
Хто знає краще за нас -- які ми, коли скидаємо маски,залишаючись наодинці з собою?
І хто знає краще, хто і коли змусив нас їх натягнути?

Пи. Си. Наступного разу, коли вам захочеться сказати комусь:
"я тебе знаю"-- спитайте себе,
ви знаєте людину, чи лише ту її версію, поруч з якою вам зручно?

Це дивне відчуття,коли ти лежиш в темній кімнаті,читаєш електронну книгу "Доктор Сон" і раптом чуєш поруч богатирський храп.
Останній раз у мене волосся дибки ставало,коли над будинком шахєдіна летів.
Я обожнюю цього кота. 🙄
Спонсор виділення адреналіну і холодного поту. З ним у мене ніколи не знизиться кортизол і не вичерпається любов до ближнього свого.

Одного разу я полюблю весну.
З її холодними світанками,коли сонце обережно виглядає над горизонтом і несміливо торкається променями шкіри.
З її крихкою ніжністю в перших квітах серед залишків снігу.
З її підлітковими потугами сховати сміття подалі від очей.
З її теплом в очах людей один до одного.
Чомусь весною це особливо помітно.
З її вечорами,в яких ще можна загубитися серед вулиць і парків.
З її злістю,що кидає тобі спогади в обличчя,змушуючи наводити лад в своєму житті.
З її силою розквітати знову і знову,якою вона наділила мене при народженні.

Можливо,колись я перестану ховатись від неї в осені і зрозумію її.
І хто зна, можливо,пожалкую,що так довго не впускала її в душу.

Що у вас на думці?
Що нова платформа,як площа в чужій країні — наче і люди кругом і ти один на один з собою))
Згадала відчуття "новенької")
Позаглядаю поки по куткам 😶