#книжковий_відгук #Лана_читає “Мертва жива вода” Світлана Кострикіна Видавництво Віхола Цю книгу ми обрали для обговорення у книжковому клубі, і попри те, що на саме обговорення я не потрапила, книгу все ж прочитала, і що я вам скажу - це було супервдале рішення. Бо мене затягло майже моментально. Бо мені було цікаво читати про всю цю внутрішню телевізійну кухню. Бо детективна лінія, яка тягнулася через всю книгу, виявилася заплутаною, багатошаровою та неочікуваною. Бо є навіть трошки кохання) На початку ми бачимо, як Майя влаштовується кудись в айтішку, бо з минулої роботи її звільнили. По відчуттях, після якогось скандалу. І далі майже вся книга є таким собі флешбеком подій, які привели до того, що Майя, журналістка рейтингового шоу “Всупереч строку давності”, яка допомогла у розкритті багатьох кримінальних справ, раптово змінює сферу діяльності. З цим якось пов’язане загадкове зникнення її колеги Рити, старі справи, нинішні та колишні стосунки Рити, якийсь чи-то культ, чи-то секта… У книзі стільки деталей, сюжетних відгалужень, неочікуваних поворотів та персонажів, що розплутувати справу разом з Майєю було дуже складно. Спочатку я подумала, що авторка спеціально додавала багато ліній та підкидала якісь гачочки, щоб відвертати увагу читачів, і ми не могли здогадатися, як і чому зникла Рита. Але мені здається, що і без всього цього дійти до суті подій було б практично неможливо) Оповідь постійно стрибала від теперішнього до згадок, флешбеків, історій з минулого, але мені якраз це дуже сподобалося. Я дізнавалася, як думає героїня, як приходить до певних висновків, як обожнює свою роботу та де відчуває себе на своєму місці, як поступово змінюються її почуття. До речі, про почуття - дякую за приємну любовну лінію. На відміну від злочину, оцю частину я нюхом чула і була рада, що вгадала) Вважаю знайомство з авторкою дуже вдалим і дякую книжковому клубу за вибір)

Я про високу ймовірність саме такого розвитку подій попереджаю практично з початку року. Гадаю, якщо взагалі буде якась домовленість – то вона дійсно буде з отакими витичними. Так що ті, хто зараз повертається до звичної російської всюди, не просто так це роблять. Вони зрозуміють, що скоро все відкотиться до звичних правил гри: коли російська мова, естрада, кіно, книговидавництво домінують в Україні.

#книжковий_відгук #Лана_читає “Опір” Трейсі Вульф Друга частина циклу з 6 книг Видавництво BookChef Ох, це була подорож тривалістю рік, оскільки книгу я почала ще минулого жовтня, але через один сюжетний поворот зробила тривалу перерву. Це друга частина циклу, і перша книга закінчилася настільки потужним кліфгенгером, що мене аж перекосило, і я терміново взялася за продовження. Друга книга фактично розвертає в інший бік всю драму першої частини. Це стосується і місця Грейс в академії Катмер, і її особистого життя, і її планів на майбутнє. Буквально з перших сторінок нас занурили в неєбовий сюжетний поворот, а потім у ще один, а потім ще… А далі стався парадокс - те, що мені так подобалося у першій книзі, а саме довгі внутрішні монологи, описи та думки персонажів, тут чогось почали дратувати. Бо стало забагато повторів та “води”. Десь на 200 сторінці ситуація вирівнялася, і книга знову “полетіла”. Попри “воду” було цікаво дізнатися, як герої порішають особисті проблеми, що не могли не виникнути після фіналу першої книги, як будуть розв’язувати інші нагальні питанні, які також виникли через фінал першої книги, які на них чекають випробування. А далі настали фінальні 150 сторінок. І це було боляче. От чесно, хотілося волати на персонажів через їхню твердолобість. Мені дуже різко перестали подобатися майже всі, бо з легкої руки авторки вони почали ухвалювати нелогічні рішення і через це нести втрати. У мене постійно виникали питання типу “Якого xyя?”, “Ну нашо?”, “Блядь, а шо, так можна було? А якого хєра так можна було???”. Фінальний твіст, принаймні один з них, я вгадала завчасно (загалом через нього і кинула торік її читати), тому він мене не шокував. А от шо шокує - я все одно читатиму продовження. Бо, трясця, все одно цікаво, як вони вирулять після цього фіналу. Питань достобіса, і хочеться відповідей)

#книжковий_відгук #Лана_читає “Сестра зірок” Мара Вульф Перша частина трилогії Видавництво Readberry Я ще по “Поверненню ангелів” зрозуміла, що Мара Вульф - це моя зупинка. Але навіть не очікувала, що “Сестра зірок” аж так мені сподобається. Хоча ці події було натягнути на наші реалії, особливо після того фрагмента, винесеного на обкладинку. Мара Вульф взяла більш-менш сучасний світ, але зробила його темнішим та додала магію. На території Франції є Джерело, яке веде на прихований континент Керіс. Колись Мерлін домовився з Королем демонів, що світ залишається людям, а демони житимуть на Керісі. Про всяк випадок навколо Джерела єбанули бар’єр, який утримуватиме демонів. Але минали часи, демони проривалися, а угода, схоже, має бути укладена знову. От тільки цього разу у неї геть кепські умови. У центрі подій - три сестри-відьми, магістр Ложі, яка має охороняти Джерело, ідейний представник Братства, а також ще пара неочікуваних персонажів. Мені дуже сподобалася Віанна, попри те, що деякі її вчинки я не дуже розуміла (але кохання - воно таке). А от Езру з кожною главою ставало все складніше виправдовувати, бо ну альо, ну якщо вже вирішив йти цим шляхом, так продовжуй і не роби дівчині мізки. Якщо чесно, тут я була більше у захваті від Калеба, ніж від нього. Як не дивно, я не одразу в’їхала у світ, але коли в’їхала, то так зріднилася з персонажами, шо потім офігєвала кілька разів. Ця книга мене веселила, інтригувала, тішила, лякала і пару разів розбила серце. Бо я до останнього не вірила, що авторка доведе героїв аж… от… туди. Тут, до речі, кліфгенгер, і скажу чесно: на такому моменті закінчувати - це, канєшна, треба совісті вопше не мать)) Добре, що весь цикл вже вийшов!

#книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Угода” Елль Кеннеді 1 частина тетралогії "Поза кампусом" Видавництво РМ Гарретт - зірковий хокейний хлопчик, якого можуть не допустити до ігор, якщо у нього буде низька оцінка по етиці та філософії. Ганна вчиться на музичному факультеті і має гарну оцінку по етиці та філософії. Гаррету потрібні знання Ганни, але вона не горить бажанням ними ділитися. Тож вони уклали угоду: Ганна допоможе йому успішно скласти залік, а натомість Гаррет допоможе дівчині привернути увагу футболіста Джастіна. Який гарний план, невже могло щось піти не так? От за що обожнюю спортивні романи загалом і романи Елль Кеннеді конкретно, так це за атмосферу. У мене не було такого класного насиченого студентського життя (що не дивно, бо я вчилася у Донецьку, а не десь на Массачусетщині), тож я хоч трохи ним зараз поживу через книжкових героїв. І я дуже рада, що цю серію екранізують, бо вона ідеально для цього підходить: хокеїсти, вечірки, стосунки, прикольні діалоги, друзяки, які ближче за родичів, - яка ще атмосфера потрібна для гарного вечора. Тут є хокей, справді. Він не просто десь вигулькує на фоні, а є досить серйозним сюжетним елементом. Тут є гумор та якась невимушеність. Тут є лайтове “від ненависті до кохання”, яке я обожнюю. А ще є драма. Ганна колись стала жертвою злочину, шлейф якого тягнеться за нею досі, впливає на її психологічний стан, почуття та навіть на родину. Так, це був якраз той випадок, коли справедливість десь застрягла і не доїхала. Та й Гарретт теж не на веселці з єдинорогами виріс, і у нього за плечима є певний багаж. Роман простий, приємний, у якомусь сенсі шаблонний, але від цього не став у моїх очах поганим. Навпаки, я його проковтнула з неймовірним задоволенням. Це гарний варіант, коли хочеться відпочити та кайфанути з чимось легким, палким та в міру гумористичним. Я закохалася у хокеїстів Браяра і вже планую читати “Помилку”.

Міжнародний день костюма Друзі, «привдягніться»! 13 жовтня чоловіки та жінки усього світу мають носити костюми – Міжнародний день костюма (International Suit Up Day). Звісно, якщо вони є прихильниками свята костюма, який відзначається в цей день. Водночас, гарно випрасувані штани, білу сорочку, краватку та піджак треба носити незалежно від того, чим ви зараз займаєтеся: працюєте в офісі, знаходитеся дома чи займаєтеся спортом. Це свято для людей з гарним почуттям гумору, а також для тих, хто полюбляє завжди бути вдягненим «ніби щойно від кравця». Тому святкуйте, веселіться, насолоджуйтеся. Як виникла ідея відзначати Міжнародний день костюма? Вперше Міжнародний день костюма відсвяткували в знаменитому американському телесеріалі під назвою «Як я зустрів вашу маму», котрий виходив на телеканалі CBS з 2005 по 2014 рік. Головний персонаж – холостяк та бабій Барні Стінсон, якого зіграв Ніл Патрік Гарріс, просто обожнює гарно вдягатися. Він завжди має елегантний вигляд, а костюм на ньому «сидить» наче влитий! Стінсон завжди носив тільки костюм, а «Привдягнися» – його крилата фраза. Прихильники телесеріалу запозичили лозунг Барні Стінсона та оголосили 13 жовтня Міжнародним днем костюма. На честь Стінсона 13 жовтня всі носять костюми, куди б вони не пішли: в школу, на роботу чи на вечірку. Окремо слід відзначити оду костюму, яку виконав улюблений персонаж в одному з епізодів. Пісня називається: «Ніщо не пасує мені так, як костюм!». Все почалося з серіалу Вперше серіал «Як я зустрів вашу маму» вийшов в ефір 19 вересня 2005 року і налічує дев’ять сезонів. Режисерами цього популярного ситкому стали досвідчені в плані створення телевізійних серіалів Роб Грінберг і Памела Фрайман, яка працювала також над такими великими проектами як «Друзі» і «Санта-Барбара». Ідея серіалу належить Томасу Крейгу і Картеру Бейзу, які стали сценаристами і продюсерами серіалу. Головна дія розгортається в 2030 році, коли головний герой Тед Мосбі (Джош Реднор) розповідає своїм дітям-підліткам про своє минуле, початок взаємин з їх мамою і історії, які траплялися з ним і його друзями в молодості, в 2005 році. Тед розповідає, що він почав активні пошуки своєї другої половинки, оскільки кращий друг Маршалл повідомив йому, що планує зробити пропозицію своїй дівчині Лілі. Переконаний ловелас і холостяк, Барні Стінсон вважає себе найкращим другом Теда. Спеціаліст зі взаємин, фахівець з носіння костюмів та вигадування правил, він створює «Братанський Кодекс» або по-інакшому «Код Бро». У 2008 році видавництво «Simon & Schuster» випустило «Братанський кодекс» в друкованому вигляді.

#книжковий_відгук #Ланачитає "Як король Ельфгейму зненавидів оповідки” Голлі Блек Цикл "Повітряний народ", 3.5 Видавництво Віват Я суперпалка фанатка Джуд та Кардана, а тому не пройшла повз цієї книжулі. В “Жорстокому принці” ми бачимо персонажа, який цілком відповідає назві книги. У “королі Ельфгейму” ми бачимо, як саме він таким став. Чи то як йому допомогли таким стати. Ця добірка оповідок розкриває нам ті епізоди за участю Кардана, які потенційно могли викликати питання в основній трилогії: його дорослішання, стосунки з ріднею і особливо зі старшим братом, історія з Нікасією та Локом, а також перші погляди у бік Джуд. Як змінювалася кожен раз історія, яку розповідала тролиха Аслоґ, так змінювався і Кардан. Але окрім минулого принца тут є теперішнє, тільки вже короля. І у внутрішніх монологах яскраво видно його почуття до своєї королеви. Він пишається нею, захоплюється та звеличує. Мені ще в основній трилогії хотілося їхнього щасливого (за можливості) майбутнього. Після цієї книги хочеться ще більше, якщо чесно, бо це як демоверсія, яка подражнила, трошки показала і чисто оце апетит розбурхала) Я б читала далі й далі. Дуже сподіваюся, що у дилогії про Дуба трохи буде і про правителів Ельфгейму, хоча, напевне, там і без них назбирається багато подій. Також не можу не відзначити візуал. Книга дуже гарна. Це насправді такий цікавий контраст порівняно з основною трилогією, де й ілюстрацій-то я не пригадаю. А тут все таке гарне, кольорове та казкове. Напевно, без всіх цих малюнків книга взагалі нагадала б брошурку, тому дякую видавництву, що їх додали. Вони сприяють створенню кращої атмосфери, та й загалом мальовка прикольна. Підсумую - це була коротенька, але напрочуд приємна подорож, яка знову повернула мене до однієї з найулюбленіших фентезійних пар)

#архів Фотоілюстрації з альбому "Гуцульщина - земля мистецтва". Видавництво "Мистецтво" (1966)

«Щоденники вбивцебота. Стратегія відходу» Марта Веллс   Видавництво «ЖОРЖ»  160 с. Четверта книга циклу, в якій змінився перекладач. Книга доволі цікава і динамічна, але, мабуть не чергове надбанням списку «4 частина циклу найкраща». Цього разу вбивцебот все ж таки «турбується» про докторку Менсу, як би огидно це йому не було, але він все ж турбується.  «Сірий Криз» геть пустився берега і викрав докторку Менсу. Троє людей (колеги Менси, про яких ми дізнались з попередніх книг) збираються докторку врятувати, і вбивцебот, звісно не стає осторонь цієї затії. У цій частині окрім саркастичного сухого гумору, читач має можливість побачити динамічні події та самопожертву від вбивцебота (цей епізод може надовго запамʼятатись).  Пʼята частина цієї серії від видавництва «ЖОРЖ» вже вийшла, і цього разу це не 150-170 сторінок на вечір, а повноцінна книга на 544 сторінки (доволі відчутна цеглинка). Проте все ж нагадаємо про існування історії 4.5 "Home: Habitat, Range, Niche, Territory", яку у нас, на жаль, не переклали (сподіваємось, поки що) #sci_fi_не_нудно

💙💛 5 жовтня 116 років тому в с.Новиця (нині - Польща) народився Богдан-Ігор Антонич - видатний український поет, прозаїк, перекладач (1909-1937). "Вічно молодий поет. І за віком, і за світосприйняттям, і за самою поетикою. Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Антонич з моцартівською філіґранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.", - Видавництво «Абабагаламага». "Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.", - Дмитро Павличко. Прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича - Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині. Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку. Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом. У 1928 р. Антонич закінчив польську гімназію і вступив до Львівського університету ім. Яна Казимира (де навчався на філософському факультеті), який закінчив у 1934 р. Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. в пластовому журналі "Вогні". Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії. Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії. Творчість поета через офіційну заборону ширше знана в Україні лише з середини 1960-х років. Повернення в літературне життя України творчості Богдана-Ігоря Антонича є великою заслугою Дмитра Павличка, який упорядкував і видав у 1967 р. книгу "Пісня про незнищенність матерії", написавши до неї ґрунтовну передмову. Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел. Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту) Навчіть мене, рослини, зросту, буяння і кипіння, й хмелю. Прасловом, наче зерном простим, хай вцілю в суть, мов птаха трелем. Навчіть мене, рослини, тиші, щоб став сильний, мов дужі ріки, коли до сну їх приколише луна неземної музики. Навчіть мене, рослини, щастя, навчіть без скарги умирати! Сприймаю сонце, мов причастя, хмільним молінням і стрільчатим. Хай сонце – прабог всіх релігій – золотопере й життєсійне, благословить мій дім крилатий. Накреслю взір його неземний, святий, арійський знак таємний, накреслю свастику на хаті, і буду спати вже спокійний. Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Богдан-Ігор Антонич https://www.facebook.com/mirastudia.ua