❤️Любов – це...

Кім і Роберто Казалі познайомилися в лижному клубі в сонячній Каліфорнії.
Кім одразу закохалася у гарячого красеня-італійця.

Вона почала на серветках у кав’ярні малювати маленькі кумедні ситуації з короткими записками. Так з’явилася веснянкувата дівчинка та її темноволосий кавалер. Це було щось на зразок ведення щоденника кохання, де описувалося, як народжувалося і росло їхнє почуття.

Роберто захоплювався вмінням Кім бачити любов у дрібницях і повсякденності життя, тож відніс буклет коханої з малюнками до однієї з газет Лос-Анджелеса.

Так у 1970 році і виникли перші історії з підписом Love is... Це був неймовірний успіх. Через рік малюнки Кім публікували вже в 50 газетах по всьому світу.

Кім і Роберто одружилися. У день весілля Кім була у фаті й маргаритках — такому знайомому образі з її ж малюнків.

Сім’я зростала, народилося двоє синів. І герої коміксів теж почали дорослішати, у них з’явилася нова глибина.

❤️Любов — це долати ваші відмінності
❤️Любов — це нагодувати його гарячою вечерею, коли він пізно прийшов додому
❤️Любов — це побути з дітьми, поки вона на роботі

Доходи сім’ї Казалі зростали з кожним роком. І тут сталося нещастя — у Роберто діагностували рак на останній стадії. Кім проводила весь час із чоловіком.
У цей період малюнки почав створювати британський художник, але під підписом Кім. На жаль, Роберто врятувати не вдалося. У 31 рік він помер…
Кім намалювала останню ілюстрацію: дівчинка й надгробний камінь.

Вона відклала олівець.
І взяла його до рук лише через 16 місяців після смерті чоловіка, щоб намалювати картинку дівчини, яка везе перед собою візок. І зробити підпис: «Раді представити Міло Казалі. Батьки: Кім і Роберто (посмертно, за допомогою штучного запліднення)».

Кім стала однією з перших жінок, яка звернулася до ЕКЗ. Громадськість була збентежена, релігійні газети обурювалися. А Кім відповіла на це дуже просто: «Наш син Міло тут завдяки любові його матері та батька. Якби мій чоловік був живий, Міло був би зачатий у шлюбі. То що змінює смерть Роберто?»

Кім так більше ніколи й не вийшла заміж.
І більше не малювала. Вона виховувала трьох синів, які згодом очолили сімейний бізнес. У 55 років Кім Казалі померла від раку. Але любов Роберто й Кім пережила їх обох. І ми всі досі зворушуємося, дивлячись на ці підписи:

❤️Любов — це дати йому висловитися
❤️Любов — це не запитувати, скільки коштує її нова сукня
❤️Любов — це поцілунок із добрим ранком
❤️Любов — це не помічати зморшок у її очах
❤️Любов — це зателефонувати, попри термінові справи

Справжня історія про велике кохання.❤️

Що мені сподобалося в книзі Світлани Талан "Назустріч сонцю", та те що всі герої прості, щирі люди. Тарас часто навідується до дідуся. Дідусь звісно ж хоче вже побачити правнуків, то ж допитує свого онука, чи в нього вже є дівчина. Тарас звісно каже, що нещодавно з дівчиною розійшлися, і тоді запитує в дідуся, як він зрозумів що посправжному закохався в бабусю. Дідусь сказав, що коли прийде справжнє кохання, ти не будеш бачите нікого, окрім неї, ти будеш все робити, щоби вона була щасливою поруч з тобою. І Тарас незабаром зустрів свою кохану. Оскільки Тарасові батьки живуть в Італії,(вони там на заробітки вже кілька років, забравши молодшого сина), то ж приїхали на тиждень, щоби познайомитися з нареченою старшого сина та з її батьками. Батьки дівчини інтелігентні прості люди, які працюють учителями. Зустріч з майбутними родичами була дуже теплою. Таке на жаль буває рідко. Потім почалися інтриги колишньої дівчини Тараса, що привели до сварки між закоханими. Добре що вони дуже швидко помирилися. В них були стільки плани, стільки щастя, мрій про щасливе подружнє життя. І тут розпочалася війна. Тарас останнім часом згадував про своє дитинство, і мені запам'яталося те, як повелася його мама, коли син вперше прийшов додому п'яний. Вважаю, що те як вона повелася, і що вона сказала на другий день синові, дає багато чого зрозуміти, чому не можна напиватися і яким шляхом треба йти. Цю сцену треба прочитати батькам і молодим людям, щоби краще зрозуміти, як розмовляти і поводитися батькам, коли дитина вперше прийшла додому напідпитку. Ще мені дуже сподобалися слова Тараса до Мар'яни, коли він намагався пояснити, чому він має йти на війну, (до речі, ці слова є актуальними і в нас теперішній час), він сказав так: " Якщо кожен українець буде думати, що обійдуться в АТО без нього, то уявляєш, що буде". Тобто, коли кожен буде думати тільки про себе, то ми ніколи не здобудемо перемоги. І так воно і є... Далі не буду писати, щоби не спойлерити. Достатньо того, що мені дуже-дуже сподобалися усі ці герої. Я ще читаю, знаю, що далі будуть трагічні і сумні сторінки. Читаю, а в мене перед очима Євромайдан, анексія Криму, початок війни, Іловайськ. Вважаю, що інколи потрібно знову згадати, як це було, чому так сталося, щоби зрозуміти, що навіть коли нам усім зараз важко, але життя продовжується, а перемога буде, обов'язково. Тільки на це потрібен час.

#думки
Це так просто — пригальмувати на повороті, щоб пройшов пішохід: тоді і його пальто, і ваша совість будуть чисті.

Це так просто — сказати дитині, яка розбила ялинкову іграшку: "Нічого, малюк, це — на щастя!", а не кричати пів години, ніби вона розбила не кульку, а ваше серце.

Це так просто — зателефонувати мамі сьогодні, а не потім.

Це так просто — встати після вистави й аплодувати стоячи: ваші ноги витримають, не бійтеся, а артистам буде приємно — оплески їхня нагорода, іншої у них немає.

Це так просто — залишити свою думку при собі, якщо ви з чимось не згодні, а енергію, яка йде на отруйні зауваження й коментарі, витратити на творення.

Це так просто — бути вдячним і говорити "дякую" за те, що вам поступилися місцем, швидко відповіли на лист, погодилися з вами пообідати. Адже, якщо чесно, вам ніхто нічого не винен: ні батьки, ні діти, ні колеги, ні друзі.

Це так просто — сказати "ні" всьому, що вам не близьке: людям, які роблять боляче й не розділяють ваших цінностей, грубіянам і брехунам, поганій музиці, нудним книжкам...

Поважайте себе:
"Ні" — усьому, що вас руйнує.
"Так" — усьому, що робить вас щасливим.

Адже це ж так просто — надіслати SMS з текстом "Люблю тебе!" — просто так, без приводу, тому що вам пощастило, і вам є кому це написати.

Це так просто — порушити правила, виявитися смішним, проспати або вдягти найяскравіше плаття у найсіріший день і їсти з святкового сервізу омлет та гречану кашу.

Дивно, але з таких маленьких речей — з усіх наших "дякую!", "Нічого страшного!", "Я з тобою!", "Люблю тебе!", "Я тобі радий!" — складається наше "просте", але таке бажане для кожного людське щастя.

Нікітіна В.

🔞🔞🔞🔞🔞
Для тих хто з кріпкими нервами!!! 🔞🔞🔞
❗️🤯 У Чернівцях хлопець до смерті побив дівчину – йому досі нічого не інкримінують – ймовірно, хлопець втік закордон, – ЗМІ

18-річний хлопець запросив Вікторію на пустир і жорстоко побив – дівчина впала в кому й померла через 3 дні. Замість швидкої, батьки хлопця забрали її додому. 

Коли батько загиблої прийшов шукати доньку, ті затягували її бездиханне тіло до хати. 18-річний хлопець запевняє, що не тікав і є свідком, а не підозрюваним. Наразі йому не пред'явлено звинувачень. 🤬

В останній обмін повернули ЗРАДНИКА - Белова Костянтина Сергійовича 04.01.2002.
Росіяни черговий раз довели, що зрадники не потрібні навіть їм.

Що ж він такого зробив, спитаєте Ви?
Писав заяву щоб лишитись в рф, благав їх не відпускати на обмін. Надавав фейкові свідчення на бійців «Азову» та і в цілому на бійців різних бригад. Коли в нього спитали а чому ж воював за Україну - сказав що не хотів взагалі з ними бути, вони всі нацисти, фашисти і тд, але батьки в 2014 році переїхали з рідного Донецька із-за окупації і прийшлось з ними переїхати до цих «бандерівців».

Розповідав казки нібито «Азов» тримали його в полоні і змушували готувати їсти. Підставив мене, тикнув пальцем на мене і сказавши вертухаям що я стріляв з кулемета по русні на «Азовсталі», після чого мене водили на допити (звісно ж не поговорити). Так само підставив ще одного бійця з барака (ми перебували разом, хто не зрозумів), і того бійця забрали десь на хвилин 30 а повернули синім, навіть ходити не міг.
І ЦЕ ТІЛЬКИ ТЕ, ЩО Я ОСОБИСТО ЧУВ, БАЧИВ І ВІДЧУВ НА СОБІ.

Доречі клікуха була «Бобер», бо любив гризти свої смердючі пальчики.
В цілому ця людина зрадник, із-за якої страждали ВСІ, хто з ним знаходився. Він відчував що йому ніхто нічого не зробить, тому поводив себе максимально «вільно» і дозволяв те, чого інші не дозволяли собі.
Щиро хочу щоб він знав, як його тут чекали. І сподіваюсь на відповідну реакцію наших спец.служб.
І мені щиро неприємно що справжні Воїни, гідні скорішого повернення додому досі сидять там, а ось така шл*па повертається.

- такий допис опублікував один з раніше повернутих бійців «Смурф» в своєму інстаграм.

🏫 Українцям з дітьми до 14 років дозволили працювати дистанційно

Президент Зеленський підписав закон № 4339-IX. Він передбачає, що батьки дитини до 14 років, яка навчається дистанційно, зможуть перейти на надомну або дистанційну роботу за погодженням із роботодавцем.

Крім того, такі працівники можуть направлятися у службові відрядження, якщо це передбачено їхнім трудовим договором
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

💰 2 млн крон на рахунок матері, 8 млн - на квартиру в Празі, 6 млн - готівкою: засновника благодійного фонду в Чехії ув’язнили на 5,5 років за розтрату допомоги для українських біженців

Міський суд Праги засудив засновника благодійного фонду Help Ukraine Володимира Гергеля за розтрату державних субсидій, призначених для інтеграції українських біженців. Справу було відкрито через дві дотації Міністерства освіти Чехії на загальну суму 20 млн крон (приблизно 36,4 млн гривень).

За рішенням суду, Гергель має відшкодувати державі 13,3 млн крон, ще близько 7 млн він уже повернув. Частину коштів, згідно з обвинуваченням, було витрачено на купівлю житла. Крім того, батьки дітей сплачували по 2 500 крон за харчування, що суперечило умовам дотації.

Чоловік заявив у суді, що не розтратив кошти, а лише повернув собі власні, які раніше надав у вигляді позики для роботи центру.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

НАновини‼️: Євреї з України: Юрій Ліфшиц. Як киянин одним пістолетом зупинив потяг, що прямував до Аушвіцу, і врятував понад сотню в'язнів
Юрій Ліфшиц народився в Києві в єврейській родині. Коли Юрію було 11 років, його батьки розлучились, і його мати з двома синами переїхала до Бельгії, в місто Шарлеруа. Юрій приєднався до бельгійського Опору, коли зрозумів, що нацисти готують «окончательне рішення єврейського питання».

19 квітня 1943 року Ліфшиц разом з друзями — Робером Местріо і Жаном Франклемоном — напали на «Двадцятий конвой», відомий також як «Поїзд № XX» (фр. Vingtième convoi), що віз понад 1600 євреїв з транзитного табору Мехелен в Аушвіц. Використовуючи мінімальні ресурси — один пістолет і інструменти для злому — їм вдалося зупинити потяг і звільнити ув'язнених. Цей подвиг став першим і єдиним випадком масової втечі з «потяга смерті» за всю Другу світову війну.

Юрій Ліфшиц і його товариші звільнили 233 особи, з яких 116 вижили. Цей подвиг став символом мужності і спротиву нацизму. Юрій був арештований, підданий жорстоким тортурам, але відмовився одягти пов'язку на очі перед стратою. 17 лютого 1944 року він був розстріляний у Шарбеку, недалеко від Брюсселя.

Пам'ять про подвиг Юрія Ліфшица та його соратників була увічнена в Бельгії. У 1993 році була встановлена пам'ятка в Брюсселі, присвячена його подвигу і пам'яті всіх жертв Голокосту. У 2023 році в Брюсселі також був відкритий меморіал Голокосту, на якому увічнені імена героїв Опору, включаючи Ліфшица.

Читайте більше на сайті НАновини:

https://nikk.ua/uk/jura-lifshic-2/

#НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #Holocaust #ЄвреїЗУкраїни

#поезія
Чи чули, ви, як пахне Україна,
Моя на сонці вигріта земля?
Чи чули, ви, як пісня солов'їна
Веде у бій, у танець, у життя?

Чи знаєте, панове, щось про волю,
Що кров’ю вписана у нашу ДНК,
Що наші предки крізь роки й неволю,
Пронесли в серці й передали нам?

Чи знаєте, які бувають війни,
Коли сусіди б’ються за межу,
Коли летить у ближнього каміння,
І збитків не злічити на суду?

Скажіть мені, як пережити втрату:
Батьки і діти, діти і батьки;
І як отримати за них розплату
І ліки де від болю й пустоти?

Чи знаєте, ви, де шукати Бога?
Здається, в святій лаврі не знайти.
Він там, де їм потрібна перемога,
Де хлопці тягнуть не свої хрести.

Ви пам'ятаєте як сходить сонце,
Як діамантово блищить роса?
І спогад цей лоскоче тобі серце,
І душу переповнює краса.

Її стежки протоптані поетами,
Її безмежність не минула полотна,
Її свобода вибита багнетами,
Її життя – це вічна боротьба!

Василина Царик

#думки
Це так просто — пригальмувати на повороті, щоб пройшов пішохід: тоді і його пальто, і ваша совість будуть чисті.

Це так просто — сказати дитині, яка розбила ялинкову іграшку: "Нічого, малюк, це — на щастя!", а не кричати пів години, ніби вона розбила не кульку, а ваше серце.

Це так просто — зателефонувати мамі сьогодні, а не потім.

Це так просто — встати після вистави й аплодувати стоячи: ваші ноги витримають, не бійтеся, а артистам буде приємно — оплески їхня нагорода, іншої у них немає.

Це так просто — залишити свою думку при собі, якщо ви з чимось не згодні, а енергію, яка йде на отруйні зауваження й коментарі, витратити на творення.

Це так просто — бути вдячним і говорити "дякую" за те, що вам поступилися місцем, швидко відповіли на лист, погодилися з вами пообідати. Адже, якщо чесно, вам ніхто нічого не винен: ні батьки, ні діти, ні колеги, ні друзі.

Це так просто — сказати "ні" всьому, що вам не близьке: людям, які роблять боляче й не розділяють ваших цінностей, грубіянам і брехунам, поганій музиці, нудним книжкам...

Поважайте себе:
"Ні" — усьому, що вас руйнує.
"Так" — усьому, що робить вас щасливим.

Адже це ж так просто — надіслати SMS з текстом "Люблю тебе!" — просто так, без приводу, тому що вам пощастило, і вам є кому це написати.

Це так просто — порушити правила, виявитися смішним, проспати або вдягти найяскравіше плаття у найсіріший день і їсти з святкового сервізу омлет та гречану кашу.

Дивно, але з таких маленьких речей — з усіх наших "дякую!", "Нічого страшного!", "Я з тобою!", "Люблю тебе!", "Я тобі радий!" — складається наше "просте", але таке бажане для кожного людське щастя.