#історія #постаті 10 лютого 1907 року: Василь Ремесло — «батько» пшениці, що годувала мільйони. ​Якщо Каразін створював інтелектуальний грунт, то Василь Миколайович Ремесло буквально працював із українським чорноземом. Видатний селекціонер, академік і людина, яка перетворила Миронівську дослідну станцію на світовий бренд. Його робота — це той випадок, коли наука стає стратегічною зброєю та запорукою виживання 🌾. ​Чим він заслужив місце в історії? ​Миронівська-808: Це не просто номер сорту, це справжня легенда. Василь Ремесло створив сорт озимої пшениці, який став найбільш розповсюдженим у світі. Свого часу «808-ма» займала мільйони гектарів не лише в Україні, а й по всій Європі та Азії. Вона була неймовірно витривалою до морозів та хвороб, що в умовах радянського дефіциту всього на світі було справжнім порятунком 🚜. ​Методика «перевиховання» рослин: Ремесло розробив унікальний метод перетворення ярих сортів пшениці на озимі. Це дозволило значно підвищити врожайність у складних кліматичних зонах. ​Світове визнання: До Миронівки (на Київщині) приїздили делегації з усіх континентів. Попри залізну завісу, західні аграрії визнавали: українська селекція під керівництвом Ремесла — це вищий пілотаж 🌍. ​Василь Ремесло був людиною праці, яка трималася осторонь гучних політичних гасел, фокусуючись на тому, щоб хліб був на кожному столі. В умовах тоталітарної системи, яка часто замінювала науку генетичним шарлатанством (згадаймо Лисанка), Ремесло примудрявся видавати реальний, відчутний результат. ​Сьогодні, коли питання продовольчої безпеки знову стало для України та світу одним із найгостріших, спадщина Василя Ремесла виглядає особливо актуальною. Він довів, що українська земля в поєднанні з холодним науковим розумом здатна дивувати планету 🥖.

#історія #речі 🃏 Гральні карти: Дзеркало суспільства у вашій долоні. Це один із найбільш суперечливих предметів в історії. Їх називали «біблією диявола», за них саджали у в'язниці, але водночас вони рятували від нудьги королів і ставали інструментом для розвитку математики. Це не просто папірці з малюнками, а зашифрована модель середньовічного світу. Точне походження карт досі викликає суперечки, проте більшість істориків сходяться на тому, що вони з’явилися в Китаї приблизно у IX столітті, а до Європи потрапили через ісламський світ у XIV столітті. 🏰 Символізм мастей: Хто є хто? Сучасні масті, до яких ми звикли (піки, чирви, бубни, трефи), утвердилися у Франції у XV столітті. Кожна з них символізувала певний стан суспільства: Піки (Spades): Шляхта та лицарство (вістря списів). Чирви (Hearts): Духовенство (символ любові та милосердя). Бубни (Diamonds): Купецтво та багаті містяни (форма плитки на підлозі або наконечники стріл). Трефи (Clubs): Селянство (трилисник конюшини). Фігури також мали своїх «прототипів». У французькій традиції вважалося, що Король Пік — це біблійний Давид, Король Чирв — Карл Великий, Король Бубен — Юлій Цезар, а Король Треф — Олександр Македонський. 🃏 Джокер та теорія ймовірностей Карти стали поштовхом для розвитку серйозної науки. Вивчаючи азартні ігри, такі вчені як Блез Паскаль та П’єр Ферма заклали основи теорії ймовірностей. Те, що починалося як спроба передбачити виграш у покері чи бриджі, сьогодні використовується в економіці, страховій справі та прогнозуванні погоди. 🧐 Критичний погляд: Чому ми досі граємо в них? В епоху відеоігор та віртуальної реальності звичайна колода карт залишається актуальною. Чому? Бо карти — це ідеальний генератор випадковостей. Кожна роздача — це нова стратегія, новий психологічний двобій (блеф) і перевірка вашої витримки. На відміну від комп'ютера, карти вимагають прямого зорового контакту з суперником. Сьогодні карти — це і магія фокусників, і професійний спорт, і спосіб ворожіння. Вони нагадують нам, що життя — це суміш розрахунку та удачі, де важливо не те, які карти тобі випали, а те, як ти ними зіграєш. 🂠 Порада від «Історії речей»: ніколи не намагайтеся відігратися в стані гніву. Карти люблять холодний розум і поважають тих, хто вміє вчасно вийти з гри.

#історія #постаті Іван Пулюй: Український світоч, що бачив крізь матерію та час 💡 Якщо ви колись робили рентгенівський знімок, то маєте знати: за цією технологією стоїть не лише німець Рентген, а й великий українець Іван Пулюй. Людина космічного масштабу мислення, він поєднав у собі таланти фізика-теоретика, інженера-практика, богослова та патріота. Битва за промені: Хто був першим? 🧐 Головна драма життя Пулюя — це відкриття Х-променів. Ще за 14 років до офіційного «відкриття» Рентгена, Пулюй уже сконструював вакуумну трубку, яка випромінювала невидиме світло. Він робив знімки миші, дитячої руки та інших об’єктів з неймовірною для того часу чіткістю. Чому ж весь світ знає Рентгена? Все просто: німецький колега першим подав патент і вдало «приватизував» технологію. Пулюй, дізнавшись про Нобелівську премію Рентгена, з гіркотою написав: «Що має статися — станеться, а те, що відбулося, не змінити». Проте історія поступово повертає борги, визнаючи «лампу Пулюя» досконалішою за всі тогочасні аналоги. Електрифікатор Європи та радник монархів ⚡ Пулюй не був кабінетним ученим. Він став одним із перших, хто зрозумів силу електрики. Саме він керував будівництвом першої в Європі електростанції на змінному струмі в Празі. Його авторитет був настільки високим, що йому пропонували посаду міністра освіти Австро-Угорщини, від якої він відмовився, аби мати змогу продовжувати дослідження та допомагати українській справі. Слово Боже українською ⛪ Поки в росії діяли Валуєвський та Емський укази, що забороняли українську мову, Пулюй разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким робив неймовірне — перекладав Біблію. Для нього було принципово важливо, щоб українці могли звертатися до Бога своєю рідною мовою. Ця праця тривала десятиліттями, і навіть коли згорів рукопис під час пожежі, Пулюй не здався і відновив переклад. Пророк незалежності 🇺🇦 Ще задовго до розпаду імперій Пулюй писав політичні трактати, де обґрунтовував необхідність незалежної України як щита для всієї Європи від російського деспотизму. Його слова про те, що «самостійна Україна є ключем до миру в Європі», звучать сьогодні як ніколи актуально та пророчо. Іван Пулюй — це приклад того, як можна бути громадянином світу, не втрачаючи свого коріння. Він був людиною світла в обох сенсах: як фізик, що вивчав випромінювання, і як інтелектуал, що ніс просвіту своєму народу.

Продовження Початок 👇 Алгоритм дій для захисту родин полонених і зниклих безвісти. Дії, які родинам зниклих безвісти та полонених не слід робити за жодних обставин. По перше не можна сплачувати кошти за «інформацію», «включення до обміну», «послуги з пошуку» чи будь-яку іншу допомогу, пов’язану з установленням місця перебування або статусу людини. По друге категорично не рекомендується передавати стороннім особам персональні або чутливі дані, зокрема ПІБ військовослужбовця, номер чи назву військової частини або підрозділу, локацію та обставини зникнення, фотокопії документів, банківські реквізити чи дані платіжних карток. По третє не варто вступати в переговори з так званими «посередниками». У разі зникнення рідного або отримання інформації про можливе потрапляння в полон слід звернутися із заявою до будь якого територіального підрозділу Національної поліції України також рекомендуємо надати відповідну інформацію до Об’єднаного центру при СБУ та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Важливо зареєструватися в особистому кабінеті Координаційного штабу. Окремо доцільно звернутися до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин для отримання актуальної інформації. Для перевірки та доповнення інформації слід користуватися виключно офіційними каналами, зокрема звертатися до Національного інформаційного бюро (16-48) та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ці інституції не вимагають жодної оплати за інформацію чи допомогу. Якщо родина володіє контактними даними особи, яка може бути причетна до шахрайства, таку комунікацію необхідно зафіксувати та передати слідчому, а також окремо звернутися до Кіберполіції. Важливо не вступати в торг і не виконувати вимог зловмисників. Головне, що слід пам’ятати Держава не бере грошей за пошук зниклих, обмін полоненими або інформацію. Шахраї завжди створюють образ «доброго помічника». Контакт із ворогом або неперевіреними посередниками може зашкодити самій людині в полоні. На жаль, у цій війні ми маємо справу з підступним ворогом, який використовує емоції та невизначеність як інструменти тиску і офіційний шлях часто потребує значного часу. Водночас саме дотримання встановлених алгоритмів не створює додаткових ризиків для зниклої або полоненої людини та її близьких. Нагадуємо, що по всіх питаннях, пов'язаних з пошуком та ідентифікацією зниклих безвісти осіб, а також для координації з правоохоронними органами та іншими структурами, Ви можете звертатися до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова: електронна адреса: [email protected] поштова адреса: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 00024 телефон «Гарячої лінії»: 16-98 ❤️ Підписатися|Facebook https://t.me/ZNYKLI_BEZVISTI_MVS https://t.me/Ukraineaboveallelse

Цьогорічний Нацвідбір знову піднімає планку не просто розважального контенту, а глибинних сенсів. Мій безумовний фаворит — Jerry Heil з її «Domine Deus». І ось чому це набагато більше, ніж просто вдалий трек для конкурсу. Латина як міст між епохами Якщо минулого разу, у тандемі з alyona alyona, ми чули алюзію на «Ave Maria», то тепер Джері занурює нас у величну «Domine Deus». Використання латини в сучасному попконтексті — це сильний культурологічний хід. Це мова, що століттями об’єднувала європейську цивілізацію в молитві. Через цю «живу латину» пісня миттєво стає зрозумілою світові на рівні підсвідомості, зберігаючи при цьому автентичну українську душу. Горнило війни та чистота звуку Ми живемо в часи, коли культура перестає бути декоративною. Зараз вона — це рефлексія на виживання. У пісні відчувається це «горнило війни», де все зайве згорає, залишаючи лише вигартувану, чисту молитву до Бога. Джері дуже тонко вловила цей стан: поєднання ритмічної «живості» (нашого пульсу, що продовжує битися попри все) і сакрального спокою. Генетичний зв'язок: від Джамали до сьогодні - Джамала з піснею «1944» вивела на світову арену трагедію кримськотатарського народу, де історичний біль 1944 року зрезонував із болем від повторної втрати Криму. Це була перемога правди. - Jerry Heil з «Domine Deus» робить схоже: вона бере молитву, яка зараз є в серці кожного українця, і транслює її через власну творчу призму на глобальну аудиторію. Це не просто «виступ на Євробачення». Це акт культурної дипломатії, де особистий пошук Бога стає голосом цілої нації. Це пісня про те, як біль переплавляється у віру, а молитва стає переможною піснею. Для мене вибір очевидний. Це актуально, це глибоко і це по-справжньому про нас. ✨🇺🇦 https://www.youtube.com/watch?v=lExpRPwxX_E&t=3s

#сторія #події Гімн, що вистояв: Як музика Вербицького стала кодом нації 🇺🇦 Кожен українець знає ці перші акорди, від яких по шкірі пробігають «мурахи» розміром з добрий кавун. Але чи замислювалися ви, що 15 січня 1992 року наша держава нарешті отримала свій офіційний музичний «паспорт»? Саме цього дня Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію Державного Гімну. Історія цієї мелодії — це справжній трилер із елементами детективу та незламності. Михайло Вербицький, скромний священник і композитор, написав музику на вірші Павла Чубинського ще у XIX столітті. Тоді він навряд чи міг уявити, що під ці звуки будуть народжуватися і вмирати імперії, а через сто років під них підійматимуть прапор незалежної держави. 🎼 Довгий час радянська влада намагалася «заглушити» цю мелодію, пропонуючи натомість сурогати про «братні народи». Але, як кажуть, справжній хіт неможливо заборонити цензурою. Музика Вербицького — це не просто набір нот, це енергетичний згусток, який дивним чином поєднує в собі церковну велич і бойовий козацький дух. ⚔️ Затвердження музичної редакції у 1992-му стало фінальною крапкою в дискусіях «а що ж нам співати?». Цікаво, що текст Гімну («Ще не вмерла України...») офіційно затвердили значно пізніше, лише у 2003 році. Проте саме музика з 15 січня почала супроводжувати кожен офіційний ранок країни, нагадуючи, що ми не просто «територія», а нація з власним ритмом серця. 💓 Це наш офіційний маніфест волі, завізований історією та часом. І так, співати його вголос — це найкращий фітнес для душі. 🎤✨ Коли на початку 90-х Україна нарешті скинула «братні» кайдани, постало рубане питання: під яку музику ми будемо крокувати в майбутнє? Вибір Гімну нагадував епічне шоу талантів, де на кону стояла не просто популярність, а акустичний символ вічності. Дискусії були настільки палкими, що диригентські палички ледь не перетворювалися на шаблі. ⚔️ Основними «конкурентами» перевіреного часом Вербицького були справжні титани українського мелосу. Давайте глянемо, хто дихав у потилицю нашому переможцю: «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний...») ⛪ Микола Лисенко створив справжній духовний шедевр. Багато хто вважав, що саме цей величний хорал має бути державним славнем. Він ідеально підходив для урочистих соборів, але для футбольних матчів чи військових парадів йому, можливо, бракувало тієї самої «маршової» агресії та драйву. Сьогодні він залишається нашим духовним гімном, що теж неабиякий статус. «Запорозький марш» 🐎 Мелодія Євгена Адамцевича (в обробці Віктора Гуцала) настільки потужна, що під неї хочеться негайно осідлати коня і відвоювати Крим (що, власне, завжди актуально). Це був би неймовірно енергійний гімн, але критики закидали йому відсутність вокальної партії, яка б об’єднувала народ словами. «Ой у лузі червона калина...» 🌿 Гімн Українських Січових Стрільців. Пісня, яку ми всі знову заспівали на повні груди після 24 лютого. Вона була надто «повстанською» для тогочасного обережного парламенту, де ще сиділо чимало «червоних» піджаків, у яких від цієї мелодії починалася алергія. «Марш Нової Армії» («Зродились ми великої години...») 🦅 Гімн ОУН. Потужно? Безперечно. Радикально? Для 1992 року — занадто. Тоді політикум шукав щось більш «соборне» і менш партійне. Зрештою, перемогла композиція «Ще не вмерла України...». Чому? Бо вона пройшла випробування часом, підпіллям і тюрмами. Вона була вже не просто піснею, а паролем. Вибір музики Вербицького 15 січня 1992 року був актом історичної справедливості: ми повернули собі те, що в нас намагалися вкрасти десятиліттями. ✍️🇺🇦

Офіційна заява до Генерального прокурора України, до Держказначейства, до командувача сухопутних військ Збройних Сил України та до Генерального штабу Збройних Сил України. #заявление #зсу #війнавукраїні #васильгунько #військові #новости #єдиніновини #вибори2026 #українцізакордоном #тсн #побратими #тренд #рекомендации #рек #актуально

#історія #постаті Джакомо Пуччіні: Король емоцій та оперного драматизму. 22 грудня 1858 року народився Джакомо Пуччіні — людина, яка змусила весь світ плакати під звуки арій. Його «Тоска», «Богема» та «Мадам Баттерфляй» — це не просто опера, це оголені почуття. Пуччіні володів магічним даром: він відчував жіночу душу як ніхто інший, створюючи неймовірно сильні образи героїнь. Його музика кінематографічна за своєю природою, вона дихає пристрастю і залишається актуальною на найкращих сценах світу вже понад століття. 🎶

❗️ «Орєшнік» із території Білорусі не здатен дістатися до Києва – мінімальна дальність ракети становить близько 700 км, – Defense Express. Тому у разі запусків із Білорусі столиця України, яка розташована ближче ніж за 700 км, перебуває поза зоною ураження. Водночас загроза для віддаленіших цілей, зокрема в країнах Європи, залишається актуальною. https://t.me/Ukraineaboveallelse

18 грудня 1920 року «Совнарком УРСР» московсько-більшовицьких окупантів затвердив постанову «Про облік музичних інструментів». Цей нормативний акт окупаційної влади розглядався як репресивний метод проти художніх цінностей та культурного значення українських кобзарських інструментів. Московсько-більшовицькі пропагандистські газети глумилися над кобзою, нав`язуючи українському народові звичну для росіян гармошку. Всі незареєстровані інструменти піддавалися конфіскації, а власники повинні були постати перед судом. Націоналісти і вороги пролетаріату - так називали українців, які віддають перевагу бандурі, лірі та кобзі. Серед кобзарів найбільше було незрячих музикантів, що заробляли на життя грою на українському музичному інструменті. Про них складено чимало легенд. Одна з них розповідає про те, як московсько-більшовицькі окупанти усіх кобзарів усаджували в спеціальний потяг, що відвозив на вірну погибель. Правда це, чи вигадка, сказати складно. Але переслідування відносно всього українського дійсно мали місце. Московсько-совєцький окупаційний уряд припиняв на корені все, що могло нагадати про своє, рідне, національне. Московська тоталітарна система вимагала одного - підпорядкування у всьому окупантам. Ні про яку національну культурну спадщину не могло йти мови, оскільки тільки московсько-совєцька ідеологія вважалася правильною і актуальною. Наслідки цієї дискримінаційної постанови виявилися трагічними для України. Культура перебувала в повній залежності від московсько-совєцьких поглядів, а музиканти, що посміли зневажити новими законами, піддавалися репресіям. На довгі роки під забороною опинилося все, що символізувало свободу і ознаки української нації.