💰З 1 січня матері будуть отримувати 50 000 грн на кожну дитину: звернутися по допомогу можна протягом 12 місяців з дня народження, — уряд ухвалив рішення «Усім дітям, якщо на момент 1 січня не виповнився рік — виплата буде 7,8 тис грн». #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#історія #цікаве Якщо ви думаєте, що маска — це лише спосіб доповнити костюм на вечірці, то ви недооцінюєте найпідступніший аксесуар в історії. У старій добрій Венеції маска була не просто прикрасою, а справжнім «вимкненням соціальних правил». Протягом кількох століть венеційці носили маски по пів року — від жовтня до початку Великого посту. Це був легальний спосіб для аристократа зайти в дешеву таверну, а для бідняка — висловити все, що він думає про владу, не ризикуючи головою. Маска робила всіх рівними, стираючи кордони між класами, статями та мораллю 🎭. Найвідоміша маска — «Баута» — виглядала як біле похмуре обличчя з різко випнутою щелепою. Але в цьому був суто практичний розрахунок: така форма змінювала голос власника до невпізнання і дозволяла їсти та пити, не знімаючи «забрала». Це був ідеальний інструмент для політичних змов, анонімних голосувань та любовних авантюр. Венеція була містом, де кожен знав кожного, тому можливість стати «ніким» цінувалася дорожче за золото. Маска дарувала свободу, яку церква називала «дозволеним гріхом», адже під прикриттям анонімності люди дозволяли собі те, на що ніколи б не наважилися з відкритим обличчям 🍷. Проте маска мала й темну сторону. Оскільки під папіє-маше було неможливо відрізнити порядного громадянина від найманого вбивці, влада постійно намагалася обмежити це свято анонімності. Маски забороняли носити вночі, в монастирях і навіть під час азартних ігор (хоча хто б їх слухав). Згодом карнавальна культура Венеції занепала разом із самою Республікою під натиском Наполеона, який терпіти не міг, коли піддані приховували свої справжні обличчя та наміри. Маска була оголошена поза законом, а традиція ледь не зникла в архівах історії ⏳. Сьогодні карнавальна маска — це символ витонченого гумору та театральної драми. Ми більше не використовуємо її для того, щоб підмінити бюлетень у залі засідань або непомітно втекти з чужої спальні, але магія перевтілення нікуди не зникла. Одягаючи маску, ми все ще відчуваємо той легкий лоскіт у животі — дозвіл бути кимось іншим, трохи сміливішим і значно загадковішим. Тож, обираючи маску для святкування, пам'ятайте: ви не просто приховуєте обличчя, ви приміряєте на себе багатовікову історію свободи, де кожне «фе» можна було сховати за елегантною посмішкою з порцеляни та пір'я ✨.

#історія #цікаве Іскриста помилка: як шампанське навчилося тримати себе в руках. ​Якщо ви вважаєте, що ідеальне свято починається з гучного пострілу корка, то знайте — триста років тому цей звук вважався ознакою професійної катастрофи. Знаменитий чернець П’єр Періньйон, чиє ім’я тепер прикрашає етикетки вартістю в невеликий автомобіль, більшу частину життя поклав на те, щоб... позбутися бульбашок. Для виноробів XVII століття газ у вині був не ознакою престижу, а прикрим технічним браком. Вино, яке вирішило забродити вдруге прямо в пляшці, називали «диявольським», адже воно мало погану звичку вибухати, провокуючи ефект доміно в погребах 🍾. ​Справжня історія шампанського — це літопис того, як людство навчилося приборкувати хаос. Англійці, яким доставляли французьке вино в бочках, першими помітили, що «зіпсований» ігристий напій — це насправді весело. Поки французи намагалися зберегти спокій та плоскі вина, британці розробили міцне скло, здатне витримувати тиск, що втричі перевищує тиск у шинах вашого авто. Виявилося, що загнати диявола в пляшку можна, головне — обрати правильну тару та надійну пробку з кори дуба 🪵. ​Золота ера ігристого настала завдяки вдовам. Мадам Кліко, лишившись молодою вдовою з виноградниками під рукою, виявилася геніальним логістом та інженером. Вона вигадала метод «реміажу» — делікатне перевертання пляшок, щоб осад збирався біля шийки. До неї шампанське було каламутним, наче ранішній туман над Темзою, а після — стало кришталево чистим та елітарним. Саме тоді напій остаточно перебрався з аптечних полиць (де його радили від депресії та нетравлення) на столи монархів та зірок 🥂. ​Сьогодні шампанське — це офіційна мова успіху. Ним хрестять кораблі, поливають переможців Формули-1 та задобрюють внутрішнього естета під час новорічного звернення. Це напій-іронія: ми платимо величезні гроші за те, що колись вважалося помилкою виноробства. Тож, піднімаючи келих під бій годинника, пам'ятайте: навіть якщо у вашому житті щось піде не за планом і почне неконтрольовано пускати бульбашки — можливо, ви просто створюєте новий шедевр. Головне — тримати дистанцію від корка, що летить у люстру ✨.

#дати #свята Всесвітній день медитації за мир: Коли тиша стає найгучнішим маніфестом 🧘‍♂️🕊️ ​Поки світ навколо 31 грудня нагадує розбурханий мурашник, де кожен біжить за останньою банкою горошку або намагається встигнути дорізати салат, існує паралельна реальність. Всесвітній день медитації за мир — це такий собі «екстрений гальмо» для нашої колективної свідомості. Це день, коли мільйони людей вирішують, що найкраща відповідь на хаос — це не біг, а нерухомість. 🧘‍♀️✨ ​Ідея свята проста до геніальності: якщо ми хочемо миру зовні, варто спочатку навести лад у «власному затишному горищі», тобто в голові. Адже важко будувати дипломатичні зв'язки, коли всередині тебе гримить канонада з дедлайнів, тривог та немитого посуду. Медитація в цей день — це не про польоти в астрал, а про цілком прагматичну спробу знизити рівень світової агресії хоча б на кілька децибелів. 🔇🌍 ​Уявіть собі цю невидиму хвилю: в один і той самий час люди в Токіо, Києві, Нью-Йорку та крихітних селах десь у Гімалаях заплющують очі та просто дихають. Без гасел, без транспарантів, без політичних суперечок. Це найдемократичніша акція протесту проти насилля — бо для неї вам не потрібні дозволи мерії, лише килимок або просто зручний стілець. ☁️🤝 ​Звісно, скептики скажуть, що закриті очі не зупиняють танки. Але історія (і трохи психології) нагадує нам: кожна велика перемена починалася зі спокійної впевненості однієї людини. Коли ми вчимося бути в мирі з собою, ми автоматично стаємо менш токсичними для оточуючих. А це вже непоганий внесок у глобальну безпеку. 🕯️💎 ​Тож, перед тим як зануритися у святковий гамір, знайдіть хоча б п'ять хвилин. Вимкніть сповіщення, розправте плечі й просто послухайте тишу. Можливо, саме у вашому спокої сьогодні народжується трохи більше миру для всієї планети. Дихайте глибше — Всесвіт за вас вболіває! 🥂🌌

#дати #свята Маланка та Щедрий вечір: Коли коза стає зіркою, а господарі — меценатами 🐐✨ Якщо ви думали, що карнавали бувають лише в Ріо, то ви просто ніколи не бачили справжньої української Маланки. 31 грудня (за новоюліанським календарем) Україна занурюється у вир магічного реалізму, де межа між світом людей і світом духів стає тоншою за папір для самокруток. Це той самий Щедрий вечір, коли навіть найсуворіший господар перетворюється на щедрого мецената, аби лише вмилостивити долю на весь наступний рік. 🥟💰 Головна героїня дійства — Маланка — це зазвичай хлопець, переодягнений у жіноче вбрання, який втілює хаос, веселощі та невміле господарювання. Вона «миє» лави піском і «білить» піч сажею, поки її почет — Коза, Ведмідь, Цар, Смерть і Чорт — влаштовують у хаті справжній театральний дебош. Це не просто розваги, а давній магічний обряд: треба добряче налякати все лихе, щоб воно забуло дорогу до вашого порогу. 🎭👹 А що вже казати про Щдру вечерю! Стіл має буквально ломитися від страв, і на відміну від Святвечора, тут панує м’ясо: ковбаси, шинка, холодець та, звісно, багата кутя, щедро приправлена маслом або вершками. Існує повір'я: чим більше щедрувальників ви нагодуєте, тим менше податкова служба (або просто невдачі) турбуватиме вас у новому році. 🥖🥩 Найцікавіше починається після заходу сонця, коли містом чи селом розливається багатоголосся: «Щедрик, щедрик, щедрівочка…». Це той самий час, коли ми нагадуємо Всесвіту, що ми живі, ми веселі й ми готові до нових врожаїв (як буквальних, так і фінансових). Тож, якщо сьогодні у ваші двері постукає дивна компанія з рогами та музичними інструментами — не лякайтеся. Це просто історія прийшла нагадати, що життя занадто коротке, щоб не потанцювати з Козою та не з’їсти зайвого вареника. Щедрого вам вечора! 🥂🌙

#історія #постаті Сер Ентоні Гопкінс: Актор із поглядом, що проникає крізь екран 🎭 Якщо існує актор, здатний одним лише рухом повік змусити вас відчути або крижаний жах, або безмежне милосердя, то це, безумовно, Ентоні Гопкінс. 31 грудня 1937 року народився валлійський геній, який довів: для того, щоб стати легендою, не обов'язково бути героєм бойовика — достатньо бути справжнім. ✨ Його шлях до слави не був усипаний пелюстками троянд. Гопкінс боровся з дислексією та власним вибуховим темпераментом, але саме сцена стала його рятунком. Його Ганнібал Лектер у «Мовчанні ягнят» з’являється на екрані лише на 16 хвилин, але цього вистачило, щоб отримати «Оскар» і назавжди оселитися в кошмарах (і серцях) кіноманів. Гопкінс грає інтелект так, ніби він — це гостро наточена бритва. 🔪🧠 Але сер Ентоні — це не лише про трилери. Згадайте його роль у фільмі «Батько», де він з філігранною точністю передав крихкість людської пам’яті та болісну плутанину деменції. Ця роль принесла йому другий «Оскар» у віці 83 років, зробивши його найстаршим лауреатом у цій номінації. Це був майстер-клас із людяності, від якого стискалося горло у всього світу. 😢❤️ Поза екраном він — витончений піаніст, композитор і художник. Гопкінс часто каже, що сприймає життя як велику гру, і, можливо, саме ця легкість дозволяє йому в такому поважному віці залишатися енергійним, танцювати у TikTok та надихати мільйони. 🎹🎨 Сьогодні ми вітаємо великого майстра, який навчив нас, що талант — це не лише техніка, а передусім здатність бути чесним із собою та глядачем. Піднімемо ж келих (можна з к'янті, але без побічних ефектів 😉) за сера Ентоні!

#історія #постаті Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨 Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥 Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨ Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈 Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості. Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️

#історія #постаті Михайль Семенко: Головний бешкетник українського футуризму ⚡️ Якщо ви думали, що літературний хайп вигадали сучасні блогери, то ви просто не чули про Михайля Семенка. 31 грудня 1892 року народився чоловік, який увірвався в українську літературу з гаслом: «Я палю свій Кобзар!». І ні, це не було актом вандалізму — це було оголошення війни провінційній нудьзі та шароварщині. 🔥 Семенко був справжнім панк-роком початку ХХ століття. Поки інші поети зітхали над вербами та соловейками, Михайль оспівував місто, бензин, дим і рух. Він замінив «журбу» на «динамізм», а традиційну риму — на зухвалі експерименти зі словами. Саме він заснував український футуризм (квебеко-футуризм, панфутуризм), перетворивши Київ та Харків на епіцентри авангарду, де поезія пахла кавою, друкарською фарбою та великими змінами. ☕️🗞️ Він був майстром епатажу: міг вийти на сцену в дивному вбранні, читати вірші-ребуси або створювати «поезомалярство», де букви складалися в картини. Семенко не просто писав — він конструював майбутнє, вірячи, що українська культура має бути не «етнографічним заповідником», а модерновим хмарочосом, що підпирає небо світової культури. 🏗️🏙️ Звісно, така вибухова енергія та інтелектуальна зухвалість не подобалися радянській системі, яка воліла бачити поетів слухняними гвинтиками. Але навіть перед трагічним фіналом у 1937-му Михайль залишався вірним собі — іронічним, гострим і безкінечно закоханим у ритм нового життя. Сьогодні ми згадуємо Семенка як людину, яка навчила нас, що бути українцем — це не обов’язково плакати під тином. Можна бути стильним, зухвалим, футуристичним і водночас глибоко своїм. Тож, якщо сьогодні вам захочеться вийти за межі шаблонів — знайте, Михайль би вам точно підморгнув. 😉🚀

#історія #постаті Гнат Хоткевич: Людина-оркестр, що навчила бандуру розмовляти зі всесвітом 🎶 Якщо ви думаєте, що бандура — це лише про сиві брови та сумні думи, значить, ви ще не чули про Гната Хоткевича. 31 грудня 1877 року народився справжній "Леонардо да Вінчі" українського розливу: інженер за фахом, але стихійний геній за покликанням. 🏗️ Хоткевич був настільки багатогранним, що здається, ніби в одному тілі жила ціла творча спілка. Письменник, мистецтвознавець, драматург, актор, режисер і, звісно ж, віртуоз бандури. Саме він витягнув наш національний інструмент із курних узбіч до світла академічних залів. Гнат розробив власну методику гри (так званий харківський спосіб) і створив першу в світі підручну книгу для бандуристів. Його пальці на струнах творили справжню магію, перетворюючи козацький інструмент на потужний інструментальний симфонізм. 🎻 Але Хоткевич не лише грав — він творив смисли. Його повість "Камінна душа" або "Довбуш" — це справжній карпатський вестерн, написаний такою соковитою мовою, що відчуваєш смак полонинського сиру на губах. 🏔️ Він мав чудову рису — здорову іронію та непохитну віру в те, що українське мистецтво не має бути "шароварним". Гнат прагнув європейського рівня і досягав його, чим неабияк дратував радянську систему. Як справжній титан, він не вписався в прокрустове ложе "соцреалізму", за що й заплатив найвищу ціну в 1938-му. Сьогодні ми згадуємо Гната Мартиновича не як жертву, а як переможця. Бо кожного разу, коли сучасний бандурист видає драйвовий пасаж на струнах, у цьому звуці чути відлуння сміливого генія Хоткевича. Він довів: якщо в тебе є бандура і незламна воля, ти можеш перекричати навіть гуркіт історії. 🎸✨

#історія #постаті Король співомовок: Степан Руданський, який навчив українців сміятися крізь віки ✍️ Якщо ви думали, що українська література ХІХ століття — це лише журба, воли та важка доля, то ви просто не знайомі зі Степаном Руданським. 31 грудня 1834 року на Поділлі народився чоловік, який довів: справжній інтелект завжди приправлений дрібкою перцю та добрячою порцією самоіронії. 🌶️ Степан мав би стати священиком, як того бажав батько, але молодий бунтар обрав шлях медицини. Вдень він лікував пацієнтів у Ялті (був, до речі, першим міським лікарем міста), а вночі лікував душі українців своїми співомовками. Це був абсолютно новий жанр — короткі, влучні, гумористичні вірші, де селянин міг пошити в дурні пана, попика або навіть самого чорта. 😈 Руданський володів рідкісним даром: він писав так легко, ніби просто переповідав анекдот за чаркою чаю, але за цією легкістю ховалася ювелірна робота майстра слова. Його «Повіяв вітер степовий» досі змушує серце битися швидше, а «Пан та Іван в дорозі» — реготати навіть найсуворіших критиків. 📜 Живучи в Криму, він був справжнім амбасадором українства. Руданський не просто писав — він перекладав Гомера, Вергілія та Шекспіра, намагаючись довести, що наша мова здатна передати найвищі сенси світової класики. І все це з тонкою посмішкою та іскрою в очах, яку не змогли загасити ні хвороби, ні царська цензура. Тож, згадуючи сьогодні пана Степана, варто не лише схилити голову перед його талантом, а й щиро посміятися над якоюсь життєвою нісенітницею — він би це точно схвалив. Адже гумор — це єдина зброя, проти якої безсилі навіть століття. 👌