Пошук

Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-29 05:38:51 ·

#поезія
Біль не завжди робить тебе сильним.
Іноді він робить тебе небезпечним.
Перетворює на мовчазного звіра,
на когось, хто навчився не плакати… а палати зсередини.
Не всі чудовиська народжуються зі зла.
Деяких створюють із розчарувань, з ударів байдужості,
з обіймів, які так і не відбулися, і з обіцянок, що померли невиконаними.

Ти був добрим.
Ти був шляхетним.
Ти був тією душею, яка віддавала все без міри.
Поки світ… не зламав тебе.

І тепер, усе, що залишилось від тебе —
це істота, яка посміхається з іклами,
яка не довіряє легко, і яка воліє бути на самоті…
Краще так, а ніж знову стати дурнем, що чекав чогось справжнього від когось порожнього.

Так… біль творить чудовиськ.
Але не всі чудовиська — злі.
Деякі — просто втомлені душі…
з серцем у вогні
та поглядом, повним історій, які ніхто не захотів почути.

#поезія Біль не завжди робить тебе сильним. Іноді він робить тебе небезпечним. Перетворює на мовчазного звіра, на когось, хто навчився не плакати… а палати зсередини. Не всі чудовиська народжуються зі зла. Деяких створюють із розчарувань, з ударів байдужості, з обіймів, які так і не відбулися, і з обіцянок, що померли невиконаними. Ти був добрим. Ти був шляхетним. Ти був тією душею, яка віддавала все без міри. Поки світ… не зламав тебе. І тепер, усе, що залишилось від тебе — це істота, яка посміхається з іклами, яка не довіряє легко, і яка воліє бути на самоті… Краще так, а ніж знову стати дурнем, що чекав чогось справжнього від когось порожнього. Так… біль творить чудовиськ. Але не всі чудовиська — злі. Деякі — просто втомлені душі… з серцем у вогні та поглядом, повним історій, які ніхто не захотів почути.

1

37переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-29 05:35:19 ·

#поезія
Ідуть сніги. Ще, може, тільки сняться,
ще, може, тільки думають іти...
Аж раптом — диво — біла шуба зайця
веде за руку перші холоди...
Ще так тужливо з неба споглядає
примарне око сивочолих хмар,
А Бог в задумі білих мух пускає
на спорожнілий земляний вівтар...
Вони підуть оті сніги, що сняться,
укриють пухом голі стовбурú.
Очистять все. І, може, навіть вдасться
пустити в серце клаптичок зими...

Людмила Галінська

#поезія Ідуть сніги. Ще, може, тільки сняться, ще, може, тільки думають іти... Аж раптом — диво — біла шуба зайця веде за руку перші холоди... Ще так тужливо з неба споглядає примарне око сивочолих хмар, А Бог в задумі білих мух пускає на спорожнілий земляний вівтар... Вони підуть оті сніги, що сняться, укриють пухом голі стовбурú. Очистять все. І, може, навіть вдасться пустити в серце клаптичок зими... Людмила Галінська

1

40переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-28 04:22:09 ·

#поезія
А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів.
І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті.
Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім.
І десь високо янголи шепталися про наші ночі.
Але річ не в тім...
Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить.
А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить...
Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н.
Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин.
І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття...
І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя.

А ти мені приснився, якось по́ночі...

Людмила Галінська

#поезія А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів. І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті. Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім. І десь високо янголи шепталися про наші ночі. Але річ не в тім... Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить. А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить... Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н. Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин. І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття... І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя. А ти мені приснився, якось по́ночі... Людмила Галінська

1

54переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-28 04:21:30 ·

#поезія
Стала старшою на цілу вічність
Відлік свій тут веде життя -
Досвід, зради та вірність
І на міцність провірить війна..

Поміняла свій вік у прозріннях
У жахіттях, ковтаючи сльози!
У очах щастя, страх, божевілля
Ти зі мною, зі мною, мій Боже!?

Відлік не у роках - у митях
Кожен день - ніби пів життя
І щасливий лиш день прожити
Страх прижився давно в очах..

Стала старшою на покоління
Вічний хаос життя згубить лік
Як прийшли ми у це божевілля!?
У який, чорт візьми, прийшли вік?..

Галина Завидовська

#поезія Стала старшою на цілу вічність Відлік свій тут веде життя - Досвід, зради та вірність І на міцність провірить війна.. Поміняла свій вік у прозріннях У жахіттях, ковтаючи сльози! У очах щастя, страх, божевілля Ти зі мною, зі мною, мій Боже!? Відлік не у роках - у митях Кожен день - ніби пів життя І щасливий лиш день прожити Страх прижився давно в очах.. Стала старшою на покоління Вічний хаос життя згубить лік Як прийшли ми у це божевілля!? У який, чорт візьми, прийшли вік?.. Галина Завидовська

1

61переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-28 04:20:06 ·

#поезія
Вона була з ним чемна і проста.
Слухняна дівчинка, що кліпала очима.
А в глибині — суцільна пустота,
Й лише сама собі у цім причина.

Її розкутість — загнана в куток.
Тісне вбрання — ламало в корні крила.
А так хотіла злету до зірок
Й назустріч вітру розкривать вітрила.

Та замість цього — правила й статут.
Хтось домінує — хтось покірно служить.
Вона не вільна, від чужих спокут,
Вона не власна, від того чим тужить.

Єство кричить: «Облиш чуже ярмо!
Вдихни своє намріяне повітря!
У ґрунті долі є й твоє зерно,
Воно б зросло, розправив волі віття.»

Вона мовчала, ніби то не їй.
Не розуміла: як то бути вільній?
Лише сльоза котилася з-під вій
Її життям по долі божевільній…

Вона була з ним чемна і проста…

Барчук Р

#поезія Вона була з ним чемна і проста. Слухняна дівчинка, що кліпала очима. А в глибині — суцільна пустота, Й лише сама собі у цім причина. Її розкутість — загнана в куток. Тісне вбрання — ламало в корні крила. А так хотіла злету до зірок Й назустріч вітру розкривать вітрила. Та замість цього — правила й статут. Хтось домінує — хтось покірно служить. Вона не вільна, від чужих спокут, Вона не власна, від того чим тужить. Єство кричить: «Облиш чуже ярмо! Вдихни своє намріяне повітря! У ґрунті долі є й твоє зерно, Воно б зросло, розправив волі віття.» Вона мовчала, ніби то не їй. Не розуміла: як то бути вільній? Лише сльоза котилася з-під вій Її життям по долі божевільній… Вона була з ним чемна і проста… Барчук Р

1

54переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-27 04:28:31 ·

#поезія
Вигоріла. Вицвіла. Поблякла.
І пішла полями до зими.
Десь на перехресті, ніби вклякла,
шпортаючись в сàвані імли...
Мерзли руки, коси розвівались,
вітер шарпав плахту раз у раз.
А вона до неба сповідалась,
слухаючи давній парастас...

Затужила. Одцвіла. Одпахла.
Роздала тепло, любов, плоди.
За життям була ще трохи спрагла.
Навіть гарна... А тепер куди?
Перейшла пора. Одзолотилась.
Догоріли свічі аж до краю...
Пані Осінь, ти була чи снилась?
А услід — не знаю, ой, не знаю...

Людмила Галінська

#поезія Вигоріла. Вицвіла. Поблякла. І пішла полями до зими. Десь на перехресті, ніби вклякла, шпортаючись в сàвані імли... Мерзли руки, коси розвівались, вітер шарпав плахту раз у раз. А вона до неба сповідалась, слухаючи давній парастас... Затужила. Одцвіла. Одпахла. Роздала тепло, любов, плоди. За життям була ще трохи спрагла. Навіть гарна... А тепер куди? Перейшла пора. Одзолотилась. Догоріли свічі аж до краю... Пані Осінь, ти була чи снилась? А услід — не знаю, ой, не знаю... Людмила Галінська

2

64переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає відео Загальне

2025-11-27 04:27:55 ·

#поезія
Галина Британ

#поезія Галина Британ

1

181переглядів 6Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-27 04:24:13 ·

#поезія
Прощавай, моя золотокоса,
Буду сумувати цілий рік.
Сизе небо теж дощем голосить,
Бо ти вже ступаєш за поріг.

Прощавай, моя руда красуне,
Голі плечі кутаєш в туман,
Бо з-за рогу вже морози сунуть,
Вже лаштує білий сніг зима.

Вже підкралась, сипонула в коси
Білий іній. Це також краса,
Скоро стане ліс біловолосим,
І прийдуть різдвяні чудеса.

Прощавай, моя золотокоса...

Лілія Наточій.

#поезія Прощавай, моя золотокоса, Буду сумувати цілий рік. Сизе небо теж дощем голосить, Бо ти вже ступаєш за поріг. Прощавай, моя руда красуне, Голі плечі кутаєш в туман, Бо з-за рогу вже морози сунуть, Вже лаштує білий сніг зима. Вже підкралась, сипонула в коси Білий іній. Це також краса, Скоро стане ліс біловолосим, І прийдуть різдвяні чудеса. Прощавай, моя золотокоса... Лілія Наточій.

2

59переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-27 04:23:18 ·

#поезія
З колишнього...

Останні дні... І прийде пані
На гострих, срібних ковзанах,
У білосніжному жупані,
І з білим зайцем у руках.
І наведе свої порядки:
У сани вітер запряже,
Почепить снігурям краватки,
У коси іній заплете.
І диво-квіти намалює
По шибках пензликом тонкúм.
Вуста і щоки зацілує
Цілунком пристрасно-п'янким.
Зведе собі палаци з льоду,
Наліпить сніжних бовванів.
Задивиться на свою вроду
У дзеркало для чаклунів.
Останні дні...
І прийде пані.

Людмила Галінська

#поезія З колишнього... Останні дні... І прийде пані На гострих, срібних ковзанах, У білосніжному жупані, І з білим зайцем у руках. І наведе свої порядки: У сани вітер запряже, Почепить снігурям краватки, У коси іній заплете. І диво-квіти намалює По шибках пензликом тонкúм. Вуста і щоки зацілує Цілунком пристрасно-п'янким. Зведе собі палаци з льоду, Наліпить сніжних бовванів. Задивиться на свою вроду У дзеркало для чаклунів. Останні дні... І прийде пані. Людмила Галінська

1

72переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-11-26 04:50:59 ·

#поезія
Може, то так... Ще не сніг... Тільки пір'я
гублять у небі малі янголята?
Он, придивись, на старому сузір'ї,
мабуть, ладнають собі ґринджолята.
Може ,то так... хтось патрòшить перину,
мне пишні бòки розкормленим хмарам?
Пудру цукрову сипнув хтось на спини
ягодам пізнім. А, може, то чари?
Може, то сон? Білий-білий, осінній.
Кліпну -- розвидниться марево хибне.
То ще ж не сніг? Бормочу в потрясінні.
Ще ж не зима. Що за видиво дивне?

Людмила Галінська

#поезія Може, то так... Ще не сніг... Тільки пір'я гублять у небі малі янголята? Он, придивись, на старому сузір'ї, мабуть, ладнають собі ґринджолята. Може ,то так... хтось патрòшить перину, мне пишні бòки розкормленим хмарам? Пудру цукрову сипнув хтось на спини ягодам пізнім. А, може, то чари? Може, то сон? Білий-білий, осінній. Кліпну -- розвидниться марево хибне. То ще ж не сніг? Бормочу в потрясінні. Ще ж не зима. Що за видиво дивне? Людмила Галінська

2

64переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!

Більше результатів

Приєднатися

Мова