Справжня підтримка — це не лише добрі наміри, а й глибоке розуміння. Давайте розглянемо основні бар'єри на шляху до ефективної підтримки.

#Оціночні Коментарі
Оцінювання може заважати відкритому спілкуванню. Замість критики, варто висловлювати емпатію та розуміння, щоб не створювати бар'єри.

#Знецінення
Знецінення переживань іншої людини веде до втрати довіри. Важливо визнавати цінність кожного досвіду, навіть якщо він відрізняється від нашого.

#Порожні Обіцянки
Обіцянки без дій розчаровують і руйнують довіру. Краще бути чесним у своїх можливостях і пропонувати реальну, хоч і невелику, допомогу.

#Заборона на Прояв Емоцій
Заборона на емоції створює бар'єри у спілкуванні. Визнання та прийняття почуттів — ключ до справжньої підтримки.

Справжня підтримка вимагає зусиль і готовності слухати. Відмовившись від негативних механізмів, ми можемо створити простір, де кожен відчуває себе визнаним і зрозумілим. Давайте прагнути підтримувати один одного, адже це здатне змінювати життя на краще.🩷

🍀🍀🍀

Став ❤️
Підпишись ✔️

#психологіявідносин #любов #психологія #Саморегуляція #психотерапияотношений #психоанализ #мотивація #саморозвиток #бережисебе #самоцінність #Керування_емоціями  #психологияяеловека #психологияличности #психологияотношений #ПсихологічнаДопомога #психоразвитие #отношения #психологияжизни #усвідомленість #майндфулнесс #психическоездоровье #soul #умныемисли  #інакодумство #інтроверт #інтелект #инакомыслие

#психологія
Установки з дитинства, які керують вашим дорослим життям (і ви навіть не помічаєте).
Ми часто думаємо, що робимо “усвідомлений вибір” у стосунках, роботі, щоденних рішеннях. Але насправді діємо за сценаріями, які встановились у нас ще до того, як ми навчилися себе слухати. Ось кілька дитячих установок, які часто продовжують впливати на доросле життя:

📎 “Щоб тебе любили, треба заслужити”: У дорослому віці ви постійно стараєтеся, боїтеся бути “незручною людиною”, працюєте понад силу, аби довести свою цінність. Що допомагає: Вчитися приймати підтримку без “здачі” й помічати, що вас вже цінують, коли ви просто є.

📎 “Не висовуйся, бо осоромишся”: У дорослому віці у вас є страх говорити, показуватись, пробувати нове. Самосаботаж перед стартом. Що допомагає: Помічати навіть маленькі дії “попри страх” і святкувати їх. Це вже новий шаблон.

📎 “Емоції — це проблема”: У дорослому віці вам важко розуміти, що відчуваєте, важко говорити про свої почуття, виникає сором за сльози чи злість. Що допомагає: Щоденник емоцій, тілесне заземлення, дозвіл собі злитися, сумувати, радіти без дозволу інших.

📎 “Мене люблять лише, коли я зручний/зручна”: У дорослому віці ви намагаєтесь завжди бути приємними, не створювати іншим дискомфорт, не казати ні. Що допомагає: Потроху окреслювати свої кордони. Дозволити собі бути незручними — це глибокий акт самоповаги.

📎 “Мої потреби — це надто багато”: У дорослому віці вам соромно говорити про свої бажання, знецінення власних “хочу”, жертвенність. Що допомагає: Прямі фрази типу “Я маю на це право”, “Я потребую і це нормально”, навіть якщо спершу це звучить неприродно.

Ми не винні в тому, які установки засвоїли. Але ми відповідальні за те, щоб перевірити: а чи вони ще мені служать?

💬 А чи помічали ви якісь із цих установок за собою? Поділіться в коментарях, як боролися із ними ви!

Шкода, що наразі в противагу Київської школи 309... Я не можу показати всі відео та аудіо дітей шкіл т.о Мелітополя та Якимівки.

Де вони категорично та негативно реагували на агітацію вчителів - перевертнів, де вони різко відповідали на заборону всього українського, де вони відкрито вчителям задавали питання, чому ви перемалювалися відразу.

Дітей та підлітків які пізніше витримали на собі не тільки психологічний вплив за підтримку України і ЗС України, а навіть фізичний. Коли так звані "спортики" створили загони підлітків посібників для "карательных операций".

Авжеж зараз вони залякані і мовчать. А їх сверсники регочуть як на сцені б'ють військовослужбовця ЗС України.

Всі докази, факти зібрані, але нажаль задля безпеки цих дітей чекають свого часу і обов'язово будуть оприлюднені.

Теракти проти військових, арешти військових з показним одяганням кайданів і в клітку, піксель як не захист, а залякування у багатьох, знецінення українського захисника, купа образ воїнам від пересічних українців, йдіть гиньте - це ж ваш вибір, ми вас туди не посилали...

На рівні Держави цього ніхто не бачить, всі мовчать, як води в рот набрали. Хоча бачать... Але майбутні політичні дівіденти і вибори їм затьмарили очі.

Це ж все непопулярні рішення, а так ще трохи рівень довіри до ЗС України знизимо.

Накипіло.

✈️ @a_shtirlitz

Батьківські приписи — це установки, які дитина отримує від батьків у процесі виховання. Вони можуть бути як усвідомленими (тобто озвученими словами), так і неусвідомленими (передані через поведінку, емоційні реакції, ставлення). Такі приписи часто формують внутрішні переконання дитини, які вона несе в доросле життя.
Види батьківських приписів та приклади
Позитивні приписи (підтримуючі)
Вони сприяють формуванню здорової самооцінки, впевненості та ініціативності.
Приклади:

«Ти можеш це зробити, я в тебе вірю».

«Помилятися — це нормально, головне вчитись».

«Ти — цінний, навіть якщо щось не виходить».
Негативні приписи (руйнівні)
Вони обмежують розвиток, викликають страх, тривогу або вину. Часто не промовляються прямо, але транслюються через поведінку або натяки.
Приклади:

«Не будь собою» (дитина чує це через постійну критику: «Чому ти такий голосний?», «Ти завжди все псуєш»).

«Не думай» (ігнорування або знецінення думок дитини).

«Не відчувай» (коли емоції дитини не приймаються: «Не плач, нічого не сталося»).
«Не досягай успіху» (ревнощі або заздрість батьків, коли дитина чогось досягає).

«Не існуй» (у випадках, коли дитина небажана або на неї не звертають увагу).

Амбівалентні приписи
Це суперечливі повідомлення, які викликають внутрішній конфлікт.
Приклади:

«Будь самостійним, але роби все, як я скажу».

«Будь сильним, але не виявляй агресії».

«Будь відкритим, але не довіряй людям».
Такі приписи часто стають основою життєвих сценаріїв, що впливають на поведінку, вибір професії, стосунки тощо. Розуміння і усвідомлення їх — перший крок до особистісного зростання та зміни деструктивних установок.

Серед українських підлітків у TikTok поширюється тренд, який на перший погляд виглядає як жарт: школярі іронічно заперечують сенс шкільних предметів.

Основні тези:
🚫 «Не вчимо історію, бо не живемо минулим»
🚫 «Не вчимо хімію, бо достатньо знати реакції в Instagram»
🚫 «Не вчимо фізику, бо у нас свої закони»
🚫 «Не вчимо англійську, бо ми патріоти»
🚫 «Не вчимо географію, бо дорогу додому знаємо»
🚫 «Не вчимо алгебру, бо на карті мінус»

Тренд має всі ознаки спланованого інформаційного впливу. Показово, що він зародився в російському сегменті TikTok, де поширювався ще у 2024 році у схожому форматі й ритміці, з таким же набором фраз. Українські діти підхопили цей тренд, часто не усвідомлюючи його походження і зараз він віруситься як на приватних акаунтах, так і на сторінках навчальних закладів.

Вийшов дуже вдалий та дешевий інструмент впливу на молоде покоління українців. Чому дешевий, бо застосували його спершу в російському середовищі, де знецінення знань - культурна норма. На Росії давно вкорінилася модель дегуманізації освіти, ворожості до західної культури, наукової критики та плюралізму. Навчання використовується як інструмент пропаганди, а не розвитку. Це виховує сліпу лояльність до влади та зневагу до критичного мислення. Такий тренд для російських підлітків є легітимізацією вже існуючого стану речей та адаптацією до авторитарного середовища.

В Україні ж освіта є одним із базових каналів формування національної ідентичності. Знання історії, мови, культури - важливі елементи громадянського становлення, спільно з іншими предметами вони допомагають формувати інтелектуальну рефлексію як складову національної безпеки. І цей самий російський тренд діє на наших дітей інакше, він розмиває роль освіти як джерела сили: історія стає «неважливою», англійська «непатріотичною», наука «непотрібною».

Це все створює середовище наслідування чужим культурним кодам без розуміння їхнього походження («Не вчимо алгебру, бо на карті мінус» як типове заохочення пишатися бідністю; «Не вчимо англійську, бо ми патріоти» - типово для росіян, які знають лише одну мову навіть коли пів життя живуть десь закордоном; від фрази «Не вчимо фізику, бо у нас свої закони» віє вайбом російських кримінальних понятій і так далі). Зрештою йдеться про зміщення фокусу патріотизму із відповідальності та розвитку на поверхневу іронію (якщо хтось лишає коментар із засудженням цих тез, під ним з’являються коментарі бот-акаунтів типу «токсік» чи «душно», а під такими відео завжди стоять патріотичні хештеги, серед яких і # жарт). До того ж, окрім органічного поширення, залучаються ботоферми, які працюють за власними алгоритмами, імітують «українське» оформлення акаунтів, але транслюють приховані ворожі меседжі.

Це удар по найменш захищеній аудиторії - дітях, і водночас буквально по майбутньому нації. Бо це робота на довгострокове виснаження колективного імунітету, розмивання цінностей та підрив національної безпеки.

І найважливіше. Чому українські діти підхопили цей контент та репрезентують його як власний?
✅ алгоритми TikTok працюють за мовою й інтересами, а не за громадянством. Тому, хто споживає російськомовний контент, підтягуються саме такі відео. Українські діти знають російську, багато з них спілкуються нею, і більшість не сприймає російськомовний контент як ворожий та небезпечний;
✅ брак альтернативи: українського підліткового контенту, який був би стильним, мемним і «своїм», усе ще недостатньо. Цей тренд став популярним ще й через те, що він відповідає на підліткові психологічні потреби бути прийнятим, дотепним, не почуватися винним і не думати про складне. Він - втілення підліткового бунту. Саме тому його форма така ефективна. І саме тому він небезпечний.

Запущений з російського інформаційного середовища й підлаштований під TikTok-культуру тренд виглядає невинно. Але саме в цьому його сила. Через жарти поступово стирається повага до освіти, історії, критичного мислення. І це лише один приклад. Якщо проігноруємо ці тенденції, наслідки побачимо вже дуже скоро.

Наталія Піпа Ярослав Юрчишин Таня Микитенко Андрій Смолій

Чому важливо слухати дітей?

Часто дорослі недооцінюють силу дитячого голосу, мовляв, «виростеш — зрозумієш». Але правда в тому, що діти вже зараз відчувають, думають і формують свій світогляд. І якщо ми не слухаємо їх сьогодні, завтра вони можуть замовкнути назавжди.

✅ Слухати — це поважати. Коли ми вислуховуємо дитину без осуду та знецінення, вона відчуває, що її думка має значення. Це формує впевненість у собі та здатність відстоювати свої права.

🧠 Діти бачать те, чого не помічаємо ми. Вони сприймають світ без стереотипів і шаблонів, часто помічають те, що дорослі вважають неважливим. Слухаючи їх, ми можемо краще розуміти світ і навіть вчитися новому.

❤️ Довіра народжується у діалозі. Якщо дитина знає, що її почують, вона не боятиметься ділитися важливим — своїми переживаннями, радощами, болем. І коли їй буде складно, вона звернеться до вас, а не замкнеться в собі.

🌱 Сьогодні ти слухаєш — завтра тебе почують. Якщо дитина бачить повагу до своїх слів, вона виростає людиною, яка також вміє слухати й розуміти інших. А це — ключ до здорового суспільства.

Давайте не просто чути дітей, а справді слухати. Вони мають що сказати — варто лише дати їм простір для цього.

Як ви підтримуєте відверті розмови з дітьми? Діліться в коментарях! 💬

#розвитокдітей #дитячапсихологія

"Та кому ти потрібна, крім мене?": як аб'юз з’їдає тебе зсередини

Знаєте, аб’юз — це не тільки про синці, маніпуляції чи обмеження. Іноді навіть не про повний контроль.
Це про слова.
Про те, як тебе повільно, по краплі, позбавляють віри у себе.

Хто з нас не чув "ласкового": «Ти ж у мене така дурненька». Ніби жарт, а в середині щось болісно тьохкає.
Хто ні разу не був під перехресним вогнем «Чому ти це зробила?» і «Ти овца косорука! Завжди все псуєш!».
Хто не натикався на проговорене в голос або внутрішнє «Та куди ти від мене дінешся? Ніхто тебе не полюбить, крім мене».

В процесі читання помітним є те, наскільки це все отруйно, неадекватно і несправедливо. Але ж у моменті.... В моменті ти Віриш.

Бо як тут не повірити, коли ці слова повторюють щодня?

Навіть піти з поля дії цих слів недостатньо.
Здавалося б, все позаду — я пішла від людини. Але вбита самооцінка лишилась. Залишились думки накштал «Ну, може, вони мали рацію», коли дивишся в дзеркало. Або зустрічаєш класну людину.

Моя перша історія абʼюзивних стосунків залишила найглибші шрами. З-поміж усього іншого, мені тоді часто казали: «Та ти нічого сама не можеш».

Попервах я сперечалася. З усіх сил доводила, що крута. Що я — можу! Але з кожним разом це "можу" звучало тихіше. Адже відсутність підтримки та знецінення стосувалось всього: мох досягнень, зовнішності, почуттів та емоцій.

По виходу з цих стосунків я залишилася сам-на-сам з нулем віри у власні сили. Сумнівами у тому, що я взагалі варта чогось більшого. Та замість того, щоб лікувати ці рани, я пішла далі шукати любов.
Бо так страшно залишатися на самоті.

Знову на ті ж граблі....

Так почалося друге, а потім третє коло: інші люди, нові стосунки, сценарій той самий.

Спочатку — увага, кіно, спільні вечори, де ти відчуваєш себе найважливішою у світі для них. Потім — перші зауваження. Дріб'язкові. Накшталт «Чому ти так вдяглася?». А далі іде «Навіщо ти взагалі це говориш?», «Байдуже», «А що не так?», «Тобі здалося», «Це ти винна!».

І ось ти знову стоїш на тому самому місці, що й раніше. Тебе не обіймають — тебе стискають словами, поки не забракне повітря. Але ж ти видихнеш і залишишся, правда? Бо це вже точно краще, ніж нічого.

Чому ми залишаємося?

Я залишалася, бо боялася. Вони ж казали, що без них я ніхто. І що інші будуть такими ж, якщо не гіршими. І будуть якщо мені пощастить. Бо я ж Така.

І ти думаєш: Може, зі мною щось дійсно не так? Може, я заслужила? І це все — краще, на що я можу розраховувати?

Ти терпиш. Вмовляєш себе. І, поступово, біль стає звичним. Як фонова музика: коли вона однакова і грає постійно, ти просто перестаєш її помічати.

Чи є вихід?

Я не скажу, що вийти — це легко.
Один-єдиний досвід робить це завдання важким. Ще важче, коли до твоїх партнерів над тобою «попрацювали» батьки та оточення.

Втім, це можливо.

Перший крок — перестати виправдовувати аб’юз.
Більше ніяких «Вони просто нервуються», «Характер такий» чи «У них теж життя не було райдужним».

Аб’юз — це не те, чого ти заслуговуєш. А їх минуле не має заповнювати болем та неадекватним ставленням сьогодення.

Другий — згадати, що ти єдина, хто може щось стверджувати про тебе ж.

Знаєте, я роками не могла дивитися на себе без цих голосів у голові: «Ти некрасива», «Ти дурна». Але одного разу я просто подумала: а що, якщо це неправда? А навіть якщо так, то хіба я не можу це все змінити?

Єдині, хто можуть вирішити ваші проблеми — ви самі. Тож дійте! Беріть в руки кермо власного життя, і прокладайте курс до бажаного.

Мені задобилося багато часу, багато чесних, відтак — не завжи приємних розмов із собою і з моєю партнеркою (дякую тобі що ти є). Саме з них я відбудувала себе. Навчилася дивитися на себе як на людину. Ту, хто не має нікому нічого доводити. І слати далеко тих, хто хоче мене зламати.

Тож якщо ти думаєш «Я так не зможу» — знай: ти це зможеш. Просто для цього треба буде підняти дупу і йти. Від кривдників. До себе. До впевненості в собі, керувати якою будеш ти і ніхто інший.

Це буде складно і боляче. Та не так, як зараз.
Тож збирайся силами. Я в тебе вірю.

#що_почитати #жахи #горор
👻 «Посібник зі знищення вампірів від південного книжкового клубу» Ґрейді Гендрікс. Жахи, 448ст.

Коли вказано, що книга жанру жахи, в мене реакція - "ну спробуйте" 😁 Спроба вдалась, деякі сцени читала вночі і було справді стрьомно( на моменті з єнотом та щурами повіяло Кінгом в найкращих традиціях).

Сюжет книги розгортається в південному спокійному містечку, де нічого ніколи не трапляється, можна не зачиняти двері і жити своє найкраще життя. Але після зникнення дітей з малозабезпеченого району стає ясно, що щось не так. І яке ж здивування охоплює Патрицію, що це щось не так - її сусід, котрий здається (прости господи) вампір.

З опису можна подумати, що це буде просто слешер, але ні. Автор настільки влучно поєднав містичне з соціальним, що мурахи не тільки від кривавих мометів (достобіса), а й від відношення до домогосподарок. Знецінення, сексизм, зневажливе ставлення і "сиди вдома будь гарною діти не вилазь". Тож тут і злякатися моторошного і соціального. Крутий горор, а якщо ще любите книжкові клуби (звісно) і вампірів (дайте ще), то неодмінно раджу прочитати🖤

8 травня. Рівно 80 років тому гармати замовкли після багатьох років найкривавішої війни ХХ століття. День, коли світ сказав: «Ніколи знову».

Але зло не зникло. Воно просто змінило форму. І сьогодні знову шипить і плюється отрутою. Носить російську форму, бреше про ефемерну «велич», обліплюється шевронами з зетками і знищує терором та бомбами мирні українські міста.

Рашизм — це не просто продовження імперської політики. Це реінкарнація нацизму. Ті самі методи. Та сама ненависть. Те саме знецінення людського життя. Під копірку.

Тоді — нацистська Німеччина. Сьогодні — рашистська росія. Тоді — гітлер. Сьогодні — путін. Тоді — Нюрнберг. Тепер точно має настати — Гаага.

Зло має нарешті бути покаране. Україна тримає удар за весь вільний світ, за подвиг загиблих у тій великій війні, за майбутнє нашої країни та всього світу. І це дається нам величезною ціною. Так само, як тоді, у 1945. Тому маємо всіма силами допомагати фронту, бути єдиними та розумними, щоб пришвидшити перемогу і мир.

Зло не має залишитися непокараним, щоб воно не дало нових паростків у майбутньому.

Шкода, що наразі в противагу Київської школи 309... Я не можу показати всі відео та аудіо дітей шкіл т.о Мелітополя та Якимівки.

Де вони категорично та негативно реагували на агітацію вчителів - перевертнів, де вони різко відповідали на заборону всього українського, де вони відкрито вчителям задавали питання, чому ви перемалювалися відразу.

Дітей та підлітків які пізніше витримали на собі не тільки психологічний вплив за підтримку України і ЗС України, а навіть фізичний. Коли так звані "спортики" створили загони підлітків посібників для "карательных операций".

Авжеж зараз вони залякані і мовчать. А їх сверсники регочуть як на сцені б'ють військовослужбовця ЗС України.

Всі докази, факти зібрані, але нажаль задля безпеки цих дітей чекають свого часу і обов'язово будуть оприлюднені.

Теракти проти військових, арешти військових з показним одяганням кайданів і в клітку, піксель як не захист, а залякування у багатьох, знецінення українського захисника, купа образ воїнам від пересічних українців, йдіть гиньте - це ж ваш вибір, ми вас туди не посилали...

На рівні Держави цього ніхто не бачить, всі мовчать, як води в рот набрали. Хоча бачать... Але майбутні політичні дівіденти і вибори їм затьмарили очі.

Це ж все непопулярні рішення, а так ще трохи рівень довіри до ЗС України знизимо.

Накипіло.

✈️ @a_shtirlitz