Чому важливо слухати дітей?

Часто дорослі недооцінюють силу дитячого голосу, мовляв, «виростеш — зрозумієш». Але правда в тому, що діти вже зараз відчувають, думають і формують свій світогляд. І якщо ми не слухаємо їх сьогодні, завтра вони можуть замовкнути назавжди.

✅ Слухати — це поважати. Коли ми вислуховуємо дитину без осуду та знецінення, вона відчуває, що її думка має значення. Це формує впевненість у собі та здатність відстоювати свої права.

🧠 Діти бачать те, чого не помічаємо ми. Вони сприймають світ без стереотипів і шаблонів, часто помічають те, що дорослі вважають неважливим. Слухаючи їх, ми можемо краще розуміти світ і навіть вчитися новому.

❤️ Довіра народжується у діалозі. Якщо дитина знає, що її почують, вона не боятиметься ділитися важливим — своїми переживаннями, радощами, болем. І коли їй буде складно, вона звернеться до вас, а не замкнеться в собі.

🌱 Сьогодні ти слухаєш — завтра тебе почують. Якщо дитина бачить повагу до своїх слів, вона виростає людиною, яка також вміє слухати й розуміти інших. А це — ключ до здорового суспільства.

Давайте не просто чути дітей, а справді слухати. Вони мають що сказати — варто лише дати їм простір для цього.

Як ви підтримуєте відверті розмови з дітьми? Діліться в коментарях! 💬

#розвитокдітей #дитячапсихологія

"Та кому ти потрібна, крім мене?": як аб'юз з’їдає тебе зсередини

Знаєте, аб’юз — це не тільки про синці, маніпуляції чи обмеження. Іноді навіть не про повний контроль.
Це про слова.
Про те, як тебе повільно, по краплі, позбавляють віри у себе.

Хто з нас не чув "ласкового": «Ти ж у мене така дурненька». Ніби жарт, а в середині щось болісно тьохкає.
Хто ні разу не був під перехресним вогнем «Чому ти це зробила?» і «Ти овца косорука! Завжди все псуєш!».
Хто не натикався на проговорене в голос або внутрішнє «Та куди ти від мене дінешся? Ніхто тебе не полюбить, крім мене».

В процесі читання помітним є те, наскільки це все отруйно, неадекватно і несправедливо. Але ж у моменті.... В моменті ти Віриш.

Бо як тут не повірити, коли ці слова повторюють щодня?

Навіть піти з поля дії цих слів недостатньо.
Здавалося б, все позаду — я пішла від людини. Але вбита самооцінка лишилась. Залишились думки накштал «Ну, може, вони мали рацію», коли дивишся в дзеркало. Або зустрічаєш класну людину.

Моя перша історія абʼюзивних стосунків залишила найглибші шрами. З-поміж усього іншого, мені тоді часто казали: «Та ти нічого сама не можеш».

Попервах я сперечалася. З усіх сил доводила, що крута. Що я — можу! Але з кожним разом це "можу" звучало тихіше. Адже відсутність підтримки та знецінення стосувалось всього: мох досягнень, зовнішності, почуттів та емоцій.

По виходу з цих стосунків я залишилася сам-на-сам з нулем віри у власні сили. Сумнівами у тому, що я взагалі варта чогось більшого. Та замість того, щоб лікувати ці рани, я пішла далі шукати любов.
Бо так страшно залишатися на самоті.

Знову на ті ж граблі....

Так почалося друге, а потім третє коло: інші люди, нові стосунки, сценарій той самий.

Спочатку — увага, кіно, спільні вечори, де ти відчуваєш себе найважливішою у світі для них. Потім — перші зауваження. Дріб'язкові. Накшталт «Чому ти так вдяглася?». А далі іде «Навіщо ти взагалі це говориш?», «Байдуже», «А що не так?», «Тобі здалося», «Це ти винна!».

І ось ти знову стоїш на тому самому місці, що й раніше. Тебе не обіймають — тебе стискають словами, поки не забракне повітря. Але ж ти видихнеш і залишишся, правда? Бо це вже точно краще, ніж нічого.

Чому ми залишаємося?

Я залишалася, бо боялася. Вони ж казали, що без них я ніхто. І що інші будуть такими ж, якщо не гіршими. І будуть якщо мені пощастить. Бо я ж Така.

І ти думаєш: Може, зі мною щось дійсно не так? Може, я заслужила? І це все — краще, на що я можу розраховувати?

Ти терпиш. Вмовляєш себе. І, поступово, біль стає звичним. Як фонова музика: коли вона однакова і грає постійно, ти просто перестаєш її помічати.

Чи є вихід?

Я не скажу, що вийти — це легко.
Один-єдиний досвід робить це завдання важким. Ще важче, коли до твоїх партнерів над тобою «попрацювали» батьки та оточення.

Втім, це можливо.

Перший крок — перестати виправдовувати аб’юз.
Більше ніяких «Вони просто нервуються», «Характер такий» чи «У них теж життя не було райдужним».

Аб’юз — це не те, чого ти заслуговуєш. А їх минуле не має заповнювати болем та неадекватним ставленням сьогодення.

Другий — згадати, що ти єдина, хто може щось стверджувати про тебе ж.

Знаєте, я роками не могла дивитися на себе без цих голосів у голові: «Ти некрасива», «Ти дурна». Але одного разу я просто подумала: а що, якщо це неправда? А навіть якщо так, то хіба я не можу це все змінити?

Єдині, хто можуть вирішити ваші проблеми — ви самі. Тож дійте! Беріть в руки кермо власного життя, і прокладайте курс до бажаного.

Мені задобилося багато часу, багато чесних, відтак — не завжи приємних розмов із собою і з моєю партнеркою (дякую тобі що ти є). Саме з них я відбудувала себе. Навчилася дивитися на себе як на людину. Ту, хто не має нікому нічого доводити. І слати далеко тих, хто хоче мене зламати.

Тож якщо ти думаєш «Я так не зможу» — знай: ти це зможеш. Просто для цього треба буде підняти дупу і йти. Від кривдників. До себе. До впевненості в собі, керувати якою будеш ти і ніхто інший.

Це буде складно і боляче. Та не так, як зараз.
Тож збирайся силами. Я в тебе вірю.

#що_почитати #жахи #горор
👻 «Посібник зі знищення вампірів від південного книжкового клубу» Ґрейді Гендрікс. Жахи, 448ст.

Коли вказано, що книга жанру жахи, в мене реакція - "ну спробуйте" 😁 Спроба вдалась, деякі сцени читала вночі і було справді стрьомно( на моменті з єнотом та щурами повіяло Кінгом в найкращих традиціях).

Сюжет книги розгортається в південному спокійному містечку, де нічого ніколи не трапляється, можна не зачиняти двері і жити своє найкраще життя. Але після зникнення дітей з малозабезпеченого району стає ясно, що щось не так. І яке ж здивування охоплює Патрицію, що це щось не так - її сусід, котрий здається (прости господи) вампір.

З опису можна подумати, що це буде просто слешер, але ні. Автор настільки влучно поєднав містичне з соціальним, що мурахи не тільки від кривавих мометів (достобіса), а й від відношення до домогосподарок. Знецінення, сексизм, зневажливе ставлення і "сиди вдома будь гарною діти не вилазь". Тож тут і злякатися моторошного і соціального. Крутий горор, а якщо ще любите книжкові клуби (звісно) і вампірів (дайте ще), то неодмінно раджу прочитати🖤

Справжня підтримка — це не лише добрі наміри, а й глибоке розуміння. Давайте розглянемо основні бар'єри на шляху до ефективної підтримки.

#Оціночні Коментарі
Оцінювання може заважати відкритому спілкуванню. Замість критики, варто висловлювати емпатію та розуміння, щоб не створювати бар'єри.

#Знецінення
Знецінення переживань іншої людини веде до втрати довіри. Важливо визнавати цінність кожного досвіду, навіть якщо він відрізняється від нашого.

#Порожні Обіцянки
Обіцянки без дій розчаровують і руйнують довіру. Краще бути чесним у своїх можливостях і пропонувати реальну, хоч і невелику, допомогу.

#Заборона на Прояв Емоцій
Заборона на емоції створює бар'єри у спілкуванні. Визнання та прийняття почуттів — ключ до справжньої підтримки.

Справжня підтримка вимагає зусиль і готовності слухати. Відмовившись від негативних механізмів, ми можемо створити простір, де кожен відчуває себе визнаним і зрозумілим. Давайте прагнути підтримувати один одного, адже це здатне змінювати життя на краще.🩷

🍀🍀🍀

Став ❤️
Підпишись ✔️

#психологіявідносин #любов #психологія #Саморегуляція #психотерапияотношений #психоанализ #мотивація #саморозвиток #бережисебе #самоцінність #Керування_емоціями  #психологияяеловека #психологияличности #психологияотношений #ПсихологічнаДопомога #психоразвитие #отношения #психологияжизни #усвідомленість #майндфулнесс #психическоездоровье #soul #умныемисли  #інакодумство #інтроверт #інтелект #инакомыслие

Шкода, що наразі в противагу Київської школи 309... Я не можу показати всі відео та аудіо дітей шкіл т.о Мелітополя та Якимівки.

Де вони категорично та негативно реагували на агітацію вчителів - перевертнів, де вони різко відповідали на заборону всього українського, де вони відкрито вчителям задавали питання, чому ви перемалювалися відразу.

Дітей та підлітків які пізніше витримали на собі не тільки психологічний вплив за підтримку України і ЗС України, а навіть фізичний. Коли так звані "спортики" створили загони підлітків посібників для "карательных операций".

Авжеж зараз вони залякані і мовчать. А їх сверсники регочуть як на сцені б'ють військовослужбовця ЗС України.

Всі докази, факти зібрані, але нажаль задля безпеки цих дітей чекають свого часу і обов'язово будуть оприлюднені.

Теракти проти військових, арешти військових з показним одяганням кайданів і в клітку, піксель як не захист, а залякування у багатьох, знецінення українського захисника, купа образ воїнам від пересічних українців, йдіть гиньте - це ж ваш вибір, ми вас туди не посилали...

На рівні Держави цього ніхто не бачить, всі мовчать, як води в рот набрали. Хоча бачать... Але майбутні політичні дівіденти і вибори їм затьмарили очі.

Це ж все непопулярні рішення, а так ще трохи рівень довіри до ЗС України знизимо.

Накипіло.

✈️ @a_shtirlitz

#психологія
Установки з дитинства, які керують вашим дорослим життям (і ви навіть не помічаєте).
Ми часто думаємо, що робимо “усвідомлений вибір” у стосунках, роботі, щоденних рішеннях. Але насправді діємо за сценаріями, які встановились у нас ще до того, як ми навчилися себе слухати. Ось кілька дитячих установок, які часто продовжують впливати на доросле життя:

📎 “Щоб тебе любили, треба заслужити”: У дорослому віці ви постійно стараєтеся, боїтеся бути “незручною людиною”, працюєте понад силу, аби довести свою цінність. Що допомагає: Вчитися приймати підтримку без “здачі” й помічати, що вас вже цінують, коли ви просто є.

📎 “Не висовуйся, бо осоромишся”: У дорослому віці у вас є страх говорити, показуватись, пробувати нове. Самосаботаж перед стартом. Що допомагає: Помічати навіть маленькі дії “попри страх” і святкувати їх. Це вже новий шаблон.

📎 “Емоції — це проблема”: У дорослому віці вам важко розуміти, що відчуваєте, важко говорити про свої почуття, виникає сором за сльози чи злість. Що допомагає: Щоденник емоцій, тілесне заземлення, дозвіл собі злитися, сумувати, радіти без дозволу інших.

📎 “Мене люблять лише, коли я зручний/зручна”: У дорослому віці ви намагаєтесь завжди бути приємними, не створювати іншим дискомфорт, не казати ні. Що допомагає: Потроху окреслювати свої кордони. Дозволити собі бути незручними — це глибокий акт самоповаги.

📎 “Мої потреби — це надто багато”: У дорослому віці вам соромно говорити про свої бажання, знецінення власних “хочу”, жертвенність. Що допомагає: Прямі фрази типу “Я маю на це право”, “Я потребую і це нормально”, навіть якщо спершу це звучить неприродно.

Ми не винні в тому, які установки засвоїли. Але ми відповідальні за те, щоб перевірити: а чи вони ще мені служать?

💬 А чи помічали ви якісь із цих установок за собою? Поділіться в коментарях, як боролися із ними ви!

Шкода, що наразі в противагу Київської школи 309... Я не можу показати всі відео та аудіо дітей шкіл т.о Мелітополя та Якимівки.

Де вони категорично та негативно реагували на агітацію вчителів - перевертнів, де вони різко відповідали на заборону всього українського, де вони відкрито вчителям задавали питання, чому ви перемалювалися відразу.

Дітей та підлітків які пізніше витримали на собі не тільки психологічний вплив за підтримку України і ЗС України, а навіть фізичний. Коли так звані "спортики" створили загони підлітків посібників для "карательных операций".

Авжеж зараз вони залякані і мовчать. А їх сверсники регочуть як на сцені б'ють військовослужбовця ЗС України.

Всі докази, факти зібрані, але нажаль задля безпеки цих дітей чекають свого часу і обов'язово будуть оприлюднені.

Теракти проти військових, арешти військових з показним одяганням кайданів і в клітку, піксель як не захист, а залякування у багатьох, знецінення українського захисника, купа образ воїнам від пересічних українців, йдіть гиньте - це ж ваш вибір, ми вас туди не посилали...

На рівні Держави цього ніхто не бачить, всі мовчать, як води в рот набрали. Хоча бачать... Але майбутні політичні дівіденти і вибори їм затьмарили очі.

Це ж все непопулярні рішення, а так ще трохи рівень довіри до ЗС України знизимо.

Накипіло.

✈️ @a_shtirlitz