Набір "Часниковий догляд"
Код продукту PK10901

Чудовий варіант подарунку для матусь😍

До набору входить:
▪️Шампунь з екстрактом часнику Vitalizing, 500 мл
▪️Концентрат часникової олії для волосся Vitalizing
▪️ Маска для волосся з екстрактом часнику, 200 мл
▪️ Паперовий пакет Беж UA (265x220x110 мм)

Для замовлення👇

https://fl.in.ua/vira_pidhrushna/catalog2

#технології
У Китаї вигадали екзоскелет для догляду за літніми людьми.
Робокостюм від ULS Robotics важить лише 5 кг і дає змогу без зусиль підіймати вантажі до 30 кг.

#рослини
Лаванда: фіолетове диво з ароматом літа.
Це справжній символ літа, спокою та краси. Її ніжні фіолетові суцвіття, що гойдаються під теплим сонцем, і п’янкий аромат, який наповнює повітря, роблять лаванду однією з найулюбленіших рослин у всьому світі.

Історія та походження

Лаванда (Lavandula) походить із Середземномор’я, де вона століттями росла на сухих, сонячних схилах. Її назва походить від латинського слова lavare – «мити», адже ще в Стародавньому Римі лаванду додавали до ванн для аромату та релаксу. Сьогодні лаванда асоціюється з Провансом у Франції, де безкрайні лавандові поля приваблюють туристів з усього світу.

Користь лаванди

Лаванда – це не лише естетична насолода, але й справжня скарбниця корисних властивостей. Її ефірна олія широко використовується в ароматерапії для зняття стресу, покращення сну та заспокоєння нервової системи. Лавандовий чай допомагає при головному болю, а косметичні засоби з лавандою живлять шкіру та надають їй здорового сяйва. Крім того, лаванда має антисептичні властивості, що робить її цінним компонентом у медицині.

Вирощування та догляд

Лаванда – невибаглива рослина, яка любить сонце, добре дренований ґрунт і помірний полив. Вона ідеально підходить для садів, клумб чи навіть балконних горщиків. Найпопулярніший вид – лаванда вузьколиста (Lavandula angustifolia), яка славиться своїм ароматом і стійкістю до холодів. Регулярна обрізка після цвітіння допомагає зберегти кущ компактним і здоровим.

Лаванда в культурі та побуті

Лаванда надихає не лише садівників, але й митців, парфумерів і кулінарів. Її додають до десертів, напоїв і навіть солоних страв для особливого аромату. Сухі букети лаванди прикрашають оселі, а мішечки з її квітами дарують одягу ніжний аромат і захищають від молі.

Лаванда – це більше, ніж рослина. Це фіолетове диво, яке переносить нас у теплі літні дні, дарує спокій і нагадує про красу природи. Посадіть лаванду у своєму саду чи додайте її аромат до свого життя – і вона обов’язково подарує вам частинку літа в будь-яку пору року.

#тварини
Міні-капібари — це зменшені версії звичайних капібар, які завоювали серця багатьох любителів тварин завдяки своєму чарівному вигляду та дружелюбній вдачі. Ці невеликі гризуни, що походять із Південної Америки, є найближчими родичами найбільших гризунів у світі — капібар. Проте міні-капібари мають свої унікальні особливості, які роблять їх особливими.

Зовнішній вигляд та розмір

Міні-капібари важать від 15 до 30 кілограмів і мають зріст близько 30-40 см, що значно менше за їхніх більших родичів. Їхнє хутро густе, м’яке, зазвичай коричневого або бежевого відтінку, а мордочка нагадує суміш кролика та морської свинки. Великі темні очі та маленькі вушка додають їм надзвичайної милоти.

Характер і поведінка

Ці тварини відомі своєю соціальною природою. Міні-капібари люблять жити групами, спілкуватися між собою за допомогою кумедних звуків — від писку до бурчання. Вони дуже дружелюбні, легко знаходять спільну мову з людьми та іншими тваринами, що робить їх чудовими домашніми улюбленцями. Крім того, вони обожнюють воду і є відмінними плавцями, тому ванна чи невеликий басейн для них — справжнє щастя.

Догляд за міні-капібарами

Догляд за цими тваринами вимагає певних зусиль. Їм потрібен просторий вольєр із доступом до води, а також збалансована дієта, що включає сіно, свіжі овочі та спеціалізовані корми для гризунів. Важливо забезпечити їм достатньо соціальної взаємодії, адже самотність може викликати у них стрес.

Цікаві факти

Міні-капібари можуть видавати до 10 різних звуків для спілкування.
Вони мають звичку "стрибати" у воду, що виглядає надзвичайно кумедно.
У деяких країнах їх використовують у терапії завдяки їхній спокійній і дружелюбній вдачі.

Висновок

Міні-капібари — це ідеальні тварини для тих, хто шукає незвичайного, але надзвичайно милого улюбленця. Їхній грайливий характер і любов до спілкування роблять їх чудовими компаньйонами. Однак перед тим, як завести міні-капібару, варто ретельно вивчити їхні потреби, щоб забезпечити їм комфортне та щасливе життя.

#тварини
Коридорас арковий: Маленький сомик з великим характером.🙂
Уявіть собі рибку, яка виглядає так, ніби щойно втекла з вечірки в стилі ретро, але при цьому має манери справжнього джентльмена. Знайомтеся – Коридорас арковий (Corydoras arcuatus), маленький сомик, який завоював серця акваріумістів своїм шармом і невгамовною енергією.

Хто він такий?

Коридорас арковий – це компактна рибка з Південної Америки, яка рідко виростає довше 5 см. Його фішка – елегантна чорна смужка, що тягнється від носа до хвоста, наче він щойно приміряв модний ретро-костюм. Тіло вкрите міцними кістяними пластинами, тому цей малюк – справжній броньований танк акваріумного світу. Але не бійтеся, його "зброя" – це лише чарівна посмішка і невтомне бажання копирсатися в ґрунті.

Чому він такий кумедний?

Цей сомик – справжній трудоголік. Поки інші рибки ліниво плавають, коридорас арковий гасає по дну, немов пилосос, вишукуючи залишки їжі. Його рухи настільки енергійні, що здається, ніби він виконує якийсь ритуальний танець для виклику дощу. А ще він обожнює влаштовувати "групові вечірки" з іншими коридорасами – вони плавають зграйкою, ніби школярі на перерві.

Інколи він робить щось зовсім несподіване: раптово спливає на поверхню, хапає ковток повітря (так, у нього є кишкове дихання!) і пірнає назад, наче маленький аквалангіст. Спостерігати за цим – як дивитися комедійний серіал.

Як за ним доглядати?

Коридорас арковий – невибагливий, але має свої "забаганки". Йому потрібен чистий акваріум з м’яким ґрунтом, де він може ритися, не травмуючи свої ніжні вусики. А ще він любить компанію – самотність не для нього, тож краще тримати зграйку з 5–6 сомиків. Годуйте його різноманітно: від таблеток для донних риб до заморожених ласощів. Але не перегодовуйте, бо цей малюк явно не знає слова "дієта"!

Цікавий факт

Чи знали ви, що коридораси можуть "розмовляти"? Вони видають кумедні клацаючі звуки, згинаючи свої плавці. Тож, якщо ваш акваріум раптом почне "цокати", не лякайтеся – це просто арковий влаштував вечірню бесіду.

Висновок

Коридорас арковий – це не просто рибка, а справжній акваріумний комік. З ним ваш акваріум перетвориться на сцену для щоденних веселих шоу. Тож, якщо шукаєте друга, який і прибере, і розвеселить, – цей сомик саме для вас. Тільки не забудьте поставити йому миску з попкорном... тобто, кормом! 🙂

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.

Більшість знає трагедію "Титаніка". Але мало хто чув про Дженні — кішку, яка, можливо, першою відчула біду.

Дженні була не просто котом. Вона була офіційною "мишоловкою" на борту легендарного лайнера — саме її взяли, щоб боротися з щурами. Під час випробувальних рейсів "Титаніка" вона народила кошенят. За нею доглядав один з працівників — Джим Малхолланд.

Джим зробив для Дженні затишне гніздечко біля камбуза — ближче до тепла. Під час своїх перерв приносив їй їжу. Їхній маленький ритуал створював спокій у метушні навколо підготовки найрозкішнішого судна в історії.

Аж раптом — щось змінилося.

За кілька днів до відплиття з Саутгемптона Дженні почала поводитися тривожно. А потім — мовчки, впевнено — почала виносити своїх кошенят з корабля. По одному. Обережно, за шию. Вниз по трапу. На берег.

І більше не повернулася.

Джим дивився на це… і щось у ньому клацнуло.

«Ця кішка щось знає. Щось, чого ми не знаємо.»

Він прислухався до її інстинкту — й, можливо, до свого власного. Зібрав речі. І тихо зійшов на берег.

Він не повернувся на борт.

А вже за кілька днів "Титанік" зник у темних водах Атлантики...

Через багато років Джим, уже в похилому віці, поділився цією історією з журналістом. І сказав просто:
«Це Дженні врятувала мені життя».

Її інстинкт — давній, мовчазний, незламний — міг стати єдиним справжнім попередженням того рейсу.

Бо герої не завжди в формі.
Іноді в них — лапи, вуса… і серце, яке просто знає.
🐈

#тварини
Восьминоги Мототі: маленькі, отруйні і з характером.
Уявіть собі крихітного морського ніндзя, який вміє змінювати колір, ховатися на дні океану і, якщо що, вкусити так, що ви пошкодуєте про знайомство. Знайомтеся — восьминіг Мототі, він же синьокільцевий восьминіг (рід Hapalochlaena), найяскравіший приклад того, що розмір у природі — не головне!

Хто такі Мототі?

Мототі — це невеличкі восьминоги, які рідко виростають більшими за долоню (до 25 см разом зі щупальцями). Вони мешкають у теплих тропічних водах Тихого та Індійського океанів, від Австралії до Японії, ховаючись серед коралів і піщаних мілин. Їхня фішка — яскраві сині кільця на тілі, які в спокійному стані виглядають як скромна прикраса, а при небезпеці спалахують, ніби неонова вивіска: "Не чіпай, я серйозно!"

Ці малюки — справжні хіміки підводного світу. Їхня отрута, тетродотоксин, настільки потужна, що може паралізувати людину за лічені хвилини. Один укус — і ви вже не встигнете дописати свій пост в Instagram про "милу морську тваринку". На щастя, Мототі не агресивні і кусаються, лише якщо їх роздратувати. Тож не намагайтеся взяти їх на руки, навіть якщо вони виглядають як іграшка

Характер: маленький, але гордий

Мототі — це восьминоги з характером. Вони майстри маскування: можуть стати сірими, як камінь, або зливатися з піском, щоб уникнути уваги. Але якщо їх налякати, вони влаштовують справжнє світлове шоу, демонструючи свої сині кільця. Це як би сказати: "Я маленький, але можу влаштувати тобі великий клопіт!"

Ці крихітки ще й розумні. Як і всі восьминоги, Мототі мають складну нервову систему і можуть вирішувати прості задачі, наприклад, як швидше сховатися від дайвера, який занадто близько підплив. Їхні щупальця — це справжні мультитули: вони полюють на крабів і креветок, використовуючи отруту, щоб паралізувати здобич, а потім спокійно обідають, ніби шеф-кухарі на відпочинку.

Догляд: краще милуватися здалеку

Хочете тримати Мототі в акваріумі? Подумайте двічі. По-перше, їхня отрута робить їх не найкращими сусідами для рибок чи, скажімо, вас. По-друге, вони люблять свободу і каламутні води, а не скляну клітку. У Бангкоку колись був бум на таких "домашніх улюбленців", але любителі екстриму швидко зрозуміли, що краще милуватися Мототі на фото чи відео.

Якщо ви все ж зустріли синьокільцевого восьминога в дикій природі, просто тримайте дистанцію. Вони не нападуть без причини, але їхня скромна зовнішність — це лише прикриття для справжнього підводного супергероя (чи суперлиходія, залежить від вашої поведінки).

Чому Мототі — це круто?

Восьминоги Мототі доводять, що навіть найменші створіння можуть бути неймовірно крутими. Вони поєднують інтелект, красу і небезпеку в одному крихітному пакеті. Їхні сині кільця — це не просто модний аксесуар, а нагадування: природа любить жартувати, створюючи таких маленьких, але могутніх істот. Тож наступного разу, пірнаючи в тропічних водах, поважайте цих крихітних ніндзя — і тримайте пальці подалі від їхнього дзьоба!

За кожним милим малюком завжди доглядає серйозна мама

#природа
Вишневі дерева на річці Каннондзі-гава: Символ весни та гармонії.
Річка Каннондзі-гава, що протікає в Японії, є одним із тих мальовничих місць, де природа та культура переплітаються в гармонійному танці. Особливо вражаючою вона стає навесні, коли береги річки вкриваються ніжно-рожевими квітами сакури — японської вишні. Ці вишневі дерева, що ростуть уздовж Каннондзі-гава, створюють незабутню атмосферу, приваблюючи тисячі туристів і місцевих жителів, які прагнуть насолодитися традиційним японським ритуалом ханамі — спогляданням цвітіння сакури.

Каннондзі-гава, розташована в префектурі Сайтама, не є найвідомішою річкою Японії, але її тиха краса та природна чарівність роблять її ідеальним місцем для спокійного відпочинку. Уздовж берегів річки висаджено сотні вишневих дерев, переважно сорту *Somei Yoshino* — найпоширенішого виду сакури в Японії. Ці дерева, що розквітають у кінці березня або на початку квітня, створюють справжній тунель із ніжних пелюсток, які віддзеркалюються у спокійних водах річки. У цей період Каннондзі-гава перетворюється на місце паломництва для любителів природи та фотографів.

Ханамі на Каннондзі-гава має особливий шарм завдяки відносній віддаленості від галасливих туристичних центрів. Місцеві жителі та гості розстеляють килимки під деревами, влаштовують пікніки, насолоджуються традиційними стравами, такими як бенто, і діляться саке, милуючись пелюстками, що падають, мов легкий сніг. Цей образ пелюсток, що гойдаються на вітрі, часто порівнюють із швидкоплинністю життя — центральною темою японської естетики.

Вишневі дерева на Каннондзі-гава не лише прикрашають ландшафт, а й мають глибоке культурне значення. Сакура є символом Японії, уособленням краси, оновлення та крихкості буття. Щороку цвітіння сакури нагадує людям про цінність миті та необхідність цінувати прості радості життя. Крім того, дерева вздовж річки доглядаються місцевою громадою, що відображає японську традицію поваги до природи та спільної відповідальності за її збереження.

Відвідування Каннондзі-гава під час цвітіння сакури — це не лише можливість насолодитися красою природи, а й шанс доторкнутися до японської культури. Увечері, коли дерева підсвічуються ліхтарями, береги річки набувають магічного вигляду, створюючи ідеальні умови для романтичних прогулянок чи медитативного споглядання. Це місце, де можна відчути єдність із природою та знайти спокій у швидкоплинному світі.

Тож, якщо ви шукаєте місце, де можна зануритися в атмосферу японської весни, Каннондзі-гава з її вишневими деревами стане ідеальним вибором. Це не просто річка чи дерева — це історія про красу, гармонію та плин часу, розказана мовою природи.