#історія #особистості
🎼 Співець Кобзарської Душі: Василь Ємець — Бандурист-Віртуоз.
15 грудня 1890 року народився Василь Костьович Ємець — видатний український музикант, бандурист-віртуоз, композитор, педагог та історик кобзарства, чия діяльність мала вирішальне значення для відродження та популяризації бандури у XX столітті.

Шлях До Бандури

Василь Ємець народився в Харківській губернії (нині — Сумщина). З раннього дитинства він був зачарований народною музикою та грою кобзарів. Не маючи змоги навчатися у професійного майстра, він самотужки освоїв гру на бандурі та швидко розвинув власну віртуозну техніку. Здобувши освіту, він почав активно виступати, популяризуючи кобзарське мистецтво серед інтелігенції та широкої публіки.

Фундатор Капел Бандуристів

Головним його внеском у культуру стало створення професійних ансамблів бандуристів, що дозволило перетворити інструмент з індивідуального супроводу на повноцінний концертний колектив:
Київська Капела бандуристів (1918): Під час Української революції 1917–1921 років, у 1918 році, Василь Ємець заснував у Києві перший професійний колектив — Кобзарський хор (згодом — Капела бандуристів). Це стало точкою відліку для інституціоналізації кобзарського мистецтва.
Діяльність у еміграції: Через політичні обставини Ємець був змушений емігрувати. Він оселився в Празі, де в 1923 році створив Пражську Капелу бандуристів, продовжуючи популяризувати українську музику в Європі.

Композитор і Педагог

Василь Ємець був не лише виконавцем, а й активним композитором, створюючи твори як для сольного виконання, так і для капел. Його метою було показати бандуру як академічний інструмент, здатний виконувати не лише народні думи, а й класичні твори. Він також написав важливі праці з історії кобзарства, зберігаючи пам’ять про знищених радянським режимом кобзарів.
Завдяки його невтомній енергії та віртуозному виконанню, бандура стала відома далеко за межами України, а створені ним капели заклали основу для подальшого розвитку цього унікального музичного жанру. Василь Ємець помер у 1982 році в США, залишивши по собі неоціненну спадщину. 🎶🇺🇦

#історія #особистості
🎭 14 грудня 1840: День Народження Михайла Старицького — Корифея Української Сцени.
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять одного із засновників українського професійного театру та видатного письменника — Михайла Петровича Старицького. Він народився 14 грудня 1840 року, і його творчість стала справжнім мостом між народним вертепом та європейською драматургією.

🌟 Театральна "Трійця"

Михайло Старицький був не лише драматургом, а й активним культурним діячем, який разом із Марком Кропивницьким та Іваном Карпенком-Карим заклав основи знаменитого Театру корифеїв. Цей театр став феноменом, що підніс українську мову та культуру на новий, професійний рівень у другій половині XIX століття.
Старицький виступав як антрепренер (організатор трупи), режисер, актор та автор репертуару, вкладаючи власні кошти і величезну енергію в справу національного відродження.

✍️ Літературний Спадщина

Хоча Старицький відомий як поет і прозаїк, його найбільший внесок — це драматургія. Він майстерно поєднував соціально-побутові сюжети з романтичними та історичними мотивами.
Найвідоміші твори, що й досі не сходять зі сцени:
«За двома зайцями» (перероблено і адаптовано з п'єси І. Нечуя-Левицького) — неперевершена комедія, що висміює міщанське лицемірство.
«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» — класична музична драма на тему народних легенд.
«Богдан Хмельницький» та «Оборона Буші» — історичні трагедії, що піднімали дух української нації.
Його п'єси не лише розважали, а й навчали, висвітлюючи гострі соціальні проблеми та зберігаючи багатство української народної мови.

🇺🇦 Борець за мову

Старицький працював в умовах жорстоких царських указів, таких як Емський акт (1876), що забороняв друкування та публічне виконання творів українською мовою. Він та його соратники шукали шляхи обходу цих заборон, часто видаючи свої твори за «малоросійські» етнографічні матеріали, щоб зберегти українську культуру.

Михайло Старицький був не просто діячем культури, а справжнім патріотом, який присвятив життя боротьбі за українське слово і театр. Його внесок є неоціненним фундаментом, на якому стоїть сучасне українське мистецтво. 💐

#дати #свята
День різдвяного светра (National Ugly Christmas Sweater Day або Christmas Jumper Day) — це неофіційне, але надзвичайно популярне свято, яке, хоча й не має фіксованої дати, часто відзначається саме в середині грудня (зазвичай, у другу або третю п'ятницю грудня). Це день, коли люди добровільно та з гумором одягають найяскравіші, найсмішніші та іноді відверто «потворні» светри, прикрашені оленями, Сантами, сніговиками, дзвіночками та помпонами.

Історія Моди на «Кітч» 🧶

Традиція носити светри з різдвяними візерунками виникла на Заході (особливо у Великій Британії та США) ще у 1950-х роках, але тоді вони не вважалися «потворними», а були просто частиною святкового одягу.
Відродження та Іронія: Справжній бум «потворних» різдвяних светрів припав на 2000-ні роки, коли ця мода була реанімована як іронічний тренд. Люди почали шукати вживані, старомодні або навмисно кітчеві в'язані вироби.
Кіноіндустрія: Велику роль у популяризації зіграв кінематограф. Зокрема, сцена, де актор Колін Ферт з'являється у безглуздому светрі з оленем у фільмі «Щоденник Бріджит Джонс» (2001), стала культовою.

Мета Святкування 🎉

Основна мета цього дня — це не лише веселощі, але й благодійність:
Гумор і Тімбілдінг: Це чудова нагода розслабитися, посміятися над собою та зміцнити командний дух на роботі або у школі. Корпоративні вечірки з конкурсами на «найпотворніший» светр стали звичайним явищем.
Благодійність: У багатьох країнах, особливо у Великій Британії, День різдвяного светра (зокрема, Save the Children’s Christmas Jumper Day) використовується для збору коштів. Учасники роблять невеликі пожертви за право прийти на роботу в яскравому светрі.

Сучасний Тренд

Сьогодні виробники створюють різдвяні светри з дедалі більшою фантазією: вони світяться, видають звуки, мають вбудовані гірлянди чи навіть 3D-елементи. Це свято стало невід'ємною частиною сучасної підготовки до Різдва, привносячи легкість та безтурботність у передноворічну метушню.

Прийдешній Новий рік — це час надії, нових можливостей та чистих аркушів, сповнений побажань миру, злагоди, здійснення мрій та особистого щастя, особливо в Україні, де бажають перемоги та відродження.

Сто років.
Сьогодні «Металіст» святкує свій сотий день народження.
І це не просто ювілей клубу. Це ювілей частини Харкова. Частини нас із вами.

Покоління харків’ян виросли разом із цією командою.
Хтось уперше прийшов на футбол ще дитиною, тримаючись за батькову руку.
Хтось втрачав голос на фан-секторі.
Хтось плакав від поразок і обіймав незнайомих людей після голів на останніх хвилинах.

Для всіх, хто бодай раз стояв на трибунах і жив кожну секунду гри – від тиші перед ударом до шаленої радості перемоги, – «Металіст» давно означає більше, ніж футбол.
Це – Харків.
Це – наша пам’ять, наші емоції, наш біль і наша радість, які залишаються на все життя.

За сто років «Металіст» проходив через усе.
Тріумфи, коли місто не спало до ранку.
Провальні сезони, коли боліло всім.
Нові склади, нові керівники, нові епохи.
Але одна річ не змінювалася ніколи: «Металіст» завжди вмів об’єднувати Харків.
Так, як не здатне більше нічого.

На трибунах цього клубу виростав характер міста.
Сміливий. Азартний. Упертий.
Вірний своїм, вірний синьо-жовтим кольорам.
Тим, що на гербі, на прапорі, на футболках – і в серці.

Війна поставила на паузу багато речей.
Стадіон, який десятиліттями був серцем спортивного Харкова, майже чотири роки чекає.
Чекає гравців. Чекає вболівальників. Чекає повернення життя на трибуни.

Але це – не забуття.
Ми зберігаємо стадіон. Дбаємо про нього.
Щоб у день, коли це стане можливим, він був готовий.
Готовий до великого повернення, до великого відродження.

Наш «Металіст» сьогодні змушений тренуватися в іншому місті.
Але команда залишається харківською.
По духу. По характеру. По ДНК.
Вона працює, тримається, бореться за результат.
І саме тому я впевнений: найяскравіші сторінки історії клубу – не в минулому. Вони – попереду.

Обов’язково прийде момент.
Момент, коли стадіон знову загуде так, що його почують всюди.
Коли Харків знову підведеться в єдиному пориві.
Коли тисячі голосів закричать одночасно за свою команду, за своє місто, за свою перемогу.

Сто років «Металісту» – це не крапка. Це – кома.
Продовження буде. І воно буде яскравим!

Зі століттям тебе, рідний «Металісте»!
Дякую за силу.
Дякую за гордість.
Дякую за те, що стільки років б’єшся за Харків – і разом із Харковом.

#історія #особистості
🙏 Патріарх Володимир (Романюк): Символ Нескореної Церкви та Дисидентського Руху.
Сьогодні, 9 грудня, ми віддаємо шану видатному релігійному діячеві, чиє життя стало втіленням боротьби за українську автокефалію та національну свободу — Патріарху Володимиру (Василю Романюку). Він народився цього дня у 1925 році. 🕯️
Його біографія є унікальним поєднанням служіння Церкві, участі у визвольному русі та незламного дисидентського опору радянському тоталітаризму.

Шлях боротьби та випробувань

Учасник Визвольного Руху: Молодим хлопцем Василь Романюк був пов'язаний з Організацією українських націоналістів (ОУН) та брав участь у діяльності УПА на Прикарпатті, за що був вперше засуджений у 1944 році.
Багаторічний Політв'язень: Після виходу на волю та прийняття священного сану (у 1964 р.), Романюк продовжив свою діяльність, ставши активним членом правозахисного та дисидентського руху. Його двічі ув'язнювали за антирадянську діяльність, і він провів у таборах та засланні понад 17 років.
Захисник Мови та Церкви: Під час ув'язнення він був співв'язнем та соратником таких відомих дисидентів, як В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Він боровся за права українських політв'язнів, засуджував русифікацію та виступав за незалежність українського православ'я.

На Чолі Відродження

З настанням незалежності України Патріарх Володимир став одним із головних архітекторів відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), а згодом — Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).
У 1993 році він був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. 👑 Його патріаршество було коротким, але надзвичайно важливим періодом, що характеризувався боротьбою за визнання УПЦ КП та за єдність українського православ'я.

Патріарх Володимир трагічно помер у липні 1995 року. Його поховання, яке призвело до подій, відомих як «Чорний вівторок» (сутички під час спроби поховати його на території Софійського собору), стало символічним моментом у боротьбі за українську святиню та свідченням того, наскільки його постать була важливою для національно-духовного відродження.

#історія #особистості
📘 Борис Грінченко: Людина-Словник, що Збудувала Літературну Мову 🇺🇦.
Сьогодні ми згадуємо постать, без якої неможливо уявити становлення сучасної української мови. 9 грудня 1863 року народився Борис Дмитрович Грінченко — видатний український письменник, лексикограф, етнограф, педагог, публіцист і громадський діяч. Він був титаном праці, який присвятив своє життя боротьбі за українську ідентичність через слово. ✍️

Словник як Акт Національного Творення

Головним подвигом життя Грінченка, безумовно, є його «Словарь української мови».
Народження Норми: Цей чотиритомний фундаментальний словник, виданий у 1907–1909 роках, містив близько 68 000 слів. Він став першим всеосяжним словником української мови, який включав не лише літературні та діалектні слова, а й термінологію та фразеологізми.
Утвердження Єдності: У часи, коли російська імперська влада активно обмежувала вживання української мови, словник Грінченка став не просто науковим виданням, а потужним інструментом утвердження єдиної літературної норми та доказом багатства і самостійності українського слова. Він став настільною книгою для інтелігенції, яка боролася за відродження нації.

📚 Освітній та Культурний Внесок

Грінченко не обмежувався лише словникарством:
Педагогіка: Як талановитий педагог, він розробляв підручники для народних шкіл, зокрема «Рідне слово», і докладав неймовірних зусиль для українізації освіти на підросійських землях.
Письменництво: У його літературному доробку — поезії, оповідання та історичні твори (як-от відома драма «Степовий гість»), які викривали соціальну несправедливість.
Громадська Діяльність: Він був одним із засновників Української радикальної партії та активно долучався до політичної боротьби за права українців.

Борис Грінченко залишається символом самовідданої праці на благо рідної культури. Його словник досі є основою для всіх сучасних лексикографічних праць, а його життя — прикладом служіння нації. 🙏

#історія #події
Відродження Нації: Як у Бахчисараї народилася Кримська Народна Республіка.
9 грудня 1917 року (за новим стилем) — дата, яка назавжди вписана в історію як свідчення незламного прагнення кримськотатарського народу до самовизначення. Саме в цей день у серці Бахчисараю, в легендарному Ханському палаці, розпочав роботу Перший Курултай кримськотатарського народу. 🗝️
Курултай, скликаний після краху Російської імперії, став найвищим представницьким і законодавчим органом. Це був не просто з’їзд, а історичний акт національного відродження, який мав на меті втілити віковічну мрію про власну державність. 🕊️

Що відбулося?

Делегати Курултаю ухвалили низку доленосних рішень:
Проголошення Кримської Народної Республіки (КНР). Це була одна з перших на той час демократичних, світських республік на теренах Східної Європи.
Прийняття Конституції. Вона закріплювала демократичні права і свободи та рівноправність усіх народів півострова. ⚖️
Створення національного уряду (Директорії), який очолив видатний політик і духовний лідер Номан Челебіджихан. Він також став автором національного гімну кримських татар «Ant Etkenmen» («Я присягнувся»).

Символізм та Спадщина 🇹🇦

Поява Кримської Народної Республіки, яка існувала одночасно з Українською Народною Республікою (УНР), демонструвала загальний тренд народів колишньої імперії до побудови власних національних держав. КНР була збудована на принципах парламентаризму та рівності чоловіків і жінок (жінки отримали право голосу!), що було надзвичайно прогресивно для того часу. ✨

Хоча більшовицька агресія швидко обірвала життя молодої республіки, її проголошення стало наріжним каменем у боротьбі кримських татар за свою свободу, історію та ідентичність. Пам'ять про Курултай є невід'ємною частиною спільної історичної спадщини України. ✊

День сала
День сала (Lard Day) у США відзначають 8 грудня, цей день знаменує відродження сала як поживного та універсального кулінарного інгредієнта. Колись його уникали через те, що воно вважалося шкідливим для здоров’я, а тепер його цінують за користь для здоров’я та кулінарну універсальність. Цей день присвячений інформуванню людей про включення сала у свій раціон та кулінарні практики.

Історичний контекст сала
Сало, або свинячий жир, протягом століть був основним продуктом у кулінарії, який цінувався так само високо, як і сама свинина. У 19 столітті в Північній Америці та Європі воно було таким же популярним, як і вершкове масло. Однак у 20-му столітті його репутація постраждала через негативну рекламу та зростання популярності овочевих напівфабрикатів, особливо з появою у 1911 році Crisco. Лише в 1990-х роках сало почало повертатися завдяки шеф-кухарям та експертам з харчування, які знову відкрили для себе його унікальні якості та негативні аспекти вмісту трансжирів у рослинній олії.


Користь сала для здоров’я
Всупереч поширеній думці, сало вважається корисним жиром. Коаліція здорових жирів (Healthy Fats Coalition), яка заснувала Національний день сала, підкреслює вміст у салі мононенасичених жирів, корисних для здоров’я серця. Сало піддається мінімальній обробці порівняно зі штучними трансжирами, що робить його більш природним вибором для приготування їжі.

Вшанування сала в кулінарних традиціях
У багатьох культурах сало традиційно використовували для покращення смаку страв. Національний день сала відзначає ці традиції і заохочує використання сала в сучасній кулінарії. Компанія Coast Packing Company, провідний виробник жиропонижувачів, спонсорує кулінарні конкурси, щоб продемонструвати універсальність сала в наданні їжі чудового смаку без шкоди для здоров’я.

В Україні сало є важливим елементом традиційної української кухні. День українського сала відзначають у серпні.

Як святкувати День сала
Купуйте сало з місцевих джерел. Підтримайте місцевих фермерів та виробників сала, купуючи його на місцевих ринках.
Готуйте на смальці. Замінюйте вершкове масло або кулінарні олії на сало у своїх рецептах. Сало відоме тим, що робить страви більш насиченими та ароматними, і воно особливо ефективне у смаженні та випічці.
Дізнайтеся більше про використання сала у випічці. Сало можна використовувати у випічці для створення більш хрусткої скоринки пирога та надання глибини тортам і тістечкам.
Цікаві факти про сало
Воно має вищу температуру копчення порівняно з вершковим маслом.
Сало може залишатися твердим при кімнатній температурі і часто добре зберігається після закінчення терміну придатності.
Особливо цінується листкове сало, виготовлене з жиру навколо свинячих нирок.
Чому ми цінуємо сало
Новий кулінарний досвід. Сало пропонує новий і цікавий варіант для тих, хто звик готувати на вершковому маслі або олії.
Насиченіша та смачніша їжа. Вищий вміст жирів у смальці покращує смак та насиченість страв.
Екологічність. У порівнянні з іншими кулінарними оліями, свинячий жир є більш стійким та екологічно чистим.
Національний день сала — це свято традиційного кулінарного інгредієнта, який повертається до нас із заслуженою популярністю. Це день, щоб оцінити багату історію, користь для здоров’я та кулінарну універсальність сала, заохочуючи людей заново відкрити для себе цей натуральний і ароматний кулінарний жир.

Всесвітній день української хустки
7 грудня відзначається Всесвітній день української хустки. Вона здавна вважалася оберегом та символом патріотизму, свободи та любові. Тому активістки, які впровадили свято, ставили собі за мету відродження національних традицій та донесення історичних фактів про цей предмет гардероба.

Перші хустки, що почали носити українки, мали чистий білий колір. А ось кольорові малюнки прийшли до нас з Туреччини. Зараз деякі бренди повертають моду на хустинки та включають їх у свої колекції.


Не зважаючи на «молодість», у свята вже є свої традиції. У цей день проводяться майстер-класи та конкурси на вміння зав’язувати хустинку. Адже тільки в Україні існує декілька десятків технік зав’язування.

Також набирає обертів флешмоб «Зроби фото з хусткою». Дівчата постять у соціальних мережах свої фото та відео, на яких навчають інших мистецтву перетворення цього незначного, на перший погляд, елементу гардеробу на вишукану прикрасу.