• Від вересня 1946 до січня 1947 року у гірському масиві Хрещата у Західних Бескидах, функціонувала найбільша криївка-шпиталь УПА.

    23 січня 1947 року польським військам вдалося відшукати криївку-шпиталь. Три лікарі, три санітарки та шість поранених вояків трималися в обложеній криївці цілу добу. Одинадцятеро оборонців останніми набоями повбивали себе, а дванадцятий повстанець спалив документи та підірвав шпиталь гранатою, аби ніщо не потрапило ворогові до рук.
    У шпиталі були лікар «Рат», його дружина «Дора», помічник лікаря «Орест», санітарки «Пчілка» і «Калина», санітар «Арпад» та хворі, референт СБ «Гуцул», командир боївки «Мірник», стрільці з сотня «Бродича» «Сметана», «Лук», «Кавка», «Дружба», «Жук», з боївки «Шугая» — «Когут» та кілька бійців з сотні «Хріна».
    У 2006 році побратими загиблих у глухому безлюдному масиві, де в навколишній місцевості на відстані 5-6 км не має жодної людської оселі, встановили бетонний обеліск у вигляді хреста із стилізованим тризубом і двомовним текстом українською й польською мовами: «Тут, на горі Хрищатій, спочивають вояки УПА, полягли 23.01.1947 р. в бою з відділом ПВ в обороні підпільної лікарні. Вічна пам'ять. Друзі по зброї. Хрищата. 2006 р.». Поруч було встановлено 7 маленьких безтекстових хрестів.
    У 2009 році, напередодні Воскресіння Христового, невідомі особи вчинили акт вандалізму щодо дуже скромного за формою увічнення місця загибелі поранених і хворих вояків УПА та медичного персоналу криївки-шпиталю на Хрещатій.
    @УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting
    Від вересня 1946 до січня 1947 року у гірському масиві Хрещата у Західних Бескидах, функціонувала найбільша криївка-шпиталь УПА. 23 січня 1947 року польським військам вдалося відшукати криївку-шпиталь. Три лікарі, три санітарки та шість поранених вояків трималися в обложеній криївці цілу добу. Одинадцятеро оборонців останніми набоями повбивали себе, а дванадцятий повстанець спалив документи та підірвав шпиталь гранатою, аби ніщо не потрапило ворогові до рук. У шпиталі були лікар «Рат», його дружина «Дора», помічник лікаря «Орест», санітарки «Пчілка» і «Калина», санітар «Арпад» та хворі, референт СБ «Гуцул», командир боївки «Мірник», стрільці з сотня «Бродича» «Сметана», «Лук», «Кавка», «Дружба», «Жук», з боївки «Шугая» — «Когут» та кілька бійців з сотні «Хріна». У 2006 році побратими загиблих у глухому безлюдному масиві, де в навколишній місцевості на відстані 5-6 км не має жодної людської оселі, встановили бетонний обеліск у вигляді хреста із стилізованим тризубом і двомовним текстом українською й польською мовами: «Тут, на горі Хрищатій, спочивають вояки УПА, полягли 23.01.1947 р. в бою з відділом ПВ в обороні підпільної лікарні. Вічна пам'ять. Друзі по зброї. Хрищата. 2006 р.». Поруч було встановлено 7 маленьких безтекстових хрестів. У 2009 році, напередодні Воскресіння Христового, невідомі особи вчинили акт вандалізму щодо дуже скромного за формою увічнення місця загибелі поранених і хворих вояків УПА та медичного персоналу криївки-шпиталю на Хрещатій. @УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting
    73переглядів
  • 😏Їж, богатирем будеш 😏

    ❌Без образ на мам, тат (які старанно "працювали" над зачаттям дитини) та їхніх власних батьків (які, своєю чергою, "працювали" над зачаттям мам і тат) — давайте розберемо вічне питання:
    🤔"Як схуднути дитині?" 🤔

    Почнемо з найголовнішого!👇

    🔔Кого першим звинувачують у дитячій повноті?

    Звісно, генетику! 🤏
    "Мама товста, тато товстий, дідусь був як бочка, прабабуся — як пиріжок... От і дитина в них пішла!" Кивають розумно головою — і аргумент залізобетонний.

    А я уявляю таку картинку: 🖼
    Сидить малюк за столом. Перед ним — гора смаженої картоплі з шкварками 🥔🔥, сосиски 🌭, м'ясо в горщиках 🍲, бутерброди з товстим шаром масла й ковбаси 🥪, печиво 🍪, цукерки 🍬. А мама з бабусею гладять по голівці й шепочуть: "Їж, мій богатирю, рости великим і сильним!" 💪😇

    І ось через роки замість богатиря виростає Колобок 🟡, який соромиться свого тіла, уникає дівчат, має довідку "від фізри звільнений" 📜, а ще трошки — і третій ступінь ожиріння з ризиком інфаркту. ❤️‍🩹

    Матуся в паніці біжить до лікаря:
    "Допоможіть, що робити?!" А в сумці — пакет печива, бо "синок же зголодніє" 🙈(вже ж інсулінорезистентність, лептин не слухається, серце барахлить).

    🥸Лікар: "Треба на дієту!"

    Ок, мама все зрозуміла: вдома — курка й огірки 🥒🍗. Але в школі контролю нуль. Друзі підкидають снікерси й булочки — і все по колу. 🍫🥐

    🤨То скажіть мені: яким саме боком тут винен прапрадідусь чи прапрабабуся? 🤨

    😤І друге питання: коли батьки нарешті візьмуть відповідальність і перестануть себе обманювати, що це "гени", а не жахлива харчова поведінка, яку вони самі привили дитині? 😤

    ⭐️Відповідь проста: щоб дитина була стрункою й здоровою — треба з перших днів формувати правильні харчові звички. Не знаєте як? Вчіться самі! 📚

    Дитина копіює насамперед БАТЬКІВ! 👨‍👩‍👧‍👦

    А ті, хто кричить "усе гени!", просто займаються самообманом. Якщо ви знаєте, що в родині є схильність — то в ДВІЧІ більше уваги дитині та її харчуванню! ⚠️

    Бо здоров'я дитини — це не лотерея генів, а щоденна робота батьків. 👏❤️
    😏Їж, богатирем будеш 😏 ❌Без образ на мам, тат (які старанно "працювали" над зачаттям дитини) та їхніх власних батьків (які, своєю чергою, "працювали" над зачаттям мам і тат) — давайте розберемо вічне питання: 🤔"Як схуднути дитині?" 🤔 Почнемо з найголовнішого!👇 🔔Кого першим звинувачують у дитячій повноті? Звісно, генетику! 🤏 "Мама товста, тато товстий, дідусь був як бочка, прабабуся — як пиріжок... От і дитина в них пішла!" Кивають розумно головою — і аргумент залізобетонний. А я уявляю таку картинку: 🖼 Сидить малюк за столом. Перед ним — гора смаженої картоплі з шкварками 🥔🔥, сосиски 🌭, м'ясо в горщиках 🍲, бутерброди з товстим шаром масла й ковбаси 🥪, печиво 🍪, цукерки 🍬. А мама з бабусею гладять по голівці й шепочуть: "Їж, мій богатирю, рости великим і сильним!" 💪😇 І ось через роки замість богатиря виростає Колобок 🟡, який соромиться свого тіла, уникає дівчат, має довідку "від фізри звільнений" 📜, а ще трошки — і третій ступінь ожиріння з ризиком інфаркту. ❤️‍🩹 Матуся в паніці біжить до лікаря: "Допоможіть, що робити?!" А в сумці — пакет печива, бо "синок же зголодніє" 🙈(вже ж інсулінорезистентність, лептин не слухається, серце барахлить). 🥸Лікар: "Треба на дієту!" Ок, мама все зрозуміла: вдома — курка й огірки 🥒🍗. Але в школі контролю нуль. Друзі підкидають снікерси й булочки — і все по колу. 🍫🥐 🤨То скажіть мені: яким саме боком тут винен прапрадідусь чи прапрабабуся? 🤨 😤І друге питання: коли батьки нарешті візьмуть відповідальність і перестануть себе обманювати, що це "гени", а не жахлива харчова поведінка, яку вони самі привили дитині? 😤 ⭐️Відповідь проста: щоб дитина була стрункою й здоровою — треба з перших днів формувати правильні харчові звички. Не знаєте як? Вчіться самі! 📚 Дитина копіює насамперед БАТЬКІВ! 👨‍👩‍👧‍👦 А ті, хто кричить "усе гени!", просто займаються самообманом. Якщо ви знаєте, що в родині є схильність — то в ДВІЧІ більше уваги дитині та її харчуванню! ⚠️ Бо здоров'я дитини — це не лотерея генів, а щоденна робота батьків. 👏❤️
    Love
    1
    542переглядів
  • #поезія
    Заблукала Осінь в зимовому царстві.
    Вибратись не може, бродить в закутках.
    Зима десь дрімає. Ну що за зухвальство?!
    Можна ж руку дати й вивести на шлях.

    Хай стомлена Осінь йде відпочивати.
    Три її синочки в інших вже краях.
    Вчасно відлетіли, і звідки їм знати,
    що вона сумує й втопає в сльозах.

    А може, то й краще? - Блукає хай Осінь,
    бо точно не знаєш, що скаже Зима...
    Думки щохвилини в окопи відносять,
    і так неспокійно... На серці - пітьма.

    І що ця Зима?!.. Від природи сувора.
    Кусає мороз,.. снігова заметіль...
    Змотала б вона всю печаль у сувої,
    і снігом покрила б нестерпний цей біль!

    Так, ні! Не змотає і не заховає!..
    Холодні обійми її не для нас.
    Тож, хай якнайдовше чи спить, чи дрімає.
    Так легше прожити тяжкий дуже час.

    Тетяна Зензерова.
    #поезія Заблукала Осінь в зимовому царстві. Вибратись не може, бродить в закутках. Зима десь дрімає. Ну що за зухвальство?! Можна ж руку дати й вивести на шлях. Хай стомлена Осінь йде відпочивати. Три її синочки в інших вже краях. Вчасно відлетіли, і звідки їм знати, що вона сумує й втопає в сльозах. А може, то й краще? - Блукає хай Осінь, бо точно не знаєш, що скаже Зима... Думки щохвилини в окопи відносять, і так неспокійно... На серці - пітьма. І що ця Зима?!.. Від природи сувора. Кусає мороз,.. снігова заметіль... Змотала б вона всю печаль у сувої, і снігом покрила б нестерпний цей біль! Так, ні! Не змотає і не заховає!.. Холодні обійми її не для нас. Тож, хай якнайдовше чи спить, чи дрімає. Так легше прожити тяжкий дуже час. Тетяна Зензерова.
    Like
    2
    465переглядів
  • Новорічний стіл значно подорожчав за останні три роки: вам доведеться добре витратитися

    📍Олів’є зросло у ціні з 183 до 264 грн за кілограм.
    📍Оселедець під шубою — з 96 до 122 грн.
    📍Буженина з ошийку подорожчала майже вдвічі: з 220 до 410 грн.
    📍Бутерброди зі шпротами та ікрою тепер коштують 662 грн замість 329.
    📍Шампанське також подорожчало — з 140 до 229 грн.
    📍Запечена курка (1,5 кг) — з 136 до 193 грн.

    І це лише стандартний набір, без інших страв та фруктів з міцним алкоголем 🤷‍♂️
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    Новорічний стіл значно подорожчав за останні три роки: вам доведеться добре витратитися 📍Олів’є зросло у ціні з 183 до 264 грн за кілограм. 📍Оселедець під шубою — з 96 до 122 грн. 📍Буженина з ошийку подорожчала майже вдвічі: з 220 до 410 грн. 📍Бутерброди зі шпротами та ікрою тепер коштують 662 грн замість 329. 📍Шампанське також подорожчало — з 140 до 229 грн. 📍Запечена курка (1,5 кг) — з 136 до 193 грн. І це лише стандартний набір, без інших страв та фруктів з міцним алкоголем 🤷‍♂️ #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    247переглядів
  • 🔥 Я МАЮ ЛІЦЕНЗІЮ! 🔥
    Хочу поділитися важливим досягненням, яке підтверджує мій професіоналізм та відповідальність перед вами!

    Я успішно пройшла навчання та тестування згідно з вимогами статей 83 та 84 Закону України «Про страхування», і тепер маю повне право та необхідну кваліфікацію для здійснення діяльності у сфері страхування життя! Мої сертифікати (№ 113288-1 та № 113288-2) підтверджують, що моя діяльність повністю відповідає високим вимогам українського законодавства, зокрема стандартам, що регулюються Національним банком України.

    Це не просто «папірець», це – гарантія, що ви отримаєте консультацію від фахівця, який досконало знає:
    ‼️Законодавство у сфері страхування та пенсійного забезпечення.
    ‼️Порядок укладання договорів страхування та виплати.
    ‼️Особливості продуктів страхування життя ПрАТ «МетЛайф».

    Де і як я можу вам допомогти?
    ✅ ОФЛАЙН (м. Броди, Львівська область): Запрошую на особисту безкоштовну консультацію, щоб детально розібрати ваші фінансові цілі та ризики.
    ✅ ОНЛАЙН (Вся Україна та за її межами): Надаю безкоштовні індивідуальні консультації в зручному для вас форматі (відеозв’язок, телефон) – де б ви не знаходилися.

    Не відкладайте фінансову безпеку на потім! Звертайтеся, і ми разом створимо надійний захист для вашого майбутнього та майбутнього ваших близьких, керуючись виключно законними та перевіреними механізмами.
    Пишіть у приватні повідомлення, щоб домовитись про час консультації!
    #СтрахуванняЖиття #ФінансоваГрамотність #МетЛайф #Броди #ЛьвівськаОбласть #КонсультаціяОнлайн #НаціональнийБанкУкраїни #Ліцензія #ФінансоваБезпека
    🔥 Я МАЮ ЛІЦЕНЗІЮ! 🔥 Хочу поділитися важливим досягненням, яке підтверджує мій професіоналізм та відповідальність перед вами! Я успішно пройшла навчання та тестування згідно з вимогами статей 83 та 84 Закону України «Про страхування», і тепер маю повне право та необхідну кваліфікацію для здійснення діяльності у сфері страхування життя! Мої сертифікати (№ 113288-1 та № 113288-2) підтверджують, що моя діяльність повністю відповідає високим вимогам українського законодавства, зокрема стандартам, що регулюються Національним банком України. Це не просто «папірець», це – гарантія, що ви отримаєте консультацію від фахівця, який досконало знає: ‼️Законодавство у сфері страхування та пенсійного забезпечення. ‼️Порядок укладання договорів страхування та виплати. ‼️Особливості продуктів страхування життя ПрАТ «МетЛайф». Де і як я можу вам допомогти? ✅ ОФЛАЙН (м. Броди, Львівська область): Запрошую на особисту безкоштовну консультацію, щоб детально розібрати ваші фінансові цілі та ризики. ✅ ОНЛАЙН (Вся Україна та за її межами): Надаю безкоштовні індивідуальні консультації в зручному для вас форматі (відеозв’язок, телефон) – де б ви не знаходилися. Не відкладайте фінансову безпеку на потім! Звертайтеся, і ми разом створимо надійний захист для вашого майбутнього та майбутнього ваших близьких, керуючись виключно законними та перевіреними механізмами. Пишіть у приватні повідомлення, щоб домовитись про час консультації! #СтрахуванняЖиття #ФінансоваГрамотність #МетЛайф #Броди #ЛьвівськаОбласть #КонсультаціяОнлайн #НаціональнийБанкУкраїни #Ліцензія #ФінансоваБезпека
    2Kпереглядів
  • #поезія
    Біля мого дому бродить тихо осінь.
    Гонорова панна.
    Вже не молода...
    Човгає ногами. Чи, мені здалося?
    Може ,то так треба?
    То така хода...
    Шарудить листками.ГІлками тріпоче.
    Зранена дощами.
    Зраджена не раз...
    Брязкає ключами.
    Втримать ще щось хоче.
    А кругом тумани дивляться крізь час.
    Сіються крупинки на волосся й скроні...
    Чи дощі, чи мряка?
    Скоро буде сніг.
    А вона все тулить яблука в долоні,
    І ховає очі, гарні, як горіх.


    Людмила Галінська
    #поезія Біля мого дому бродить тихо осінь. Гонорова панна. Вже не молода... Човгає ногами. Чи, мені здалося? Може ,то так треба? То така хода... Шарудить листками.ГІлками тріпоче. Зранена дощами. Зраджена не раз... Брязкає ключами. Втримать ще щось хоче. А кругом тумани дивляться крізь час. Сіються крупинки на волосся й скроні... Чи дощі, чи мряка? Скоро буде сніг. А вона все тулить яблука в долоні, І ховає очі, гарні, як горіх. Людмила Галінська
    Like
    1
    461переглядів
  • 🌙🌿 Полинові обереги
    «Де полин росте, там лихо не ходить».

    Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть.
    Полин—то дар Божий!
    Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили.
    І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається.
    Полин—то не трава. То оберіг!
    Де він росте—туди лихе не підступить.
    Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній.
    І то не байка.
    Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило.
    А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі.
    А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом.
    Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги.
    «Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс.

    Та тільки памʼятай:
    Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом.
    Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною:

    «Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»
    🌙🌿 Полинові обереги «Де полин росте, там лихо не ходить». Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть. Полин—то дар Божий! Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили. І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається. Полин—то не трава. То оберіг! Де він росте—туди лихе не підступить. Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній. І то не байка. Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило. А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі. А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом. Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги. «Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс. Та тільки памʼятай: Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом. Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною: «Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»
    Love
    1
    785переглядів
  • #поезія
    Спинюся я і довго буду слухать,
    як бродить серпень по землі моїй…
    Ще над Дніпром клубочиться задуха,
    Ще пахне степом сизий деревій.
    Та верби похилилися додолу,
    Червоні ружі зблідли на виду,
    Бо вже погналось перекотиполе
    За літом – по гарячому сліду…

    Ліна Костенко
    #поезія Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй… Ще над Дніпром клубочиться задуха, Ще пахне степом сизий деревій. Та верби похилилися додолу, Червоні ружі зблідли на виду, Бо вже погналось перекотиполе За літом – по гарячому сліду… Ліна Костенко
    Like
    1
    346переглядів
  • #поезія
    ... В прохолоднім затінку верби...
    Липень ліг спочити на дорогу...
    Речі позбирав свої в торби...
    Вже підніс до самого порогу.

    У легкій дрімОті міркував...
    Чи сумлінно у свій час трудився ?
    За прожитим днем не жалкував...
    Совісно земелечці служився.

    Згадував свої прожИті дні...
    Зорями убрАні теплі ночі...
    Громовиці спалах в далині...
    І засмаглі ніженьки дівочі.

    Згадував прогрітий сонцем став...
    Очерету пісню стоголосся...
    Як пестливо верби лоскотав...
    Коли з вітром їм чесав волосся.

    Згадував, як цілував грушкИ...
    Щоб рум'янець їм лишить на щічці...
    Як бродив босоніж навпрошки...
    І як ноги мив у теплій річці.

    Як п'янів від запаху квіток...
    Як в'язав їх бережно в пучечки...
    У чулан, в затемнений куток...
    Вішав їх сушитись на гачечки.

    Як меди незрілі куштував...
    Як учив малих пташат літати...
    Як красиві рими диктував...
    Щоб було про нього що писати.

    Згадував прожите... Посміхавсь...
    До кінця зіграв усю сонату...
    У свою обитель повертавсь...
    Місцем поступався серпню брату.

    Галина Момот.
    #поезія ... В прохолоднім затінку верби... Липень ліг спочити на дорогу... Речі позбирав свої в торби... Вже підніс до самого порогу. У легкій дрімОті міркував... Чи сумлінно у свій час трудився ? За прожитим днем не жалкував... Совісно земелечці служився. Згадував свої прожИті дні... Зорями убрАні теплі ночі... Громовиці спалах в далині... І засмаглі ніженьки дівочі. Згадував прогрітий сонцем став... Очерету пісню стоголосся... Як пестливо верби лоскотав... Коли з вітром їм чесав волосся. Згадував, як цілував грушкИ... Щоб рум'янець їм лишить на щічці... Як бродив босоніж навпрошки... І як ноги мив у теплій річці. Як п'янів від запаху квіток... Як в'язав їх бережно в пучечки... У чулан, в затемнений куток... Вішав їх сушитись на гачечки. Як меди незрілі куштував... Як учив малих пташат літати... Як красиві рими диктував... Щоб було про нього що писати. Згадував прожите... Посміхавсь... До кінця зіграв усю сонату... У свою обитель повертавсь... Місцем поступався серпню брату. Галина Момот.
    Like
    2
    587переглядів
  • Кажуть, якщо влаштуватися нічним сторожем у старий психіатричний шпиталь, що стоїть край кладовища, — треба мати або міцні нерви, або зовсім їх не мати.

    Микола був новеньким. Колишній водій маршрутки, який втратив роботу і шукав хоч якийсь заробіток. Робота нічного охоронця здавалася простою: обходи кожні дві години, камери спостереження, чай, бутерброди, рація. Ну й трохи моторошно, бо установа стара, закинута, пацієнтів немає вже років п’ятнадцять. Але за нею треба слідкувати. Бо то охороняється як історичний об’єкт.

    Першу ніч усе йшло гладко. Хіба що постійне виття вітру з боку кладовища діставало, але Микола заглушив його радіо.

    На другу ніч почались дива.

    О третій годині ночі, коли він пив чай у будці, камера №4 — стара операційна — спрацювала. Хтось пройшов повз. Темна тінь, але чітко видно — постать людини.

    — Та ну, показалось… — пробурмотів Микола, але вийшов з ліхтариком. Зайшов до операційної — порожньо. Пил, холод, старі інструменти під склом. І… сліди. На пилюці — чіткі босі сліди, що з’являлися з нічого і зникали біля зачиненої шафи.

    Він відчинив — порожньо.

    На третю ніч усе повторилось. Тінь — рівно о третій. Ті самі сліди. Але цього разу ліхтарик мигнув і згас, а в кімнаті почувся голос — дитячий, тонкий:

    — Дядю, ти бачиш мої очі?

    Микола побіг.

    На четверту ніч він не хотів повертатися, але охоронна фірма сказала, що втратить зарплату. Прийшов, як завжди, з термосом. О третій годині — знову камера №4.

    Цього разу він вирішив не йти туди. Але в рації — тріск, а потім той самий голос:

    — Дядю, чому ти не йдеш? Я не сам…

    Камери почали вмикатись одна за одною. В коридорі №3 двері самі собою відкривались і закривались. У камері №7 — ліжко саме хиталось. В операційній… камера показала, як на склі хтось дряпає зсередини слово: "ЗАЛИШСЯ".

    Коли о 4:00 прийшла зміна, будку знайшли відчиненою. Термос з чаєм стояв на столі. Куртка Миколи — на спинці крісла. А камери показали, як рівно о 3:15 він увійшов у коридор №3... і більше не вийшов.

    Його не знайшли. Лише босі сліди, що з’являлись на пилюці й зникали біля дверей в операційну.
    ---
    Кажуть, якщо влаштуватися нічним сторожем у старий психіатричний шпиталь, що стоїть край кладовища, — треба мати або міцні нерви, або зовсім їх не мати. Микола був новеньким. Колишній водій маршрутки, який втратив роботу і шукав хоч якийсь заробіток. Робота нічного охоронця здавалася простою: обходи кожні дві години, камери спостереження, чай, бутерброди, рація. Ну й трохи моторошно, бо установа стара, закинута, пацієнтів немає вже років п’ятнадцять. Але за нею треба слідкувати. Бо то охороняється як історичний об’єкт. Першу ніч усе йшло гладко. Хіба що постійне виття вітру з боку кладовища діставало, але Микола заглушив його радіо. На другу ніч почались дива. О третій годині ночі, коли він пив чай у будці, камера №4 — стара операційна — спрацювала. Хтось пройшов повз. Темна тінь, але чітко видно — постать людини. — Та ну, показалось… — пробурмотів Микола, але вийшов з ліхтариком. Зайшов до операційної — порожньо. Пил, холод, старі інструменти під склом. І… сліди. На пилюці — чіткі босі сліди, що з’являлися з нічого і зникали біля зачиненої шафи. Він відчинив — порожньо. На третю ніч усе повторилось. Тінь — рівно о третій. Ті самі сліди. Але цього разу ліхтарик мигнув і згас, а в кімнаті почувся голос — дитячий, тонкий: — Дядю, ти бачиш мої очі? Микола побіг. На четверту ніч він не хотів повертатися, але охоронна фірма сказала, що втратить зарплату. Прийшов, як завжди, з термосом. О третій годині — знову камера №4. Цього разу він вирішив не йти туди. Але в рації — тріск, а потім той самий голос: — Дядю, чому ти не йдеш? Я не сам… Камери почали вмикатись одна за одною. В коридорі №3 двері самі собою відкривались і закривались. У камері №7 — ліжко саме хиталось. В операційній… камера показала, як на склі хтось дряпає зсередини слово: "ЗАЛИШСЯ". Коли о 4:00 прийшла зміна, будку знайшли відчиненою. Термос з чаєм стояв на столі. Куртка Миколи — на спинці крісла. А камери показали, як рівно о 3:15 він увійшов у коридор №3... і більше не вийшов. Його не знайшли. Лише босі сліди, що з’являлись на пилюці й зникали біля дверей в операційну. ---
    Love
    Wow
    2
    2Kпереглядів
Більше результатів