Ми атомні заложники прогресу.
Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем од стресу і до стресу,
абетку смерті маємо - АЕС.
Ліна КОСТЕНКО
-* * *
Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

🖍️Ліна КОСТЕНКО

❗️Україна презентувала заступнику посла ЄС Гедімінасу Навіцкасу системний план відбудови пошкодженого РФ 27 січня нафтопроводу «Дружба» та домовилася про спільні дії в цьому напрямку, — голова правління НАК «Нафтогаз України» Сергій Корецький

Він наголосив, що група «Нафтогаз» цінує пропозицію ЄС щодо фінансової та технічної допомоги з відбудови інфраструктурних активів перекачувальної станції Броди відповідно до кращих європейських інженерних та безпекових норм та протидії повторним терористичним атакам.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Україна пропонує альтернативу «Дружбі»: нафту можуть качати через «Одес–Броди», — ЄП

Логістика передбачає доставку сировини морем до портів із подальшим прокачуванням до НПЗ Угорщини та Словаччини.

➡️ Безперебійний транзит можливий лише за умови припинення російського енергетичного терору.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Від вересня 1946 до січня 1947 року у гірському масиві Хрещата у Західних Бескидах, функціонувала найбільша криївка-шпиталь УПА.

23 січня 1947 року польським військам вдалося відшукати криївку-шпиталь. Три лікарі, три санітарки та шість поранених вояків трималися в обложеній криївці цілу добу. Одинадцятеро оборонців останніми набоями повбивали себе, а дванадцятий повстанець спалив документи та підірвав шпиталь гранатою, аби ніщо не потрапило ворогові до рук.
У шпиталі були лікар «Рат», його дружина «Дора», помічник лікаря «Орест», санітарки «Пчілка» і «Калина», санітар «Арпад» та хворі, референт СБ «Гуцул», командир боївки «Мірник», стрільці з сотня «Бродича» «Сметана», «Лук», «Кавка», «Дружба», «Жук», з боївки «Шугая» — «Когут» та кілька бійців з сотні «Хріна».
У 2006 році побратими загиблих у глухому безлюдному масиві, де в навколишній місцевості на відстані 5-6 км не має жодної людської оселі, встановили бетонний обеліск у вигляді хреста із стилізованим тризубом і двомовним текстом українською й польською мовами: «Тут, на горі Хрищатій, спочивають вояки УПА, полягли 23.01.1947 р. в бою з відділом ПВ в обороні підпільної лікарні. Вічна пам'ять. Друзі по зброї. Хрищата. 2006 р.». Поруч було встановлено 7 маленьких безтекстових хрестів.
У 2009 році, напередодні Воскресіння Христового, невідомі особи вчинили акт вандалізму щодо дуже скромного за формою увічнення місця загибелі поранених і хворих вояків УПА та медичного персоналу криївки-шпиталю на Хрещатій.
@УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting

#поезія
Заблукала Осінь в зимовому царстві.
Вибратись не може, бродить в закутках.
Зима десь дрімає. Ну що за зухвальство?!
Можна ж руку дати й вивести на шлях.

Хай стомлена Осінь йде відпочивати.
Три її синочки в інших вже краях.
Вчасно відлетіли, і звідки їм знати,
що вона сумує й втопає в сльозах.

А може, то й краще? - Блукає хай Осінь,
бо точно не знаєш, що скаже Зима...
Думки щохвилини в окопи відносять,
і так неспокійно... На серці - пітьма.

І що ця Зима?!.. Від природи сувора.
Кусає мороз,.. снігова заметіль...
Змотала б вона всю печаль у сувої,
і снігом покрила б нестерпний цей біль!

Так, ні! Не змотає і не заховає!..
Холодні обійми її не для нас.
Тож, хай якнайдовше чи спить, чи дрімає.
Так легше прожити тяжкий дуже час.

Тетяна Зензерова.

🔥 Я МАЮ ЛІЦЕНЗІЮ! 🔥
Хочу поділитися важливим досягненням, яке підтверджує мій професіоналізм та відповідальність перед вами!

Я успішно пройшла навчання та тестування згідно з вимогами статей 83 та 84 Закону України «Про страхування», і тепер маю повне право та необхідну кваліфікацію для здійснення діяльності у сфері страхування життя! Мої сертифікати (№ 113288-1 та № 113288-2) підтверджують, що моя діяльність повністю відповідає високим вимогам українського законодавства, зокрема стандартам, що регулюються Національним банком України.

Це не просто «папірець», це – гарантія, що ви отримаєте консультацію від фахівця, який досконало знає:
‼️Законодавство у сфері страхування та пенсійного забезпечення.
‼️Порядок укладання договорів страхування та виплати.
‼️Особливості продуктів страхування життя ПрАТ «МетЛайф».

Де і як я можу вам допомогти?
✅ ОФЛАЙН (м. Броди, Львівська область): Запрошую на особисту безкоштовну консультацію, щоб детально розібрати ваші фінансові цілі та ризики.
✅ ОНЛАЙН (Вся Україна та за її межами): Надаю безкоштовні індивідуальні консультації в зручному для вас форматі (відеозв’язок, телефон) – де б ви не знаходилися.

Не відкладайте фінансову безпеку на потім! Звертайтеся, і ми разом створимо надійний захист для вашого майбутнього та майбутнього ваших близьких, керуючись виключно законними та перевіреними механізмами.
Пишіть у приватні повідомлення, щоб домовитись про час консультації!
#СтрахуванняЖиття #ФінансоваГрамотність #МетЛайф #Броди #ЛьвівськаОбласть #КонсультаціяОнлайн #НаціональнийБанкУкраїни #Ліцензія #ФінансоваБезпека

#поезія
Біля мого дому бродить тихо осінь.
Гонорова панна.
Вже не молода...
Човгає ногами. Чи, мені здалося?
Може ,то так треба?
То така хода...
Шарудить листками.ГІлками тріпоче.
Зранена дощами.
Зраджена не раз...
Брязкає ключами.
Втримать ще щось хоче.
А кругом тумани дивляться крізь час.
Сіються крупинки на волосся й скроні...
Чи дощі, чи мряка?
Скоро буде сніг.
А вона все тулить яблука в долоні,
І ховає очі, гарні, як горіх.


Людмила Галінська

🌙🌿 Полинові обереги
«Де полин росте, там лихо не ходить».

Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть.
Полин—то дар Божий!
Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили.
І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається.
Полин—то не трава. То оберіг!
Де він росте—туди лихе не підступить.
Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній.
І то не байка.
Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило.
А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі.
А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом.
Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги.
«Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс.

Та тільки памʼятай:
Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом.
Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною:

«Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»

#поезія
Спинюся я і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй…
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
Ще пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
Червоні ружі зблідли на виду,
Бо вже погналось перекотиполе
За літом – по гарячому сліду…

Ліна Костенко

#поезія
... В прохолоднім затінку верби...
Липень ліг спочити на дорогу...
Речі позбирав свої в торби...
Вже підніс до самого порогу.

У легкій дрімОті міркував...
Чи сумлінно у свій час трудився ?
За прожитим днем не жалкував...
Совісно земелечці служився.

Згадував свої прожИті дні...
Зорями убрАні теплі ночі...
Громовиці спалах в далині...
І засмаглі ніженьки дівочі.

Згадував прогрітий сонцем став...
Очерету пісню стоголосся...
Як пестливо верби лоскотав...
Коли з вітром їм чесав волосся.

Згадував, як цілував грушкИ...
Щоб рум'янець їм лишить на щічці...
Як бродив босоніж навпрошки...
І як ноги мив у теплій річці.

Як п'янів від запаху квіток...
Як в'язав їх бережно в пучечки...
У чулан, в затемнений куток...
Вішав їх сушитись на гачечки.

Як меди незрілі куштував...
Як учив малих пташат літати...
Як красиві рими диктував...
Щоб було про нього що писати.

Згадував прожите... Посміхавсь...
До кінця зіграв усю сонату...
У свою обитель повертавсь...
Місцем поступався серпню брату.

Галина Момот.