• #поезія
    Любов не печальна, а тільки приносить печаль від того, що вона нездійсненна і вдержати її неможливо.
    Е.М.Ремарк, "Чорний обеліск".

    Ти була потребою – не пристрастю,
    Звичкою тримати все в тіні.
    Ти прийшла і просто залишилася,
    Проростала клятвою в мені.

    Змовою – без драми недоречної,
    Порожнеча, вистуджена з дна,
    Кинула мене під ноги вечору –
    Сам в своїх обіймах доживав.

    Не була ні щастям, ані втратою,
    Без надриву душ, без передмов –
    Захололо серце, під лопаткою
    Оселився біль – моя любов.

    У легенях пилом недоречності,
    Сіллю в ранах, глибиною в світ,
    Безозвучним криком – став залежним я,
    Поглинала все живе в мені.

    Світла не несла, лише окравою
    Огортала пам'ять і печаль.
    Чорним обеліском в серці зраненім
    Стала у надмірності мовчань.

    Ніч лягає саваном розвітреним,
    А думки – як птахи об шибки:
    Ти мені ні полум'ям, ні зливою
    Не зосталась, витліла – лиш дим.

    Крає скальпель втрату – геометрія
    Пережитих днів тепер тягар.
    Цвинтарне затишшя. Не розгледів я:
    Пила з мене сили і життя.


    25.07.2025
    Олеся Репа
    #поезія Любов не печальна, а тільки приносить печаль від того, що вона нездійсненна і вдержати її неможливо. Е.М.Ремарк, "Чорний обеліск". Ти була потребою – не пристрастю, Звичкою тримати все в тіні. Ти прийшла і просто залишилася, Проростала клятвою в мені. Змовою – без драми недоречної, Порожнеча, вистуджена з дна, Кинула мене під ноги вечору – Сам в своїх обіймах доживав. Не була ні щастям, ані втратою, Без надриву душ, без передмов – Захололо серце, під лопаткою Оселився біль – моя любов. У легенях пилом недоречності, Сіллю в ранах, глибиною в світ, Безозвучним криком – став залежним я, Поглинала все живе в мені. Світла не несла, лише окравою Огортала пам'ять і печаль. Чорним обеліском в серці зраненім Стала у надмірності мовчань. Ніч лягає саваном розвітреним, А думки – як птахи об шибки: Ти мені ні полум'ям, ні зливою Не зосталась, витліла – лиш дим. Крає скальпель втрату – геометрія Пережитих днів тепер тягар. Цвинтарне затишшя. Не розгледів я: Пила з мене сили і життя. 25.07.2025 Олеся Репа
    Love
    1
    53views
  • # ГЛИБИНА | РІВНІ


    РІВЕНЬ 1: ПОВЕРХНЯ

    я усміхаюсь тобі / ти робиш висновки

    РІВЕНЬ 2: ПІД ШКІРОЮ

    я згризаю себе зсередини — ти плутаєш це з мовчанням
    я тріскаюсь мов скло — ти милуєшся блиском

    РІВЕНЬ 3: ГЛИБШЕ

    моє минуле шепоче | твої судження кричать
    мої страхи дихають | твої вироки поспішають
    моя пам'ять берeже | твоя думка забуває

    РІВЕНЬ 4: ТЕЧІЇ

    ти бачиш ≈ течію на поверхні
    але не відчуваєш ≈ виру на глибині
    і не здогадуєшся ≈ про джерело на дні

    РІВЕНЬ 5: БЕЗОДНЯ

    ... я т у т
    ... т а м
    ... в с ю д и
    ... н і д е

    .... перше слово, яке не було сказане
    .... сльози, які не були пролиті
    .... крик, який застиг у горлі
    .... любов, яка не знайшла адресата

    РІВЕНЬ 6: ТЕ, ЩО ЗА МЕЖЕЮ

    хтось судить океан за хвилями
    не знаючи про континенти під водою

    РІВЕНЬ 7: ІСТИНА

    я т а
    х т о
    н і к о л и н е б у д е
    п і з н а н а
    т о б о ю
    я к щ о т и
    н е з а н у р и ш с я

    © Ksana

    •°•°•°•°•°•°•°•

    😘Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!
    Завжди раді Вас вітати,
    © Штукарі
    # ГЛИБИНА | РІВНІ РІВЕНЬ 1: ПОВЕРХНЯ я усміхаюсь тобі / ти робиш висновки РІВЕНЬ 2: ПІД ШКІРОЮ я згризаю себе зсередини — ти плутаєш це з мовчанням я тріскаюсь мов скло — ти милуєшся блиском РІВЕНЬ 3: ГЛИБШЕ моє минуле шепоче | твої судження кричать мої страхи дихають | твої вироки поспішають моя пам'ять берeже | твоя думка забуває РІВЕНЬ 4: ТЕЧІЇ ти бачиш ≈ течію на поверхні але не відчуваєш ≈ виру на глибині і не здогадуєшся ≈ про джерело на дні РІВЕНЬ 5: БЕЗОДНЯ ... я т у т ... т а м ... в с ю д и ... н і д е .... перше слово, яке не було сказане .... сльози, які не були пролиті .... крик, який застиг у горлі .... любов, яка не знайшла адресата РІВЕНЬ 6: ТЕ, ЩО ЗА МЕЖЕЮ хтось судить океан за хвилями не знаючи про континенти під водою РІВЕНЬ 7: ІСТИНА я т а х т о н і к о л и н е б у д е п і з н а н а т о б о ю я к щ о т и н е з а н у р и ш с я © Ksana •°•°•°•°•°•°•°• 😘Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, © Штукарі
    Like
    2
    81views
  • Міністерство молоді та спорту України, Національний олімпійський комітет України та Федерація шахів України звернулися спільним листом до керівництва Міжнародного олімпійського комітету та керівних органів FIDE щодо обставин схвалення участі команди атлеток російської національності у Чемпіонат світу із шахів серед жінок 2025.

    Війна, розв'язана росією, вже забрала життя понад 600 українських атлетів та тренерів. Зруйновано понад 700 об'єктів спортивної інфраструктури, у тому числі 19 баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки.

    Україна вважає такі дії неприпустимими, оскільки вони суперечать базовим принципам справедливості, відповідальності та солідарності у світовому спортивному русі, а також Рекомендаціям МОК від 28 березня 2023 року.

    Таке рішення є черговим свідченням повної підконтрольності FIDE шаховій федерації рф. Нагадаємо, що міжнародна федерація очолюється громадянином рф Аркадієм Дворковичем — наближеним до кремля функціонером і публічним прихильником путінського режиму.

    Міністерство молоді та спорту України, НОК та Федерація шахів України наголошують: держави-агресорки використовують спорт не для діалогу та єдності, а як інструмент пропаганди. Сподіваємось, що МОК займе принципову позицію і відмовить у погодженні участі такої команди.

    Позиція України залишається незмінною: доки триває війна проти нашого народу, російські й білоруські атлети не повинні мати права брати участь у міжнародних змаганнях у будь-якому статусі.

    #StandWithUkraine #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Міністерство молоді та спорту України, Національний олімпійський комітет України та Федерація шахів України звернулися спільним листом до керівництва Міжнародного олімпійського комітету та керівних органів FIDE щодо обставин схвалення участі команди атлеток російської національності у Чемпіонат світу із шахів серед жінок 2025. Війна, розв'язана росією, вже забрала життя понад 600 українських атлетів та тренерів. Зруйновано понад 700 об'єктів спортивної інфраструктури, у тому числі 19 баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки. Україна вважає такі дії неприпустимими, оскільки вони суперечать базовим принципам справедливості, відповідальності та солідарності у світовому спортивному русі, а також Рекомендаціям МОК від 28 березня 2023 року. Таке рішення є черговим свідченням повної підконтрольності FIDE шаховій федерації рф. Нагадаємо, що міжнародна федерація очолюється громадянином рф Аркадієм Дворковичем — наближеним до кремля функціонером і публічним прихильником путінського режиму. Міністерство молоді та спорту України, НОК та Федерація шахів України наголошують: держави-агресорки використовують спорт не для діалогу та єдності, а як інструмент пропаганди. Сподіваємось, що МОК займе принципову позицію і відмовить у погодженні участі такої команди. Позиція України залишається незмінною: доки триває війна проти нашого народу, російські й білоруські атлети не повинні мати права брати участь у міжнародних змаганнях у будь-якому статусі. #StandWithUkraine #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    74views
  • #тварини
    🦎 Scorpaenopsis diabolus — отруйна риба-«камінь».
    Майстер маскування: лежить нерухомо, зливається з дном. Але зачепиш — вжалить отруйними шипами.

    🔸 Назва означає «диявол-скорпена»
    🔸 Живе в Тихому та Індійському океанах
    🔸 Її укус — болісний і небезпечний

    Обережно на рифах: не все, що схоже на камінь, безпечне!

    #тварини 🦎 Scorpaenopsis diabolus — отруйна риба-«камінь». Майстер маскування: лежить нерухомо, зливається з дном. Але зачепиш — вжалить отруйними шипами. 🔸 Назва означає «диявол-скорпена» 🔸 Живе в Тихому та Індійському океанах 🔸 Її укус — болісний і небезпечний Обережно на рифах: не все, що схоже на камінь, безпечне!
    Like
    2
    183views 23Plays 1 Shares
  • Як я і пообіцяла, завдяки Телеграм-Каналу, де продаються книги, мені вдалося знайти ще одного покупця і кошти для ЗСУ були відправлені.

    Вдалося знайти покупця на книгу Луїз Міллер "Кондитерська-втікачка. Тож 230 грн вже були відправлені через воїна-волонтера:
    https://www.facebook.com/share/16v6iR8po7/

    Інші книги теж вдалося продати і ці 300 грн розділила на три частини. Тож по 100 грн для ЗСУ були відправлені через інших волонтерів, яких я добре знаю:
    https://www.facebook.com/share/1G74RUW9xo/
    -----------
    https://www.facebook.com/share/16t8vqAaz1/
    -----------
    https://www.facebook.com/share/19Mtc7LsfF/
    -----------

    А одна книга була просто так подарована.

    Додаю також і посилання з минулого продажу книг, кошти які я відправила для наших захисників.
    https://www.facebook.com/share/p/193BnEc4XQ/
    -----------

    P.S.: Дякую ЗСУ за захист. Нехай Господь завжди Вам в усьому допомагає та захищає!🙏💙💛
    А також хочу подякувати усім, хто постійно донатить та волонтерить. Без вас ми давно б програли цю битву. Боже, ви не уявляєте, які в мене зараз почуття вдячності до всіх наших янголів-охоронців ЗСУ та волонтерів!
    Вічна пам'ять усім загиблим...🕯☦️
    Слава Україні!🇺🇦
    Героям Слава✌️
    Як я і пообіцяла, завдяки Телеграм-Каналу, де продаються книги, мені вдалося знайти ще одного покупця і кошти для ЗСУ були відправлені. Вдалося знайти покупця на книгу Луїз Міллер "Кондитерська-втікачка. Тож 230 грн вже були відправлені через воїна-волонтера: https://www.facebook.com/share/16v6iR8po7/ Інші книги теж вдалося продати і ці 300 грн розділила на три частини. Тож по 100 грн для ЗСУ були відправлені через інших волонтерів, яких я добре знаю: https://www.facebook.com/share/1G74RUW9xo/ ----------- https://www.facebook.com/share/16t8vqAaz1/ ----------- https://www.facebook.com/share/19Mtc7LsfF/ ----------- А одна книга була просто так подарована. Додаю також і посилання з минулого продажу книг, кошти які я відправила для наших захисників. https://www.facebook.com/share/p/193BnEc4XQ/ ----------- P.S.: Дякую ЗСУ за захист. Нехай Господь завжди Вам в усьому допомагає та захищає!🙏💙💛 А також хочу подякувати усім, хто постійно донатить та волонтерить. Без вас ми давно б програли цю битву. Боже, ви не уявляєте, які в мене зараз почуття вдячності до всіх наших янголів-охоронців ЗСУ та волонтерів! Вічна пам'ять усім загиблим...🕯☦️ Слава Україні!🇺🇦 Героям Слава✌️
    107views
  • Памʼятаєте відео (https://youtu.be/knraIp6owGI) з ефіру на простигосподи телеканалі «Інтер», де молодий Олександр Усик запитав у братів Кличків, чи вони самі звільнять пояси, чи йому доведеться їх у нього забирати?

    Так ось на зустрічі з українськими захисниками після бою з Дюбуа Олександр пригадав той ефір і розповів, що тоді в нього тремтіли ноги 😅

    🎥 Правда Тут. Львів
    Джерело - https://t.me/luckypunchnet
    Памʼятаєте відео (https://youtu.be/knraIp6owGI) з ефіру на простигосподи телеканалі «Інтер», де молодий Олександр Усик запитав у братів Кличків, чи вони самі звільнять пояси, чи йому доведеться їх у нього забирати? Так ось на зустрічі з українськими захисниками після бою з Дюбуа Олександр пригадав той ефір і розповів, що тоді в нього тремтіли ноги 😅 🎥 Правда Тут. Львів Джерело - https://t.me/luckypunchnet
    Haha
    1
    86views 8Plays
  • #особистості
    26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України.

    У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ).

    Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну.

    Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка.

    4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!».

    У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського.

    Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії.

    Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

    За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації.

    🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.
    #особистості 26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.
    114views
  • 26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України.

    У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ).

    Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну.

    Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка.

    4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!».

    У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського.

    Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії.

    Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

    За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації.

    🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.
    26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.
    Like
    Love
    2
    136views
  • 🥀🥀 Навічно в Небесній варті…

    Олексій Бондаренко, солдат десантно-штурмових військ, помер 24 липня 2025 року в Броварський багатопрофільній клінічній лікарні.

    Щирі співчуття рідним та близьким Олексія Івановича…
    Вічна та світла памʼять Герою-захиснику!

    Прощання з Олексієм Бондаренком та відспівування відбудеться завтра, 27 липня з 11:00 на Майдані Свободи у Броварах.

    Поховання - Алея слави (вул. Олега Онікієнка, 136), м. Бровари
    @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни
    🥀🥀 Навічно в Небесній варті… Олексій Бондаренко, солдат десантно-штурмових військ, помер 24 липня 2025 року в Броварський багатопрофільній клінічній лікарні. Щирі співчуття рідним та близьким Олексія Івановича… Вічна та світла памʼять Герою-захиснику! Прощання з Олексієм Бондаренком та відспівування відбудеться завтра, 27 липня з 11:00 на Майдані Свободи у Броварах. Поховання - Алея слави (вул. Олега Онікієнка, 136), м. Бровари @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary #герої_війни
    30views
  • Потяг мав прибути ще годину тому, але чи справді вона чекала потяг?
    Можливо, вона чекала власного дозволу собі самій втекти, поїхати геть з цього міста, міста, що памʼятає все…
    Воно за її спиною — місто, де кожен камінь знає її ім’я, кожна вулиця — його голос.
    А тут — станція, що веде в нікуди, або в нове життя.
    Її пальці стискали клаптик паперу — записку, яку він залишив:
    "Якщо підеш — не озирайся".
    Вона не озиралася.
    Вона сиділа і слухала дощ.
    Слухала, як дощ змиває минуле зі старої бруківки...
    Потяг мав прибути ще годину тому, але чи справді вона чекала потяг? Можливо, вона чекала власного дозволу собі самій втекти, поїхати геть з цього міста, міста, що памʼятає все… Воно за її спиною — місто, де кожен камінь знає її ім’я, кожна вулиця — його голос. А тут — станція, що веде в нікуди, або в нове життя. Її пальці стискали клаптик паперу — записку, яку він залишив: "Якщо підеш — не озирайся". Вона не озиралася. Вона сиділа і слухала дощ. Слухала, як дощ змиває минуле зі старої бруківки...
    73views
More Results