• ➤ Розробити брендування автомобіля Тернопіль можна за посиланням - https://oldorcs.com/services/car

    Розробка брендування автомобіля – це не просто нанесення логотипу на капот. Це створення унікального візуального образу, який відображає суть вашого бренду, транслює його цінності та формує позитивний імідж у клієнтів.

    Переваги розроблення брендування автомобіля: підвищення впізнаваності бренду, стимулювання продажів, збільшення лояльності клієнтів та підвищення іміджу компанії.

    Студія реклами OLDORCS Тернопіль надає послугу розробляємо брендування автомобіля, розробка креативного дизайну, виготовлення всіх необхідних елементів, професійний монтаж та багато інших послуг реклами, дизайну та друку.

    📞 Телефонуйте, або пишіть у Вайбер чи Телеграм 097 207 3030.

    ❗ І пам'ятайте, що хороший дизайн - це хороший бізнес!

    #тернопіль #oldorcs #україна #брендування #транспорт #авто #автомобіль #машина #бус #вантажівка #фура #брендуваннятранспорту #брендуванняавто #брендуванняавтомобіля #брендуваннямашини #брендуваннябуса #брендуваннявантажівки #брендуванняфури #реклама
    ➤ Розробити брендування автомобіля Тернопіль можна за посиланням - https://oldorcs.com/services/car Розробка брендування автомобіля – це не просто нанесення логотипу на капот. Це створення унікального візуального образу, який відображає суть вашого бренду, транслює його цінності та формує позитивний імідж у клієнтів. Переваги розроблення брендування автомобіля: підвищення впізнаваності бренду, стимулювання продажів, збільшення лояльності клієнтів та підвищення іміджу компанії. Студія реклами OLDORCS Тернопіль надає послугу розробляємо брендування автомобіля, розробка креативного дизайну, виготовлення всіх необхідних елементів, професійний монтаж та багато інших послуг реклами, дизайну та друку. 📞 Телефонуйте, або пишіть у Вайбер чи Телеграм 097 207 3030. ❗ І пам'ятайте, що хороший дизайн - це хороший бізнес! #тернопіль #oldorcs #україна #брендування #транспорт #авто #автомобіль #машина #бус #вантажівка #фура #брендуваннятранспорту #брендуванняавто #брендуванняавтомобіля #брендуваннямашини #брендуваннябуса #брендуваннявантажівки #брендуванняфури #реклама
    Love
    1
    1comments 99views 5Plays
  • #книжковий_відгук #Лана_читає

    “Діти кістки й крові” Томі Адеємі
    Перша частина трилогії "Спадок Ор'їші"
    Видавництво Книголав

    Колись Ор’їша була сповнена магії. Маги могли лікувати, будувати, керувати водою та вогнем, а також, як мати Зейлі та Зейна, викликати духів померлих. Але в одну ніч жорстокий король Саран винищив усіх магів, залишивши тільки їхніх маленьких дітей. Здавалося, що магія зникла, а все, що від неї лишилося, - це біле волосся у нащадків вбитих магії та статус “черв’яків”. Але зв’язок з богами не розірваний до кінця, і лише одна зустріч перевернула життя Зейлі та Зейна. Вони отримали шанс повернути магію та зруйнувати систему.

    Скажу чесно, якби не завдання “Автор з Африки” в марафоні, який я все одно завалю, я б до цієї книги не дісталася. Думала, що мучитиму її довго, а прочитала за два дні. Але це не значить, що це легка розважальна історія. Дідька лисого, вже від початку авторка демонструє жорстокий світ, загортаючи у магічну упаковку сучасний контекст.

    Навіть не беруся порахувати, скільки разів книга робила мені боляче та розбивала серце. Я то плакала, то панікувала. Вона темна, жорстока, сповнена крові та смертей, ненависті та поганих рішень. Було навіть страшно від якогось просвітлення, бо потім ставався черговий пиздець. Герої проходять через пекельні випробування, і когось вони змінюють на краще, а комусь щастить значно менше. Але є такі, що темні-темні, без жодного промінчика людяності. І ця твердолобість жахає.

    Авторка неймовірно яскраво зобразила бридотну ієрархію. Від ставлення до магів у мене постійно кривилося обличчя - вони тут стикаються зі зневагою та несправедливістю, під якими замасковані расизм з реального життя, свавілля та відчуття безкарності з боку тих, хто типу як “має більше прав”. Мене дуже рятувала наявність магії, яка робить цей світ більш фентезійним. У книзі є багато традицій, магічних ритуалів, звертань до богів, і, як я зрозуміла, натхненням тут є релігія йоруба. Принаймні, є деякі відсилки.

    Мені здається, що книга нікого не залишить байдужим. Тут явно є алюзія на расизм, але взагалі конфлікт можна перенести на будь-які дві сторони, одна з яких є пригноблювачем, а інша хоче вирватися з цього ярма. Болісна, але неймовірна історія. Продовження однозначно читатиму.
    #книжковий_відгук #Лана_читає “Діти кістки й крові” Томі Адеємі Перша частина трилогії "Спадок Ор'їші" Видавництво Книголав Колись Ор’їша була сповнена магії. Маги могли лікувати, будувати, керувати водою та вогнем, а також, як мати Зейлі та Зейна, викликати духів померлих. Але в одну ніч жорстокий король Саран винищив усіх магів, залишивши тільки їхніх маленьких дітей. Здавалося, що магія зникла, а все, що від неї лишилося, - це біле волосся у нащадків вбитих магії та статус “черв’яків”. Але зв’язок з богами не розірваний до кінця, і лише одна зустріч перевернула життя Зейлі та Зейна. Вони отримали шанс повернути магію та зруйнувати систему. Скажу чесно, якби не завдання “Автор з Африки” в марафоні, який я все одно завалю, я б до цієї книги не дісталася. Думала, що мучитиму її довго, а прочитала за два дні. Але це не значить, що це легка розважальна історія. Дідька лисого, вже від початку авторка демонструє жорстокий світ, загортаючи у магічну упаковку сучасний контекст. Навіть не беруся порахувати, скільки разів книга робила мені боляче та розбивала серце. Я то плакала, то панікувала. Вона темна, жорстока, сповнена крові та смертей, ненависті та поганих рішень. Було навіть страшно від якогось просвітлення, бо потім ставався черговий пиздець. Герої проходять через пекельні випробування, і когось вони змінюють на краще, а комусь щастить значно менше. Але є такі, що темні-темні, без жодного промінчика людяності. І ця твердолобість жахає. Авторка неймовірно яскраво зобразила бридотну ієрархію. Від ставлення до магів у мене постійно кривилося обличчя - вони тут стикаються зі зневагою та несправедливістю, під якими замасковані расизм з реального життя, свавілля та відчуття безкарності з боку тих, хто типу як “має більше прав”. Мене дуже рятувала наявність магії, яка робить цей світ більш фентезійним. У книзі є багато традицій, магічних ритуалів, звертань до богів, і, як я зрозуміла, натхненням тут є релігія йоруба. Принаймні, є деякі відсилки. Мені здається, що книга нікого не залишить байдужим. Тут явно є алюзія на расизм, але взагалі конфлікт можна перенести на будь-які дві сторони, одна з яких є пригноблювачем, а інша хоче вирватися з цього ярма. Болісна, але неймовірна історія. Продовження однозначно читатиму.
    296views
  • #оповідання #ШІ
    "Там, де б'ється моє серце"
    Глава 4

    Київ зустрів їх неспокійним, але рішучим ранком. Повітря гуділо від тривоги. Це був інший страх, ніж у Мелітополі — не дика, хаотична паніка, місто намагалося зрозуміти що відбувається.
    Марія припаркувала старенький «Жигуль» біля бордюру, заглушила двигун і відчула, як її тіло наповнює дивна порожнеча. Вони приїхали. І що тепер?
    Вона розбудила Аліну, яка спала майже всю дорогу. Донька розплющила очі, ніби не розуміючи, де вона, і потім подивилася на маму, у її погляді було стільки дорослої втоми, що Марія відчула, як у неї стислося серце.
    — Ми вже тут, сонечко, — тихо сказала Марія, торкаючись її щоки.
    Вони вийшли з машини.
    Адресу Ольги Марія пам’ятала, як власне ім’я, хоча не дзвонила їй уже багато років, до сьогоднішнього дня. Вони піднялися сходами до квартири на п’ятому поверсі. Марія відчула, як її рука, що піднеслася до дзвінка, почала тремтіти. Це була не паніка, а нервова напруга, що збиралася в ній усі ці дні.
    Двері відчинилися не відразу. На порозі стояла Ольга, вдягнена у звичайний домашній одяг, її обличчя було втомленим, а волосся безладно розкидане по плечах. Її погляд був напруженим, але вона не виглядала здивованою. Вона кинула погляд на Аліну, її обличчя пом’якшало, коли вона побачила, як дівчинка замерзла.
    — Заходьте, заходьте швидше, — промовила вона.
    Вони увійшли в тишу квартири. Марія відчула, як її ноги стали ватяними. Вона сіла на стілець, який показала Ольга, і поклала рюкзак на підлогу. Аліна тулилася до неї, і, здавалося, вперше за довгий час змогла відчути себе в безпеці.
    — Я не знала, чи ми зможемо доїхати, Олю, — Марія нарешті заговорила, її голос тремтів від втоми. — У Мелітополі… це справжній жах. Все руйнується, люди біжать… Ми ледве дісталися сюди…
    — Я бачила новини, — сухо відповіла Ольга, але її погляд був прикутий до Аліни. — Ти ж знаєш, я не дуже вірила, що ти справді приїдеш…
    Ця фраза зачепила. Марія відразу відчула, як старі образи знову виходять на поверхню. Вона підняла голову і подивилася Ользі в очі.
    — Я не приїхала, щоб згадувати минуле. Я приїхала, щоб просити про допомогу. Якщо ти не хочеш… я все зрозумію…
    Слова зависли в повітрі. Ольга мовчала, і ця тиша була більш болючою за будь-які сварки. Нарешті, вона глибоко зітхнула і відвела погляд.
    — Залишся, — сказала вона, її голос був тихим, але рішучим. — Ти виглядаєш так, ніби не спала тиждень. Аліна… — вона знову подивилася на дівчинку. — Ви залишаєтеся у мене. Сьогодні. А завтра… завтра щось придумаємо.
    Марія відчула, як усе напруження, яке тримало її стільки днів, потроху відступає. Її очі наповнилися сльозами. Вона кивнула, не в силах вимовити ані слова. Ольга просто подала їй склянку води.
    — Роздягайтеся. Я приготую щось поїсти.
    Це був перший крок на шляху до перемир’я. Несподівано, але цей крок був зроблений. І Марія відчувала, що це — їхня перша маленька перемога у цій великій, невідомій війні.

    Далі буде...
    #оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 4 Київ зустрів їх неспокійним, але рішучим ранком. Повітря гуділо від тривоги. Це був інший страх, ніж у Мелітополі — не дика, хаотична паніка, місто намагалося зрозуміти що відбувається. Марія припаркувала старенький «Жигуль» біля бордюру, заглушила двигун і відчула, як її тіло наповнює дивна порожнеча. Вони приїхали. І що тепер? Вона розбудила Аліну, яка спала майже всю дорогу. Донька розплющила очі, ніби не розуміючи, де вона, і потім подивилася на маму, у її погляді було стільки дорослої втоми, що Марія відчула, як у неї стислося серце. — Ми вже тут, сонечко, — тихо сказала Марія, торкаючись її щоки. Вони вийшли з машини. Адресу Ольги Марія пам’ятала, як власне ім’я, хоча не дзвонила їй уже багато років, до сьогоднішнього дня. Вони піднялися сходами до квартири на п’ятому поверсі. Марія відчула, як її рука, що піднеслася до дзвінка, почала тремтіти. Це була не паніка, а нервова напруга, що збиралася в ній усі ці дні. Двері відчинилися не відразу. На порозі стояла Ольга, вдягнена у звичайний домашній одяг, її обличчя було втомленим, а волосся безладно розкидане по плечах. Її погляд був напруженим, але вона не виглядала здивованою. Вона кинула погляд на Аліну, її обличчя пом’якшало, коли вона побачила, як дівчинка замерзла. — Заходьте, заходьте швидше, — промовила вона. Вони увійшли в тишу квартири. Марія відчула, як її ноги стали ватяними. Вона сіла на стілець, який показала Ольга, і поклала рюкзак на підлогу. Аліна тулилася до неї, і, здавалося, вперше за довгий час змогла відчути себе в безпеці. — Я не знала, чи ми зможемо доїхати, Олю, — Марія нарешті заговорила, її голос тремтів від втоми. — У Мелітополі… це справжній жах. Все руйнується, люди біжать… Ми ледве дісталися сюди… — Я бачила новини, — сухо відповіла Ольга, але її погляд був прикутий до Аліни. — Ти ж знаєш, я не дуже вірила, що ти справді приїдеш… Ця фраза зачепила. Марія відразу відчула, як старі образи знову виходять на поверхню. Вона підняла голову і подивилася Ользі в очі. — Я не приїхала, щоб згадувати минуле. Я приїхала, щоб просити про допомогу. Якщо ти не хочеш… я все зрозумію… Слова зависли в повітрі. Ольга мовчала, і ця тиша була більш болючою за будь-які сварки. Нарешті, вона глибоко зітхнула і відвела погляд. — Залишся, — сказала вона, її голос був тихим, але рішучим. — Ти виглядаєш так, ніби не спала тиждень. Аліна… — вона знову подивилася на дівчинку. — Ви залишаєтеся у мене. Сьогодні. А завтра… завтра щось придумаємо. Марія відчула, як усе напруження, яке тримало її стільки днів, потроху відступає. Її очі наповнилися сльозами. Вона кивнула, не в силах вимовити ані слова. Ольга просто подала їй склянку води. — Роздягайтеся. Я приготую щось поїсти. Це був перший крок на шляху до перемир’я. Несподівано, але цей крок був зроблений. І Марія відчувала, що це — їхня перша маленька перемога у цій великій, невідомій війні. Далі буде...
    Love
    1
    100views
  • #особистості
    Помер український художник бурятського походження, графік і мультиплікатор Радна Сахалтуєв.
    Переважну більшість анімаційних робіт зробив з режисером Давидом Черкаським — «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів». Також долучився до створення мультфільму «Як козаки у хокей грали».

    Зокрема Радна Сахалтуєв працював для сатирико-гумористичного журналу «Перець» та малював ілюстрації для «Пізнайко».

    Яскраві анімаційні образи Радни Сахалтуєва стали класикою, а факти творчої біографії — сторінками історії української анімації.

    Та за межами відомих робіт ховається не менш захоплива частина його спадщини, про яку розповіла кінознавиця Альона Пензій:
    https://suspilne.media/culture/1018375-grani-tvorcosti-radni-sahaltue...

    #особистості Помер український художник бурятського походження, графік і мультиплікатор Радна Сахалтуєв. Переважну більшість анімаційних робіт зробив з режисером Давидом Черкаським — «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів». Також долучився до створення мультфільму «Як козаки у хокей грали». Зокрема Радна Сахалтуєв працював для сатирико-гумористичного журналу «Перець» та малював ілюстрації для «Пізнайко». Яскраві анімаційні образи Радни Сахалтуєва стали класикою, а факти творчої біографії — сторінками історії української анімації. Та за межами відомих робіт ховається не менш захоплива частина його спадщини, про яку розповіла кінознавиця Альона Пензій: https://suspilne.media/culture/1018375-grani-tvorcosti-radni-sahaltueva-istoria-legendi-ukrainskoi-animacii/
    47views
  • Улюблена модель знову доступна до замовлення 🥰

    Хочеш виглядати по-особливому, зверни увагу саме на ці черевики, адже їх дизайн 100% зробить твій образ ще більш трендовішим…🖤
    Тш 9535 - 9540 демі
    Арт. 9535-1 9540-1 зима+100

    Натуральна шкіра,замша,лак
    верхня частина - стрейч (Туреччина)
    демі- утеплювач - байка (по щіколотку)
    зима - (натур.хутро набивна вовна) хутро по щиколотку
    колір - ЧОРНИЙ,МОККО
    ▫️висота від п'яти 21 см
    ▫️підошва
    спереду 5,5 см
    позаду 8 см
    ▫️об'єм краю тягнеться до 34 см
    легкі та зручні
    ▫️розміри 36-40
    🔹виробництво Харків
    ціна: 2820 грн
    Улюблена модель знову доступна до замовлення 🥰 Хочеш виглядати по-особливому, зверни увагу саме на ці черевики, адже їх дизайн 100% зробить твій образ ще більш трендовішим…🖤 Тш 9535 - 9540 демі Арт. 9535-1 9540-1 зима+100 Натуральна шкіра,замша,лак верхня частина - стрейч (Туреччина) демі- утеплювач - байка (по щіколотку) зима - (натур.хутро набивна вовна) хутро по щиколотку колір - ЧОРНИЙ,МОККО ▫️висота від п'яти 21 см ▫️підошва спереду 5,5 см позаду 8 см ▫️об'єм краю тягнеться до 34 см легкі та зручні ▫️розміри 36-40 🔹виробництво Харків ціна: 2820 грн
    217views
  • ❗️Вам загрожує до 3 років обмеження волі або штраф, якщо ви образите військового, – комітет Ради рекомендує прийняти відповідний законопроєкт.
    Зокрема, каратимуть за:
    ▪️Образи чи приниження гідності – штраф до 68 тис грн, громадські роботи (120-240 годин) або 1-3 роки обмеження волі.
    ▪️Погрози вбивством чи насильством – 3-5 років тюрми.
    ▪️Тяжкі тілесні ушкодження – 5-8 років.
    ▪️Повторні дії чи напад групою осіб – до 12 років тюрми.
    ❗️Вам загрожує до 3 років обмеження волі або штраф, якщо ви образите військового, – комітет Ради рекомендує прийняти відповідний законопроєкт. Зокрема, каратимуть за: ▪️Образи чи приниження гідності – штраф до 68 тис грн, громадські роботи (120-240 годин) або 1-3 роки обмеження волі. ▪️Погрози вбивством чи насильством – 3-5 років тюрми. ▪️Тяжкі тілесні ушкодження – 5-8 років. ▪️Повторні дії чи напад групою осіб – до 12 років тюрми.
    36views
  • #оповідання #ШІ
    "Там, де б'ється моє серце"
    Глава 3

    Нарешті, вони були разом. Марія міцно стискала Аліну в обіймах, її серцебиття потроху заспокоювалося, але відчуття нереальності не відступало. Вулиця гула, як потривожений вулик. Люди бігли, хтось плакав, хтось голосно сварився. Здавалося, повітря стало в'язким від страху.
    — Мамо, куди ми йдемо? — тихенько запитала Аліна, притискаючись до неї.
    Марія дивилася на розгублене обличчя доньки. В її очах на секунду спалахнула яскрава, майже божевільна рішучість. Вона відчувала, як її паніка перетворюється на чисту, холодну енергію. В неї був лише один план: вивезти Аліну. Але куди?
    Телефони не відповідали, дороги, за чутками, були перекриті. Організованої евакуації не існувало — лише паніка та хаос. Єдиною надією, єдиною людиною, яку вона знала в Києві, була Ольга — її колишня однокласниця, яка також була сестрою її колишнього чоловіка. Їхні стосунки ніколи не були простими. Навіть до розлучення Марія відчувала холод у її ставленні, а після розриву стосунків між ними, здавалося, утворилася справжня прірва. Зв'язок обірвався, і Марія не знала, чи зможе вона звернутися до неї по допомогу. Але зараз не було часу на гордість чи образи. Потрібно було вижити.
    Їхній шлях назад, до дому, був справжнім випробуванням. Кожен крок був кроком проти течії: натовп, що біг до автовокзалу та виїздів із міста, здавалося, готовий був поглинути їх. Вони з усіх сил пробивалися крізь потік розгублених облич. Марія чула уривки розмов, які розривали її серце на шматки: «Кажуть, вони вже в Бердянську…» «Техніка рухається на Мелітополь…»
    Коли вони нарешті дісталися своєї квартири, у вікні вже виднівся той самий сірий, пронизливий лютневий вечір. У під’їзді панувала гробова тиша. Сусіди, хто встиг, вже поїхали. Марія швидко почала збирати найнеобхідніше: документи, трохи їжі, води. Вона кидала речі в старий рюкзак, який колись брав у походи її батько.
    — Що ти робиш? Ми кудись їдемо? — запитала Аліна, її голос звучав занадто доросло для десятирічної дитини.
    — Так, сонечко. Ми поїдемо. Нам потрібно бути у безпеці, — промовила Марія, ховаючи власне безсилля. Вона не могла їй сказати правду. Не могла сказати, що вони тікають від війни в нікуди. Вона лише обійняла Аліну, вдихнула запах її волосся і прошепотіла: «Нам потрібно бути разом. Тепер це найголовніше».
    Вона вирішила їхати до Києва.
    Коли вони вийшли з під'їзду, Марія не впізнавала своє місто. Вулиці були порожні, а з будинків майже не світилося жодне вікно. Вони дійшли до старенького батьківського «Жигуля», який роками стояв біля будинку. Марія обережно повернула ключ у замку. Вона ніколи не любила цю стару машину, але сьогодні вона була їхньою єдиною надією. Мотор завівся не відразу. Коли двигун нарешті запрацював, Марія відчула, як її душу наповнює нова, незнайома надія.
    Вони виїжджали з Мелітополя. На виїзді з міста, біля блокпосту, вони бачили перших озброєних людей. Вони були в чужій, незнайомій формі. У серці Марії все завмерло. Вона не знала, що робити, але її рішення було прийняте. Вона подивилася на напівзруйновану вивіску на в’їзді в місто, на якій ще виднілася назва «МЕЛІТОПОЛЬ».
    Вона виїхала на трасу, навіть не озирнувшись на рідне місто, яке так швидко змінилося. Вона їхала в нікуди, в безвість. Їхала до єдиної людини, яку знала в Києві. До Ольги.
    Дорога була сповнена жаху. Блокпости, повз яких пролітали лише військові машини і танки. Один раз їм довелося простояти кілька годин вночі перед розбитим мостом, а іншим разом — у них перевіряли документи озброєні військові. І кожен раз Марія затримувала подих, щоб не видати свій страх. Аліна спала, наче в неї забрали здатність реагувати на небезпеку. Її дитяче життя було поділено на «до» і «після». Марія розуміла, що їхня дорога ще не закінчена, але вона вже знала, що їхня історія тільки починається.

    Далі буде...
    #оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 3 Нарешті, вони були разом. Марія міцно стискала Аліну в обіймах, її серцебиття потроху заспокоювалося, але відчуття нереальності не відступало. Вулиця гула, як потривожений вулик. Люди бігли, хтось плакав, хтось голосно сварився. Здавалося, повітря стало в'язким від страху. — Мамо, куди ми йдемо? — тихенько запитала Аліна, притискаючись до неї. Марія дивилася на розгублене обличчя доньки. В її очах на секунду спалахнула яскрава, майже божевільна рішучість. Вона відчувала, як її паніка перетворюється на чисту, холодну енергію. В неї був лише один план: вивезти Аліну. Але куди? Телефони не відповідали, дороги, за чутками, були перекриті. Організованої евакуації не існувало — лише паніка та хаос. Єдиною надією, єдиною людиною, яку вона знала в Києві, була Ольга — її колишня однокласниця, яка також була сестрою її колишнього чоловіка. Їхні стосунки ніколи не були простими. Навіть до розлучення Марія відчувала холод у її ставленні, а після розриву стосунків між ними, здавалося, утворилася справжня прірва. Зв'язок обірвався, і Марія не знала, чи зможе вона звернутися до неї по допомогу. Але зараз не було часу на гордість чи образи. Потрібно було вижити. Їхній шлях назад, до дому, був справжнім випробуванням. Кожен крок був кроком проти течії: натовп, що біг до автовокзалу та виїздів із міста, здавалося, готовий був поглинути їх. Вони з усіх сил пробивалися крізь потік розгублених облич. Марія чула уривки розмов, які розривали її серце на шматки: «Кажуть, вони вже в Бердянську…» «Техніка рухається на Мелітополь…» Коли вони нарешті дісталися своєї квартири, у вікні вже виднівся той самий сірий, пронизливий лютневий вечір. У під’їзді панувала гробова тиша. Сусіди, хто встиг, вже поїхали. Марія швидко почала збирати найнеобхідніше: документи, трохи їжі, води. Вона кидала речі в старий рюкзак, який колись брав у походи її батько. — Що ти робиш? Ми кудись їдемо? — запитала Аліна, її голос звучав занадто доросло для десятирічної дитини. — Так, сонечко. Ми поїдемо. Нам потрібно бути у безпеці, — промовила Марія, ховаючи власне безсилля. Вона не могла їй сказати правду. Не могла сказати, що вони тікають від війни в нікуди. Вона лише обійняла Аліну, вдихнула запах її волосся і прошепотіла: «Нам потрібно бути разом. Тепер це найголовніше». Вона вирішила їхати до Києва. Коли вони вийшли з під'їзду, Марія не впізнавала своє місто. Вулиці були порожні, а з будинків майже не світилося жодне вікно. Вони дійшли до старенького батьківського «Жигуля», який роками стояв біля будинку. Марія обережно повернула ключ у замку. Вона ніколи не любила цю стару машину, але сьогодні вона була їхньою єдиною надією. Мотор завівся не відразу. Коли двигун нарешті запрацював, Марія відчула, як її душу наповнює нова, незнайома надія. Вони виїжджали з Мелітополя. На виїзді з міста, біля блокпосту, вони бачили перших озброєних людей. Вони були в чужій, незнайомій формі. У серці Марії все завмерло. Вона не знала, що робити, але її рішення було прийняте. Вона подивилася на напівзруйновану вивіску на в’їзді в місто, на якій ще виднілася назва «МЕЛІТОПОЛЬ». Вона виїхала на трасу, навіть не озирнувшись на рідне місто, яке так швидко змінилося. Вона їхала в нікуди, в безвість. Їхала до єдиної людини, яку знала в Києві. До Ольги. Дорога була сповнена жаху. Блокпости, повз яких пролітали лише військові машини і танки. Один раз їм довелося простояти кілька годин вночі перед розбитим мостом, а іншим разом — у них перевіряли документи озброєні військові. І кожен раз Марія затримувала подих, щоб не видати свій страх. Аліна спала, наче в неї забрали здатність реагувати на небезпеку. Її дитяче життя було поділено на «до» і «після». Марія розуміла, що їхня дорога ще не закінчена, але вона вже знала, що їхня історія тільки починається. Далі буде...
    Love
    2
    113views
  • ➤ Розробити брендування автомобіля Тернопіль можна за посиланням - https://oldorcs.com/services/car

    Розробка брендування автомобіля – це не просто нанесення логотипу на капот. Це створення унікального візуального образу, який відображає суть вашого бренду, транслює його цінності та формує позитивний імідж у клієнтів.

    Переваги розроблення брендування автомобіля: підвищення впізнаваності бренду, стимулювання продажів, збільшення лояльності клієнтів та підвищення іміджу компанії.

    Студія реклами OLDORCS Тернопіль надає послугу розробляємо брендування автомобіля, розробка креативного дизайну, виготовлення всіх необхідних елементів, професійний монтаж та багато інших послуг реклами, дизайну та друку.

    📞 Телефонуйте, або пишіть у Вайбер чи Телеграм 097 207 3030.

    ❗ І пам'ятайте, що хороший дизайн - це хороший бізнес!

    #тернопіль #oldorcs #україна #брендування #транспорт #авто #автомобіль #машина #бус #вантажівка #фура #брендуваннятранспорту #брендуванняавто #брендуванняавтомобіля #брендуваннямашини #брендуваннябуса #брендуваннявантажівки #брендуванняфури #реклама
    ➤ Розробити брендування автомобіля Тернопіль можна за посиланням - https://oldorcs.com/services/car Розробка брендування автомобіля – це не просто нанесення логотипу на капот. Це створення унікального візуального образу, який відображає суть вашого бренду, транслює його цінності та формує позитивний імідж у клієнтів. Переваги розроблення брендування автомобіля: підвищення впізнаваності бренду, стимулювання продажів, збільшення лояльності клієнтів та підвищення іміджу компанії. Студія реклами OLDORCS Тернопіль надає послугу розробляємо брендування автомобіля, розробка креативного дизайну, виготовлення всіх необхідних елементів, професійний монтаж та багато інших послуг реклами, дизайну та друку. 📞 Телефонуйте, або пишіть у Вайбер чи Телеграм 097 207 3030. ❗ І пам'ятайте, що хороший дизайн - це хороший бізнес! #тернопіль #oldorcs #україна #брендування #транспорт #авто #автомобіль #машина #бус #вантажівка #фура #брендуваннятранспорту #брендуванняавто #брендуванняавтомобіля #брендуваннямашини #брендуваннябуса #брендуваннявантажівки #брендуванняфури #реклама
    Love
    1
    1comments 92views 6Plays
  • Всесвітній день прощення.
    На жаль, наше життя влаштоване так, що протягом нього неможливо не зазнати несправедливості та не отримати душевних ран. Водночас, ми й самі часто робимо неправильні вчинки, а потім прагнемо прощення від близьких, друзів чи знайомих. Розкаятися й бути прощеним — це велика полегкість, а ось пробачати самому інколи буває тяжко. Але ще важче носити в собі образу, злість або думки про помсту, до того ж ці почуття руйнують як психологічне, так і фізичне здоров’я. Щоб якомога більше людей зрозуміли, як важливо вміти щиро пробачати і навчилися це робити, існує особливе свято — Всесвітній день прощення. Його відзначають щороку 27 серпня, але існують і інші дати, такі як 7 липня або перша неділя серпня.
    Всесвітній день прощення. На жаль, наше життя влаштоване так, що протягом нього неможливо не зазнати несправедливості та не отримати душевних ран. Водночас, ми й самі часто робимо неправильні вчинки, а потім прагнемо прощення від близьких, друзів чи знайомих. Розкаятися й бути прощеним — це велика полегкість, а ось пробачати самому інколи буває тяжко. Але ще важче носити в собі образу, злість або думки про помсту, до того ж ці почуття руйнують як психологічне, так і фізичне здоров’я. Щоб якомога більше людей зрозуміли, як важливо вміти щиро пробачати і навчилися це робити, існує особливе свято — Всесвітній день прощення. Його відзначають щороку 27 серпня, але існують і інші дати, такі як 7 липня або перша неділя серпня.
    178views
  • есвео будєт до тєх пор, пака мьі культівіруєм Лабубу🤡

    Православний психолог із мацкви закликала вузьких відмовитися від іграшки, бо це «образ монстра», а замість них запропонувала взяти іконки та хрестики🖖🏻👽🛐

    #наболотахвсестабільно
    #раісявперде
    #оркостан
    #раша
    #орчиха
    #кацапка
    #русня
    есвео будєт до тєх пор, пака мьі культівіруєм Лабубу🤡 Православний психолог із мацкви закликала вузьких відмовитися від іграшки, бо це «образ монстра», а замість них запропонувала взяти іконки та хрестики🖖🏻👽🛐 #наболотахвсестабільно #раісявперде #оркостан #раша #орчиха #кацапка #русня
    Like
    Haha
    2
    287views 13Plays 1 Shares
More Results