#музеї
Музей історії Дніпра (МІД) — це культурний заклад, який розповідає про минуле міста. Він розташований у Будинку губернатора, який є пам'яткою архітектури національного значення.

Ідея створення виникла в середині 20 століття, а сам музей був відкритий у травні 2021 року. До цього часу, в жовтні 2019 року, було засновано Комунальне підприємство "Музей історії Дніпра".

Будинок, у якому розміщений музей, був побудований у середині 19 століття для губернатора Катеринославської губернії. Протягом часу тут змінювалися резиденти, а сама будівля пережила багато історичних подій, включаючи революційні періоди та зміни влади.

Експозиція включає понад 3000 предметів, зібраних під час археологічних розкопок та через пожертви. Музей має п’ять залів, які висвітлюють різні аспекти життя міста. Це важливе місце для збереження його історії та знайомства з культурною спадщиною.

ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ

У безодню кинув вітер прах,
І здригнулась від біди земля.
Не забути вибуху у снах,
Що розвіяв крихти на поля.

Страх врізався в серце поколінь,
І постало місто без людей.
Там життя спинилося як тінь,
Став Чорнобиль наче як музей.

Страхом атом спалює чуття,
І лишає попіл на руках.
Так ось поміж тишею буття
У безодню кинув вітер прах.

Так постійно всі роки підряд
Нам природа хоче помогти.
Тільки де людина, там і чад,
Рани, біль і спалені мости.

Нам Чорнобиль згадує про те,
Що ми пил, ніщо у світі цім.
Хто зруйнує — втратить, не знайде
Свій останній, найдорожчий дім.

Мирослав Манюк
26.04.2025

#музеї
У самому центрі Києва, на тихій вуличці провулку Тараса Шевченка, розташований особливий куточок, де час ніби зупиняється, а історія оживає. Це Будинок-музей Тараса Шевченка — місце, яке зберігає дух і спадщину великого Кобзаря, поета, художника й мислителя, чиї слова й досі надихають українців.

Будинок, у якому жив Тарас Шевченко в 1846 році, сьогодні відтворює атмосферу його епохи. Відвідувачі можуть пройтися кімнатами, де поет творив, побачити його особисті речі, рукописи, малюнки та відчути зв’язок із тим, що надихало митця. Кожен предмет тут — це не просто експонат, а частина історії, що розповідає про життя Шевченка, його боротьбу й любов до України.

Музей не лише зберігає пам’ять про Кобзаря, а й запрошує до діалогу. Виставки, літературні вечори та екскурсії дозволяють кожному доторкнутися до творчості Шевченка, відкрити для себе його багатогранний талант. Особливо вражає садок біля будинку, де можна уявити, як Тарас прогулювався, розмірковуючи над долею рідного народу.

#музеї
Етнографічний музей "Хутір Савки" — подорож у минуле!
Запрошуємо у справжню атмосферу українського села XVIII–XIX ст.! У селі Нові Петрівці, за 30 хвилин від Києва, оживає історія: справжні хатинки, старовинні речі та традиційні ремесла. Тут можна не лише побачити експонати, а й доторкнутися до них руками — відчути тепло дерева, запах сіна й дух минулих поколінь.

На вас чекають майстер-класи, катання на возі, дегустація страв традиційної кухні та гостинність, що гріє серце.

"Хутір Савки" — це не просто музей, це жива казка української душі!

📍 Локація: с. Нові Петрівці, Київська обл.

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Панорамний вид на Історичний музей та Замкову гору.
1981 рік.
#history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

Історія про Петра Повчайла

У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут.

— Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте!

— Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою!

— Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш!

Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю.

— А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба.

Петро засміявся:

— Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму.

Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками.

— А ти що приніс? — спитали його.

— Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити.

Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки.

А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди.

Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє:

— Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно!
— Семене, не сиди в багнюці, застудишся!
— А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати!

Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає.

Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався:

— А це хто?

— Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає.

Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова".

Приїхали туристи, почали питати:

— А де той мудрець?

І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу.

І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував.

Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним.

А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".

Скарби музеїв України 🇺🇦

🎨Володимир Донатович Орловський.
«Повінь». 1885 р. Харківський художній музей.

Свого часу картини київського живописця Володимира Орловського (1842-1914) за популярністю поступалися лише творам Айвазовського, а його «ефекти хмар» принесли митцю славу небесного, повітряного художника.

#музеї
Музей суднобудування і флоту в Миколаєві — єдиний в Україні музей, присвячений історії суднобудування. Заснований у 1978 році, він розташований у будівлі кінця 18 століття, яка є пам'яткою архітектури. Експозиція охоплює різні етапи розвитку суднобудування й включає близько 100 моделей кораблів і діораму “Будівництво кораблів на Миколаївському адміралтействі в 1-й чверті XIX ст”.

Музей має 12 залів, що розповідають про історію суднобудівних підприємств Миколаєва та участь кораблів у важливих історичних подіях. Це важливий культурний та науковий центр, який дає уявлення про величну історію морської справи Миколаївщини.

#музеї
Національний військово-історичний музей України — який він та на що там подивитись.
Це не просто приміщення з різними предметами — це ціла епоха та історія в кожному куточку локації. Це саме те місце, у яке приходиш і розумієш — ось якою ціною нам дається незалежність.

Від княжої доби до сьогодення. Кожна важлива битва, де ми, українці, боролися за свободу та право називати себе вільною та соборною країною. Кожен важливий воїн та гетьман, які так чи інакше впливали на нашу з вами долю. На те, де і ким ми є зараз.

Як би не було, але ми не можемо ігнорувати той факт, що атрибути музею тісно переплітаються із сучасністю. Дрони "Камікадзе" та "Шахеди" , Байрактар та українські FPV представлені окремим блоком в історії. І музей чітко це транслює.

Заходьте щодня, окрім понеділка. Вартість — ₴100, для пільгових категорій — ₴50.

📍 Локація: Кріпосний провулок, вул. Грушевського, 30/1

Офіційна сторінка та квитки:
https://www.instagram.com/military_museum_ua/

Музей міста Львова презентував дослідження про міське городництво. У першій серії розповіли про історичний контекст, що вирощували у Львові від часів середньовіччя. У другій серії директорка Інституту франкознавства ЛНУ імені Івана Франка Наталія Тихолоз розповіла про традиції родини Франків, що вони вирощували на власному обійсті, який чай любив поет та з яких ягід його дружина варила конфітюр.

https://zaxid.net/dim_ivana_franka_u_lvovi_shho_sadiv_bilya_hati_poet...