МОВА, ПІСНЯ Й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ Вишиванка і калина, Вишивана Україна, Колоситься всюди нива золота́, Срібні ро́си на покосах, Стрі́чки вплетені у ко́сах, Покоління українців підроста. Всюди стелиться барвінок, Гарна врода українок, І верба плакуча віти розпліта. Лебідь лине до лебідки В Україну хто́зна звідки, Наша пісня в піднебесся все зліта. Соловейки нам співають, Гуртуватися скликають, Лине мова українська у світах. Українська наша доля, І гетьма́нська сила й воля Карбувалися віками у книжках. Мальви, м’ята й біла хата, Пісня мами й слово тата, Чорнобривці обере́гом край воріт. І сади квітучі всюди, В Україні МИР хай бу́де! Хай не гине України кращий цвіт! Хай Вкраїна процвітає, Бог її оберігає, Хай простеляться усюди рушники, Хай нам за́вжди сонце світить, Хай ростуть щасливі діти І до щастя хай веду́ть усіх стежки́. Українці – гарні люди, Наче мак, по світу всюди, Та Вкраїну всі у серці бережуть, І традиції й обряди, Щоб не знать ніколи зради, МОВА, ПІСНЯ й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ! 19.05.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 974506

УКРАЇНА ВИШИВАНА Україно моя вишивана, Ти – найкраща у світі земля, Вишиванкою буть Богом дана, Вишиванкою ти зацвіла. Вишиваною ти народилась, Ти в калині уся й колосках, На просторах барвінком стелилась, Як в мережках – в хвилястих стежках. Вишивана моя Україно, Вишиванка тобі до лиця, Вишиванкою пісня скрізь лине, Ти такою живеш у серцях. То ж найкраще вбрання ти придбала, Про вбрання це співають пісні, Ти у ньому квітучою стала, А всі квіти – красиві й рясні. Вишиванка у кожному слові, В кожній пісні душевній, дзвінкій, Візерунки такі всі чудові В вишиванці прекрасній твоїй. Україно моя вишивана, Ти – єдина у світі така, Вишиванка твоя незрівнянна, Й серцю милая мова дзвінка. 16.05.2020 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020 ID: 1046363

ЖИВУ В ПРЕКРАСНІЙ Я КРАЇНІ Живу в прекрасній я країні, Де мова, вишиванка й рушники, Пісні де линуть всюди солов’їні, Й протоптані в дитинстві ще стежки. Там, де звучить та мова калинова, І верби гнуться всюди до води, І де звучала пісня колискова, Де серцем і душею я завжди. Де у лісах кують літа зозулі, І ниви колосяться у степах, Де в лісі бігають прекраснії косулі, І зеленіють трави на лугах. Живу ж бо там , де я і народилась, Де я босоніж бігала в саду, Де з малечку до Бога я молилась, Й привчилася робить все до ладу. Живу я прекрасній же державі, Люблю її ,Вкраїну дорогу. Хоч вісті чую часто я миршаві, Та не залишусь я пред нею у боргу. 17.07.2019 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

ЛУКАВА ЛЮБОВ Звідкіль беруться псевдопатріоти, Котрі Вкраїну люблять на словах? В словах котрих звучать лукаві ноти… Самі ж бо у заморських десь світах. Коли Вкраїна тільки народилась І ненечка була́, мов немовля, І нива ще її не колосилась, Не зорана була́ її рілля. Тоді Вкраїну стали покидати, Не думали про доленьку її, Та оду почали́ тепер співати, Не кинувши ті теплії краї. А в мить одну ще й інші долучились, Бо випала нагодонька така, Бідою Україноньки прикрились І кажуть, що в них доля нелегка. Кричать десь там, як Україну люблять, Але в біді її лишили тут, На пляжі із плакатом орків гублять, І кажуть, що Вкраїною живуть. Невже любов до ненечки проснулась? Чому́ ж бо спала всі оті роки́? Заговорила совість? Стрепенулась? Чи може кличуть з ненечки стежки́? У це нікол́и знайте, не повірю, Що туга за Вкраїною і біль, І сво́ю думку з ними не розді́лю, Бо їх лукавість сипле в рану сіль. І вишиванка псевдопатріота Не знищила лукавість у душі́, Їй не відкрились із душі́ ворота… Полин зостався, терня й спориші. Защебетали як про Україну, Як начебто Вкраїна їх болить! Акцент заморський вплели в солов’їну, А щирості не чути… Може спить? На цій землі́ любіть Вкраїну-неньку, У вибухах й вогні її любіть, Від ворога рятуйте дорогеньку, Й нещирість сво́ю в тих краях лишіть. 15.08.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1020185

#історія #постаті Левко Ревуцький: Архітектор українського звукового всесвіту 🎹 Коли ми говоримо про український симфонізм, ми перш за все згадуємо Левка Ревуцького. 20 лютого 1889 року на Чернігівщині народилася людина, якій судилося перетворити архаїчну народну пісню на монументальну класику, що звучить у найкращих концертних залах світу. Він був не просто композитором, а справжнім аристократом духу, який зумів зберегти внутрішню свободу в епоху тоталітарного тиску. 🏛️ Його творчий шлях — це історія про неймовірну якість, а не кількість. Ревуцький не писав «у стіл» або заради ідеологічних замовлень. Кожен його твір, як-от Друга симфонія чи кантата «Хустина» на вірші Шевченка, — це ювелірна робота зі звуком. Він володів унікальним хистом: брати просту мелодію, почуту десь у селі, і розгортати її до масштабів епічного полотна, не втрачаючи при цьому щирості першоджерела. Музикознавці справедливо називають його стиль «українським імпресіонізмом» — настільки багатошаровою та колоритною є його партитура. 🎼 Проте життя Ревуцького не було лише тріумфом. Будучи учнем Миколи Лисенка, він ніс на собі тягар відповідальності за тяглість української культури. В часи сталінських репресій, коли його колеги зникали в підвалах чк або на Соловках, Левко Миколайович був змушений балансувати між творчістю та виживанням. Він фактично замовк як композитор на довгі десятиліття, зосередившись на педагогіці. Проте саме він виховав цілу плеяду геніїв — Майбороду, Шамо, Філіпенка, передавши їм «генетичний код» справжньої української музики. 🎓 Левко Ревуцький довів, що українська культура — це не лише вишиванка та зажурливі пісні, а й інтелектуальна потуга, здатна говорити зі світом мовою високої класики. Його музика — це простір, де зустрічаються степовий вітер і філософська глибина. Сьогодні, коли ми знову боремося за свою ідентичність, його твори звучать як маніфест нашої незнищенності. ✨

ℹ️ Кенгір: Чому москва злякалася беззбройних в'язнів? В історії ГУЛАГу 1954 рік став точкою неповернення. Події в Кенгірі (казахський степ) це не просто стихійний бунт, а найбільш організований акт непокори в історії радянських концтаборів. Це були сорок два дні, коли в’язні самі вирішували, як їм жити, знаючи, що за це доведеться заплатити кров’ю. ☑️ Точка вибуху: Травень 1954-го. Степлаг був особливим місцем. Там зібрали тисячі "політичних", майже половина з яких були українцями - бійцями УПА, підпільниками ОУН та "лісовими братами". Після смерті сталіна напруга зростала щодня: люди чекали волі, а отримували лише нові знущання. Вибух стався, коли охорона відкрила вогонь по в’язнях. Лють виявилася сильнішою за страх смерті. В’язні знесли стіни між чоловічою та жіночою зонами, вигнали адміністрацію і взяли табір під свій повний контроль. ☑️ Самоорганізація замість хаосу. Те, що відбувалося всередині табору наступні шість тижнів, шокувало Москву. Замість безладних пограбувань, в’язні створили Комісію ув’язнених, яка налагодила життя за власними правилами: ✅️ Радіо та пропаганда: Техніки зібрали власну радіостанцію, яка транслювала звернення до жителів селища Кенгір та військових. ✅️ Внутрішній порядок: Працювали їдальні, майстерні та навіть імпровізовані релігійні служби. ✅️ Психологія опору: Люди вперше за роки побачили одне одного не через дріт. Це був час дивних шлюбів, вінчань і віри в те, що голос тисяч нарешті почують. ☑️ "Чорний червень": Операція "Мєтєль". 26 червня 1954 року москва відповіла. На світанку в табір увійшли не просто солдати, а п’ять танків Т-34. Це було безпрецедентно застосовувати важку бронетехніку проти беззбройних в’язнів. Це була справжня м’ясорубка. Танки вдиралися в бараки, чавили намети та людей. Найстрашніший епізод стався біля жіночої зони: дівчата (переважно українки) у вишиванках вийшли назустріч танкам, взявшись за руки. Вони вірили, що радянські танкісти не наїдуть на живих людей. Вони помилилися. Танки не зупинилися, залишаючи по собі лише пошматоване тіло та червоні плями на сухому степовому пилу. За різними даними, того дня загинуло від кількох сотень до тисячі людей. Кров була всюди, на стінах, на землі, на залишках одягу. ☑️ Чому це важливо для "Таємничого Архіву"? Кенгір не був перемогою в класичному розумінні, але він став початком кінця ГУЛАГу. Влада зрозуміла, що "бандерівський" дух таборів неможливо приборкати лише розстрілами. Кенгір не став тріумфом у звичному розумінні, але він назавжди розбив ілюзію про "всесилля" системи. Це був кривавий краш-тест, який довів, що ГУЛАГ неможливо реформувати - його можна лише демонтувати. Ці 42 дні довели: коли людина перестає боятися танка, система стає безсилою.

ОРДА НАМ НЕБО ВИШИВАЛА Орда нам небо вишивала По всій Вкраїні цілу ніч, З Днем Вишиванки нас вітала, Вітання слала навсібіч. До нас летіли ті дарунки, Щоразу був гучним приліт, Стелились в небі візерунки, Які страшний лишають слід. Вони і хрестиком, і гладдю, Низинкою, та ще й стібком… Нам не поміряти їх п’яддю – Все небо вишите цілком. Те вишиття для нас огидне, Воно приносить горе й біль, Лиш ворогам це не набридне, Бо Україна – їхня ціль. Страшні узори вишивали, Ракети замість голки в них, На нитці ще й вузли в’язали, Щоб заподіять більше лих. У нас є сво́я вишиванка, У нас є сво́є вишиття, Але ординська та бляшанка Все забира чиє́сь життя. 18.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 983622

#історія #культура Таємний код вишиванки: Як приватний орнамент став «паспортом» і захистом. ​У світі, де людина належала імперії, а її доля вирішувалася в кабінетах чиновників, єдиним простором справжньої приватності та свободи залишалося полотно сорочки. Вишивка ніколи не була просто прикрасою. Для українця XVIII–XIX століть це був складний маніфест, приватна молитва та, як це не парадоксально, найнадійніший документ. 🧵 ​Маловідомим фактом є існування так званих «рекрутських сорочок». Коли хлопця забирали в москалі на довгі 25 років, мати чи наречена за одну ніч мали завершити особливий орнамент. У деяких регіонах вірили, що якщо вплести в узор певну кількість «зубців» або «ламаних гілок», це заплутає дорогу смерті. Це була приватна магія: жінки кодували в полотно знаки, які мали зробити воїна «невидимим» для кулі або, що не менш важливо, для очей суворого офіцера, щоб той не обрав саме цього хлопця для найнебезпечнішого завдання. ​Паспорт у стібках За вишивкою можна було визначити не просто область, а конкретне село і навіть статус родини. Бували випадки, коли саме завдяки унікальному «родинному коду» на манжеті чи комірі вдавалося ідентифікувати людину після років поневірянь або трагічних подій. Вишивка була приватною візитівкою: ​Чорні нитки — не завжди жалоба, часто це був символ родючої землі та мудрості, знак господаря. ​Червоні «павичі» — код молодої енергії та весільного статусу. ​Геометричні ромби — приватний замок на душі, щоб ніхто чужий не міг «врочити». ​Однією з найбільш щемливих приватних історій є розповіді про «незавершені сорочки». Якщо майстриня помирала, не дошивши останній стібок, вважалося, що її душа залишається прив’язаною до цієї речі. Таку сорочку ніхто не мав права дошивати — вона ставала приватним пам’ятником, недописаним листом до Бога. ✨ ​Вишиванка була єдиною річчю, яку не міг відібрати ні пан, ні солдат. Це був приватний простір, де людина сама вирішувала, хто вона, звідки походить і у що вірить. Кожен хрестик був кроком у внутрішню еміграцію від сірої реальності кріпацтва до світу символів та надії.

ВІНОЧОК З КОЛОСКІВ А я сплету́ віночок з колосків, І соняхи у нього повплітаю, Додам у нього гілки чебреців Ще й пісню про Вкраїну заспіваю. А ще візьму́ колосся цілий сніп, І ніжно до грудей його приту́лю, Щоб більше в нас не бу́ло чорних діб, Молитвою від ворога зату́лю. А душу вишиванка зігріва, Бо поле хлі́бне знову сколоси́ться, Вуста шепочуть золоті слова́, На мирне небо зможу я дивиться. Гойдає вітер ниву золоту, І жайвір пісню голосно заводить, Молю́сь за землю-ненечку святу, Хай мирне сонце на світанку сходить. Стрічки́ розвіє ле́гкий вітерець, Краплинами роси́ буду вмиватись, Молю́ся, щоб прийшов війні кінець, Й від вибухів щоб більше не здригатись. То ж я сплету́ віночок з колосків, Ще й очі в мирне небо я підве́ду, Дзвінкий полине в піднебесся спів, Рукою по землі́ святій прове́ду. 11.09.2022 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

95-річна Софія Духович з Франківщини 🧶🧦 в’яже шкарпетки для військових 🇺🇦. Пані Софія живе у селі Крилос, неподалік Галича 🏡. Її хату у селі називають вишиваною, адже фасад невеличкого будинку прикрашений виноградною лозою 🍇. Усе життя вона вишивала та в’язала, і не лишає цього й зараз, незважаючи на поважні роки 🌸💛. #софіядухович, #франківщина, #крилос, #вишиванка, #творчість, #шкарпеткидлявійськових, #патріотизм, #натхнення, #теплолюдське, #активнежиття, #добрісправи