Microsoft видалить ШІ Copilot із «Блокнота», «Фотографій» та «Віджетів». У Windows 11 дозволять переміщувати панель завдань на верх або боки екрана. З’явиться можливість перезавантаження ПК без обов’язкового встановлення патчів. Компанія планує зменшити обсяг споживання оперативної пам’яті системою. https://channeltech.space/os/microsoft-windows-11-copilot-taskbar-upd...

Зворушлива історія в одному блокноті

Google експериментує з додаванням банерів для блокнотів у сервісі NotebookLM. Нова функція допоможе візуально відрізняти проєкти один від одного без читання назв. Зараз інтерфейс NotebookLM виглядає одноманітно, що ускладнює навігацію між папками. Користувачі зможуть встановлювати власні заставки для навчання, роботи чи подорожей. https://channeltech.space/ai/google-notebooklm-custom-banners-leak/

Той лютий врізався у пам’ять, як причастя,
Він став стіною, що не перейти.
Ми думали, що завтра — це про щастя,
А виявилось — спалені мости.

Ще вчора ми сварились по дрібницях
І скаржились на втому чи дощі.
А потім — вибух. Спокій лише сниться.
Світ обвалився в кожного в душі.

Застигли плани, згорнуті в блокнотах,
Завмерли недописані листи.
Ми мусили в задимлених окопах
Себе по крихтах наново звести.

Тепер ми — інші. Нас не розламати.
Ми загартовані у битвах і сльозах.
Навчились вірити, терпіти і чекати,
Ховати страх у втомлених очах.

Гортаєм пам'ять, мов старі альбоми,
Сумуємо за тим далеким днем.
Де рідні всі були живі й здорові,
Де серце ще не спалене вогнем.

Тим днем останнім, що перед війною,
Де тиша вранці мала кави смак.
Де ми не знали вибухів і болю,
Де ми були щасливі просто так...

© Copyright: Ольга Соколовська

Проблеми з першим оновленням Windows 11 у 2026 році

Оновлення KB5074109, яке вийшло в січні, викликало численні проблеми у користувачів. Серед них:

чорні екрани та мерехтіння
збої в Outlook, "Ножиці", "Блокнот" та інших програмах
непрацюючі режим сну та вимкнення ПК
проблеми з віддаленим доступом та Провідником

Хоча Microsoft вже виправила частину помилок, деякі залишаються актуальними і, ймовірно, будуть вирішені лише в лютому.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#дати #свята
День почерку (День ручного письма): реквієм за чорнильницею чи свято унікальності?
23 січня світ відзначає День почерку (Handwriting Day). Дата обрана не випадково: саме цього дня у 1737 році народився Джон Хенкок — перший голова американського Континентального конгресу, чий підпис під Декларацією незалежності США був настільки розмашистим і зухвалим, що став загальною назвою для будь-якого підпису.

У світі, де ми швидше за все наберемо текст великим пальцем на екрані, ніж знайдемо вдома працюючу ручку, це свято виглядає як милий анахронізм. Проте воно має глибший зміст, ніж просто ностальгія за каліграфією.
Чому це важливо (і трохи іронічно):
Психологічний автопортрет: Графологи стверджують, що почерк — це «дзеркало душі». Нахил літер, сила натиску та розмір петель можуть розповісти про Ваш характер більше, ніж Ви самі готові визнати на першому побаченні. Почерк унікальний, як відбитки пальців, і цифрові шрифти ніколи не замінять цієї інтимної неідеальності.

Когнітивний тренажер: Вчені довели, що коли ми пишемо від руки, наш мозок працює набагато інтенсивніше. Це активує зони, відповідальні за пам'ять та навчання. Студенти, які записують лекції від руки, зазвичай засвоюють матеріал краще за тих, хто клацає по клавішах. Тож, якщо хочете щось запам'ятати — діставайте блокнот.

Втрачене мистецтво: Раніше по почерку судили про вихованість та статус людини. Сьогодні ж, коли лікар виписує рецепт, ми часто сприймаємо це як зашифроване послання з космосу. Іронічно, що наше вміння читати рукописні тексти поступово деградує разом із вмінням їх створювати.

Цей день — чудовий привід відкласти гаджети хоча б на п'ять хвилин і написати коротку записку близькій людині. Повірте, папір із Вашими «каракулями» несе в собі набагато більше тепла, ніж бездоганний емодзі в месенджері.

Мами, якщо ваша дитина каже “SIX SEVEN” — не лякайтесь.
Це не пароль і не нова оцінка в школі. Це один з найпопулярніших дитячих мемів зараз

Що таке SIX SEVEN і чому діти від нього фанатіють?
SIX SEVEN (6–7) — це мем і фраза з ігрового та YouTube-середовища.
Її використовують у Roblox, Minecraft, TikTok, YouTube Shorts.

Для дітей це:
внутрішній жарт
«свій код»
символ гри, приколу й свободи

Дорослі не завжди розуміють — і саме тому діти це обожнюють

Ми додали принт на 5 різних основ: той самий SIX SEVEN на худі, термостакан, футболку, блокнот та світшот. Одна фраза – п’ять способів бути “в темі”.


ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення ">https://www.fatline.com.ua/#64494

#ШопінгОнлайн #ДрукНаОдязі #УкраїнськийШопінг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопінг #покупки #купити #купую #торгівля #магазин

#історія #постаті
Берта Морізо: Муза та бунтарка в білих рукавичках
14 січня 1841 року народилася жінка, яка довела: імпресіонізм — це не лише чоловіча справа з бородами та циліндрами. Берта Морізо була не просто «першою леді» цього бунтівного напряму, а його справжнім серцем, додавши до грубих мазків Моне та Дега неймовірну жіночність, світло та домашній затишок.

Бути жінкою-художницею у Франції XIX століття було тим ще квестом. Пристойним панночкам дозволялося малювати квіточки у блокнотах, але аж ніяк не виставлятися в салонах поруч із чоловіками. Берта ж плюнула на умовності. Вона стала невід’ємною частиною компанії «знедолених» імпресіоністів і брала участь майже у всіх їхніх виставках (пропустила лише одну, і то через народження доньки).

Магія миттєвості та «недосказаності»

Морізо мала унікальний стиль: її полотна здаються незавершеними, ніби вона щось недоговорила, залишивши глядачеві простір для фантазії. Вона майстерно передавала повітря, рух тканини та ніжність шкіри. Її улюбленими моделями були сестра, донька та вона сама. Замість епічних битв вона малювала «битви» щоденного життя: ранковий туалет, прогулянку в саду чи читання книги.

Муза Едуара Мане та родинні зв’язки

Зв'язок Морізо з Едуаром Мане — це окремий роман у листах та портретах. Вона була його улюбленою моделлю (згадайте знамениту «Балкон»), але він ніколи не був її вчителем у прямому сенсі — вони впливали один на одного як рівні. Зрештою, Берта стала частиною родини Мане, вийшовши заміж за брата Едуара — Ежена. Кажуть, Ежен був ідеальним чоловіком для художниці: він не лише не забороняв їй малювати, а й сам носив її мольберт під час пленерів.

Трохи мистецької іронії:
Критики того часу, не знаючи, як вколоти талановиту жінку, писали, що її живопис «жіночний до безумства». Сьогодні ж ми розуміємо: те, що вони вважали слабкістю, було її найбільшою силою. Берта Морізо навчила світ бачити красу в миттєвих дрібницях, які зазвичай вислизають від суворого чоловічого погляду.

Вона померла молодою, у 54 роки, але залишила після себе сотні полотен, які сьогодні оцінюються у десятки мільйонів доларів. Але головне — вона залишила нам право бути собою і бачити світ у всіх його акварельних відтінках.

#дати #свята
31 грудня — це не просто фінальна сторінка календаря, це день, коли кожен із нас добровільно стає головним казкарем свого життя. День прийняття рішень на наступний рік (або День новорічних резолюцій) — це той короткий проміжок часу, коли ми віримо, що з понеділка (або з 1-го січня) ми раптом перетворимося на суміш олімпійського атлета, гуру продуктивності та святої людини, яка ніколи не дратується в заторах.

Цей день має свою особливу магію, приправлену іскристим шампанським. Ми з азартом записуємо в блокноти: «вивчити іспанську», «піти в зал», «прокидатися о 5 ранку». Насправді ж ці списки — це наш персональний маніфест надії. Ми приймаємо рішення не тому, що ми ліниві зараз, а тому, що щиро любимо ту ідеальну версію себе, яка десь там, у туманному майбутньому, вже все це вміє.

Але давайте додамо дрібку витонченої іронії: більшість цих рішень розіб'ються об реальність першої ж ранкової кави в новому році. Проте в цьому і є суть свята! Сенс не в тому, щоб виконати все на 100%, а в тому, щоб дозволити собі хотіти більшого. Прийняття рішень 31 грудня — це психологічне перезавантаження, такий собі Ctrl+Alt+Del для нашої ментальної системи. Ми даємо собі дозвіл залишити старі помилки в старому році та почати гру з початку.

Найкраще рішення, яке можна прийняти сьогодні — це не «стати ідеальним», а «стати щасливішим». Можливо, варто внести в список пункт «дозволяти собі іноді нічого не робити» або «частіше обіймати близьких»? Такі резолюції мають набагато більше шансів на виживання, ніж абонемент у спортзал, що сумно припадатиме пилом у гаманці.

Тож, готуючи свій список «To-Do» на наступні 365 днів, не забудьте додати туди пункт про самоіронію. Адже саме вона допоможе вам із посмішкою згадати ці записи через рік, доїдаючи святковий салат. Нехай ваші рішення будуть сміливими, але водночас достатньо гуманними до вас самих. З прийдешнім!

Трагічна, але дуже цікава історія Миколи Петровича.

Він помер не в окопі і не в кабінеті чиновника
Найбагатша людина в цій історії померла не в елітній клініці
і не в просторому будинку за парканом.
Він помер о 4:40 ранку
на холодній плитці шкільного коридору
під час нічного чергування.
Поруч — автомат з кавою,
який гудів, як і щодня.
Його звали Микола Петрович.
Йому було 72.
Для відділу освіти він був
одиницею в штатному розписі,
яку щороку пропонували скоротити
«через оптимізацію бюджету».
Для більшості вчителів —
тихий сторож у старій куртці.
Для учнів —
«той дідусь, що завжди тут».
Поліцейський звіт був короткий:
природні причини. Серце.
Справу закрито.
Але це була не вся правда.
Правда прозвучала в спортзалі
Наступного дня директор провів усе «як належить»:
коротке оголошення,
хвилина мовчання
і — по класах.
Та раптом з другого ряду підвівся хлопець.
Сильний, підтягнутий,
один із тих, кого готували до вступу в академію.
Він не стримав сліз.
— Він врятував мене, — сказав він.
— Не один раз.
Кілька місяців тому
його батько повернувся з фронту іншим.
Грошей стало менше.
Репетиторів скасували.
Оцінки полетіли вниз.
Одного вечора хлопець сидів у коридорі школи
після тренування
і не знав, куди йти далі.
Микола Петрович не питав зайвого.
Просто сів поруч.
Щовечора.
Після своєї зміни.
До пізньої ночі.
До війни він був інженером.
Пояснював математику так,
як не пояснював жоден онлайн-курс.
Саме завдяки йому хлопець не зламався.
Потім встала дівчина в старій куртці
— Він мене годував, — тихо сказала вона.
Мама втратила роботу.
Тато на війні.
Оренда зросла.
Їжа — зникла.
Вона перестала обідати,
щоб молодшій сестрі вистачило на вечерю.
Микола Петрович застав її в коридорі,
коли вона пила воду з-під крана,
щоб заглушити голод.
Наступного дня він залишив їй пакет.
Сказав:
«Та це мені передали,
я все одно не з’їм».
Щотижня.
Почали вставати інші
— Він полагодив мені рюкзак,
бо я боявся сказати мамі, що він порвався.
— Він проводжав мене до зупинки,
бо знав, що я боюся повертатись у темряві.
— Він був першою дорослою людиною,
якій я сказав, що мені страшно жити далі.
З останнього ряду встала дівчина
з втомленими очима.
— Він не дав мені зробити дурницю, — сказала вона.
— Він просто сидів поруч і слухав.
Не викликав поліцію.
Не читав моралей.
Не поспішав.
Він був.
Коли відкрили його комірку
Всі чекали побачити інвентар.
А побачили —
маленький притулок.
Їжа.
Теплі куртки.
Зошити.
Термос.
І блокнот.
Не щоденник.
Список.
«Олені потрібні черевики — 38».
«Перевірити, як там Сашко після лікарні».
«Поговорити з Ірою — вона знову мовчить».
Він бачив усіх.
На похороні
Його донька приїхала з іншого міста.
Вона думала, що буде небагато людей.
Вона вважала батька людиною,
яка «просто працювала сторожем».
Коли вона відкрила двері церкви,
черга тягнулася за ріг.
Школярі.
Батьки.
Військові.
Медики.
Волонтери.
Один чоловік підійшов і сказав:
— Твій тато зупинив мене,
коли я крав їжу зі школи.
Замість поліції
він купив мені вечерю
і запитав, чому я голодний.
Сьогодні я волонтер.
Вона не змогла стримати сліз.
— Я думала, він був просто сторожем…
— Ні, — сказав один із хлопців.
— Він був дідусем
для тих, у кого його не було.
Найболючіша правда
Людина, яка тримала багатьох,
померла сама.
Шість годин
про це ніхто не знав.
І ось думка, яку варто забрати з собою сьогодні,
в Україні, у війні, у втомі:
Десь поруч із тобою живе такий самий Микола Петрович.
Можливо, це прибиральниця в лікарні.
Водій маршрутки.
Сусід, який мовчки допомагає.
Ми живемо в час,
коли герої не завжди в новинах,
а найсильніші серця
часто залишаються непоміченими.
Не чекай похорону, щоб побачити людину.
Підійми очі.
Подякуй.
Запитай, як вона.
Бо іноді
саме тихі люди
тримають цей світ.