Той лютий врізався у пам’ять, як причастя,
Він став стіною, що не перейти.
Ми думали, що завтра — це про щастя,
А виявилось — спалені мости.

Ще вчора ми сварились по дрібницях
І скаржились на втому чи дощі.
А потім — вибух. Спокій лише сниться.
Світ обвалився в кожного в душі.

Застигли плани, згорнуті в блокнотах,
Завмерли недописані листи.
Ми мусили в задимлених окопах
Себе по крихтах наново звести.

Тепер ми — інші. Нас не розламати.
Ми загартовані у битвах і сльозах.
Навчились вірити, терпіти і чекати,
Ховати страх у втомлених очах.

Гортаєм пам'ять, мов старі альбоми,
Сумуємо за тим далеким днем.
Де рідні всі були живі й здорові,
Де серце ще не спалене вогнем.

Тим днем останнім, що перед війною,
Де тиша вранці мала кави смак.
Де ми не знали вибухів і болю,
Де ми були щасливі просто так...

© Copyright: Ольга Соколовська