Офіційний реліз Death Stranding 2 на ПК відбудеться 19 березня 2026 року. Над портом працювала студія Nixxes, забезпечивши підтримку 4K, DLSS, FSR та Intel XeSS. Події сиквелу переносять Сема Бріджеса до постапокаліптичної Австралії. Гра підтримує ультраширокі монітори (до 32:9), 3D-аудіо та тактильну віддачу DualSense. https://channeltech.space/games/death-stranding-2-on-the-beach-pc-release-date-details/

#історія #факт Таємний сповідник: Платонічна муза Миколи Гоголя ✍️ ​Микола Гоголь завжди здавався сучасникам людиною «не від світу цього» — ченцем у цивільному одязі, який боявся жінок і втікав від реальності в лабіринти власних фантазій. Проте була в його житті жінка, яка бачила його без літературного гриму. Олександра Смирнова-Россет, фрейліна імператорського двору та одна з найрозумніших жінок епохи, стала для письменника не просто другом, а справжнім духовним прихистком у найтемніші роки його життя. 🕯️ ​Їхній роман був виключно платонічним, але за інтенсивністю почуттів він перевершував будь-яку пристрасть. У листах до Олександри Гоголь був нещадно відвертим. Тільки їй він міг зізнатися у своїх творчих муках під час написання другого тому «Мертвих душ» та в жахливому заціпенінні перед обличчям депресії. Смирнова-Россет була єдиною, хто мав право критикувати його твори, не ризикуючи викликати гнів чи замкненість автора. ​«Ви — єдина істота, з якою я можу розмовляти душею», — писав він їй із вигнання. Їхні зустрічі за кордоном, у Франції чи Німеччині, нагадували тривалі прогулянки двох філософів, де Гоголь шукав розради від своїх внутрішніх демонів. Олександра дарувала йому те, чого не давав ніхто інший — інтелектуальну рівність та материнську опіку одночасно. ​Саме для неї та крізь неї він намагався знайти шлях до світлого, позитивного ідеалу в літературі. Коли Гоголь спалив свої рукописи і згас у москві, Олександра була однією з небагатьох, хто розумів: він спалив не просто папір, а свою останню спробу примиритися зі світом, який так і не став таким досконалим, як їхня приватна дружба. 🥀

#історія #факт Вартовий краси: Тихий тріумф Анрі Кассана 🖼️ ​Коли в червні 1940 року тінь свастики впала на Париж, Лувр здригнувся не від вибухів, а від моторошної тиші порожніх залів. Більшість шедеврів була евакуація поспіхом, але сотні полотен «другого ешелону», які нацистські ідеологи вважали «дегенеративним мистецтвом» або просто цінною здобиччю для приватних колекцій верхівки Рейху, залишилися під загрозою. Саме тоді на історичну сцену вийшов Анрі Кассан — скромний музейний наглядач, чиє ім’я не фігурувало в звітах міністерств. 🗝️ ​Анрі знав кожен закуток музею краще за власну домівку. Поки окупаційна адміністрація складала описи майна, Кассан разом із кількома перевіреними вантажниками організував таємне «зникнення» полотен. Він не просто виносив їх — він замінював оригінали на майстерні копії або пусті підрамники, запевняючи перевіряльників, що твори були вивезені раніше і «загубилися» в дорозі. ​Під покровом ночі, на звичайних возах із сіном, Анрі перевозив безцінні вантажі до провінційних маєтків та підвалів виноробів, де вологість і температура могли знищити фарбу за місяці. Кассан розробив власну систему вентиляції з підручних засобів і щотижня об’їжджав свої «схованки» на велосипеді, ризикуючи бути розстріляним за порушення комендантської години. Він жив у постійному страху, але страх за Ренуара чи Моне був сильнішим за страх за власне життя. 🚲 ​Після звільнення Франції Анрі Кассан так само тихо, як і виносив, повернув усі врятовані шедеври на їхні місця. Він не вимагав слави, вважаючи свій вчинок лише виконанням професійного обов’язку. Про його подвиг дізналися лише через десятиліття, коли були відкриті його приватні щоденники — хроніка людини, яка в часи абсолютної темряви вирішила, що краса варта того, щоб за неї померти. Анрі довів: щоб врятувати цивілізацію, іноді достатньо звичайної відданості своїй справі. 🕯️

«Неймовірно прекрасна ніч». Катерина Коцар розповіла про емоції від виходу у фінал Олімпіади і напис на підтримку Гераскевича Українська фристайлістка подолала кваліфікацію змагань у бігейрі на Олімпіаді-2026. По ходу змагань Коцар підтримала Владислава Гераскевича, якого дискваліфікували з Олімпіади, а також отримала пропозицію від нареченого. «Просто неймовірно прекрасна ніч і багато подій. Я досі не можу переварити ні одну, ні другу [події], тому на це питання відповім трошки пізніше. Звісно, що ні, хто знає про пропозицію,? Якщо чесно, у мене останні пару днів було жахливе самопочуття, і я була дуже щаслива прокинутись, відчуваючи енергію для того, щоб виступати. Подумала, що найбільшою перемогою буде просто виступити, виступити гарно. Здається, вдалось», — сказала Коцар в ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт. ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#історія #речі Діапроєктор: «Чарівний ліхтар», що подарував нам магію світла та тіні 📽️✨ Задовго до появи Netflix, YouTube та навіть перших кінотеатрів брати Люсьєр мали попередника, який змушував серця публіки битися частіше. Laterna Magica, або «Чарівний ліхтар» — пристрій, який став прабатьком усіх сучасних проєкторів. Це була справжня хай-тек магія XVII століття, що перетворювала звичайну темну кімнату на портал у паралельні світи. 🌌🔮 Конструкція перших ліхтарів була водночас простою та небезпечною. Всередині металевого корпусу горіла масляна лампа або свічка. Світло проходило крізь лінзу, підсвічуючи скляну пластину з малюнком, і проєктувало зображення на стіну. Найбільшою майстерністю вважалися рухомі слайди: дві скляні пластини накладали одна на одну, і за допомогою маленького важеля можна було змусити намальовану фігуру «кліпати» очима або «рухати» руками. Для людей того часу це виглядало не менш дивовижно, ніж для нас — доповнена реальність. 🕯️🖼️ Цікавий факт: у XVIII столітті «Чарівний ліхтар» використовували для фантасмагорій — перших у світі «хоррор-шоу». Майстри ілюзій ховали пристрій за напівпрозорим екраном, створюючи ефект привидів, що літають у повітрі. Глядачі часто непритомніли від жаху, вірячи, що перед ними справжні духи. Так діапроєктор став першим інструментом, який навчив людей добровільно лякатися заради розваги. 👻😱 З часом масляні лампи замінили електричні лампочки, а скляні пластини — зручною 35-міліметровою плівкою. У другій половині XX століття діапроєктор став головним «гаджетом» для сімейних вечорів. Хто з нас не пам’ятає цей особливий запах нагрітої пилу та металу, характерне клацання перемикача та біле простирадло на стіні? Це був час «повільного контенту», коли кожна казка на діапозитивах тривала рівно стільки, скільки тато чи мама читали текст під кадром. 🎞️🏡 Існує міф, що діапроєктори померли разом із появою цифрових технологій. Насправді їхня оптика та принципи фокусування лягли в основу сучасних мультимедійних проєкторів та систем планетаріїв. Навіть найсучасніший 4K-проєктор — це лише дуже вдосконалений «Чарівний ліхтар», який все ще потребує темряви, щоб розказати нам свою історію. 🛰️🌟 Сьогодні діапроєктор — це теплий символ аналогового дитинства. Він нагадує нам, що справжня магія не в кількості пікселів, а в атмосфері очікування дива, коли світло згасає, і на стіні оживає перша картинка. Це був перший крок людства до візуальної цивілізації, де світло стало головним художником. 🎨🔦

#історія #речі Саквояж: Як "килимна" сумка стала символом авантюристів та джентльменів 🎩💼 До середини XIX століття подорожі були справою незручною. Масивні дерев'яні скрині та громіздкі шкіряні валізи були настільки важкими, що вимагали армії носіїв і створювали більше клопоту, ніж радості від мандрівки. Все змінилося з появою саквояжа — м'якої, але місткої сумки, яка не лише революціонізувала багаж, але й стала символом цілої епохи авантюризму, швидких змін і не завжди бездоганної репутації. 🚂🌍 Сама назва «саквояж» походить від французького sac voyage — «дорожня сумка». Проте справжнім його батьком був не елегантний паризький майстер, а... американська залізниця. Спершу саквояжі шили з обрізків килимового полотна, яке було міцним, дешевим і легким. Звідси й англійська назва carpetbag (килимова сумка). Такий багаж ідеально підходив для швидких поїздок потягом: його можна було легко закинути на полицю, він не бився і вміщував усе необхідне. 🇺🇸🧵 Саквояж швидко став атрибутом людей, що постійно пересувалися: комівояжерів, журналістів, лікарів. Проте особливої слави він набув після Громадянської війни в США. Його носили «карпетбегери» (carpetbaggers) — північани, що прибували на розорений Південь, часто з єдиним саквояжем, сподіваючись швидко заробити на відбудові або політичних інтригах. Так саквояж отримав двозначну репутацію: символ ділової людини, що поспішає, але також і опортуніста, готового на все заради вигоди. 💰🏛️ Існує міф, що саквояж завжди був чоловічим аксесуаром. Насправді, до початку XX століття його активно використовували й жінки, особливо мандрівні викладачки, письменниці або ті, хто їхав у гості до родичів на тривалий термін. Саквояж, на відміну від дамських сумочок, дозволяв узяти з собою об'ємні речі: книги, тканини для рукоділля або навіть невеликі предмети побуту. 📚🧶 Класичний саквояж мав характерну жорстку металеву рамку зверху, яка дозволяла сумці широко розкриватися і легко вміщувати речі, а потім надійно зачинятися на замок. Це був ідеал функціональності, що поєднував елегантність і практичність. Хоча згодом його витіснили легші та міцніші матеріали, а також нові форми валіз, саквояж залишив свій слід у культурі. 🗝️✨ Сьогодні саквояж переживає друге народження як вінтажний аксесуар. Дизайнери переосмислюють його класичну форму, додаючи сучасні деталі. Але незалежно від матеріалу чи бренду, саквояж і досі асоціюється з духом пригод, далеких доріг та історій, які починаються з простої фрази: «Я пакую саквояж...» 🛤️🗺️

#історія #речі Клепсидра: Як стародавні люди навчили воду рахувати хвилини 💧⏳ До того як механічні годинники почали цокати на міських вежах, а смартфони — синхронізуватися з атомними еталонами, людство довіряло вимірювання часу стихії. Клепсидра, або водяний годинник, була першим пристроєм, який дозволив «бачити» час навіть вночі або в похмуру погоду, коли сонячне каміння (гномони) було безсилим. Назва походить від грецьких слів klepto (красти) та hydor (вода) — буквально «крадій води». 🏺🌊 Принцип роботи клепсидри був до геніального простим: вода рівномірними краплями витікала з однієї судини в іншу. Рівень води в резервуарі, що наповнювався (або порожнів), вказував на поділки, нанесені на стінки. У Стародавньому Єгипті такі чаші використовували жерці для нічних ритуалів, а в Стародавній Греції — у судах. Кожному промовцю виділялася певна кількість води: коли вона витікала, адвокат мав замовкнути. Звідси й пішов вислів «ваш час витік». 🏛️⚖️ Інженерна думка не стояла на місці. Александрійський винахідник Ктесібій у III столітті до н.е. перетворив звичайну чашу на справжній автомат. Його клепсидра мала поплавці, зубчасті колеса і навіть фігурки, що рухалися або грали на трубах щогодини. Це був перший крок від простої посудини до складного механізму, який ми сьогодні називаємо годинником. Клепсидри були настільки точними, що саме за ними пізніше калібрували перші пісочні годинники. 🛠️⚙️ Цікавий факт: у середньовічному Китаї створювали гігантські водяні годинники-вежі висотою в кілька поверхів. Вода приводила в дію величезне колесо, яке обертало модель небесної сфери та сповіщало про час ударами в гонги. Це були справжні суперкомп’ютери свого часу, де вода виконувала роль джерела енергії та процесора одночасно. 🏮🐉 Існує міф, що водяні годинники були дуже неточними через зміну тиску води. Проте стародавні майстри вирішили цю проблему за допомогою проміжного резервуара, у якому рівень води підтримувався стабільним. Головним ворогом клепсидри була не фізика, а... зима. У холодному кліматі вода замерзала, перетворюючи «плин часу» на нерухому кригу. ❄️💎 Сьогодні клепсидра — це радше поетичний образ, ніж прилад. Вона нагадує нам, що час — це не просто цифри на дисплеї, а безперервний потік, який неможливо зупинити. У світі, де все вимірюється наносекундами, водяний годинник залишається символом спокою та невблаганного руху життя, де кожна крапля має значення. 🌧️🕰️

Її Величність така любляча ❤️❤️🐾 🐾 Мама знає як краще.

#історія #постаті Титан науки, що зрушив Землю: Галілео Галілей (1564–1642) 🔭 15 лютого 1564 року в італійській Пізі народився чоловік, який навчив людство не просто дивитися на небо, а бачити в ньому математичну закономірність. Галілей не був просто «астрономом з трубою» — він був першим справжнім фізиком-експериментатором, який поставив крапку в епосі сліпої віри в авторитети античності. 🏛️ Чому він — фундаментальна постать? Телескопічна революція: Він першим спрямував вдосконалену ним зорову трубу на небесні тіла. Побачивши кратери на Місяці, супутники Юпітера та фази Венери, він наочно довів, що Небо не є ідеальним і незмінним «ефіром», як вчила тогочасна церква. 🌌 Конфлікт з інквізицією: Його підтримка геліоцентричної системи Коперника (де Земля обертається навколо Сонця) призвела до знаменитого судового процесу 1633 року. Хоча Галілей був змушений формально зректися своїх поглядів, легендарна фраза «Eppur si muove!» («А все-таки вона крутиться!») назавжди стала символом непереможної істини. ⚖️ Закони механіки: Саме Галілей заклав фундамент для майбутніх законів Ньютона, досліджуючи вільне падіння тіл та інерцію. Його робота — це той самий «гігант», на плечах якого стоїть вся сучасна фізика. 🍎 Навіть під домашнім арештом, майже осліпнувши, він продовжував писати наукові праці. Його приклад доводить: можна замкнути тіло в кімнаті, але неможливо ув'язнити думку, яка осягнула закони Всесвіту. 🧠

#дати Боротьба маленьких героїв: Всесвітній день онкохворої дитини (ICCD) 🎗️ ​15 лютого світ об’єднується, щоб привернути увагу до найболючішої проблеми сучасної медицини — дитячого раку. Це не просто дата в календарі, а маніфест за право кожної дитини на якісне лікування, незалежно від її походження чи статку. 🌍 ​Символом цього дня є золота стрічка. Вона уособлює сонячне світло, мужність та стійкість маленьких пацієнтів, які проходять через випробування, непідвладні багатьом дорослим. В Україні цей день має особливий підтекст: попри повномасштабну агресію росії, руйнування лікарень та постійні обстріли, наші лікарі та волонтери продовжують виривати життя дітей із лап хвороби. 🏥 ​Статистика невблаганна, але вона ж дає надію: у розвинених країнах понад 80% дітей одужують завдяки сучасним протоколам. В Україні цей показник поступово зростає, але він критично залежить від нашої з Вами підтримки благодійних фондів, таких як «Таблеточки» чи «Запорука», які стали надійним тилом для дитячої онкології. 🤝 ​Цей день — нагадування дорослим, що інвестиції в науку та медицину є набагато ціннішими за будь-які геополітичні ігри, адже кожне врятоване дитяче життя — це перемога майбутнього над темрявою. 🕯️