#Житія_святих МЧ. ЛОНГИНА, СОТНИКА, ЩО ПРИ ХРЕСТІ ГОСПОДНЬОМУ Сотник Лонгин був зі своїми воїнами під час розп'яття Ісуса Христа. Побачивши чудеса, що тоді сталися, він сповідував Христа: «Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий» (Мф. 27:54. Порівн. Мк. 15 і Лк. 23:47). Церковний переказ додає, що Лонгин був той воїн, який простромив ребра розп'ятого Ісуса Христа і від крові й води, що витекли, отримав зцілення хворих очей. Він же був і серед вартових, приставлених Пілатом до Тіла Ісуса Христа, що лежало у гробі. Старійшини дали воїнам грошей, щоб вони мовчали про воскресіння Христове. Лонгин грошей не взяв. Тому Пілат і юдеї вирішили занапастити його. Лонгин дізнався про їхній намір і вирішив іти в рідну Каппадокію. Він кинув військовий сан і взяв двох друзів. Прийнявши хрещення від свв. апп., Лонгин залишив Єрусалим і пішов з друзями до Каппадокії; там багатьох навернув до Бога. Коли про це стало відомо в Єрусалимі, юдеї пішли з наклепом на Лонгина до Пілата та надіслали багато золота кесареві Тиверію, аби купити смерть святого. Пілат негайно послав воїнів до Каппадокії. Пілат наказав також вбити і тих двох воїнів, які з ним разом проповідували Христа. Лонгин, а також двоє його друзів добровільно віддали себе в руки воїнів та були усічені мечем, Воїни взяли голову святого Лонгина до Єрусалиму показати її Пилатові як доказ, що виконали наказ. Пилат велів викинути голову святого мученика за містом на смітник, де її засипали гноєм. Невдовзі з Кападокії до Єрусалиму прибула одна вдовиця, яка втратила зір. Вона хотіла помолитися в храмі і випросити у Бога оздоровлення. Привів вдовицю її єдиний син, та раптово він тяжко занедужав і помер. А коли бідна вдова оплакувала свого сина, то очима душі побачила світлого воїна, який сказав їй, що є Лонгином сотником, який постраждав за Христову віру, потім, що його голова лежить на смітнику за містом, і велів їй іти та знайти його голову, і тоді вже не буде журитися за сином, бо Бог загладить її біль. Сліпа вдовиця повірила, попросила відвести її на смітник, і там почала руками порпатися в смітті і натрапила на голову. Щойно вона торкнулася її руками, як враз прозріла. Молячись до Бога, вона взяла голову святого, обмила її у себе вдома і намастила дорогою олією. А вночі їй знову явився святий Лонгин і, тримаючи за руку її сина, одягненого в світлі одежі, сказав, щоб не плакала, бо Господь покликав її сина до вічної слави. Щаслива, вдовиця відвезла голову святого Лонгина до Кападокії, у село Сандралис, де спочивали його мощі, і там чесно поховала її. Частина тих мощей, зокрема чесна рука святого Лонгина, зберігається в Римі, у храмі святого Петра. З відривного календаря "З вірою в душі" за 16 жовтня. -----------

#Житія_святих МЧ. ЛОНГИНА, СОТНИКА, ЩО ПРИ ХРЕСТІ ГОСПОДНЬОМУ Сотник Лонгин був зі своїми воїнами під час розп'яття Ісуса Христа. Побачивши чудеса, що тоді сталися, він сповідував Христа: «Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий» (Мф. 27:54. Порівн. Мк. 15 і Лк. 23:47). Церковний переказ додає, що Лонгин був той воїн, який простромив ребра розп'ятого Ісуса Христа і від крові й води, що витекли, отримав зцілення хворих очей. Він же був і серед вартових, приставлених Пілатом до Тіла Ісуса Христа, що лежало у гробі. Старійшини дали воїнам грошей, щоб вони мовчали про воскресіння Христове. Лонгин грошей не взяв. Тому Пілат і юдеї вирішили занапастити його. Лонгин дізнався про їхній намір і вирішив іти в рідну Каппадокію. Він кинув військовий сан і взяв двох друзів. Прийнявши хрещення від свв. апп., Лонгин залишив Єрусалим і пішов з друзями до Каппадокії; там багатьох навернув до Бога. Коли про це стало відомо в Єрусалимі, юдеї пішли з наклепом на Лонгина до Пілата та надіслали багато золота кесареві Тиверію, аби купити смерть святого. Пілат негайно послав воїнів до Каппадокії. Пілат наказав також вбити і тих двох воїнів, які з ним разом проповідували Христа. Лонгин, а також двоє його друзів добровільно віддали себе в руки воїнів та були усічені мечем, Воїни взяли голову святого Лонгина до Єрусалиму показати її Пилатові як доказ, що виконали наказ. Пилат велів викинути голову святого мученика за містом на смітник, де її засипали гноєм. Невдовзі з Кападокії до Єрусалиму прибула одна вдовиця, яка втратила зір. Вона хотіла помолитися в храмі і випросити у Бога оздоровлення. Привів вдовицю її єдиний син, та раптово він тяжко занедужав і помер. А коли бідна вдова оплакувала свого сина, то очима душі побачила світлого воїна, який сказав їй, що є Лонгином сотником, який постраждав за Христову віру, потім, що його голова лежить на смітнику за містом, і велів їй іти та знайти його голову, і тоді вже не буде журитися за сином, бо Бог загладить її біль. Сліпа вдовиця повірила, попросила відвести її на смітник, і там почала руками порпатися в смітті і натрапила на голову. Щойно вона торкнулася її руками, як враз прозріла. Молячись до Бога, вона взяла голову святого, обмила її у себе вдома і намастила дорогою олією. А вночі їй знову явився святий Лонгин і, тримаючи за руку її сина, одягненого в світлі одежі, сказав, щоб не плакала, бо Господь покликав її сина до вічної слави. Щаслива, вдовиця відвезла голову святого Лонгина до Кападокії, у село Сандралис, де спочивали його мощі, і там чесно поховала її. Частина тих мощей, зокрема чесна рука святого Лонгина, зберігається в Римі, у храмі святого Петра. З відривного календаря "З вірою в душі" за 16 жовтня. -----------

#Житія_святих ΠΡΠ. ΠΕΛΑΓІЇ Згідно з переданням, Пелагія (2-457) була актрисою, танцівницею або повією в Антіохії, і вела розкішне та розпусне життя. За свою любов до прикрас вона отримала прізвисько Маргарита (перлина). Але почувши проповідь св. Нонна, розкаялася, навернулася у християнство, і вирішила покинути своє старе життя. Порадившись із Нонном, вона перевдяглася у чоловічий одяг, змінила ім'я на Пелагіус, і переїхала до Єрусалима, оселившись в печері на Оливній горі. Так вона прожила аж до смерті, прославившись своїми скромністю і благочестям. Навіть смерть прп. Пелагеї була спричинена її аскетичним способом життя, і лише під час підготовки тіла до захоронення було виявлено стать святого. Прп. Пелагія вважається одним з найбільш архетипічних прикладів святих жінок, що стали відомими у чоловічому образі. Деякі дослідники навіть вважали, що життєписи більшості таких святих були саме варіаціями біографії св. Пелагії. Зараз ця точка зору не вважається правильною. Історія життя прп. Пелагії відома з розповіді геліопольського диякона Якова. Св. прп. Пелагія вважається покровителькою актрис. З відривного календаря "З вірою в душі" за 8 жовтня. -----------

#Житія_святих ΠΡΠ. ΠΕΛΑΓІЇ Згідно з переданням, Пелагія (2-457) була актрисою, танцівницею або повією в Антіохії, і вела розкішне та розпусне життя. За свою любов до прикрас вона отримала прізвисько Маргарита (перлина). Але почувши проповідь св. Нонна, розкаялася, навернулася у християнство, і вирішила покинути своє старе життя. Порадившись із Нонном, вона перевдяглася у чоловічий одяг, змінила ім'я на Пелагіус, і переїхала до Єрусалима, оселившись в печері на Оливній горі. Так вона прожила аж до смерті, прославившись своїми скромністю і благочестям. Навіть смерть прп. Пелагеї була спричинена її аскетичним способом життя, і лише під час підготовки тіла до захоронення було виявлено стать святого. Прп. Пелагія вважається одним з найбільш архетипічних прикладів святих жінок, що стали відомими у чоловічому образі. Деякі дослідники навіть вважали, що життєписи більшості таких святих були саме варіаціями біографії св. Пелагії. Зараз ця точка зору не вважається правильною. Історія життя прп. Пелагії відома з розповіді геліопольського диякона Якова. Св. прп. Пелагія вважається покровителькою актрис. З відривного календаря "З вірою в душі" за 8 жовтня. -----------

#Житія_святих АПОСТОЛА ХОМИ Ап. Хома (7-72) був родом із галілейського м. Панеади і займався рибальством. Почувши благовістя Ісуса Христа, він усе залишив і пішов за Ним. Ап. Хома входить до числа 12 святих апостолів, 12 учнів Спасителя. За свідченням Священного Писання, апостол не повірив розповідям ін. учнів про воскресіння Ісуса Христа (Ін. 20:25). На 8-ий день після воскресіння Господь з'явився ап. Хомі і показав Свої рани. «Господь мій і Бог мій!» Вигукнув св. апостол (Ін. 20:28). «Хома, який був колись слабкішим за інших апостолів у вірі, - каже свт. Іоан Золотоуст, - став по благодаті Божій мужнішим, ревнішим і невтомнішим за всіх їx, так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не злякавшись сповіщати Слово Боже народам диким». За Церковним Переданням, ап. Хома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол закарбував мученицькою смертю. За навернення до Христа сина і дружини правителя індійського м. Меліапора (Меліпура) апостол був ув'язнений, зазнав катувань і, пронизаний 5-ма списами, відійшов до Господа. Частини мощей ап. Хоми є в Індії, Угорщині та на Афоні. На поч. 21 ст. частина чесної голови апостола зберігалася в монастирі Іоана Богослова на Патмосі, Греція. З ім'ям ап. Хоми пов'язана Аравійська (або Арапетська) ікона Божої Матері. Ап. Хомі моляться у разі невір'я, яке турбує душу, як тому, хто сам пройшов цей тяжкий стан. З відривного календаря "З вірою в душі" за 6 жовтня. -----------

#Житія_святих АПОСТОЛА ХОМИ Ап. Хома (7-72) був родом із галілейського м. Панеади і займався рибальством. Почувши благовістя Ісуса Христа, він усе залишив і пішов за Ним. Ап. Хома входить до числа 12 святих апостолів, 12 учнів Спасителя. За свідченням Священного Писання, апостол не повірив розповідям ін. учнів про воскресіння Ісуса Христа (Ін. 20:25). На 8-ий день після воскресіння Господь з'явився ап. Хомі і показав Свої рани. «Господь мій і Бог мій!» Вигукнув св. апостол (Ін. 20:28). «Хома, який був колись слабкішим за інших апостолів у вірі, - каже свт. Іоан Золотоуст, - став по благодаті Божій мужнішим, ревнішим і невтомнішим за всіх їx, так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не злякавшись сповіщати Слово Боже народам диким». За Церковним Переданням, ап. Хома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол закарбував мученицькою смертю. За навернення до Христа сина і дружини правителя індійського м. Меліапора (Меліпура) апостол був ув'язнений, зазнав катувань і, пронизаний 5-ма списами, відійшов до Господа. Частини мощей ап. Хоми є в Індії, Угорщині та на Афоні. На поч. 21 ст. частина чесної голови апостола зберігалася в монастирі Іоана Богослова на Патмосі, Греція. З ім'ям ап. Хоми пов'язана Аравійська (або Арапетська) ікона Божої Матері. Ап. Хомі моляться у разі невір'я, яке турбує душу, як тому, хто сам пройшов цей тяжкий стан. З відривного календаря "З вірою в душі" за 6 жовтня. -----------

#Житія_святих МЦЦ. ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ΤΑ ΜΑΤΕΡΙ ЇХНЬОЇ СОФІЇ За імп. Адріана (117-138) у Римі жила собі вдова Софія (?-137) з доньками Вірою (12 р.), Надією (10 р.) і Любов'ю (9 р.). Мати виховала дочок у любові до Бога. Чутка про приналежність родини до християнства дійшла до імператора, і він побажав особисто побачити сестер і матір. Вони постали перед імператором і безбоязно сповідували віру в Христа. Здивований імператор відіслав їх до язичниці, якій наказав переконати дівчаток зректися віри. Однак усі доводи і красномовство язичницької наставниці виявилися марними. Тоді їх знову привели до імп. Адріана, і він став вимагати, щоб вони принесли жертву ідолам, але дівчатка відмовилися. Розгніваний Адріан велів піддати дітей тортурам. Кати почали з Віри. Муки, яким її піддали, були жахливими, але марними. Тоді її присудили до усічення мечем. Молодші сестри, Надія і Любов, натхнені мужністю старшої сестри, зазнали подібних до неї мук. Вогонь не заподіяв їм шкоди, тоді їм відсікли мечем голови. Св. Софію не піддавали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні тортури від розлуки із замученими дітьми. Страдниця поховала тіла своїх дочок і 2 дні не відходила від їхньої могили. На 3-ій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. З відривного календаря "З вірою в душі" за 17 вересня. ----------- #Ближче_до_Бога З ВІРОЮ, НАДІЄЮ ТА ЛЮБОВ'Ю 17 вересня - свято, коли церква вшановує трьох однойменних дівчаток-мучениць - Bipy, Надію, Любов, а також їхню матір Софію. Цей день прийнято починати з гучного плачу - оплакування тяжкої жіночої долі. Він слу жив своєрідним оберегом на щасливу долю. За звичаєм, плакали навіть ті, чия доля склалася вдало. Плакали вони, зокрема, про долю рідних і близьких. Вважається також, що, якщо спекти коровай або пиріг, то в сім'ю повернуться взаєморозуміння та гармонія. При цьому випічку потрібно прикрасити придбаною у церкві свічкою й у жодному разі не можна викинути ані крихти такого короваю. З відривного календаря "Український народний календар" за 17 вересня. -----------

#Житія_святих МЦЦ. ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ ΤΑ ΜΑΤΕΡΙ ЇХНЬОЇ СОФІЇ За імп. Адріана (117-138) у Римі жила собі вдова Софія (?-137) з доньками Вірою (12 р.), Надією (10 р.) і Любов'ю (9 р.). Мати виховала дочок у любові до Бога. Чутка про приналежність родини до християнства дійшла до імператора, і він побажав особисто побачити сестер і матір. Вони постали перед імператором і безбоязно сповідували віру в Христа. Здивований імператор відіслав їх до язичниці, якій наказав переконати дівчаток зректися віри. Однак усі доводи і красномовство язичницької наставниці виявилися марними. Тоді їх знову привели до імп. Адріана, і він став вимагати, щоб вони принесли жертву ідолам, але дівчатка відмовилися. Розгніваний Адріан велів піддати дітей тортурам. Кати почали з Віри. Муки, яким її піддали, були жахливими, але марними. Тоді її присудили до усічення мечем. Молодші сестри, Надія і Любов, натхнені мужністю старшої сестри, зазнали подібних до неї мук. Вогонь не заподіяв їм шкоди, тоді їм відсікли мечем голови. Св. Софію не піддавали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні тортури від розлуки із замученими дітьми. Страдниця поховала тіла своїх дочок і 2 дні не відходила від їхньої могили. На 3-ій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. З відривного календаря "З вірою в душі" за 17 вересня. ----------- #Ближче_до_Бога З ВІРОЮ, НАДІЄЮ ТА ЛЮБОВ'Ю 17 вересня - свято, коли церква вшановує трьох однойменних дівчаток-мучениць - Bipy, Надію, Любов, а також їхню матір Софію. Цей день прийнято починати з гучного плачу - оплакування тяжкої жіночої долі. Він слу жив своєрідним оберегом на щасливу долю. За звичаєм, плакали навіть ті, чия доля склалася вдало. Плакали вони, зокрема, про долю рідних і близьких. Вважається також, що, якщо спекти коровай або пиріг, то в сім'ю повернуться взаєморозуміння та гармонія. При цьому випічку потрібно прикрасити придбаною у церкві свічкою й у жодному разі не можна викинути ані крихти такого короваю. З відривного календаря "Український народний календар" за 17 вересня. -----------

МЧЧ. БЛГВВ. КНН. БОРИСА І ГЛІБА Свв. Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) - перші давньоукраїнські святі, канонізовані як Руською, так і Константинопольською Церквами. Вони були молодшими синами кн. Володимира. Народившись незадовго до хрещення Русі-України, брати були християнами. Старший, Борис, отримав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Гліб з дитинства поділяв його прагнення присвятити життя служінню Богу. Ще за життя батька Борис отримав у спадок Ростов. Незадовго до своєї смерті вел. кн. Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. По смерті кн. Володимира старший із синів, Святополк, оголосив себе вел. кн. Київським. Св. Борис у цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів. Він розпустив військо. Однак Святополк не повірив щирості Бориса і підіслав до нього вбивць. Ті напали, коли він молився за утренею в неділю 24 липня 1015 р. в наметі на березі р. Альти, і пронизали списами. 3 ним був убитий слуга Георгій Угрин. Тіло кн. Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі Св. Василія Великого. Після цього Святополк, названий пізніше Окаянним, настільки ж віроломно умертвив кн. Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу - Мурома, Святополк послав йому назустріч убивць. Зустріч Гліба з ними сталася в гирлі р. Смядині, під Смоленськом. Свої життя страстотерпці поклали на вівтар братньої любові і стали першими святими Русі-України. З відривного календаря "З вірою в душі" за 24 липня. -----------

МЧЧ. БЛГВВ. КНН. БОРИСА І ГЛІБА Свв. Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) - перші давньоукраїнські святі, канонізовані як Руською, так і Константинопольською Церквами. Вони були молодшими синами кн. Володимира. Народившись незадовго до хрещення Русі-України, брати були християнами. Старший, Борис, отримав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Гліб з дитинства поділяв його прагнення присвятити життя служінню Богу. Ще за життя батька Борис отримав у спадок Ростов. Незадовго до своєї смерті вел. кн. Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. По смерті кн. Володимира старший із синів, Святополк, оголосив себе вел. кн. Київським. Св. Борис у цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів. Він розпустив військо. Однак Святополк не повірив щирості Бориса і підіслав до нього вбивць. Ті напали, коли він молився за утренею в неділю 24 липня 1015 р. в наметі на березі р. Альти, і пронизали списами. 3 ним був убитий слуга Георгій Угрин. Тіло кн. Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі Св. Василія Великого. Після цього Святополк, названий пізніше Окаянним, настільки ж віроломно умертвив кн. Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу - Мурома, Святополк послав йому назустріч убивць. Зустріч Гліба з ними сталася в гирлі р. Смядині, під Смоленськом. Свої життя страстотерпці поклали на вівтар братньої любові і стали першими святими Русі-України. З відривного календаря "З вірою в душі" за 24 липня. -----------