Показ фильма в Тель-Авиве про украинских воинов, поднявшихся на протезах на Килиманджаро, — про силу, которая не сдаётся

Иногда самые сильные слова говорят не политики. Иногда — люди, которые пережили ранения, потерю, долгий путь восстановления… и всё равно поднялись выше облаков.
Именно о таких людях говорили 7 декабря 2025 года в Тель-Авиве, где Посольство Украины в Израиле провело специальный показ документального фильма Second Wind.

Подробно про этот фильм мы уже рассказывали на НАновости — о том, как в Украине вышла лента «Второе дыхание», созданная вокруг пяти ветеранов ВСУ, потерявших конечности в войне с россией и взошедших на Килиманджаро на протезах. Проект инициировал еврейско-украинско-американский филантроп, и его замысел сразу стал символом несгибаемости.

В Тель-Авиве эта история прозвучала по-новому.
На показ пришли дипломаты, представители политических и бизнес-кругов, медиа и украинской общины. Перед началом заместитель главы миссии Геннадий Брескаленко сказал то, что почувствовали многие: такие истории напоминают о высокой цене свободы и о моральном долге поддерживать военных и ветеранов.
Зал слушал очень внимательно.

В центре фильма — настоящие люди:
Роман «Добряк» Колесник,
Владислав «Шатя» Шатило,
Михайло «Грізлі» Матвіїв,
Олександр «Рагнар» Міхов,
Ольга «Висота» Єгорова.

Каждый прошёл свою войну. Каждый нашёл второе дыхание — то самое, которое приходит тогда, когда силы будто закончились, но человек идёт дальше.

После показа зрители общались с участником восхождения Романом Колесником, режиссёркой Машей Кондаковой и продюсером Геной Газіным.
Отдельно отметили операторскую работу — один из операторов, Сергей Михальчук, служит в ВСУ и знает, как выглядит война изнутри.

И есть ещё одна деталь.
Эти истории звучат в Израиле — стране, которая слишком хорошо понимает, что такое ранения, реабилитация, возвращение к жизни. Поэтому Second Wind воспринимается здесь не как «чужая» история, а как честный разговор о стойкости.

Second Wind — не о спорте.
Это о людях, которые могут подняться выше любой вершины.
И о том, что украинские истории мужеcтва должны звучать в Израиле, Европе и везде, где готовы слушать.

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱
🔗 https://nikk.agency/ukrainskie-voiny-na/

#НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #SecondWind #Килиманджаро #ВСУ #UkrainianVeterans #TelAviv

День сала
День сала (Lard Day) у США відзначають 8 грудня, цей день знаменує відродження сала як поживного та універсального кулінарного інгредієнта. Колись його уникали через те, що воно вважалося шкідливим для здоров’я, а тепер його цінують за користь для здоров’я та кулінарну універсальність. Цей день присвячений інформуванню людей про включення сала у свій раціон та кулінарні практики.

Історичний контекст сала
Сало, або свинячий жир, протягом століть був основним продуктом у кулінарії, який цінувався так само високо, як і сама свинина. У 19 столітті в Північній Америці та Європі воно було таким же популярним, як і вершкове масло. Однак у 20-му столітті його репутація постраждала через негативну рекламу та зростання популярності овочевих напівфабрикатів, особливо з появою у 1911 році Crisco. Лише в 1990-х роках сало почало повертатися завдяки шеф-кухарям та експертам з харчування, які знову відкрили для себе його унікальні якості та негативні аспекти вмісту трансжирів у рослинній олії.


Користь сала для здоров’я
Всупереч поширеній думці, сало вважається корисним жиром. Коаліція здорових жирів (Healthy Fats Coalition), яка заснувала Національний день сала, підкреслює вміст у салі мононенасичених жирів, корисних для здоров’я серця. Сало піддається мінімальній обробці порівняно зі штучними трансжирами, що робить його більш природним вибором для приготування їжі.

Вшанування сала в кулінарних традиціях
У багатьох культурах сало традиційно використовували для покращення смаку страв. Національний день сала відзначає ці традиції і заохочує використання сала в сучасній кулінарії. Компанія Coast Packing Company, провідний виробник жиропонижувачів, спонсорує кулінарні конкурси, щоб продемонструвати універсальність сала в наданні їжі чудового смаку без шкоди для здоров’я.

В Україні сало є важливим елементом традиційної української кухні. День українського сала відзначають у серпні.

Як святкувати День сала
Купуйте сало з місцевих джерел. Підтримайте місцевих фермерів та виробників сала, купуючи його на місцевих ринках.
Готуйте на смальці. Замінюйте вершкове масло або кулінарні олії на сало у своїх рецептах. Сало відоме тим, що робить страви більш насиченими та ароматними, і воно особливо ефективне у смаженні та випічці.
Дізнайтеся більше про використання сала у випічці. Сало можна використовувати у випічці для створення більш хрусткої скоринки пирога та надання глибини тортам і тістечкам.
Цікаві факти про сало
Воно має вищу температуру копчення порівняно з вершковим маслом.
Сало може залишатися твердим при кімнатній температурі і часто добре зберігається після закінчення терміну придатності.
Особливо цінується листкове сало, виготовлене з жиру навколо свинячих нирок.
Чому ми цінуємо сало
Новий кулінарний досвід. Сало пропонує новий і цікавий варіант для тих, хто звик готувати на вершковому маслі або олії.
Насиченіша та смачніша їжа. Вищий вміст жирів у смальці покращує смак та насиченість страв.
Екологічність. У порівнянні з іншими кулінарними оліями, свинячий жир є більш стійким та екологічно чистим.
Національний день сала — це свято традиційного кулінарного інгредієнта, який повертається до нас із заслуженою популярністю. Це день, щоб оцінити багату історію, користь для здоров’я та кулінарну універсальність сала, заохочуючи людей заново відкрити для себе цей натуральний і ароматний кулінарний жир.

Робочий день о п’ятій ранку — це, я вам скажу, протиприродна хуйня. Це злочин проти організму і здорового глузду. Бо прокидатися треба о 3:30. В цей час навіть півні ще сплять, і сни їм сняться еротичні, про жирних курей. А ти встаєш.
Ритуал незмінний, як схід сонця, якого ще й близько не видно. Вигуляти собаку, поки світ ще нагадує дупу негра. Потім — кава на унітазі. Сидиш на «троні», вливаєш у себе той окріп, а очі все одно лізуть на лоба, бо спати хочеться так, що хоч сірники вставляй.
4:10. Час виходити. На вулиці комендантська, тиша така, що дзвін у вухах стоїть. Тільки зорі байдуже кліпають згори на цей бардак. Стою, курю, намагаюся зібрати мозок до купи. І тут... почалося.
Спочатку звук. Паскудне, ниюче жужчання. Таке, знаєте, з натугою, ніби воно несе на собі всі гріхи світу і ще пару кілограмів вибухівки. І не видно ж ніхуя. Темрява в’язка, хоч ножем ріж. А це падло десь поруч круги намотує, шукає жертву, сука.
Я, не довго думаючи, як той тарган на кухні, коли світло вмикають, шмигнув під бетонні сходи. Сиджу, причаївся, дихати боюся. Серце калатає десь у горлі, а в голові одна думка: «Андрійович...». Водій наш. Пунктуальний, курва, чоловік.
І точно — в кінці вулиці прорізається світло фар. Андрійович їде. Свята простота, він же зараз під’їде, стане і буде чекати. Ідеальна мішень. Його ж в’їбуть просто тут, на місці.
Трясучими руками витягую телефон. Набираю. Гудки йдуть, але я розумію — до сраки ті гудки. Не встигне він взяти. А той літаючий гандон вже гуде зовсім поруч. Побачив, мабуть, світло, зрадів, підар електронний.
І тут мене перемкнуло. Страшно — пиздець. Але я зриваюся з місця і біжу до дороги. Біжу так, що Усейн Болт нервово курить в стороні. Чую, як очко з переляку стискається з такою силою, що якби туди всунути шматок вугілля — випав би діамант.
Добігаю до машини, вже майже непритомний від того спринту і жаху, вриваюся в салон і кричу не своїм голосом:
— АНДРІЙОВИЧ, ГАЗУЙ, БЛЯДЬ!!!
Він на мене глянув, і, мабуть, на моєму обличчі було написано все: і про дрон, і про життя, і про смерть. Зрозумів з пів слова. Як упиздив по педалі — машина аж присіла.
Летимо. Стрілка лягає під 150. Дерева за вікном зливаються в зелену кашу.
Андрійович, не повертаючи голови:
— Шо сталося?
— Дрон там, — видихаю я. — Прямо над головою висів.
— Так детектор мовчить, — дивується він, киваючи на прилад.
— Може, волокно, хуй його зна... Але близько був, сука. Дихав у потилицю.
— Бля...
Пролетіли ми так з кілометр, не скидаючи газу. І тут позаду — БАХ! Глухий такий вибух, аж земля здригнулася.
Як потім дізналися — таки волокно було. Летів він за нами, гнався, падло. Але чи майстерності оператору забракло, чи карма у нас така бронебійна — зачепився він за дерево. Повезло.
Ми їхали далі мовчки. Тільки руки в мене трусилися, і хотілося не кави, а склянку горілки. Живі. І слава Богу. #херсон #війна #україга

1️⃣Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
(Леся Українка. «Contra spem spero!»)

2️⃣Навіть коли не можна сподіватися, завжди є якась надія, всупереч будь-якій безнадійності, навіть найнеможливіше іноді може виявитися можливим.
(Віктор Франкл)

3️⃣Допоки сонце сяє, поки вода тече. Надія є.
Лиха біда минає, просто повір у це – надія є.
(Вадим Красноокий)

4️⃣Надія є. Надія є. Надія є. Надія є. Надія є. Надія є. Надія є...

5️⃣Все буде добре! Не уточнюйте дату, а просто вірте в те, що цей день настане!

В Тель-Авиве и Хайфе «Океан Ельзи: Спостереження Шторму» — документальный фильм о легендарной украинской группе — покажут 2 и 9 декабря 2025 года.

Это не просто кино для фанатов. Это документальный биографический фильм, посвящённый истории «Океана Ельзи» — от первых шагов во Львове до стадионов по всему миру, от сомнений и веры в себя до статуса символа целого поколения. Песни, которые стали голосом независимой Украины, получают своё честное экранное признание.

Премьера в Украине состоялась 6 ноября 2025 года. Уже в первые дни фильм собрал более двадцати тысяч зрителей и значительные кассовые сборы. Важно, что часть доходов первых выходных пошла на реабилитацию украинских военнослужащих — жест поддержки, который подчеркнул: этот проект создан не только о музыке, но и о людях, которые сегодня защищают страну.

В фильм вошли уникальные архивы: концертные записи разных лет, закулисные моменты, домашние видео, студийная работа, фрагменты репетиций. Многие материалы десятилетиями находились в личных архивах участников и продюсеров и никогда раньше не публиковались. Зрители увидят искренние, незаметные детали — то, что формирует настоящую историю группы.

Среди интервью — музыканты разных составов, приглашённые инструменталисты, звукорежиссёры, организаторы первых туров, а также представители украинской музыкальной индустрии, которые наблюдали, как формировался феномен «Океана Ельзи». Это не глянцевая легенда, а честный разговор: что стояло за успехом, какие конфликты переживала группа, как решались кризисы, и почему они всё равно шли дальше.

Фильм привозится в Израиль благодаря культурной инициативе Знято в Україні / Created in Ukraine, которая системно развивает украинскую культуру в Израиле: организует кинопоказы, фестивали, встречи и создаёт пространство, где украинская община может оставаться в контакте со своей культурой. Показ в Израиле — это культурный мост, напоминание о том, что творчество, свобода и диалог продолжаются, несмотря на тревоги и войну.

Особенно важен этот фильм для тех, кто:
• помогает Украине здесь, в Израиле;
• поддерживает волонтёрские инициативы;
• ищет культурные точки опоры;
• хочет привести друзей-израильтян и показать им часть украинской истории;
• работает с общиной и помогает людям не терять связь со своими корнями.

Такие истории нужны тем, кто верит, что культура — это не менее важный фронт. Поддержать его можно не только словом, но и присутствием.

Отдельно — для тех, кто волонтёрит, помогает ВСУ, собирает гуманитарную помощь или участвует в инициативных группах: этот фильм станет эмоциональной точкой соприкосновения, напоминанием, ради чего всё делается, и что музыка и искусство по-прежнему остаются голосом Украины.

Смотрите также: кому это особенно нужно увидеть — мы написали в отдельном посте нашей страницы:
👉 https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid0zaYqRaPf2KZX6...

Что для вас значит музыка «Океана Ельзи»? Пойдёте ли вы на показ в Тель-Авиве или Хайфе? Какие песни стали вашим личным саундтреком?

Все подробности о премьере и создателях фильма — в нашей статье:
👉 https://news.nikk.co.il/sposterezhennya-shtormu/

#НАновости #NAnews #Ukraine #Israel #OkeanElzy #ОкеанЕльзи #культура #украинцывИзраиле #CreatedInUkraine

час рікою стрімко невпинно тече
щось минуло, а щось в цю секунду минає
без тебе чомусь так болить та пече,
а з тобою мій біль затихає
і не треба ні хвиль ні високих гір
лиш би доля не стала між нами стіною
незважаючи
всупереч
наперекір
будь ласка побудь це життя зі мною

— dmitropoet

poster
Передплатити
Україна Події
«Це відрізняється від Бахмута». Чому Путін готовий заплатити за Покровськ майже будь-яку ціну і як змінилася тактика його військ — CNN
17 листопада, 10:36
5725
Поділитися:
Покровськ у листопаді 2025 року (Фото: 155 ОМБр ім. Анни Київської / Telegram)
Покровськ у листопаді 2025 року (Фото: 155 ОМБр ім. Анни Київської / Telegram)

Якщо Покровськ Донецької області впаде під натиском військ країни-агресорки РФ, він стане найбільшим містом, захопленим Москвою з моменту окупації Бахмута в травні 2023 року.

Про це пише CNN, аналізуючи ситуацію на полі бою та зміну тактики російських окупантів.

Як і Бахмут Покровськ лежить у руїнах, і його стратегічне значення знижується. Однак, як і Бахмут, це місто стало символом українського опору. Ось чому російський диктатор Володимир Путін готовий заплатити за нього практично будь-яку ціну, підкреслюється в матеріалі. І ось чому Сили оборони намагаються утримати його всупереч тому, що ситуація стає дедалі важчою.

Своєю чергою військові експерти та аналітики вказують, що з моменту захоплення Бахмута тактика російських окупантів змінилася. Основна причина змін — масове використання БпЛА і можливість застосовувати їх на набагато більших відстанях. Це розширило «кілзони» і значно ускладнило пересування на полі бою. Тепер замість важкої бронетехніки російські окупанти намагаються проникнути на українські території за допомогою квадроциклів і мопедів.

Реклама
Читайте також: На фронті в Україні з’явився новий «учасник», який може бути вигідний і небезпечний для обох сторін — CNN
Росія повільно просувається до Покровська вже майже два роки, після прориву в Авдіївці на початку 2024 року, пише CNN. У коментарі журналістам Директор проєкту Defense of Europe в Інституті вивчення війни (ISW) Мейсон Кларк повідомив, що, як і під час захоплення Авдіївки, Росія просунулася до Покровська, «щоб змусити українські війська відступити або, в ідеалі, повністю оточити українські сили».

«Це відрізняється від Бахмута, де набагато серйознішим був прямий, цілеспрямований лобовий наступ на міську місцевість», — зазначив Кларк, додавши, що в Покровську метою окупантів є оточення українських захисників, а не обов’язкова зачистка міста квартал за кварталом.

Читайте також: Ціль — 300 тисяч гривень. NV проводить збір на спеціальний дрон 143 окремої механізованої бригади
Россійські війська не повністю оточили Покровськ, але вони перерізали українські лінії постачання, зазначає CNN. За словами одного з українських військових медиків, підрозділ якого зараз воює в Покровську та Мирнограді, евакуація з міста стала неможливою, оскільки евакуаційні машини не можуть під'їхати ближче, ніж на 10−15 кілометрів до міста — але навіть така відстань залишається надзвичайно ризикованою через дрони. Він повідомив, що наразі на позиції є кілька людей, які вже два тижні як отримали серйозні травми.

«Один перебуває у важкому стані вже тиждень, і ми не можемо його витягнути», — цитує CNN свого співрозмовника.

Читайте також: «Зараз щось прогнозувати неможливо». Є багато причин, чому Покровськ треба тримати: від чого залежить подальша оборона ЗСУ — Попович
Бої за Бахмут у першій половині 2023 року стали «м’ясорубкою» для російських вояк — окупанти хвилями продовжували наступати на добре захищені українські позиції. Ідея тактики полягала в тому, що, відкривши вогонь, Сили оборони видадуть свої позиції. При цьому ворог зазнав величезних втрат.

Однак тепер війська РФ змінили тактику, констатує CNN. За словами Мейсона Кларка, якщо раніше окупантів відправляли на відкриту місцевість, щоб спровокувати вогонь ЗСУ, «тепер мета полягає в тому, щоб якомога більше цих бійців наблизилося до українських позицій».

CNN також наводить коментар українського захисника, який розповів, що штурмові групи окупантів зменшилися до трьох вояк. За його словами, їх складніше побачити за допомогою розвідувальних БпЛА, оскільки на екрані менше руху.

Ще один український боєць розповів, що втрати ворога все одно залишаються високими. За його словами, окупанти розраховують на те, що двоє з групи будуть знищені, але один все ж закріпиться в місті. За день таких груп можуть зафіксувати близько ста.

Ситуація в Покровську — останні новини
11 листопада в 7-му корпусі ДШВ розповіли, що впродовж останніх днів російські війська активізували спроби проникнути в Покровськ на легкій техніці, рухаючись через південні околиці міста, користуючись туманом. Там було вже понад 300 окупантів.

12 листопада УП із посиланням на військових із Покровського напрямку та відео з відкритих джерел повідомило, що війська РФ щонайменше з 6 листопада заїжджають у місто технікою, а також виставляють там свої міномети.

Читайте також: У Покровську загострюється ситуація: російські війська зазнають втрат, фіксуються зникнення та дезертирства — АТЕШ
14 листопада головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підтвердив, що російські війська продовжують спроби прорватися до житлової забудови в районі Покровсько-Мирноградської агломерації і закріпитися там.

ISW вважає, що російське командування віддає пріоритет захопленню Покровська, а не його оточенню. Окупанти просуваються на півночі та сході міста.

15 листопада стало відомо, що Сили оборони України завдали авіаудару по трасі під Покровськом, щоб перерізати логістичні шляхи російських окупантів на підступах до міста.

Аналітики ISW у звіті за 16 листопада вказали, що війська РФ намагаються завершити оточення українських сил у Покровську та Мирнограді.

Редактор: Кулакова Ксенія
Теги: Покровськ Донецька область Війна Росії проти України Володимир Путін Бахмут

Це відрізняється від Бахмута». Чому Путін готовий заплатити за Покровськ майже будь-яку ціну і як змінилася тактика його військ — CNN
17 листопада, 10:36
5725Якщо Покровськ Донецької області впаде під натиском військ країни-агресорки РФ, він стане найбільшим містом, захопленим Москвою з моменту окупації Бахмута в травні 2023 року.

Про це пише CNN, аналізуючи ситуацію на полі бою та зміну тактики російських окупантів.

Як і Бахмут Покровськ лежить у руїнах, і його стратегічне значення знижується. Однак, як і Бахмут, це місто стало символом українського опору. Ось чому російський диктатор Володимир Путін готовий заплатити за нього практично будь-яку ціну, підкреслюється в матеріалі. І ось чому Сили оборони намагаються утримати його всупереч тому, що ситуація стає дедалі важчою.Своєю чергою військові експерти та аналітики вказують, що з моменту захоплення Бахмута тактика російських окупантів змінилася. Основна причина змін — масове використання БпЛА і можливість застосовувати їх на набагато більших відстанях. Це розширило «кілзони» і значно ускладнило пересування на полі бою. Тепер замість важкої бронетехніки російські окупанти намагаються проникнути на українські території за допомогою квадроциклів і мопедів.

«Маски» и Народный артист Украины Борис Барский в Израиле в феврале 2026 — комедия «Ромео и Джульетта»

Легендарные «Маски» возвращаются — и привозят в Израиль свою фирменную одесскую версию «Ромео и Джульетты» Шекспира.
Современная, безбашенная, нежная, абсурдная и до слёз смешная комедия — именно так, как умеют только они.

Спектакль увидят:
Ришон-ле-Цион, Ашдод, Нетания, Тель-Авив-Яффо, Беэр-Шева, Хайфа (2 даты) и Петах-Тиква.

В главной роли — Народный артист Украины Борис Барский, один из символов одесской сцены и бессменный Ромео в культовой постановке «Масок».
Партнёры по сцене — Татьяна Иванова, Алексей Агопьян, Михаил Волошин, Александр Постоленко, Игорь Малахов.
Режиссёр — Георгий Делиев.

🇺🇦 Борис Барский и война: когда клоун становится воином духа

С первых дней полномасштабного вторжения Барский остался в Одессе.
Он говорил: «Мама меня не отпустила… Мама — это Одеса».

Он выступал в госпиталях, устраивал бесплатные спектакли для раненых и переселенцев, поддерживал волонтёров.
О пораненных бойцах он говорил так:
«До спектакля — одни люди, после — другие. Смех возвращает жизнь».

Во время воздушной тревоги прямо со сцены прозвучала его знаменитая реплика:
«Ну когда ж эта падлюка (путин) уже подавится?!»
Зал взорвался аплодисментами — так смех стал оружием.

О коллегах, поддержавших агрессию, говорил жёстко. Про Блёданс:
«Она полностью соответствует своей фамилии — тут и добавить нечего».

О внучке, рождённой в марте 2022 за границей, говорил:
«Жизнь продолжается даже под сирены. Это даёт силы».

Награды и признание

Барский получил волонтёрскую награду «Гордость нации» (2022) — её вручают артистам и известным украинцам за помощь ВСУ.
Также он удостоен премии мэра Одессы «Культурная столица» (2023) — за то, что его театр продолжал работать во время войны без бюджетного финансирования.

Множество памятных сувениров, шевронов и благодарностей от военных частей — его личная коллекция.
Сам Барский говорил:
«Я — одессит. Всё, что связано с Одессой — для меня святыня».

Почему НАновости рекомендуют посетить

Потому что «Маски» — это не только смех.
Это одесская культура, теплая энергетика, живое искусство, которое выдержало и карантин, и ракеты, и войну — и продолжает дарить людям силу.

Потому что увидеть Барского сегодня — значит увидеть человека, который несёт свет там, где тьма пыталась победить.

ℹ️ Подробнее на НАновости + как купить билеты

Мы подготовили подробный материал о гастролях, составе труппы, истории спектакля и датах выступлений.
Читайте здесь:
👉 https://nikk.agency/boris-barskij-v-izraile/

В статье указаны все города, расписание, цены и площадки — переходите и выбирайте удобную дату.

Как вы думаете — смех помогает пережить войну? Или его сила в том, что он объединяет людей?

📣 Пошлите в фейсбуке тем, кого хотите пригласить:
https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid0ELSEkNdLZzPz7...

#дати
🏴󠁧󠁢󠁳󠁣󠁴󠁿 Романтик Моря та Пригод: Життя і спадщина Роберта Луїса Стівенсона.
13 листопада 1850 року в Единбурзі, Шотландія, народився чоловік, чиї історії про піратів, пригоди та подвійну природу людини стали невід'ємною частиною світової літературної спадщини – Роберт Луїс Стівенсон (Robert Louis Stevenson). Незважаючи на постійну боротьбу з хворобами, він прожив життя, сповнене подорожей і творчості, залишивши по собі твори, які й досі захоплюють мільйони читачів.

Життя всупереч недузі

Стівенсон народився у сім'ї інженерів-будівельників маяків, і від нього очікували продовження сімейної справи. Однак слабке здоров'я (ймовірно, туберкульоз) та пристрасть до літератури змусили його обрати інший шлях. Він вивчав право, але ніколи не працював за фахом, присвятивши себе письменництву. 📚
Через хворобу Стівенсон постійно шукав тепліший клімат, що зробило його життя низкою тривалих подорожей. Саме ці мандри стали невичерпним джерелом натхнення для його пригодницьких романів та есе. Його романтичний образ письменника-мандрівника, який бореться з недугою, міцно закріпився в літературній історії.

Шедеври світової класики

Творчий доробок Стівенсона є надзвичайно різноманітним, але найбільшу славу йому принесли романи, які майстерно поєднують гострий сюжет, психологічну глибину та філософські роздуми:
* «Острів скарбів» (Treasure Island, 1883). Цей пригодницький роман став еталоном піратської прози та подарував світові незабутнього персонажа – харизматичного і підступного пірата Джона Сільвера.
* «Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда» (Strange Case of Dr Jekyll and Mr Hyde, 1886). Філософська повість, що досліджує природу зла та роздвоєння особистості. Вона стала класичним прикладом готичної літератури та глибоким психологічним дослідженням.
* «Викрадений» (Kidnapped, 1886). Історико-пригодницький роман, що розповідає про події в Шотландії XVIII століття.
Стівенсон також був чудовим поетом (особливо відома його збірка «Дитячий квітник віршів») та есеїстом, демонструючи глибоку інтелектуальну думку та витончений стиль.

Останні роки на Самоа

У пошуках ідеального клімату, Стівенсон зрештою оселився на острові Самоа (Тихий океан), де провів останні чотири роки життя. Він не лише продовжував активно писати, але й глибоко інтегрувався в життя місцевої громади, за що отримав шанобливе прізвисько «Тусітала» – Оповідач. Його ставлення до колоніальної політики та захист інтересів самоанців зробили його шанованою фігурою серед остров'ян.

Роберт Луїс Стівенсон помер на Самоа у 1894 році. Його творчість, наповнена духом подорожей, романтикою свободи та глибоким розумінням людської природи, забезпечила йому вічне місце в пантеоні світових літературних геніїв. 🌟