В ТД «Ліза» змагалися юні тенісисти
В неділю, 1 червня, першого дня літа, в залі настільного тенісу на базі ТД «Ліза» відбулась Першість ДЮСШ відділу фізичної культури та спорту Броварської міської ради з настільного тенісу. За перемоги змагалися майже 30 учасників. Залік вівся у вікових групах 2009/10рн, 2011/12рн, 2013рн і молодше серед хлопців та серед дівчат. Головний суддя змагань – тренер ДЮСШ Микола Казаченко. Змагання були організовані відділом фізичної культури та спорту Броварської міської ради та ДЮСШ відділу фізичної культури та спорту Броварської міської ради.
Привітати учасників завітала директор ДЮСШ відділу фізичної культури та спорту Броварської міської ради Олена Ємцева.
#Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport
#ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦

У покинутому селі серед лісів стояв старий дім. Кам’яний, темний, зарослий плющем, він дихав — не як живе створіння, а глибоким холодом, що заповнював груди кожного, хто наважувався ступити всередину. Люди уникали його — казали, що вночі з вікон видно тіні, а з підвалу лунає дитячий плач.

Але одного дня туди приїхала дівчина на ім’я Марта. Вона не вірила в привиди. Її приваблювало саме те, що цей дім був забутий усіма . Марта шукала тишу, але натомість знайшла жах.

У першу ж ніч дім почав "говорити": підлога стогнала, двері відчинялися самі, а з дзеркал дивилися не її очі. Найстрашнішим було не те, що вона чула голоси, а те, що вони знали її ім’я, її думки, її мрії.

Кожна ніч ставала довшою. Вона бачила тінь дитини, яка сиділа на ліжку й шепотіла:
— Вони забрали мене… Не йди вниз… будь ласка…

Але Марта пішла. У підвалі вона знайшла старе ліжечко, повністю поросле грибком, і розбиту музичну скриньку. Коли вона її торкнулася — усе довкола змінилося. Стіни дому затряслись, і з темряви піднялася постать — темна, висока, з безліччю рук, кожна з яких тримала уламки дитячих іграшок. Це було те, що забрало дитину.

Марта не тікала. Вона заговорила. Вперше хтось не кричав і не кликав на допомогу. Вона сіла на підлогу й сказала:
— Я знаю, як боляче бути покинутим.

Тоді сталося диво — страх ущух. Тінь завмерла, руки впали, і з неї вийшла душа дитини. Маленька дівчинка. Вона торкнулася Мартиної руки й прошепотіла:
— Дякую.

Дім зітхнув востаннє. Біль і темрява розвіялися. На ранок сонце освітило чисті стіни, а в повітрі пахло м’ятою.

Марта залишилася жити в тому домі. Вона перетворила його на будинок для дітей, які втратили дім, як і вона. Ніхто більше не чув голосів чи плачу. Але інколи вночі з музичної скриньки лунає ніжна мелодія — пам’ять про тих, хто нарешті знайшов спокій.

Настрій літо 👒👙

Харків. Під вечірнім небом.

Давай просто будемо. Не треба обіцянок. Не треба очікувати неможливого. Ти будеш у мене, а я - у тебе. Давай просто будемо одне в одного. Мовчки. Тихо. І по-справжньому

✍️ Еріх Марія Ремарк