Анте Ребіч - герой. Хорват виконав обіцянку дитинства: змінити життя рідного села у разі успіху у футбольній кар'єрі Анте народився в Доні Віньяні, передмісті Спліту, позначене слідами війни в Югославії. Хлопчик виріс у складних умовах і дав слово допомогти селу, якщо йому вдасться у футболі Що сказано, то зроблено. Нещодавно Ребіч витратив сотні тисяч євро: погасив всі кредити та борги, накопичені мешканцями (заплатив 500 осіб), і почав будувати дитячий садок, який також утримуватиме дітей з аутизмом та має спеціальні кімнати та обладнання Ця акція мала великий вплив на місцеву громаду. Ніколи не забувай своє коріння ☝️ #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія Дочекатися б яблук. Дочекатися б миру. Заглядає весна у порожню квартиру - Ні душі, ні слідів, лише пил на підлозі. Лише босі вітри на далекій дорозі. Розігнала війна і людей, і тварин. Виглядає життя із подертих картин. На стіні чийсь портрет, поруч квіти у рамці. І не пахне тут чай, і не ходять тут вранці. Все життя на замку. Тут шухляди й серванти. В шафі плаття нові, а на тумбочці банти. І дитячі книжки, мелодрами в касеті. І останнє "пробач" у сухому букеті. Дочекатися б жнив. І щоб мирні простори Вмить забули про все - і про сльози, й про горе. Щоб вернувся сусід в свою рідну квартиру. І куди не піди, було повно скрізь миру - Тиші, спокою, сліз - лиш від радості в серці. Щоб і Саша, й Назар зняв із ніг своїх берці. Щоб Петро під вінець, щоб Марко до матусі. Щоб спокійно дожить свої роки бабусі. А вже вишні в траві. А вже яблука спіють. Та чого ж ці сади шелестять, не радіють. І вже літо біжить, зупиняти даремно. І на серці журба. І в душі темно-темно... Галина Потопляк

#поезія А Ти поплач і відпусти Усе, що душу розриває, Жени подалі всі страхи, Бо ідеально не буває. Усе Ти зможеш, лиш повір, Що не одна на цьому світі, Що є Любов, яка без мір, Поруч завжди вита в повітрі... Вона у сонечку в вікно, У подиху свіжого вітру, Попереду спиняє зло І піднімає гостру гілку. Планує зранку новий день, Найкращий, що Тобі пасує, А Ти прислухайся лишень -- У Твоїм серці теж пульсує... Тому не плач, а усміхнись, Подякуй щиро у молитві, За тим, що зникло, не журись, Себе втрачаєш у гонитві... Наталія Константинюк

У Мюнхені пройшов благодійний футбольний турнір, на якому зібрали 430 тисяч гривень для ЗСУ. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport https://brovarysport.net.ua/?p=34118

#поезія Скляне сонце помірно світило, В склянку бігла прозора вода, Вітер рвався у вікна щосили, Щось тривожило, знову бліда. На столі мінералка, серветки, Невідомості шум в голові, Не подіяли кляті таблетки, Знову ніч, і безсоння сові. Рухом опору вимикач клацнув, Сонце згасло, і морок зустрів, Та у ліжку лежала без шансу, Наловити яких небудь снів. Знову північ прийшла непомітно, Серце в ритмі посилило стук, Вітер бився у вікна єхидно, Імітуючи свист, бурі звук. Лише місяць із неба заглядав, Розпорошеним світлом в шибках, Пробирався у темну кімнату, Де не спала, самотня, в думках. Так тривало до самого ранку, Сон зачинений, висів замок, Ніч розбилася там, на уламки, Ніби в очі потрапив пісок.

https://youtu.be/e52iW1U1Dj0?si=5ay9IGk2tisLspWI