#поезія Дочекатися б яблук. Дочекатися б миру. Заглядає весна у порожню квартиру - Ні душі, ні слідів, лише пил на підлозі. Лише босі вітри на далекій дорозі. Розігнала війна і людей, і тварин. Виглядає життя із подертих картин. На стіні чийсь портрет, поруч квіти у рамці. І не пахне тут чай, і не ходять тут вранці. Все життя на замку. Тут шухляди й серванти. В шафі плаття нові, а на тумбочці банти. І дитячі книжки, мелодрами в касеті. І останнє "пробач" у сухому букеті. Дочекатися б жнив. І щоб мирні простори Вмить забули про все - і про сльози, й про горе. Щоб вернувся сусід в свою рідну квартиру. І куди не піди, було повно скрізь миру - Тиші, спокою, сліз - лиш від радості в серці. Щоб і Саша, й Назар зняв із ніг своїх берці. Щоб Петро під вінець, щоб Марко до матусі. Щоб спокійно дожить свої роки бабусі. А вже вишні в траві. А вже яблука спіють. Та чого ж ці сади шелестять, не радіють. І вже літо біжить, зупиняти даремно. І на серці журба. І в душі темно-темно... Галина Потопляк