21 серпня 1968 року совєцькі окупаційні війська зайшли на територію Чехословаччини для придушення «Празької весни».
У середині 1960-х у Чехословаччині поширилися настрої проти совєцького впливу та розпочався рух за лібералізацію комуністичного режиму, відомий як «Празька весна». Новий перший секретар Компартії Чехословаччини Александр Дубчек у 1968 р. запропонував реформаторську «Програму дій», спрямовану на побудову «соціалізму з гуманним обличчям»: свобода слова і віросповідань, ліквідація цензури, скасування обмежень на поїздки за кордон тощо.
Усе це викликало занепокоєння совєцького союзу, який боявся втратити контроль над країною.
У ніч на 21 серпня 1968 р. совєцькі війська (для «ідеологічного» прикриття агресії були задіяні також військові підрозділи інших країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії – всього майже 200 тисяч військ і 5 тисяч танків) увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів Другої світової війни (до речі, Гітлер напав на ссср, маючи трохи більше трьох з половиною тисяч танків). Чехословацька армія, попереджена совєцьким міністром оборони маршалом Андрієм Гречком про рішучість намірів інтервентів, не чинила опору.
У столиці Чехословаччини були взяті під контроль будівлі цк кпч, радіо і телебачення, інші важливі стратегічні об’єкти.
Окупанти заявляли про безкровне вторгнення. Однак жертвами агресії стали близько 100 мирних жителів, ще 500 були поранені. Найбільш криваві події розгорнулися біля будівлі Чеського радіо (58 загиблих, у тому числі 8-річна дитина). Є відомості й про стрільбу совєцьких солдатів по натовпу на Вацлавській площі.
У липні 1968 р. правозахисник Анатолій Марченко писав листи-звернення до найбільших європейських ЗМІ щодо ймовірного вторгнення радянських військ до Чехословаччини. У листах він обґрунтовував мотивацію народних протестів у країні, які відбувалися під гаслом «Навіки разом - ані секундою більше» та загрозу придушення цих виступів ссср. Марченка було заарештовано і 21 серпня засуджено до року ув’язнення.
1969 р. у Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц здійснили самоспалення на знак протесту проти окупації. Після цих подій з Чехословаччини емігрувало декілька сот тисяч висококваліфікованих фахівців.
Міжнародна спільнота засудила інтервенцію, однак обмежилася заявами про глибоку стурбованість. Александра Дубчека викликали до Москви і примусили відмовитися від задуманих реформ, а за рік виключили з партії. Ключові посади в уряді зайняли ортодоксальні комуністи.
Чехословаччина де-факто стала окупованою країною, совєцькі війська перебували на її території до 1991 р.
21 серпня 1968 року совєцькі окупаційні війська зайшли на територію Чехословаччини для придушення «Празької весни».
У середині 1960-х у Чехословаччині поширилися настрої проти совєцького впливу та розпочався рух за лібералізацію комуністичного режиму, відомий як «Празька весна». Новий перший секретар Компартії Чехословаччини Александр Дубчек у 1968 р. запропонував реформаторську «Програму дій», спрямовану на побудову «соціалізму з гуманним обличчям»: свобода слова і віросповідань, ліквідація цензури, скасування обмежень на поїздки за кордон тощо.
Усе це викликало занепокоєння совєцького союзу, який боявся втратити контроль над країною.
У ніч на 21 серпня 1968 р. совєцькі війська (для «ідеологічного» прикриття агресії були задіяні також військові підрозділи інших країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії – всього майже 200 тисяч військ і 5 тисяч танків) увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів Другої світової війни (до речі, Гітлер напав на ссср, маючи трохи більше трьох з половиною тисяч танків). Чехословацька армія, попереджена совєцьким міністром оборони маршалом Андрієм Гречком про рішучість намірів інтервентів, не чинила опору.
У столиці Чехословаччини були взяті під контроль будівлі цк кпч, радіо і телебачення, інші важливі стратегічні об’єкти.
Окупанти заявляли про безкровне вторгнення. Однак жертвами агресії стали близько 100 мирних жителів, ще 500 були поранені. Найбільш криваві події розгорнулися біля будівлі Чеського радіо (58 загиблих, у тому числі 8-річна дитина). Є відомості й про стрільбу совєцьких солдатів по натовпу на Вацлавській площі.
У липні 1968 р. правозахисник Анатолій Марченко писав листи-звернення до найбільших європейських ЗМІ щодо ймовірного вторгнення радянських військ до Чехословаччини. У листах він обґрунтовував мотивацію народних протестів у країні, які відбувалися під гаслом «Навіки разом - ані секундою більше» та загрозу придушення цих виступів ссср. Марченка було заарештовано і 21 серпня засуджено до року ув’язнення.
1969 р. у Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц здійснили самоспалення на знак протесту проти окупації. Після цих подій з Чехословаччини емігрувало декілька сот тисяч висококваліфікованих фахівців.
Міжнародна спільнота засудила інтервенцію, однак обмежилася заявами про глибоку стурбованість. Александра Дубчека викликали до Москви і примусили відмовитися від задуманих реформ, а за рік виключили з партії. Ключові посади в уряді зайняли ортодоксальні комуністи.
Чехословаччина де-факто стала окупованою країною, совєцькі війська перебували на її території до 1991 р.
Українська
English
