• День “Зробіть подарунок”
    День “Зробіть подарунок” (Make a Gift Day) відзначається 3 грудня та походить із США. Сьогодні чудова нагода показати своїм близьким, наскільки ви дбаєте про них. Це день, присвячений виготовленню подарунків та заохочує людей створювати унікальні подарунки для своїх близьких, підкреслюючи цінність подарунків ручної роботи, а не куплених у магазині. Традиція дарувати подарунки сягає корінням у сиву давнину і значно еволюціонувала протягом століть.

    Суть подарунків ручної роботи
    Подарунки ручної роботи завжди займали особливе місце в традиції дарування подарунків. Вони уособлюють творчість, зусилля, час і любов. Незалежно від того, чи це проста листівка, чи більш складний витвір, задум і зусилля, що стоять за подарунком ручної роботи, часто мають більшу цінність, ніж будь-що куплене.

    Святкування Дня “Зроби подарунок”
    Створення персоналізованих подарунків
    Суть цього свята полягає у створенні чогось унікального для когось особливого. Ідеї варіюються від листівок ручної роботи, підставок для фотографій, в’язаних шарфів до випічки. Можливості безмежні, а основна увага приділяється персоналізації та творчості.
    Оволодіння новими навичками
    Для тих, хто не відчуває себе особливо майстровитим, цей день – чудова нагода навчитися новим навичкам. Багато спільнот пропонують заняття з різних ремесел, а магазини пропонують ресурси та заняття для початківців.
    Їжа як подарунок
    Домашня їжа як подарунок — популярний вибір. Вони можуть варіюватися від прикрашених кексів, кошиків з фруктами та овочами, домашнього печива, консервації до сумішей спецій, зроблених своїми руками. Ці подарунки не тільки особисті, але й дарують чудовий кулінарний досвід.
    Історичний контекст
    Концепція Дня “Зроби подарунок” існує вже кілька десятиліть, а в газетних архівах можна знайти згадки про події 1980-х років. Спочатку спонсорований YMCA захід для дітей у штаті Нью-Йорк, він переріс у більш широке святкування, що заохочує творчість та особистий підхід у даруванні подарунків.

    День “Зроби подарунок” – це більше, ніж просто день рукоділля та творчості, це свято самовираження та доброї традиції дарування подарунків. Це день, коли можна відійти від комерціалізації подарунків і насолодитися радістю створення чогось своїми руками. Тож 3 грудня дайте волю своїй творчості і зробіть подарунок, що йде від щирого серця.
    День “Зробіть подарунок” День “Зробіть подарунок” (Make a Gift Day) відзначається 3 грудня та походить із США. Сьогодні чудова нагода показати своїм близьким, наскільки ви дбаєте про них. Це день, присвячений виготовленню подарунків та заохочує людей створювати унікальні подарунки для своїх близьких, підкреслюючи цінність подарунків ручної роботи, а не куплених у магазині. Традиція дарувати подарунки сягає корінням у сиву давнину і значно еволюціонувала протягом століть. Суть подарунків ручної роботи Подарунки ручної роботи завжди займали особливе місце в традиції дарування подарунків. Вони уособлюють творчість, зусилля, час і любов. Незалежно від того, чи це проста листівка, чи більш складний витвір, задум і зусилля, що стоять за подарунком ручної роботи, часто мають більшу цінність, ніж будь-що куплене. Святкування Дня “Зроби подарунок” Створення персоналізованих подарунків Суть цього свята полягає у створенні чогось унікального для когось особливого. Ідеї варіюються від листівок ручної роботи, підставок для фотографій, в’язаних шарфів до випічки. Можливості безмежні, а основна увага приділяється персоналізації та творчості. Оволодіння новими навичками Для тих, хто не відчуває себе особливо майстровитим, цей день – чудова нагода навчитися новим навичкам. Багато спільнот пропонують заняття з різних ремесел, а магазини пропонують ресурси та заняття для початківців. Їжа як подарунок Домашня їжа як подарунок — популярний вибір. Вони можуть варіюватися від прикрашених кексів, кошиків з фруктами та овочами, домашнього печива, консервації до сумішей спецій, зроблених своїми руками. Ці подарунки не тільки особисті, але й дарують чудовий кулінарний досвід. Історичний контекст Концепція Дня “Зроби подарунок” існує вже кілька десятиліть, а в газетних архівах можна знайти згадки про події 1980-х років. Спочатку спонсорований YMCA захід для дітей у штаті Нью-Йорк, він переріс у більш широке святкування, що заохочує творчість та особистий підхід у даруванні подарунків. День “Зроби подарунок” – це більше, ніж просто день рукоділля та творчості, це свято самовираження та доброї традиції дарування подарунків. Це день, коли можна відійти від комерціалізації подарунків і насолодитися радістю створення чогось своїми руками. Тож 3 грудня дайте волю своїй творчості і зробіть подарунок, що йде від щирого серця.
    416views
  • Батьки...💞 Художник Віктор Ковтун (Харків)🎨

    Віктор Іванович КОВТУН (1 червня 1958, село Мезин на Чернігівщині) - харківський живописець, народний художник України (2002). Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2010) за цикл живописних робіт «Мій край - Слобожанщина».
    Батьки...💞 Художник Віктор Ковтун (Харків)🎨 Віктор Іванович КОВТУН (1 червня 1958, село Мезин на Чернігівщині) - харківський живописець, народний художник України (2002). Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2010) за цикл живописних робіт «Мій край - Слобожанщина».
    209views
  • 16 вересня 1947 року у Києві народився Валерій Веніамінович Марченко, учасник правозахисного руху, журналіст, перекладач.

    Навчався на філологічному факультеті Київського університету, стажувався у Бакинському університеті, де вивчав тюркські мови і широко друкувався у місцевій пресі.

    До 1972-го його знали за іменем Валерій Умрилов. Однак шлюб батьків склався невдало, вони розлучилися. Мати вийшла заміж вдруге, а Валерій узяв прізвище свого діда – професора-історика, колишнього ректора Львівського університету Михайла Івановича Марченка.

    З 1970-го працював у редакції газети «Літературна Україна», автор близько 100 публікацій. Водночас викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Києва.

    Був схожий на кіноактора Жана Поля Бельмондо, кумира його ровесників. Знав про цю схожість і часто жартував із цього приводу.

    Заарештований 25 червня 1973-го «за антирадянську пропаганду та агітацію». Написані журналістом ( в 1972 р.) три статті «За параваном ідейності», «Страшний якийсь тягар», «Київський діалог», кваліфіковані органами кгб як антирадянські документи. У них В. Марченко ставив риторичні запитання: чому занепадає українська мова, чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна відверто кон’юнктурна література.

    Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів Сталіна.

    Перебуваючи на засланні в селищі Саралжин у Казахстані, від жовтня 1980-го листувався із молодою італійською студенткою-геологом Сандрою Фапп’яно, яка отримала його адресу від «Amnesty International». Між молодими людьми зав’язалося тепле спілкування (дарма, що переписувалися нерідною для обох англійською). Вони сподівалися, що після звільнення Валерія відпустять в Італію на лікування і вони нарешті зможуть побачитися. Листування тривало до повторного арешту Валерія Марченка у 1983-му. А в 2010-му їх листи видано під назвою «Валерій і Сандра».

    Після звільнення (1981) мешкав у Києві, не міг влаштуватися на роботу, працював сторожем у дослідному господарстві зелених насаджень рослинництва. Займався перекладами, правозахисною діяльністю. Рішуче засуджував постанову колегії Міністерства освіти урср «Про додаткові заходи по вдосконаленню вивчення російської мови в освітніх школах і педагогічних навчальних закладах Української рср» (29 червня 1983 р.) (передав документ діаспорі з коментарем: «Надсилаю свіженький валуєвський указ…»).

    Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання.

    🕯Помер 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, росія). Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка.

    «Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий».
    Писав про нього Семен Глузман.

    16 вересня 1947 року у Києві народився Валерій Веніамінович Марченко, учасник правозахисного руху, журналіст, перекладач. Навчався на філологічному факультеті Київського університету, стажувався у Бакинському університеті, де вивчав тюркські мови і широко друкувався у місцевій пресі. До 1972-го його знали за іменем Валерій Умрилов. Однак шлюб батьків склався невдало, вони розлучилися. Мати вийшла заміж вдруге, а Валерій узяв прізвище свого діда – професора-історика, колишнього ректора Львівського університету Михайла Івановича Марченка. З 1970-го працював у редакції газети «Літературна Україна», автор близько 100 публікацій. Водночас викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Києва. Був схожий на кіноактора Жана Поля Бельмондо, кумира його ровесників. Знав про цю схожість і часто жартував із цього приводу. Заарештований 25 червня 1973-го «за антирадянську пропаганду та агітацію». Написані журналістом ( в 1972 р.) три статті «За параваном ідейності», «Страшний якийсь тягар», «Київський діалог», кваліфіковані органами кгб як антирадянські документи. У них В. Марченко ставив риторичні запитання: чому занепадає українська мова, чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна відверто кон’юнктурна література. Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів Сталіна. Перебуваючи на засланні в селищі Саралжин у Казахстані, від жовтня 1980-го листувався із молодою італійською студенткою-геологом Сандрою Фапп’яно, яка отримала його адресу від «Amnesty International». Між молодими людьми зав’язалося тепле спілкування (дарма, що переписувалися нерідною для обох англійською). Вони сподівалися, що після звільнення Валерія відпустять в Італію на лікування і вони нарешті зможуть побачитися. Листування тривало до повторного арешту Валерія Марченка у 1983-му. А в 2010-му їх листи видано під назвою «Валерій і Сандра». Після звільнення (1981) мешкав у Києві, не міг влаштуватися на роботу, працював сторожем у дослідному господарстві зелених насаджень рослинництва. Займався перекладами, правозахисною діяльністю. Рішуче засуджував постанову колегії Міністерства освіти урср «Про додаткові заходи по вдосконаленню вивчення російської мови в освітніх школах і педагогічних навчальних закладах Української рср» (29 червня 1983 р.) (передав документ діаспорі з коментарем: «Надсилаю свіженький валуєвський указ…»). Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання. 🕯Помер 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, росія). Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка. «Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий». Писав про нього Семен Глузман.
    827views
  • 214views
  • Нехай сьогодні буде без тривог, з теплом у домі й силою в серці. Гарного, затишного дня!
    Нехай сьогодні буде без тривог, з теплом у домі й силою в серці. Гарного, затишного дня!
    Love
    1
    76views
  • Haha
    4
    3comments 163views
  • Веселий сад, пахучі віти,
    Гук пароплавів чуть з Дніпра.
    Нам принесла барвисті квіти
    Весни зеленої пора.

    Володимир Сосюра
    Веселий сад, пахучі віти, Гук пароплавів чуть з Дніпра. Нам принесла барвисті квіти Весни зеленої пора. Володимир Сосюра
    Love
    1
    233views
  • Мистецтво 2025
    ‐‐---------------------------------------
    ❤️⭐️❤️ дизайн логотипів та брендбук
    Михайло Розумний - www.artzong.com
    Мистецтво 2025 ‐‐--------------------------------------- ❤️⭐️❤️ дизайн логотипів та брендбук Михайло Розумний - www.artzong.com
    Like
    2
    653views
  • #поезія
    В ромашковім полі гойдаються маки
    І тягнуть до неба стебельця свої.
    Ми знову відбили ворожу атаку,
    Хоч все ще тривають смертельні бої...

    Спітніле чоло рукавом витираю —
    Гарячий був день, а попереду — ніч...
    Тут можна потрапити з пекла до раю,
    Коли небезпека іде зусебіч.

    А завтра нові прокладемо маршрути.
    Ще гоїться рана, та вже не болить.
    Так хочеться тілом, душею відчути
    Смак тиші німої... І неба блакить...

    Ні-ні, ти не думай, — я зовсім не плачу,
    Емоцій вже нуль... Та хіба ж в цьому суть?
    Лиш капають сльози червоногарячі
    На землю, де маки невдовзі зростуть.

    О, Боже Всевишній, дай сили, дай волі
    Усе побороти, здолати, пройти,
    Щоб тут не згубитись, в ромашковім полі,
    На вірнім шляху до святої мети...

    Роман Твердохліб
    #поезія В ромашковім полі гойдаються маки І тягнуть до неба стебельця свої. Ми знову відбили ворожу атаку, Хоч все ще тривають смертельні бої... Спітніле чоло рукавом витираю — Гарячий був день, а попереду — ніч... Тут можна потрапити з пекла до раю, Коли небезпека іде зусебіч. А завтра нові прокладемо маршрути. Ще гоїться рана, та вже не болить. Так хочеться тілом, душею відчути Смак тиші німої... І неба блакить... Ні-ні, ти не думай, — я зовсім не плачу, Емоцій вже нуль... Та хіба ж в цьому суть? Лиш капають сльози червоногарячі На землю, де маки невдовзі зростуть. О, Боже Всевишній, дай сили, дай волі Усе побороти, здолати, пройти, Щоб тут не згубитись, в ромашковім полі, На вірнім шляху до святої мети... Роман Твердохліб
    Like
    Love
    2
    270views
  • Втрати ворога станом на сьогодні, 29 липня 2025 року – Генеральний штаб ЗСУ https://channeltech.space/war/minusrus-from-24-02-2022/
    Втрати ворога станом на сьогодні, 29 липня 2025 року – Генеральний штаб ЗСУ https://channeltech.space/war/minusrus-from-24-02-2022/
    CHANNELTECH.SPACE
    Втрати ворога станом на сьогодні – Генеральний штаб ЗСУ - Channel Tech
    Оперативна інформація публікується Channel Tech згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, за підтримки Сил Спеціальних Операцій.
    101views