Настрій

Отримала такий чудовий тубус з дизайном від Конколь Т. Дякую величезне) https://www.fankolo.com/ya_taras

#новий_розділ Капітан мовчки розвернувся й рушив на місток. Там деякий час сперечався з боцманом, який не приховував свого обурення. Але, хоч і буркочучи крізь зуби, накази все ж почав віддавати. Команда діяла злагоджено, наче точний механізм. За кілька хвилин більшість вітрил уже було зібрано, і корабель майже зупинився. Легкий хід змінився млявим погойдуванням — ми ніби зависли посеред моря. — Ну все, тепер чекай, поки якийсь фрегат на горизонті з’явиться… — бурмотів боцман собі під ніс, зухвало косячи на капітана. — Весело буде. Дуже весело... Дехто з матросів бурчав уголос, не соромлячись власних думок. Усі знали, хто вплинув на рішення капітана, і в очах багатьох винними в цій зупинці були ми з Родріго. Ті, хто лишився без діла, розслаблено повлягалися по палубі, намагаючись хоч трохи перепочити. Години тяглися повільно. Невдоволення росло. Фернандо ходив уздовж борту, щось бурмочучи собі під ніс, а на нас із Родріго кидав погляди, якими, здавалося, можна було пробити дірку в вітрилі. Я теж не знаходив собі місця. «Навіщо я тільки встряв у цю історію?» — думав я. — «Навіщо піддався на балачки старого?..» Але Родріго лишався спокійним — ніби знав щось, чого ми ще не бачили. На мить мене навіть осяяла зухвала думка: а раптом він — зрадник? Може, навмисне нас зупинив, щоб дати переслідувачам фору? Та вже за секунду я її відкинув — Родріго не така людина. Ми не одразу помітили, як небо змінилося. Сірі важкі хмари згущувалися і рухалися значно швидше. І раптом — здійнявся справжній вітер. Ще не штормовий, але вже досить потужний, щоб змусити замислитися. Хвилі, що ще мить тому ледь плескалися об борт, виросли — одна з них вдарила з такою силою, що кілька моряків не втримались на ногах. Мене охопив знайомий жах. Усе нагадувало ту ніч, коли я опинився за бортом бригантини, що доставила мене до цих берегів. Щогли й снасті страшно скрипіли, а верхівка однієї щогли з гуркотом зламалася і гепнулася на палубу. Здавалося, що це кінець. Але то був лише початок. Вітер набирав сили. Хвилі вже накривали палубу, обдаючи моряків з голови до ніг. Троє з них опинилися у воді — на щастя, товариші встигли кинути їм канати й витягти назад завдяки надлюдським зусиллям. Фернандо, як справжній капітан, не залишав містка. Його чіткі накази рятували нас від хаосу. Час від часу вітер ненадовго стишався, дозволяючи нам перевести дух, та вже за мить повертався з новою люттю. Те, що ми досі трималися, було заслугою чіткої організації — кожен знав, що робити, й діяв на межі сил. Мене самого кілька разів ледь не змило за борт. Цей шторм перевершував навіть той, що потопив «Аделаїду». Але «Блискавка» вперто боролася. Хоч іноді здавалося, що це останні хвилини. Пам’ятаю, як над головами пролетіли обірвані клапті вітрила. Потім уламки щогли поранили двох хлопців. Та навіть знесилені, ми не припиняли працювати. Родріго, мій буркотливий наставник, дав не одну пораду, яка врятувала нас від катастрофи. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/20 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#тварини Хоботкова собачка Петерса (лат. Rhynchocyon petersi) - ссавець із сімейства стрибунчикових, назване на честь німецького зоолога Вільгельма Петерса. Хоботкові собачки мешкають у густих лісах Африки. Як інші стрибунчикові, вони мають довгий хвіст і характерний хоботок, яким вони добувають жуків та іншу дрібну живність. Стрибкові не є гризунами - їх зуби більше схожі на маленькі ікла.

#цитати