Жінка найчастіше ламається тоді, коли “все нормально”. Ніхто не бачить, як вона мовчки тягне день. Як усміхається, коли хочеться кричати. Як говорить: “Я справлюсь”, коли втома роздирає. Але знаєте що? Така жінка завжди відбудовує себе. Тихо. І красиво. З нуля — до себе.

#історія Як в СССР створили міф про "вєлікую отєчєствєнную". Канал The ДОКУМЕНТАЛІСТ https://youtu.be/FJ5fZJNGE2Y

#поезія Дощі програють по городах гаму. Трусне зелені кучері весна. Педалі днів натисне під ногами – І заспіває пташка голосна. Засяють ночі зорями жасминно. А срібний дощ підніме жалюзі – Півонії, рожеві, як фламінго, Стоять в городі на одній нозі. Ліна КОСТЕНКО

КОЛИ НАРЕШТІ ПОТРАПИВ У ВІДПУСТКУ НА МОРЕ

НАновини: 5 грудня – Міжнародний день Волонтера: дякуємо героям, які змінюють світ! https://nikk.agency/uk/5-grudnya/ 5 грудня щорічно відзначається Міжнародний день Волонтера – свято людей, які безкорисливо допомагають суспільству. Їхній внесок неможливо виміряти: волонтери рятують життя, підтримують нужденних і створюють світло навіть у темніші часи. Особливо важливим цей день став для таких країн, як Україна та Ізраїльде допомога добровольців грає вирішальну роль життя суспільства. Про ізраїльські волонтери читайте у нашій добірці матеріалів на сайті НАновини – https://nikk.agency/tag/izrailskie-volontjory/ До речі – «Волонтерство як спосіб життя»: у Музеї АНУ проходитиме семінар для української спільноти на честь Міжнародного дня волонтера. Тель-Авів 6 грудня 2024 року. https://nikk.agency/volonterstvo/ Від імені редакції НАновини – Новини Ізраїлю вітаємо волонтерів України, Ізраїлю та всього світу! Бажаємо здоров’я, щастя та Божого благословення. Ваша праця – основа надії та віри у краще майбутнє. https://nikk.agency/uk/5-grudnya/ ♨️Більше новин на тему "🇮🇱 🇺🇦 Ізраїль/Україна" шукайте: 👉у пошукових системах за запитом "НАновини" 👉у Facebook за запитом "НАновини" або за хештегами #НАновості #NAnews #НАновини

Останнім часом дивуюсь, наскільки шляхи «Великого будівництва» співпадають зі шляхами наступу російської армії. Ось, наприклад, карта початку масштабного вторгнення. 1 – дорога **М-02** Бачівськ – Глухів – Копти. Її реконструювали в [2020](https://www.facebook.com/velyke.bud/posts/178343330453900/)-му році. 2 – дорога **Н-07** Київ – Суми – Юнківка. Її реконструювали в [2021](https://www.facebook.com/watch/?v=3019496928294503)-му. 3 – дорога **Н-24** Благовіщенське – Миколаїв. У [2021](https://www.facebook.com/VitaliiKimODA/videos/295814792089422/)-му її капітально відремонтували на ділянці від Миколаїва до Вознесенська, новий міст збудували. 4 – дорога **Н-26** Мілове – Старобільск, яку дуже активно ремонтували у [2021](http://loga.gov.ua/oda/press/news/avtoshlyah_n_26_do_milovogo_vidnovlyuvatimut_cogorich)-му. Або, наприклад, **Чорнобаївка**. Чому росіяни так вперто туди лізуть? Тому що там знаходиться міжнародний аеропорт «Херсон». Нещодавно його кардинально реконструювали, злітну смугу продовжили до 2600 метрів та розширили до 60 метрів. Саме тому вона тепер дуже зручна для ворожої авіації. Реконструювали аеропорт – так, звісно! – в 2021 році, і теж [за кошти «великого будівництва»](https://khoda.gov.ua/%E2%80%9Cvelike-bud%D1%96vnictvo%E2%80%9D%3A-v-aeroportu-%E2%80%9Cherson%E2%80%9D-aktivno-triva%D1%94-rekonstrukc%D1%96ja-zl%D1%96tno-posadkovo%D1%97-smugi). Так, усьому цьому є розумне пояснення. Окупанти їхали ключовими, важливими шляхами. Важливі шляхи треба хоча б інколи ремонтувати. І міжнародний аеропорт Херсону, з його населенням 250 тисяч, теж конче потрібен. Тому дійсно – витратити кошти на його реконструкцію було важливіше, ніж на кисень для ковідних лікарень. Але певні нехороші думки інколи виникають. Подивіться на карту. Коли росіяни намагалися охопити Київ зі сходу, їм довелося їхати аж з самих Сум, шляхами 1 та 2. Це, на хвилиночку, 350 кілометрів. Чому вони не зайшли з півночі, з боку Білорусі? Що їм завадило? Завадила їм сама природа, тому що це – Полісся. Ліси та болота Полісся сторіччями були непридатними для проходу війська. Ані Наполеон, ані Гітлер не намагалися тут пройти – Наполеон обійшов Полісся з півночі, а Гітлер – двома шляхами, наступаючи на Київ і Мінськ. Добре, припустимо. Але чому з протилежного, правого боку Дніпра, зі сторони Чорнобиля природа не завадила ворогам атакувати та хутко просунутися до Ірпеня, Бучі, Гостомеля? Все просто – там було «Велике будівництво». Більш того, там був один з найбільш дивних проєктів «програми президента» – будівництво мережі автошляхів в зоні відчуження. Ось, наприклад, новина квітня 2021 року: «[У Чорнобильській зоні відремонтують 40](https://www.ukrinform.ua/amp/rubric-tourism/3224536-u-cornobilskij-zoni-vidremontuut-40-kilometriv-dorogi.html)[ кілометрів ](https://www.ukrinform.ua/amp/rubric-tourism/3224536-u-cornobilskij-zoni-vidremontuut-40-kilometriv-dorogi.html)[дороги](https://www.ukrinform.ua/amp/rubric-tourism/3224536-u-cornobilskij-zoni-vidremontuut-40-kilometriv-dorogi.html)». Читаємо: «Укравтодор… за програмою президента «Велике будівництво» розпочало ремонтні роботи на ділянці 40 км дороги між КПП «Дитятки», КПП «Прип'ять» та під'їздом до Чорнобильської АЕС». А тепер подивимося на карту. КПП «Прип'ять-1» – це у зоні відчуження, той самий «Рудий ліс», 10 кілометрів до білоруського кордону. КПП «Дитятки» – межа зони відчуження. А до КПП «Чорнобиль» веде ще одна дорога з Білорусі – Р-56. Тобто виходить, що напередодні російської навали зробили новенький 40-кілометровий автобан – від білоруського кордону через поліські ліси чорнобильської зони в бік Києва. Для кого треба було це будувати в розпал пандемії? Для туристів-екстремалів?! Та невже? Далі ця дорога веде через Прибірськ на Іванків. Завдяки «великому будівництву», в Іванкові російські танки [були в перший день війни](https://www.unian.net/war/voyna-v-ukraine-2022-zhiteli-poselka-v-chernigovskoy-oblasti-rasskazali-o-kadyrovcah-novosti-vtorzheniya-rossii-na-ukrainu-11775259.html). І Чорнобильську АЕС захопили – теж завдяки йому. В Іванкові дорога з Чорнобиля перетинається з трасою Р-02, яка через Димер та Вишгород йде на Київ. Пам'ятаєте, на початку березня в бік Києва стояла довжелезна колона російської бронетехніки? Вгадайте, яким шляхом вона рухалася. Так, звісно — через Прибірськ та Іванків. Пам'ятаєте, як ворожа техніка не могла з'їхати з дороги, тому що одразу застрягала в болоті? Це було саме там, це Полісся. Тобто — твердий асфальт новеньких доріг став фактично плацдармом, навіть «плацом» для російської важкої техніки. Так, я знаю, чия це ~~була~~ програма «Велике будівництво». Так, я знаю хто був координатором. Так, я розумію, що за бажанням можна знайти розумне пояснення ухвалених рішень. Але – все одно. **Мені дуже цікаво дізнатися, хто саме, в межах яких саме своїх повноважень, за якою конкретно процедурою визначав перелік об'єктів для «програми президента «Велике будівництво».** © Сергій Дібров

ТРЦ Нікольський

❤️Любов – це... Кім і Роберто Казалі познайомилися в лижному клубі в сонячній Каліфорнії. Кім одразу закохалася у гарячого красеня-італійця. Вона почала на серветках у кав’ярні малювати маленькі кумедні ситуації з короткими записками. Так з’явилася веснянкувата дівчинка та її темноволосий кавалер. Це було щось на зразок ведення щоденника кохання, де описувалося, як народжувалося і росло їхнє почуття. Роберто захоплювався вмінням Кім бачити любов у дрібницях і повсякденності життя, тож відніс буклет коханої з малюнками до однієї з газет Лос-Анджелеса. Так у 1970 році і виникли перші історії з підписом Love is... Це був неймовірний успіх. Через рік малюнки Кім публікували вже в 50 газетах по всьому світу. Кім і Роберто одружилися. У день весілля Кім була у фаті й маргаритках — такому знайомому образі з її ж малюнків. Сім’я зростала, народилося двоє синів. І герої коміксів теж почали дорослішати, у них з’явилася нова глибина. ❤️Любов — це долати ваші відмінності ❤️Любов — це нагодувати його гарячою вечерею, коли він пізно прийшов додому ❤️Любов — це побути з дітьми, поки вона на роботі Доходи сім’ї Казалі зростали з кожним роком. І тут сталося нещастя — у Роберто діагностували рак на останній стадії. Кім проводила весь час із чоловіком. У цей період малюнки почав створювати британський художник, але під підписом Кім. На жаль, Роберто врятувати не вдалося. У 31 рік він помер… Кім намалювала останню ілюстрацію: дівчинка й надгробний камінь. Вона відклала олівець. І взяла його до рук лише через 16 місяців після смерті чоловіка, щоб намалювати картинку дівчини, яка везе перед собою візок. І зробити підпис: «Раді представити Міло Казалі. Батьки: Кім і Роберто (посмертно, за допомогою штучного запліднення)». Кім стала однією з перших жінок, яка звернулася до ЕКЗ. Громадськість була збентежена, релігійні газети обурювалися. А Кім відповіла на це дуже просто: «Наш син Міло тут завдяки любові його матері та батька. Якби мій чоловік був живий, Міло був би зачатий у шлюбі. То що змінює смерть Роберто?» Кім так більше ніколи й не вийшла заміж. І більше не малювала. Вона виховувала трьох синів, які згодом очолили сімейний бізнес. У 55 років Кім Казалі померла від раку. Але любов Роберто й Кім пережила їх обох. І ми всі досі зворушуємося, дивлячись на ці підписи: ❤️Любов — це дати йому висловитися ❤️Любов — це не запитувати, скільки коштує її нова сукня ❤️Любов — це поцілунок із добрим ранком ❤️Любов — це не помічати зморшок у її очах ❤️Любов — це зателефонувати, попри термінові справи Справжня історія про велике кохання.❤️