Posts Directory

added a photo

2025-07-26 06:02:33 ·

26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України.

У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ).

Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну.

Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка.

4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!».

У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського.

Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії.

Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації.

🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи в селянській родині народився Іван Дзюба, в майбутньому – відомий літературознавець та громадський діяч, дисидент і політик, Герой України. У два роки пережив голодомор. Згадував, як бабуся терла кору, щоб прогодувати родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей. Голод змусив родину Дзюб переїхати із Миколаївки в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, а звідти – в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ). Закінчив російськомовну середню школу № 1, до 17 років розмовляв переважно російською, а в графі «національність» до середини 1950-х писав «русский». Перелом стався під час навчання в Донецькому (тоді – Сталінському) педагогічному інституті, куди вступив на російську філологію. Там відчув штучність в намаганні принизити українську мову і культуру – і відкрив для себе Україну. Пропрацювавши кілька років в Донецькому педінституті, вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді. КТМівці збурюють столицю, провівши кілька літературних вечорів, серед яких – вечір Василя Симоненка, несанкціоноване вшанування пам’яті Лесі Українки, збори з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» вийшов на сцену і заявив про арешти творчої молоді, які прокотилися Україною. Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». У тому ж 1965 році написав фундаментальну роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій, спираючись на «канонічні» твори Леніна, Маркса та Енгельса, цитуючи партійні постанови та інші офіційні джерела, викривав згубну політику партії щодо національного питання. Примірники книги відіслав до Першого секретаря ЦК Компартії Петра Шелеста, голови Ради міністрів УРСР Володимира Щербицького, до ЦК Компартії в Москву і навіть до головного редактора журналу «Новый мир» Олександра Твардовського. Після марних спроб «перевиховати» автора, була скликана спеціальна комісія, яка визнала «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ідейно шкідливим твором. Дзюбу виключають зі Спілки письменників України, а 13 січня 1972 року під час візиту до Івана та Льолі Світличних, його затримують, щодня викликаючи на допити. Рік постійних допитів і перебування в слідчому ізоляторі КГБ вплинули на Івана Дзюбу. Він погоджується на публічне каяття та визнання своєї «вини» в обмін на помилування. Утім, прогнувшись раз перед Системою, не став їй прислужувати, продовжуючи в своїх працях (коли його дозволили публікувати) розвінчувати імперські міфи та відстоювати право українців та інших народів на власну ідентичність, підриваючи радянські постулати «прогресивного значення» приєднання їх до Росії. Наприкінці 1980-х років знову повертається в активне громадське і політичне життя України, стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу «Сучасність», а в грудні 1992 очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 році стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. За останні тридцять років написав та видав у світ близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам. А в 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації. 🕯Помер 22 лютого 2022 року в 90-річному віці в Києві.

1Kviews

added video General

2025-03-12 03:02:41 ·

🤔 Китайські журналісти несподівано вперше зняли сюжет із ЗСУ — і взяли участь у обстрілі позицій рф

Кореспонденти китайського телеканалу Phoenix TV разом із ЗСУ «запускають» реактивні снаряди по російських військах — ЗМІ.

Це перший випадок, коли представники цього каналу працюють з українською армією — раніше вони знімали сюжети виключно з росіянами.

🤔 Китайські журналісти несподівано вперше зняли сюжет із ЗСУ — і взяли участь у обстрілі позицій рф Кореспонденти китайського телеканалу Phoenix TV разом із ЗСУ «запускають» реактивні снаряди по російських військах — ЗМІ. Це перший випадок, коли представники цього каналу працюють з українською армією — раніше вони знімали сюжети виключно з росіянами.

277views 9Plays

Join

Language

Directory

Пресконференція Зеленського на третю річницю війни: головні заяви президента (відео)