🌙🌿 Полинові обереги
«Де полин росте, там лихо не ходить».
Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть.
Полин—то дар Божий!
Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили.
І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається.
Полин—то не трава. То оберіг!
Де він росте—туди лихе не підступить.
Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній.
І то не байка.
Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило.
А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі.
А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом.
Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги.
«Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс.
Та тільки памʼятай:
Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом.
Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною:
«Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»
🌙🌿 Полинові обереги
«Де полин росте, там лихо не ходить».
Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть.
Полин—то дар Божий!
Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили.
І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається.
Полин—то не трава. То оберіг!
Де він росте—туди лихе не підступить.
Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній.
І то не байка.
Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило.
А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі.
А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом.
Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги.
«Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс.
Та тільки памʼятай:
Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом.
Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною:
«Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»
Українська
English
%E2%80%AF%D1%87.1%E2%80%AF%D0%BD%D0%B0%E2%80%AF14%E2%80%AF%D0%B7%E2%80%AF20!%E2%80%AF%D0%90%E2%80%AF%D1%82%D0%B8%3F,fs-56,w-600,ia-left,lfo-left,ff-Montserrat,co-ffffff,pa-88_60,l-end:l-image,i-logo.png,lfo-bottom_right,l-end){kind=logo}
