18 грудня 1920 року «Совнарком УРСР» московсько-більшовицьких окупантів затвердив постанову «Про облік музичних інструментів». Цей нормативний акт окупаційної влади розглядався як репресивний метод проти художніх цінностей та культурного значення українських кобзарських інструментів.
Московсько-більшовицькі пропагандистські газети глумилися над кобзою, нав`язуючи українському народові звичну для росіян гармошку. Всі незареєстровані інструменти піддавалися конфіскації, а власники повинні були постати перед судом. Націоналісти і вороги пролетаріату - так називали українців, які віддають перевагу бандурі, лірі та кобзі.
Серед кобзарів найбільше було незрячих музикантів, що заробляли на життя грою на українському музичному інструменті. Про них складено чимало легенд. Одна з них розповідає про те, як московсько-більшовицькі окупанти усіх кобзарів усаджували в спеціальний потяг, що відвозив на вірну погибель. Правда це, чи вигадка, сказати складно. Але переслідування відносно всього українського дійсно мали місце. Московсько-совєцький окупаційний уряд припиняв на корені все, що могло нагадати про своє, рідне, національне. Московська тоталітарна система вимагала одного - підпорядкування у всьому окупантам. Ні про яку національну культурну спадщину не могло йти мови, оскільки тільки московсько-совєцька ідеологія вважалася правильною і актуальною.
Наслідки цієї дискримінаційної постанови виявилися трагічними для України. Культура перебувала в повній залежності від московсько-совєцьких поглядів, а музиканти, що посміли зневажити новими законами, піддавалися репресіям. На довгі роки під забороною опинилося все, що символізувало свободу і ознаки української нації.
18 грудня 1920 року «Совнарком УРСР» московсько-більшовицьких окупантів затвердив постанову «Про облік музичних інструментів». Цей нормативний акт окупаційної влади розглядався як репресивний метод проти художніх цінностей та культурного значення українських кобзарських інструментів.
Московсько-більшовицькі пропагандистські газети глумилися над кобзою, нав`язуючи українському народові звичну для росіян гармошку. Всі незареєстровані інструменти піддавалися конфіскації, а власники повинні були постати перед судом. Націоналісти і вороги пролетаріату - так називали українців, які віддають перевагу бандурі, лірі та кобзі.
Серед кобзарів найбільше було незрячих музикантів, що заробляли на життя грою на українському музичному інструменті. Про них складено чимало легенд. Одна з них розповідає про те, як московсько-більшовицькі окупанти усіх кобзарів усаджували в спеціальний потяг, що відвозив на вірну погибель. Правда це, чи вигадка, сказати складно. Але переслідування відносно всього українського дійсно мали місце. Московсько-совєцький окупаційний уряд припиняв на корені все, що могло нагадати про своє, рідне, національне. Московська тоталітарна система вимагала одного - підпорядкування у всьому окупантам. Ні про яку національну культурну спадщину не могло йти мови, оскільки тільки московсько-совєцька ідеологія вважалася правильною і актуальною.
Наслідки цієї дискримінаційної постанови виявилися трагічними для України. Культура перебувала в повній залежності від московсько-совєцьких поглядів, а музиканти, що посміли зневажити новими законами, піддавалися репресіям. На довгі роки під забороною опинилося все, що символізувало свободу і ознаки української нації.
Українська
English
