Стильна футболка для впевнених у собі та сучасних жінок

Нова жіноча футболка приталеного крою на весну/літо з дизайнерським V-подібним вирізом, короткими рукавами, що приховують обвислі руки, елегантною та підкресленою фігурою. Базовий шар на осінь/зиму, універсальний однотонний базовий стиль для повсякденного офісного одягу, вихідів у світ та кежуал-шоу
👉 посилання на товар: https://temu.to/k/ei6401skjil
🎉 Вартість купона $7.66
⚠️ Знижки можуть змінюватися, будь ласка, дивіться сторінку.
⭐️ Відберіть пакет купонів на подарункову карту на 100 $ на додаток до теми!🛍 Напишіть https://temu.to/k/upwafgxyfdz Щедро для вас! Натисніть, якщо хочете заробити гроші разом зі мною https://temu.to/k/ek0tfo9a7rz! Подарунок для новорічного подарунка $5

#мода #стиль #одежа #тренди #моднийобраз #жіночаодяг #українськамода #Мода2025 #подарок #хобі #шопінг #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопінг #товар #модель #дівчина #жінка

Anthropic додала до десктопного застосунку Claude функцію Record a Skill у межах Claude Cowork. Інструмент дозволяє навчати ШІ повторюваних завдань через запис екрана, натискань клавіш і голосових коментарів. Автоматизація рутинних процесів більше не вимагає написання текстових підказок чи коду. Записана демонстрація автоматично перетворюється на багаторазову навичку в особистій бібліотеці користувача. https://channeltech.space/ai/claude-record-a-skill-cowork/

Google розширила функцію автоматизації завдань Gemini з кількох додатків до сорока на заході Galaxy Unpacked. Функцію інтегровано у зовнішній екран Galaxy Flip 8 через тривале натискання кнопки живлення. Нові смартфони Samsung отримають попередньо встановлений сервіс Gemini Notebook, раніше відомий як NotebookLM. Власники моделей Galaxy Fold 8 Ultra, Fold 8 та Flip 8 отримають шестимісячний доступ до Google AI Pro. https://channeltech.space/ai/google-gemini-automation-galaxy-unpacked...

МЛС розпочала розслідування з приводу трансферу Каземіро до Інтер Маямі 😳

Слідчі органи будуть перевіряти, чи не порушив маямський клуб правила ведення переговорів із футболістом, права на першочергові перемовини з яким належали Лос-Анджелес Гелексі 🤔

В регламенті МЛС існує правило "Discovery Rights", згідно з яким клуб може зарезервувати за собою пріоритетне право на переговори з футболістом, який ще не виступає в лізі. Інший клуб, перед тим як вступити у контакт з футболістом, має сплатити компенсацію команді, якій належало це пріоритетне право 🤷🏻‍♂️

Хоч Інтер Маямі й сплатив Лос-Анджелес Гелексі компенсацію, було відкритодисциплінарне провадження, чи не вступали перед цією виплатою "Чаплі" в переговори з гравцем, що заборонено робити в такому випадку ❌
#World_Football #football @football #футбол_football #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ОСЬ ТАКІ НЕЗВИЧНІ ЗМАГАННЯ В КИТАЇ

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.

Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.
Він перетворився на захисника своїх полів.

Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.

А він заслуговує, щоб його пам’ятали.

Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.

Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.

Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.

Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.

Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.

Чекати було ніколи.

Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.

І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.

Він сам розміновував свої поля.

День за днем.

Метр за метром.

За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.

Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.

Вона прилетіла з неба.

Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.

Не на військових.

Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.

Для окупантів це було справжнє сафарі.

Олександр не міг із цим змиритися.

Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.

Щоранку ще до світанку він виходив у поле.

З рушницею.

З двома системами виявлення дронів.

Одна показувала, де знаходиться безпілотник.

Друга допомагала визначити момент його атаки.

Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.

Він дивився в небо.

Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.

Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».

Це звучить майже як легенда.

Але це була реальність.

На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.

Кожен із них міг убити людину.

Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.

Росіяни знали, хто він.

І мстилися.

У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.

Дім згорів.

Та навіть після цього він не виїхав.

Не покинув своїх людей.

Не залишив свою землю.

5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.

Він загинув так само, як жив останні роки.

Захищаючи інших.

10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).

Це була заслужена державна відзнака.

Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.

Від людей.

Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.

Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.

Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.

Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.

І це справедливо.

Але війна народила й інших героїв.

Тих, хто не перестав бути лікарем.

Учителем.

Рятувальником.

Фермером.

Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.

Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.

І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.

Вона щодня дивилася в небо.

Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.

Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.

🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.

Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.
Він перетворився на захисника своїх полів.

Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.

А він заслуговує, щоб його пам’ятали.

Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.

Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.

Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.

Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.

Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.

Чекати було ніколи.

Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.

І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.

Він сам розміновував свої поля.

День за днем.

Метр за метром.

За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.

Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.

Вона прилетіла з неба.

Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.

Не на військових.

Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.

Для окупантів це було справжнє сафарі.

Олександр не міг із цим змиритися.

Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.

Щоранку ще до світанку він виходив у поле.

З рушницею.

З двома системами виявлення дронів.

Одна показувала, де знаходиться безпілотник.

Друга допомагала визначити момент його атаки.

Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.

Він дивився в небо.

Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.

Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».

Це звучить майже як легенда.

Але це була реальність.

На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.

Кожен із них міг убити людину.

Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.

Росіяни знали, хто він.

І мстилися.

У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.

Дім згорів.

Та навіть після цього він не виїхав.

Не покинув своїх людей.

Не залишив свою землю.

5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.

Він загинув так само, як жив останні роки.

Захищаючи інших.

10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).

Це була заслужена державна відзнака.

Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.

Від людей.

Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.

Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.

Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.

Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.

І це справедливо.

Але війна народила й інших героїв.

Тих, хто не перестав бути лікарем.

Учителем.

Рятувальником.

Фермером.

Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.

Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.

І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.

Вона щодня дивилася в небо.

Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.

Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.

🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

Олексій ПЕТРОВ:

В щирість намірів Зеленського (Господи, про що я зараз? Але тим не менш) можна буде говорити тоді, коли генерал Михайло Драпатий окрім посади, зокрема отримає і повний карт-бланш на кадрові призначення. Інакше толку не буде жодного. На моїй памʼяті є приклад того, як один вумник із погонами полковника та посадою комбрига на початку 2023 року тупо ігнорував прямий Наказ Головнокомандувача, генерала Валерія Залужного на перевід певної групи солдат, сержантів та офіцерів до ДШВ. Потім звісно ж прилетіла «пиздюліна» у вигляді доповідної записки одного з полковників кадровиків із фінальною резолюцією Главкома. І вже тоді Наказ довелося виконувати терміново, бо напевне стало ссикотно за погони. Але…

Скільки ще було схожих історій, бо, як подейкували, були комбриги Залужного та були Сирського?! Себто вже тоді хтось штучно створював напругу у вищому військовому керівництві задля того, щоби… фразу закінчить самі!

Генералу Михайлу Драпатому бажаю сил, витримки, та головне… мудрості! Честь 🫡

Олексій ПЕТРОВ:

В щирість намірів Зеленського (Господи, про що я зараз? Але тим не менш) можна буде говорити тоді, коли генерал Михайло Драпатий окрім посади, зокрема отримає і повний карт-бланш на кадрові призначення. Інакше толку не буде жодного. На моїй памʼяті є приклад того, як один вумник із погонами полковника та посадою комбрига на початку 2023 року тупо ігнорував прямий Наказ Головнокомандувача, генерала Валерія Залужного на перевід певної групи солдат, сержантів та офіцерів до ДШВ. Потім звісно ж прилетіла «пиздюліна» у вигляді доповідної записки одного з полковників кадровиків із фінальною резолюцією Главкома. І вже тоді Наказ довелося виконувати терміново, бо напевне стало ссикотно за погони. Але…

Скільки ще було схожих історій, бо, як подейкували, були комбриги Залужного та були Сирського?! Себто вже тоді хтось штучно створював напругу у вищому військовому керівництві задля того, щоби… фразу закінчить самі!

Генералу Михайлу Драпатому бажаю сил, витримки, та головне… мудрості! Честь 🫡