#дати Правда під вогнем: Чому 16 лютого — день тих, хто міняє автомат на камеру 🎥 В історії воєн журналісти завжди були «сторонніми спостерігачами», проте російська агресія проти України змінила цей парадигм. 16 лютого ми відзначаємо День військового журналіста України — дату, що заснована не на бюрократичному бажанні створити чергове професійне свято, а на трагедії, що стала символом відданості професії. 🎖️ Точка відліку: Дебальцеве Вибір цієї дати безпосередньо пов'язаний із подіями 2015 року. Саме 16 лютого під час боїв за Дебальцеве загинув капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін, заступник редактора телерадіостудії Міноборони «Бриз». Він виконував свій обов'язок до останнього: збирав фото- та відеодокази присутності регулярних військ росії на території України. Його камера стала документом епохи, а його смерть — нагадуванням, що інформаційний фронт є настільки ж летальним, як і вогневий. 🛡️ Журналіст як ціль Для москви український військовий журналіст — це ворог №1. Адже в епоху гібридних війн правда є небезпечнішою за «Хаймарси». Наші медійники в одностроях не просто фіксують події, вони руйнують багатошарові конструкції пропаганди, які росія вибудовувала десятиліттями. Робота «в полі» під обстрілами — це не про гонитву за хайпом, а про верифікацію реальності, де ціною помилки чи запізнення є не лише рейтинг, а й людські життя. 🖋️ Більше, ніж професія Сьогодні військова журналістика в Україні вийшла за межі пресрелізів. Це люди, які живуть у бліндажах, знають ціну кожного метра звільненої землі та вміють розрізняти виходи й прильоти на слух краще, ніж назви столичних кав’ярень. Вони є містком між цивільним світом і кривавою реальністю окопів. 🪖 Ми маємо усвідомлювати: те, що ми бачимо у вечірніх новинах або стрічках телеграм-каналів, часто оплачено неймовірним ризиком. Кожен кадр із передової — це акт сміливості. День військового журналіста — це нагода згадати всіх тих, хто не повернувся з відрядження, і подякувати тим, хто продовжує тримати об’єктив наведений на правду, якою б гіркою вона не була. 🕯️

#дати #свята Литва: Як 20 підписів змінили долю Балтії та розлютили імперії. ​Коли ми говоримо про 16 лютого, неможливо оминути наших балтійських друзів. Саме цього дня 1918 року у Вільнюсі було підписано Акт про незалежність Литви. Це не просто документ, це зухвалий маніфест народу, який вирішив, що з нього досить бути розмінною монетою між німецьким кайзером та російським царем. 📜 ​Ситуація на той момент виглядала, м’яко кажучи, безнадійною: Литва була окупована німецькими військами, а на сході вже розгорялася пожежа більшовицького перевороту. Проте Литовська Таріба (Рада) виявилася напрочуд впертою. 20 сміливців зібралися в невеликому будинку в центрі Вільнюса і проголосили відновлення незалежної держави з демократичним устроєм. 🏛️ ​Чому це важливо сьогодні? Історія Литви — це дзеркало української боротьби. Вони також пройшли через довгі десятиліття радянської окупації, анексію та спроби москви стерти їхню ідентичність. Але саме цей Акт 1918 року став тим юридичним та моральним фундаментом, на якому литовці згодом, у 1990-му, першими серед радянських республік знову проголосили свою свободу. ​Сьогодні Литва — один із найвідданіших союзників України. І це не дивно: народ, який століттями виборював право називатися державою, чудово розуміє ціну свободи. 🤝 ​Цікавий факт: оригінал Акта вважався втраченим майже сто років! Його знайшли лише у 2017 році в архівах Міністерства закордонних справ Німеччини. Це зайвий раз доводить: рукописи не горять, а державність, закарбована волею народу, обов'язково повертається на карту світу, як би її не намагалися замалювати сусіди-імперіалісти. 🕵️‍♂️ ​Сьогодні ми вітаємо литовських братів із їхнім святом. Su Lietuvos valstybės atkūrimo diena! 🥂

Вітаємо з Днем народження Леоніда Миколайовича Лоївського - Заслуженого тренера України та Майстра спорту🥊 Бажаємо міцного здоров’я, душевного спокою та багато радісних моментів у кожному дні. Нехай діяльність приносить задоволення, мрії здійснюються, а поруч завжди будуть щирі люди! ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

#історія #постаті Семен Гулак-Артемовський: Козак, який підкорив оперний Олімп 🎭 Якщо Ви думаєте, що «Запорожець за Дунаєм» — це просто чергова класична постановка, яку змушували дивитися в школі, то Ви недооцінюєте автора. Сьогодні ми святкуємо день народження людини, чиє життя нагадує голлівудський сценарій про «self-made man» XIX століття. 🌟 Від церковного хору до імператорської сцени Семен народився 16 лютого 1813 року на Черкащині в родині священника. Його шлях до слави почався не з дипломів, а з унікального баритона. Коли його почув Михайло Глінка, він зрозумів: цей хлопець має співати не в сільській церкві, а як мінімум в італійській опері. Глінка особисто вивіз його до петербурга, а потім відправив на навчання в Італію. 🇮🇹 Іронія «Запорожця» Головний шедевр Гулака-Артемовського — опера «Запорожець за Дунаєм» — став першою українською оперою. Це був справжній акт культурної диверсії: у самому центрі імперії, де українську мову намагалися звести до «нарєчія», Гулак-Артемовський вивів на сцену живих, гострих на язик і сповнених гідності козаків. 🏹 Більше ніж музика Семен був не лише композитором. Він товаришував із Тарасом Шевченком (саме йому Кобзар присвятив вірш «Ой, не п'ються пива-меди»). Гулак-Артемовський допомагав Кобзарю грошима, підтримував у засланні та залишався вірним другом у найтемніші часи. А ще він був серйозним знавцем медицини та народних методів лікування — така собі «людина-оркестр» свого часу. 💊🎶 Сьогодні ми згадуємо його не як «бронзову статую», а як дотепного, талановитого і безмежно закоханого в Україну митця, який довів: українська культура здатна звучати масштабно, драматично і неймовірно красиво. 👏

#історія #постаті Микола Макаренко: Єдиний, хто сказав «Ні» руйнівникам Михайлівського собору 🏛️ В історії української культури є постаті, чий професійний здобуток величезний, але один-єдиний вчинок перетворює їх на справжніх титанів духу. 16 лютого 1877 року на Сумщині народився Микола Макаренко — видатний археолог, мистецтвознавець та людина, чиє сумління виявилося міцнішим за радянський репресивний апарат. 🛡️ Професіонал з великої літери Макаренко не просто вивчав історію — він її рятував. Його дослідження пам’яток Київської Русі, розкопки в Ольвії та Маріупольського могильника стали фундаментом для української археології. Він був одним із тих, хто формував обличчя Академії наук України у її золоті часи. 🏺 Подвиг, що вартував життя На початку 1930-х років більшовицька влада в москві та києві прийняла варварське рішення: знести Михайлівський Золотоверхий собор, перлину XII століття, щоб збудувати на цьому місці урядовий центр. Для легітимізації цього злочину було створено спеціальну комісію з мистецтвознавців та архітекторів, які мали підписати акт про те, що собор «не має історичної цінності». 📉 Микола Омелянович Макаренко став єдиним членом комісії, який навідріз відмовився ставити свій підпис під цим смертним вироком храму. Він розумів наслідки, але професійна честь та любов до Києва виявилися сильнішими за інстинкт самозбереження. 🖋️🚫 Ціна непокори Відплата москви була миттєвою. Вже у 1934 році вченого заарештували за звинуваченням у «контрреволюційній діяльності». Почалися роки заслань: спочатку Казань, потім Томськ. Але навіть там він продовжував працювати в музеї, поки у 1937 році, у розпал «Великого терору», його не заарештували вдруге. 4 січня 1938 року за рішенням «трійки» Миколу Макаренка розстріляли в Томській тюрмі. 🕯️ Михайлівський собор все одно підірвали у 1937-му (і відновили вже за часів незалежної України). Проте вчинок Макаренка залишився в історії як символ того, що навіть у найтемніші часи одна людина може врятувати гідність цілої професії. Він не врятував стіни храму тоді, але він врятував правду про цей злочин для нас. 🇺🇦 Сьогодні, проходячи повз відновлений Золотоверхий, варто згадати про вченого, який не пішов на компроміс із совістю, коли на кону стояла історія його народу. 🏛️✨

Шестеро людей поранено внаслідок ворожих ударів по Запорізькому району. Упродовж доби окупанти завдали 668 ударів по 32 населених пунктах Запорізької області. ▪️Війська рф здійснили 13 авіаційних ударів по Юльївці, Григорівці, Зарічному, Залізничному, Гуляйпільському, Долинці, Верхній Терсі, Гіркому та Блакитному. ▪️ 359 БпЛА різної модифікації (переважно FPV) атакували Запоріжжя, Новомиколаївку, Михайло-Лукашеве, Підгірне, Любимівку, Петропавлівку, Степногірськ, Павлівку, Приморське, Степове, Малі Щербаки, Гуляйполе, Залізничне, Щербаки, Новоданилівку, Новоандріївку, Малу Токмачку, Чарівне, Білогір’я, Дорожнянку, Зелене, Рибне, Добропілля та Прилуки. ▪️ 6 обстрілів із РСЗВ завдано по території Степногірська, Павлівки, Гуляйполя, Залізничного та Прилук. ▪️290 артилерійських ударів нанесено по території Степногірська, Приморського, Степового, Малих Щербаків, Гуляйполя, Залізничного, Щербаків, Новоданилівки, Новоандріївки, Малої Токмачки, Чарівного, Білогір’я, Дорожнянки, Зеленого, Рибного, Добропілля та Прилук. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #постаті Василь Королів-Старий: Казкар, який будував державу і «перевиховував» чортів ✍️✨ Якщо ви думаєте, що міфологічні істоти — це лише про жахи та підступи, то ви просто не читали Василя Королева-Старого. 16 лютого 1879 року на Полтавщині народилася людина, яка довела: український «чорт» може бути добрим, а українська держава — реальною. 🏤 Від ветеринара до засновника Центральної Ради Життєвий шлях Василя Костянтиновича — це карколомний віраж. Починав він як ветеринарний лікар (навіть видав посібник із лікування тварин!), але революційні події 1917 року виштовхнули його на вістря політики. Він став одним із засновників Української Центральної Ради та очолив видавництво «Час», яке заповнювало книжкові полиці новонародженої республіки українськими книгами. 📚🇺🇦 Майстер «доброї» міфології Коли українські визвольні змагання зазнали поразки від більшовицької росії, Королів-Старий опинився в еміграції в Чехословаччині. Саме там він написав свої найвідоміші твори, зокрема збірку «Нечиста сила». Його ідея була революційною для того часу: він хотів позбавити дітей страху перед народними повір’ями. У його казках «нечисть» — потерчата, хухи, лісовики — зовсім не злі, а просто інакші, і часто вони набагато чесніші за людей. 👺❤️ Світло крізь вигнання Разом із дружиною, письменницею Наталеною Королевою, він створив у Мельнику (неподалік Праги) справжній острівець української культури. Він не просто писав — він малював ікони, проєктував церкви та викладав в Українській господарській академії. Його життя було безперервною боротьбою за право українців мати власну інтелектуальну та мистецьку нішу в Європі. 🎨🇪🇺 Василь Королів-Старий помер у 1941 році, так і не побачивши вільної України, про яку мріяв. Але його «Хуха-Моховинка» та інші герої навчили не одне покоління українців головному: світло і добро можна знайти навіть там, де інші бачать лише темряву та страх. 🕯️🌳 https://youtu.be/d-vE-Xu5lJY?si=UbWgaC4UARwdEJg8