Спів соловейка (із неопублікованого)

Зірка пізня чаклує у небі,
Гукає до себе ранкову зорю.
Місяць палає перед тим, як умерти,
І пісню співає останню свою.

Ні, то не місяця плач – соловейка,
Що марно шукав загублений край.
Він повернувся до рідної неньки,
Та не впізнав вже її… не впізнав…

Усе загубив на далекій чужині:
Щастя і долю, радість і мрію.
Серце ж було на своїй Батьківщині
І разом із нею старіло… старіло…

Пісня страждання лунає із неба – 
З усіх куточків блакитної тверді.
Земля відгукнулась оркестром шаленим.
І чується, ніби це музика Верді. 
                       14.02.1993 ©Ірина Вірна

Love
1