СОБАКА,ЯКА ДУЖЕ ЛЮБИЛА МУЗИКУ ( оповідання)

В одному невеличкому місті жив пес Пімпо. На перший погляд, він був самим звичним собакою: коричнева шерсть, довгі вуха і завжди веселий хвіст,який радісно віляв при зустрічі з людьми. В ньому було дещо особливе: Пімпо більш за все любив музику. 

Кожен ранок,коли його господар, старенький вчитель музики,якого звали Рей,відкривав вікно і сідав за піаніно грати, Пімпо підходив поблище і вмощувався під ногами. Як тільки лунали перші нотки,він затихав і занурювався в мелодію,наче в світі нема більш нічого. Він прикривав очі, і здавалось,що в цей момент він зовсім не пес,а справжній поціновувач мистецтва. Пімпо любив усе:спокійні етюди Шопена, і голосні марши, і джазові імпровізації.

Кожну неділю Рей ходив до філармонії,і Пімпо завжди складав йому компанію. Музиканти звикли бачити собаку в залі. Він сідав прям на сцену і уважно слухав, як оркестр відпрацьовує кожну партію. І якщо хтось фальшивів, Пімпо одразу вставав і починав сковчати, заставляв музикантів сміятись та шукали помилку. Пімпо став місцевою зіркою. Жителі міста залюбки приводили своїх дітей на репетиції,щоб показати їм " музичного песика". Казали,що , якщо Пімпо сидить спокійно і слухає, значить музика звучить як потрібно. А якщо починав віляти хвостом або підвивати- значить,музикантам є над чим попрацювати.

Якось в місто приіхав відомий диригент,щоб провести концерт під відкритим небом. Коли він побачив Пімпо на сцені,здивувався і спитав у Рея: 

-Це що,ваш новий концертмейстер? 

Музиканти з посмішкою розповіли йому про незвичний талант пса. Диригент спочатку не повірив,проте на репетиції сам переконався: Пімпо дійсно реагує на кожну помилку так,ніби точно знає ,як має звучати музика.

В день концерту Пімпо сидів на своєму місці,на сцені,не зводячи очей з музикантів,він уважно слухав,похитуючи головою в такт. І коли зазвучала особливо гарна партія скрипки,він тихо, майже не помітно,завив. Цей звук був такий м' який та гармонічний,що публіка завмерла. Диригент обернувся,подивився на Пімпо і з посмішкою кивнув музикантам продовжувати. Коли концерт закінчився,глядачі аплодували не тільки оркестру ,а і Пімпо. Ніхто не міг повірити,що звичайний пес міг так відчувати музику. Так Пімпо продовжував жити ,слухаючи кожну мелодію,наче в ній смисл всього миру. Музика була його радістю ,його сенс. Усі ,хто зустрічав Пімпо,розуміли: іноді самий великий поціновувач мистецтва може бути не людина,а звичний пес з великими вухами і добрими очима

Nodar Nachkebia 

( Записки гуманоіда)