НАЙКОРОТША РІЧ У СВІТІ

Перед нами не просто дитяча гірка серед поля. Перед нами простір, який втратив свого мешканця, але не втратив своєї функції бути знаком його присутності. У цьому полягає фундаментальний парадокс зображення.
Гірка створена для дитячого сміху, руху, гри та випадковості. Проте в кадрі немає жодної дитини, й відсутність стає не порожнечею, а головним змістом простору. Людина дивиться не на об’єкт, а на слід можливості, яка більше не реалізується. Поле залишається полем. Дерева залишаються деревами. Гірка залишається гіркою. Але світ уже не виконує того, заради чого колись існував у людській свідомості.
Саме тому простір здається дивним. Не тому, що він змінився, а тому, що він пережив того, хто наділяв його сенсом.

Зазвичай лімінальність описують як стан переходу між двома світами. Але ця сцена демонструє іншу форму лімінальності: тут між собою співіснують не два простори, а два часи.
Перший час належить минулому. У ньому ця гірка була центром маленького всесвіту — пригодою, висотою, викликом, місцем зустрічей і джерелом нескінченних історій. Другий час належить теперішньому. У ньому гірка стала лише предметом серед трави. Обидві реальності присутні одночасно: спостерігач бачить металеву конструкцію, а пам’ять бачить цілий світ. Лімінальність виникає саме в точці їхнього зіткнення.

Людська пам’ять не архівує минуле — вона продовжує його існування. Кожен спогад є своєрідним привидом реальності, яка формально вже зникла, але все ще впливає на наше сприйняття світу. Тому подібні місця здаються населеними навіть тоді, коли вони порожні. Людина дивиться на гірку й бачить більше, ніж дозволяють очі. Вона бачить власну відсутність, версію себе, яка колись існувала тут і яка більше ніколи не повернеться. Саме ця неможливість повернення народжує меланхолію — не за втраченим об’єктом, не за втраченим часом, а за втраченим спостерігачем.

Особливу роль відіграє неприродно рожеве небо. Воно не виглядає загрозливим, навпаки — воно занадто красиве, і саме тому воно тривожить. Його неприродність руйнує звичний порядок світу й нагадує, що ми дивимося не на документальну сцену, а на внутрішній ландшафт свідомості. Це не поле саме по собі — це поле, пропущене крізь пам’ять. А пам’ять ніколи не відтворює світ таким, яким він був, — вона перетворює його на символ.

У певний момент життя людина усвідомлює дивну істину: місця не старіють разом із нами, вони залишаються чекати. Старіємо ми. Поле продовжує лежати під небом, дерева продовжують рости, трава продовжує рухатися під вітром. І лише людина одного дня раптом помічає, що більше не належить світу, якому колись належала повністю. Тоді простір стає дзеркалом часу, а порожня дитяча гірка перетворюється на мовчазний пам’ятник найкоротшій речі у Всесвіті — моменту, коли людина ще не знала, що колись втратить своє дитинство.

— Voss Ekobi

ТРИЛОГІЯ - "ЛЮДИНА З НІЗВІДКИ"
--------

ПЕРША КНИГА - "АНІКА"

Читаю вже першу книгу "Аніка" з трилогії "Людина з нізвідки". Напевно, кожна людина хотіла б опинитися в минулому чи в майбутньому столітті, або навіть тисячоліття, і саме про це йдеться в цій книзі. Про що йдеться, зараз поясню. В якомусь недалекому майбутньому нашого тисячоліття техніка настільки придвинута, що не потрібно керувати странпортом, усе робить замість людині штучний інтелект. А ще є інші цікаві технології. Складно описати, що я маю на увазі, але цікаво читати таку фантастику, хоча мені і не звично таку книгу читати, але мені дуже подобається!👍 І там на такій техніки не їздять, а літають і така техніка називається льотка, це ніби капсула, в якій сідає людина, наказує ШІ куди летіти, або навіть спускатися, що називається кротовиною, я її уявляю як ямою з трубопроводами у вигляді американських гірок. Через цю кротовину за допомогою льотка людина і потрапляє до минулого, або майбутнього часу. І за цей час треба встигнути повернутися назад, бо кротовина закривається і герої не можу потрапити до свого століття. До речі, про плутанину з часом. Це нагадало мені оці григоріанські, юліанські і новоюліанські календарі, через що немає згоди в церковном світі. Як відомо, через деякий час, якщо за нашим новоюліанським стилем 25 грудня Різдво Христове ще буде визначатися, то за старим юліанським календарем Різдво Христове вже не 7, а 8 січня буде визначатися. Щось подібне відбувається й в цій фантастичній книзі коли герої потрапляють в різний час в минулому чи в майбутньому столітті, чи тисячолітті, там теж час не так йде, навіть години, хвилини, секунди, пори року, місяці і так далі. І одне невірне рішення, дія, чи крок може все змінити у часі. Головне що там немає інопланетян, а якщо і буде, то сподіваюся їх буде мало. Мені дуже сподобався оцей момент, коли Анхалія з майбутнього у часі зустрілася з своєю прабабусею, і через те що вона розговорилася з нею, у часі, роках і століття все заплуталося і тепер героям доведеться все розплутати і повернути все на своєму місці. А ще, я не буду вдаватися в подробицях, мені дуже сподобалася історія з маленьким динозавриком, хто читав цю книгу зрозуміє, про що йдеться.😉 Дякую Вам, пане Романе за такі цікаві історії. Міцного здоров'я, творчого натхнення та хай Вас береже Бог!💙💛🙏

04.06.2025 року.
--------

ДРУГА КНИГА - "НОВИЙ ПОВОРОТ"

Читаю вже другу книгу Романа Кирнасова "Новий поворот" з трилогії "Людина з нізвідки". В першій книзі Аніка, коли потрапила до іншого тисячоліття потрапила в пастку, з якої не змогла вибратися і загинула, але як я зрозуміла, вона ще з'явиться в іншому часу. Ну це ж фантастика, і як це є в кожній фантастичній книзі дива існують, то ж сподіваюся, що Аніка ще з'явиться в цій чи в наступній книзі. Але це вже буде інша Аніка, просто коли люди змінюють подальше життя інших людей, товсе навколо теж змінюється і в часовому просторі теж так само змінюється, і через людина в іншому часі стає "Людиною з нізвідки". Отже так:

Льотка на ім'я Сардія, була знайдена 12-річним хлопцем, на ім'я Микола. І як усі хлопці у такому віці, йому стало цікаво, що це таке. Він зрозумів, що перед ним незвичний об'єкт, щось з фантастики, про яку він ніколи не знав і не бачив. Він одразу зрозумів, що про це ніхто не повинен знати, особливо, коли він знайшов в середині льотці труп Аніки і коли сама льотка заговорила з ним. Сардія все пояснила Миколи, розповіла, хто вона, звідки прибула і ким була Аніка, і чим вона займалася до своєї смерті. Також показала, як виглядала Аніка і показала її щоденник, який вона вела і в якому вона просила потурбуватися про свою дочку, якщо вона помре, а льотку хтось знайде. Ось стільки, щоби знайти кротовину, щоби потрапити до іншого минулого, де перебуває дочка Аніки на ім'я Сінтія, потрібен час, а хлопцеві потрібно було багато всьому навчитися, щоби управляти літальним апаратом штучного інтелекту, то ж він вирішив до закінчення другої світової війни закопати Сардію, йти на війну, здобувати освіту, а по закінченні війни і навчання, повернутися до Сардії і вже на місці зрозуміти, що робити далі. Минуло десять років війні, він знайшов це місце, де закопав Сардію, і тут вже зрозуміли, що треба буде зробити так, щоби запобігти третьої світової війни, для того треба сучасну зброю, щоби вбити батьків тих людей, через яких через кілька років розпочнеться війна, тобто не дати їм народитися. Микола вирішив продати все своє майно та купити собі круту зброю. Під час продажі майна, чи то купівлі зброї, (я вже не пам'ятаю, бо вже далеко читаю), він розговорився з своїм знайомим. Спочатку він не хотів йому розповідати, але Арсеній наполіг і Микола все йому розповів.

Що було далі, я не буду розповідати, хай це залишиться інтригою для тих, хто читає цю книгу з самого спочатку!🫠😉🙃

25.09.2025 року.
--------

ТРЕТЯ КНИГА - "УЩЕЛИНА ЧАСУ"

Третя книга "Ущелина часу" з трилогії "Людина з нізвідки" виявилася ще більш цікавою, ніж попередні дві книги "Аніка" і "Новий поворот". Цього разу мова йде про Романа, правнука Миколи і Надії з попередньої книги "Новий поворот". Він живе в такій час, коли жінки прагнули мати більш досконалості в своєму тілі, хотіли бути більш гарнішими, постійно робили пластичні операції, весь день тільки і робили, що фарбували губи, щоби постійно бути гарнішими за всіх. Це не сподобалося Романові, то ж коли він познайомився з Юрієм, який практикується на здійснення бажань та мрій, вони вирішили трішечки змінити минуле, щоби жінки не гонялися за тим, хто з них найгарніша, а цінували домашнє вогнище, та цінували те що зараз мають та любили себе такими, якими вони є. А для того щоби все було так, як має бути, то треба повернутися в це століття, з якого розпочався перший в світі фемінізм і боротьба за рівні права жінок та чоловіків. А для цього щоби не допустити народження першого руху фемінізму, потрібно буде не допустити народження першої феміністки. Тож друзям вдалося потрапити до кінця 19 століття і звісно, що завадили зустрічі батькам першої феміністки, тобто вони не зустрілися і ця феміністка не народилася. Але трапилося так, що історія тільки трішечки змінилася, і через це вже інша феміністка з'явилася, більш жорстка, тверда, яка взагалі хотіла мати такі самі права, як в чоловіків і бути на рівні з чоловіками. Через це, коли друзі повернулися до свого століття, в 2057 року, то там жінки вже стали такими нахабними, що керували чоловіками. Взагалом, вже жінки працювали, а чоловіки сиділи вдома і не мали ніяких прав.

Оце мені і сподобалося. Я уявляю, як це було б добре, якби ми мали можливість потрапити в минуле, чи в майбутнє і не дати можливість комусь зустрітися, і завдяки цьому, історія пішла б по іншому. Тому, я рада, що читаю цю книгу, бо це допомагає зрозуміти, що якби ми мали можливість побачити, або мали можливість змінити майбутнє чи минуле, то історія пішла б по-іншому і не було б війні і таке інше. Одним словом, якби хоча би трішечки змінити минуле, то, або путін взагалі не народився, або у нього була б інша професія, і тоді б війні не було б. Або ж, якби сини Володимира Великого і Володимира Мономаха не пересварилися, то зараз це була б інша Україна і я впевнена, рф взагалі не було б на мапи. І там, де зараз знаходиться рф, це були б інші народи з своєю мовою та культурою.

Що там далі було в цій книзі, я не розповідатиму, щоби не спойлерити сюжет книги, тому я тільки одне додам, третя книга крутіша за ці дві попередні книги, там такі пригоди з тими людьми, з минулого та з майбутнього, що мені хочеться читати і читати, щоби дізнатися, чим ж закінчиться вся ця історія.

16.06.2026 року.

Дрони атакували три пов'язані з Росією танкери біля берегів Туреччини, — Reuters із посиланням на судноплавне агентство Tribeca.

Танкер James II під прапором Палау слідував без вантажу і зазнав атаки приблизно за 80 км на північ від району Тюркелі. Ще два танкери - Altura та Velora під прапором Сьєрра-Леоне - були атаковані під час перевалки між суднами. Туреччина направила до місця пригоди катери берегової охорони. За даними Tribeca, ніхто із членів екіпажів не постраждав.

Усі три судна раніше перевозили російську нафту та потрапили під санкції.

Масштабна дорожньо-транспортна пригода з потерпілими відбулась зранку у Броварах на вулиці Київській. Побито три автівки, одразу декілька карет швидкої надає допомогу потерпілим.

ДО МИРОСЛАВА

На березі тихім стояла з тобою
І досі тримає твій погляд свідомість,
Неначе пливу по життю без турботи.

А потім під каву сиділи ми вдома,
Ти мовив про мандри крізь дощ і тумани,
Крізь всі океани, країни відомі...

Я слухала довго про ці твої мандри,
Як хвилі важкі до причалів приходять,
А човен цілує усі океани.

Твої небезпечні бажання й пригоди,
Немов у вині незнайомі букети:
Від них я постійно живу в насолоді.

Мені не забути ці спільні вікенди,
Бо шарм твій лишився як подихи вітру
І досі бринять поетичні куплети.

Я знала людей, що не зовсім привітні,
Та ти усміхнувся, попавши в десятку
І став назавжди сингулярним на світі.

Тепер я дивлюся на обрій завзято,
Де ти розриваєш великі простори
І хочу для тебе лишити дитятко.

Щоб разом утрьох нам дивитись на зорі.

Пані L (Паніель)
24.05.2026

Нагадування на вихідні:

◾️Тобі можна відпочити.
◾️Роби що можеш, і цього буде достатньо.
◾️Хвали себе за маленькі перемоги.
◾️Не перевантажуй себе.
◾️Займися тим, що зробить тебе щасливим.
◾️Наберися сил та енергії.

Вихідні - для пригод, відпочинку та спогадів.

У ДТП загинув юний футболіст Динамо Юрій Ошовський 🕯️

У суботу, 9 травня, у дорожньо-транспортній пригоді загинув капітан львівського футбольного клубу Динамо U-14 Юрій Ошовський 😢

Разом із ним пішла у засвіти також його мати Мар'яна Ошовська. Вона брала активну участь у діяльності клубу 💔

Автокатастрофа сталась на об'їзній Львова. ДЮФА Динамо висловила співчуття рідним, друзям і знайомим загиблих
#Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🏔 Уже зовсім скоро Івано-Франківщина стане центром туристських пригод та справжніх випробувань!
З 18 по 22 червня 2026 року у Вигодській селищній територіальній громаді відбудеться Чемпіонат України зі спортивного туризму серед юніорів у форматі багатоденного крос-походу - рятувальні роботи
На учасників чекають:
▪️ цікаві технічні етапи;
▪️ переправи, підйоми, спуски та броди;
▪️ командна робота в умовах обмеженого часу;
▪️ рятувальні роботи та перевірка туристських навичок;
▪️ насичені дні боротьби, витривалості та справжнього характеру!
Це буде не лише змагання за результат, а й можливість перевірити себе, підтримати команду та відчути атмосферу великої туристської спільноти 🇺🇦
📍 Івано-Франківська область
📅 18–22 червня 2026 року
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства.

Йому було 88.

Ми не завжди пам’ятаємо імена.
Але пам’ятаємо відчуття.

Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди.
Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі.

За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь.

Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил.

Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів.

“Як козаки куліш варили”
“Пригоди козака Енея”
“Як козаки у хокей грали”
І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче.

Його називали “філософом мультиплікатором”.

І це відчувається.

Бо його роботи — не тільки для дітей.
Вони про час. Про пам’ять. Про людей.

Він навчав інших.

Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні.
Передавав те, що сам будував роками.

І робив це з серцем, добром і відданістю.
Є люди, які створюють тренди.
А є ті, хто створює основу.
Сивокінь був із других.

І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське!

Світла пам’ять.

Ми Українці

ЗНАКИ ВІЙНИ

Каска лежала в порожній кімнаті,
Пам'ять тримала глухі перехрестя,
Стіни збирали холодні печатки.

Чоботи міряли тиск інтересів,
Сходи лишали прямі інтервали,
Кроки шукали звичайну адресу.

Прапори різали зір під завалом,
Барви лишали сліди під очима,
Люди ховали біду на привалах.

Мапи до бою вели побратимів,
Долі звертали убік без узгоджень,
Шрами зростали уже за режимом.

Грубий метал поспішав до пригоди,
Ставив осколок короткі поділи,
Куля лишала завершену згоду.

Після удару пропав дух довіри,
Люди лічили всі двері й пороги,
Вчора змішалося з попелом сірим.

Сон виникав тільки з сутінком строго,
Навіть проміння ішло обережно,
Світло ховалося тут від тривоги.

Мир залишався в далекій мережі.

Мирослав Манюк
03.05.2026