• #поезія
    поїзд. плацкарт. сонце лишає обрій.
    у нас з моїм містом стільки дурних історій.
    і хоч зараз ми двоє такі дорослі,
    воно не змінилось зовсім
    і я не змінилась зовсім.

    поїзд. плацкарт. третя година ночі.
    іти його вулицями - усе, чого хочу.
    чашка кави гріє родимку на долоні.
    ми побачимось вранці - щасливі і сонні.

    місто моє знає мене краще, ніж мóї колишні,
    місто бачило мене у мóї найгірші тижні,
    місто поїло бульйоном із викрутки й "оболоні",
    витирало сльози в гуртожитку на балконі.

    місто бачило мене у мóї сімнадцять,
    вірило у мене більше за всіх - мало рацію.
    знає, як гірко і болісно давалась розлука з ним,
    знає цей клятий присмак і запах війни.

    місто чекає, хоч втомлене і побите,
    і я біжу до нього, лечу до нього і їду.
    як би нас двох за цей час не скалічило,
    я любитиму його вічно
    і пам'ятатиму його вічно.

    поїзд. плацкарт. попереду стільки всього невідомого -
    це так мало хвилює, коли ти нарешті вдома.
    ранок. перон. помалу світає.
    поїзд прибуває до Миколаєва.

    Бешкет
    #поезія поїзд. плацкарт. сонце лишає обрій. у нас з моїм містом стільки дурних історій. і хоч зараз ми двоє такі дорослі, воно не змінилось зовсім і я не змінилась зовсім. поїзд. плацкарт. третя година ночі. іти його вулицями - усе, чого хочу. чашка кави гріє родимку на долоні. ми побачимось вранці - щасливі і сонні. місто моє знає мене краще, ніж мóї колишні, місто бачило мене у мóї найгірші тижні, місто поїло бульйоном із викрутки й "оболоні", витирало сльози в гуртожитку на балконі. місто бачило мене у мóї сімнадцять, вірило у мене більше за всіх - мало рацію. знає, як гірко і болісно давалась розлука з ним, знає цей клятий присмак і запах війни. місто чекає, хоч втомлене і побите, і я біжу до нього, лечу до нього і їду. як би нас двох за цей час не скалічило, я любитиму його вічно і пам'ятатиму його вічно. поїзд. плацкарт. попереду стільки всього невідомого - це так мало хвилює, коли ти нарешті вдома. ранок. перон. помалу світає. поїзд прибуває до Миколаєва. Бешкет
    9переглядів
  • #ШІ #детектив
    Скарб Кромвеля

    Артур Пендлтон подивився на кішку. Велика, руда, вгодована, вона сиділа на його столі, наче володарка світу, і, здавалося, зі співчуттям дивилася на його клієнтку — пані Елмвуд. — То ви хочете сказати, — Артур делікатно поправив свої окуляри в тонкій оправі, — що Міссіс Маффін зникла безслідно під час полуденного чаю? — Саме так, містере Пендлтон! — схлипнула пані Елмвуд. — Я відвернулася, а коли повернулася... лишилася лише її іменна порцелянова мисочка! — Жахливо, — сухо прокоментував Артур. — Я працюю з мільйонами, а не з мілками. Гадаю, Міссіс Маффін просто вирішила, що їй потрібен новий пейзаж. Двері його скромної контори на Бейкер-стріт відчинилися, і на порозі виник Сер Роджерс, директор Музею Вікторії та Альберта (V&A). Його обличчя було неприродно фіолетового кольору. — Пендлтон! Ви повинні мені допомогти! «Кістяк Кромвеля»! Його викрадено! Зник! — О. «Кістяк Кромвеля»? Срібний ланцюг? Це вже цікавіше. Сер Роджерс, розповідайте. Сер Роджерс, важко дихаючи, провалився у крісло. — Це сталося цієї ночі, між другою та третьою ранку. Вітрина! Електронний замок, армоване скло! Замок виявився... відімкненим. Жодного зламу. Камери зафіксували лише коротку, на п’ятнадцять хвилин, «світлову аномалію». Експонат просто випарувався! Артур нахилився до нього. Іронія зникла, поступившись місцем гострій увазі. — Це не фокусник-невдаха.
    Вже за годину Артур Пендлтон стояв у Музеї Вікторії та Альберта. Зала виглядала недоторканою, поліція шукала інсайдера. Артур обійшов вітрину, не шукаючи відбитків. Він провів рукою по товстому склу і зупинився. — Інспекторе, ви не бачите цього? — Що саме? — Подряпина. Або, точніше, ледь помітний слід. Наче хтось використовував... алмазний гравер. Не для того, щоб зламати, а щоб позначити. І, між іншим, хто з техніків користується дорогим квітково-деревним парфумом? Кемпбелл пирхнув. Артур Пендлтон відійшов від вітрини. Точний злом, ніякого шуму, запах дорогого жіночого парфуму, слід від ювелірного інструменту, "світлова аномалія". — Це не зломщик, інспекторе. Це балерина. Дуже вміла балерина. І вона прийшла не пограбувати, а забрати.
    Артур Пендлтон звернувся до своєї інформаторки, "Вайолет". — "Кістяк Кромвеля", кажеш? — Вайолет потягнула вино. — Це не піде на чорний ринок. Його одразу впізнають. Ти говориш про... Кішку з Віздому. Вона невловима. Спеціалізується на сріблі XVII століття, обирає експонати, які, на її думку, "недооцінені". Вона не продає. Вона колекціонує. І щоразу, коли вона працює, відчувається легкий аромат... її парфуму. — Електромагнітний імпульс, — пробурмотів Артур. — Це пояснює "світлову аномалію". Я знайду її за її естетикою. Детектив дослідив архіви музею і знайшов статтю, що критикувала експозицію ланцюга. Авторка: Евеліна Вуд. Доктор Евеліна Вуд, історик мистецтв, фахівець із срібних виробів англійського бароко. У статті вона писала: "Такий важливий символ, як «Кістяк Кромвеля», не повинен бути у цій... 'темниці' зі скла. Він заслуговує на місце, де його історія заговорить".
    Артур Пендлтон заглибився в історію Кромвеля. Ланцюг був символом його прихильників, які збиралися у таємному місці — старій неоготичній Бібліотеці історії Англійської революції. Пізно ввечері Пендлтон був там. У читальній залі, освітленій лише однією настільною лампою, сиділа Евеліна Вуд. На столі лежав «Кістяк Кромвеля». — Я знав, що ви тут, міс Вуд. Або, як точніше, міс «Кішка з Віздому». І я знав, що цей ланцюг буде тут. — Містер Пендлтон, — Евеліна підняла очі. — Я знала, що прийдете ви. Я використала портативний EMP-генератор. Короткий імпульс, і електронний замок вважає себе... відімкненим. Я лише звільнила його, щоб помістити сюди. — Приємно чути деталі. Ви ж знаєте, що я мушу вас заарештувати? — Я очікувала, що ви приведете інспектора Кемпбелла. — Я не такий примітивний. Я прийшов запропонувати угоду. Ви повернете його. А я скажу, що «Кістяк Кромвеля» знайшовся завдяки моїм розслідуванням. Вам не потрібна слава злочинця. Вам потрібна лише повага до експоната. І якщо ви будете співпрацювати, ви маєте зникнути. Назавжди. І перестати красти.

    Евеліна глибоко вдихнула і кивнула. — Добре, містере Пендлтон. Я приймаю. Бо знаєте, що найстрашніше? Цей ланцюг дійсно краще виглядає в музеї. Я не егоїстка.
    «Кістяк Кромвеля» було повернено. Сер Роджерс вручав Артуру Пендлтону чек. — Ви геній, Пендлтон! Як ви його знайшли? — Звичайна рутина, Сер Роджерс. Я просто знайшов місце, де він почувався... вдома. Артур відмовився від публічності, але попросив перерахувати частину його гонорару на потреби тієї самої Бібліотеки історії Англійської революції. Він сидів у своїй конторі. Повернулася пані Елмвуд. — Містере Пендлтон! Я знайшла Міссіс Маффін! Вона була на складі, поїдаючи скоуни! — Я радий за неї. І за скоуни. Артур налив собі чай. Він знав, що Евеліна не зупиниться. Просто тепер вона буде діяти ще витонченіше. Жінки-злочинці — вони завжди найцікавіші. Це була не перемога, а лише витончена, інтелектуальна нічия.
    #ШІ #детектив Скарб Кромвеля Артур Пендлтон подивився на кішку. Велика, руда, вгодована, вона сиділа на його столі, наче володарка світу, і, здавалося, зі співчуттям дивилася на його клієнтку — пані Елмвуд. — То ви хочете сказати, — Артур делікатно поправив свої окуляри в тонкій оправі, — що Міссіс Маффін зникла безслідно під час полуденного чаю? — Саме так, містере Пендлтон! — схлипнула пані Елмвуд. — Я відвернулася, а коли повернулася... лишилася лише її іменна порцелянова мисочка! — Жахливо, — сухо прокоментував Артур. — Я працюю з мільйонами, а не з мілками. Гадаю, Міссіс Маффін просто вирішила, що їй потрібен новий пейзаж. Двері його скромної контори на Бейкер-стріт відчинилися, і на порозі виник Сер Роджерс, директор Музею Вікторії та Альберта (V&A). Його обличчя було неприродно фіолетового кольору. — Пендлтон! Ви повинні мені допомогти! «Кістяк Кромвеля»! Його викрадено! Зник! — О. «Кістяк Кромвеля»? Срібний ланцюг? Це вже цікавіше. Сер Роджерс, розповідайте. Сер Роджерс, важко дихаючи, провалився у крісло. — Це сталося цієї ночі, між другою та третьою ранку. Вітрина! Електронний замок, армоване скло! Замок виявився... відімкненим. Жодного зламу. Камери зафіксували лише коротку, на п’ятнадцять хвилин, «світлову аномалію». Експонат просто випарувався! Артур нахилився до нього. Іронія зникла, поступившись місцем гострій увазі. — Це не фокусник-невдаха. Вже за годину Артур Пендлтон стояв у Музеї Вікторії та Альберта. Зала виглядала недоторканою, поліція шукала інсайдера. Артур обійшов вітрину, не шукаючи відбитків. Він провів рукою по товстому склу і зупинився. — Інспекторе, ви не бачите цього? — Що саме? — Подряпина. Або, точніше, ледь помітний слід. Наче хтось використовував... алмазний гравер. Не для того, щоб зламати, а щоб позначити. І, між іншим, хто з техніків користується дорогим квітково-деревним парфумом? Кемпбелл пирхнув. Артур Пендлтон відійшов від вітрини. Точний злом, ніякого шуму, запах дорогого жіночого парфуму, слід від ювелірного інструменту, "світлова аномалія". — Це не зломщик, інспекторе. Це балерина. Дуже вміла балерина. І вона прийшла не пограбувати, а забрати. Артур Пендлтон звернувся до своєї інформаторки, "Вайолет". — "Кістяк Кромвеля", кажеш? — Вайолет потягнула вино. — Це не піде на чорний ринок. Його одразу впізнають. Ти говориш про... Кішку з Віздому. Вона невловима. Спеціалізується на сріблі XVII століття, обирає експонати, які, на її думку, "недооцінені". Вона не продає. Вона колекціонує. І щоразу, коли вона працює, відчувається легкий аромат... її парфуму. — Електромагнітний імпульс, — пробурмотів Артур. — Це пояснює "світлову аномалію". Я знайду її за її естетикою. Детектив дослідив архіви музею і знайшов статтю, що критикувала експозицію ланцюга. Авторка: Евеліна Вуд. Доктор Евеліна Вуд, історик мистецтв, фахівець із срібних виробів англійського бароко. У статті вона писала: "Такий важливий символ, як «Кістяк Кромвеля», не повинен бути у цій... 'темниці' зі скла. Він заслуговує на місце, де його історія заговорить". Артур Пендлтон заглибився в історію Кромвеля. Ланцюг був символом його прихильників, які збиралися у таємному місці — старій неоготичній Бібліотеці історії Англійської революції. Пізно ввечері Пендлтон був там. У читальній залі, освітленій лише однією настільною лампою, сиділа Евеліна Вуд. На столі лежав «Кістяк Кромвеля». — Я знав, що ви тут, міс Вуд. Або, як точніше, міс «Кішка з Віздому». І я знав, що цей ланцюг буде тут. — Містер Пендлтон, — Евеліна підняла очі. — Я знала, що прийдете ви. Я використала портативний EMP-генератор. Короткий імпульс, і електронний замок вважає себе... відімкненим. Я лише звільнила його, щоб помістити сюди. — Приємно чути деталі. Ви ж знаєте, що я мушу вас заарештувати? — Я очікувала, що ви приведете інспектора Кемпбелла. — Я не такий примітивний. Я прийшов запропонувати угоду. Ви повернете його. А я скажу, що «Кістяк Кромвеля» знайшовся завдяки моїм розслідуванням. Вам не потрібна слава злочинця. Вам потрібна лише повага до експоната. І якщо ви будете співпрацювати, ви маєте зникнути. Назавжди. І перестати красти. Евеліна глибоко вдихнула і кивнула. — Добре, містере Пендлтон. Я приймаю. Бо знаєте, що найстрашніше? Цей ланцюг дійсно краще виглядає в музеї. Я не егоїстка. «Кістяк Кромвеля» було повернено. Сер Роджерс вручав Артуру Пендлтону чек. — Ви геній, Пендлтон! Як ви його знайшли? — Звичайна рутина, Сер Роджерс. Я просто знайшов місце, де він почувався... вдома. Артур відмовився від публічності, але попросив перерахувати частину його гонорару на потреби тієї самої Бібліотеки історії Англійської революції. Він сидів у своїй конторі. Повернулася пані Елмвуд. — Містере Пендлтон! Я знайшла Міссіс Маффін! Вона була на складі, поїдаючи скоуни! — Я радий за неї. І за скоуни. Артур налив собі чай. Він знав, що Евеліна не зупиниться. Просто тепер вона буде діяти ще витонченіше. Жінки-злочинці — вони завжди найцікавіші. Це була не перемога, а лише витончена, інтелектуальна нічия.
    ШІ - Скарб Кромвеля
    Love
    1
    41переглядів
  • Військовий "Кат" розкритикував певні заходи мобілізаціїІз 100 людей, на яких наділи кайданки, приволокли в ТЦК і зробили ВЛК за 5 хвилин, воювати будуть максимум 10. Інші або біжать, або не виконують накази, вживають наркотики чи алкоголь. Четвертий рік війни, ми досі ганяємось за людьми на вулицях. Не будуть вони ніколи виконувати завдання. Нахіба вони мені в підрозділі? — командир окремої роти 91 окремої охтирської бригади підтримки Федір Кіселар на псевдо «Кат»
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    Військовий "Кат" розкритикував певні заходи мобілізаціїІз 100 людей, на яких наділи кайданки, приволокли в ТЦК і зробили ВЛК за 5 хвилин, воювати будуть максимум 10. Інші або біжать, або не виконують накази, вживають наркотики чи алкоголь. Четвертий рік війни, ми досі ганяємось за людьми на вулицях. Не будуть вони ніколи виконувати завдання. Нахіба вони мені в підрозділі? — командир окремої роти 91 окремої охтирської бригади підтримки Федір Кіселар на псевдо «Кат» #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    27переглядів 0Відтворень
  • Обмін листами та посилками для військовополонених між Україною та РФ.
    ✔️ вперше про це з'явилася інформація у серпні 2025 року на офіційних ресурсах омбудсменів обох країн.
    ✔️ пізніше омбудсмен РФ Тетяна Москалькова заявила про кількість листів та посилок - 2000 на 2000.
    ✔️ зараз омбудсмен РФ Тетяна Москалькова заявляє про меншу кількість посилок та листів для військовополонених якими Україна та РФ домовилися обмінятися до Нового Року - 500 на 500.
    *Українська сторона кількість не озвучує (в усякому разі я не бачив).
    Р.s. Мої думки чому зменшилася кількість.
    Однією з причин можуть бути заяви РФ, що в Україні не залишилося російських полонених, тому озвучена кількість Тетяною Москальковою в 2000 посилок та листів пішла в розріз з офіційною версією Росії, в результаті чого цифру посилок та листів тишком-нишком зменшили до 500.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Обмін листами та посилками для військовополонених між Україною та РФ. ✔️ вперше про це з'явилася інформація у серпні 2025 року на офіційних ресурсах омбудсменів обох країн. ✔️ пізніше омбудсмен РФ Тетяна Москалькова заявила про кількість листів та посилок - 2000 на 2000. ✔️ зараз омбудсмен РФ Тетяна Москалькова заявляє про меншу кількість посилок та листів для військовополонених якими Україна та РФ домовилися обмінятися до Нового Року - 500 на 500. *Українська сторона кількість не озвучує (в усякому разі я не бачив). Р.s. Мої думки чому зменшилася кількість. Однією з причин можуть бути заяви РФ, що в Україні не залишилося російських полонених, тому озвучена кількість Тетяною Москальковою в 2000 посилок та листів пішла в розріз з офіційною версією Росії, в результаті чого цифру посилок та листів тишком-нишком зменшили до 500. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    28переглядів
  • Режисер Любомир Левицький представив офіційний трейлер фільму KILLHOUSE - першого українського повнометражного тактичного екшн-трилера.
    Фільм створено у співпраці та за підтримки ГУР, СБУ таТретьої окремої штурмової бригади Третього армійського корпусу Збройних Сил України. 80% учасників зйомок трилера KILLHOUSE – воїни Сил безпеки та оборони України.

    В основі сюжету лежить реальна історія про унікальну рятувальну місію із використанням дронів. Молода пара дізнається, що їхню викрадену 14-річну доньку утримують на тимчасово окупованій росіянами території. З окупації батьки отримують вимогу - заплатити викуп за дитину, щоб вивезти її із "сірої зони". У відчаї подружжя погоджується, вирушає в дорогу і потрапляє під ворожий обстріл. Розпочинається напружена евакуаційна операція із застосуванням дронів.

    Ситуація набуває міжнародного масштабу, коли стає відомо про американську журналістку в епіцентрі бойових дій. Акторкою, яка зіграла саму себе, виступила американська журналістка Одрі МакАлпайн. Вона висвітлює російсько-українську війну, бувала у гарячих точках фронту, була свідком визволення Херсона та руйнації росіянами Каховської ГЕС.

    #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно
    Режисер Любомир Левицький представив офіційний трейлер фільму KILLHOUSE - першого українського повнометражного тактичного екшн-трилера. Фільм створено у співпраці та за підтримки ГУР, СБУ таТретьої окремої штурмової бригади Третього армійського корпусу Збройних Сил України. 80% учасників зйомок трилера KILLHOUSE – воїни Сил безпеки та оборони України. В основі сюжету лежить реальна історія про унікальну рятувальну місію із використанням дронів. Молода пара дізнається, що їхню викрадену 14-річну доньку утримують на тимчасово окупованій росіянами території. З окупації батьки отримують вимогу - заплатити викуп за дитину, щоб вивезти її із "сірої зони". У відчаї подружжя погоджується, вирушає в дорогу і потрапляє під ворожий обстріл. Розпочинається напружена евакуаційна операція із застосуванням дронів. Ситуація набуває міжнародного масштабу, коли стає відомо про американську журналістку в епіцентрі бойових дій. Акторкою, яка зіграла саму себе, виступила американська журналістка Одрі МакАлпайн. Вона висвітлює російсько-українську війну, бувала у гарячих точках фронту, була свідком визволення Херсона та руйнації росіянами Каховської ГЕС. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно
    Like
    1
    220переглядів
  • ПОРЯДОК НАПРАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ НА МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД ВЛК.
    Порядок проходження медичного огляду ВЛК в ЗСУ регламентується “Положенням про ВЛЕ в ЗСУ”, затвердженого Наказом МО 402.
    Глава 6 Розділу ІІ стосується порядку проведення медичного огляду військовослужбовців.
    🪖Найбільш проблемним питання при супроводі військослужбовців є можливість отримання направлення на медичний огляд ВЛК при наявності підстав.
    ‼️Згідно п 6.1, військовослужбовця на медичний огляд може направити:
    🔹прямий начальник від командира окремої В/Ч.
    Таке направлення робиться  при наявності рекомендації лікаря закладу охорони здоров’я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця діагнозів, по яким військовослужбовця можуть визнати непридатним до В/Ч.
    З огляду на практику, такі направлення можуть робитись і за ініціативою командування з метою визначення стану придатності.
    🔹начальниками штатних ВЛК - Регіональна ВЛК, ЦВЛК.
    🔹керівники ТЦКтаСП
    згідно п 6.14. ТЦКтаСП може направляти на медичний огляд військовослужбовця, який перебуває у відпустці за рішенням ВЛК, з метою визначення потреби у наданні відпустки або визначенні стану придатності.
    🔹начальником мед закладу, в якому лікується військовослужбовець
    таке направлення робиться з метою встановлення потреби у відпустці за станом здоров'я, визначення потреби у подальшому лікуванні, визначенні стану придатності.
    🔹орган військового управління та підрозділів ВСП ЗСУ.
    🔹орган прокуратури, слідчий, суд - в межах кримінальної справи.
    ⚠️Підстави для скерування на медичний огляд ВЛК.
    🔸 виявлення захворювання (поранення, контузії, каліцтва) які:
    зумовлюють придатність - п 6.1 (рекомендація лікаря і направлення командиром)
    зумовлюють непридатність до військової служби (пункти «а», «б» статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки) - п 6.4.  (скерування начальником медичного закладу).
    🔸звільнення військовослужбовця з полону.
    🔸 при закінченні відпустки за станом здоров’я, військовослужбовець за скеруванням начальника ТЦКтаСП може бути скерований на повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки. (п 6.15).
    🔸визначення потреби у лікування/реабілітації при направленні військовослужбовця за кордон (п 6.13).
    🔸визначення потреби у тривалому лікуванні, при завершенні 4-х місяців безперервного лікування.
    🔸 якщо після продовження відпустки для лікування військовослужбовець не може приступити до виконання службових обов'язків, то він оглядається ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби - (п 6.12).
    🔸 закінчення строку дії Довідки ВЛК - 12 місяців.
    🔸 рішення Регіональної ВЛК/ЦВЛК/командування про скерування на контрольний огляд.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ПОРЯДОК НАПРАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ НА МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД ВЛК. Порядок проходження медичного огляду ВЛК в ЗСУ регламентується “Положенням про ВЛЕ в ЗСУ”, затвердженого Наказом МО 402. Глава 6 Розділу ІІ стосується порядку проведення медичного огляду військовослужбовців. 🪖Найбільш проблемним питання при супроводі військослужбовців є можливість отримання направлення на медичний огляд ВЛК при наявності підстав. ‼️Згідно п 6.1, військовослужбовця на медичний огляд може направити: 🔹прямий начальник від командира окремої В/Ч. Таке направлення робиться  при наявності рекомендації лікаря закладу охорони здоров’я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця діагнозів, по яким військовослужбовця можуть визнати непридатним до В/Ч. З огляду на практику, такі направлення можуть робитись і за ініціативою командування з метою визначення стану придатності. 🔹начальниками штатних ВЛК - Регіональна ВЛК, ЦВЛК. 🔹керівники ТЦКтаСП згідно п 6.14. ТЦКтаСП може направляти на медичний огляд військовослужбовця, який перебуває у відпустці за рішенням ВЛК, з метою визначення потреби у наданні відпустки або визначенні стану придатності. 🔹начальником мед закладу, в якому лікується військовослужбовець таке направлення робиться з метою встановлення потреби у відпустці за станом здоров'я, визначення потреби у подальшому лікуванні, визначенні стану придатності. 🔹орган військового управління та підрозділів ВСП ЗСУ. 🔹орган прокуратури, слідчий, суд - в межах кримінальної справи. ⚠️Підстави для скерування на медичний огляд ВЛК. 🔸 виявлення захворювання (поранення, контузії, каліцтва) які: зумовлюють придатність - п 6.1 (рекомендація лікаря і направлення командиром) зумовлюють непридатність до військової служби (пункти «а», «б» статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки) - п 6.4.  (скерування начальником медичного закладу). 🔸звільнення військовослужбовця з полону. 🔸 при закінченні відпустки за станом здоров’я, військовослужбовець за скеруванням начальника ТЦКтаСП може бути скерований на повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки. (п 6.15). 🔸визначення потреби у лікування/реабілітації при направленні військовослужбовця за кордон (п 6.13). 🔸визначення потреби у тривалому лікуванні, при завершенні 4-х місяців безперервного лікування. 🔸 якщо після продовження відпустки для лікування військовослужбовець не може приступити до виконання службових обов'язків, то він оглядається ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби - (п 6.12). 🔸 закінчення строку дії Довідки ВЛК - 12 місяців. 🔸 рішення Регіональної ВЛК/ЦВЛК/командування про скерування на контрольний огляд. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    78переглядів
  • #поезія
    Привіт, вітер стих, як мої сподівання.
    У мороці пальці застрягли так липко,
    так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля,
    читати майбутнє чи вірші Калитко.
    Хрестами папіруси скотчу на вікнах
    приємно б зірвати безслідно й навіки.

    Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню,
    засіяну фразами з культових фільмів,
    освячену спогадом — першим, останнім —
    і вірою в те, що думки — світловільні.
    Вони нас дістануть з холодного льоху
    побитих емоцій, повільно, потроху.

    «Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть
    нові світлоносці в цій самій вітальні.
    Привіт, ми розтали, як масло у каші,
    та в пам’яті вашій ми наче зі сталі.
    Минуле читайте за зорями Брайля:
    ми дім збудували — ви стіни тримайте.

    Олена Галунець
    #поезія Привіт, вітер стих, як мої сподівання. У мороці пальці застрягли так липко, так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля, читати майбутнє чи вірші Калитко. Хрестами папіруси скотчу на вікнах приємно б зірвати безслідно й навіки. Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню, засіяну фразами з культових фільмів, освячену спогадом — першим, останнім — і вірою в те, що думки — світловільні. Вони нас дістануть з холодного льоху побитих емоцій, повільно, потроху. «Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть нові світлоносці в цій самій вітальні. Привіт, ми розтали, як масло у каші, та в пам’яті вашій ми наче зі сталі. Минуле читайте за зорями Брайля: ми дім збудували — ви стіни тримайте. Олена Галунець
    Like
    Love
    2
    149переглядів
  • ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ЮРІЯ МАКАРОВА

    Юрій Макаров народився у Броварах, в Південному мікрорайоні, де відвідував уроки в місцевій ЗОШ №2. Там же в 9 років почав займатися футболом у місцевій ДЮШС під керівництвом Володимира Івановича Подзігуна. Він став для юного Юрка другим батьком. За словами Макарова, всьому чого він досяг, він зобов’язаний Володимиру Івановичу, який першим навчав майбутнього чемпіона азам футболу. Вже в 14 років Макаров стає чемпіоном СРСР на турнірі в Кабардино-Балкарії. Згодом перейшов до київської РШІСП, де продовжив процес навчання в ЗТУ Володимира Медвідя, Віталія Хмельницького та Володимира Киянченка. Після чого «трофейний урожай» продовжився. Він стає «бронзовим» призером чемпіонат СРСР першості Збройних Сил (1985 рік, СКА (Київ) та чемпіонату серед спортивних інтернатів (1986 рік) На рівні команд майстрів дебютував за СКА (Київ) у 1987 році. Згодом талановитий юнак привернув увагу селекціонерів київського «Динамо», у системі якого він незабаром і опинився. Того ж року в складі юнацької збірної СРСР здобув «золото» на чемпіонаті світу серед 17-річних. За ці заслуги він, разом із командою, отримує високе звання Майстра спорту СРСР. Втім, незважаючи на такий успіх, закріпитися у Києві Макаров так і не зміг — обмежився виступами за дублюючий склад динамівців і вже наступного, 1988 року грав у іншому «Динамо» — з Білої Церкви. Саме з цим клубом, що згодом було перейменовано на «Рось», пов'язані основні успіхи Макарова у дорослому футболі. У складі білоцерківців Юрій провів більше ніж півтори сотні матчів, неодноразово стаючи найкращим бомбардиром команди.
    У 1993 році Макаров здійснив другу спробу закріпитися у київському «Динамо», однак її результат виявився ідентичним першій. Провівши непогані сезони у «Динамо-2» (1993-1996 роки) він залишив клуб, а за деякий час з'явився у лавах чортківського «Кристала». У червні 1996 року провів один матч у складі броварського «Будівельника», після чого повернувся до добре знайомої йому «Росі». Протягом 1997—1998 років Юрій Макаров виступав за білоруський ФК «Речиця», який грав в І білоруській лізі, що став його останнім клубом у великому футболі. Кар'єру Макаров завершив на початку 2000 років, виступами за ФК «Колос» із Великої Димерки. З 2003 року Юрій Макаров – тренер відділення футболу ДЮСШ управління освіти і науки Броварської міськради. Його вихованці виступають в багатьох клубах України,зокрема і ФК «Бровари», який тренує Юрій Борисович. Броварські муніципали досить успішно граю в чемпіонаті Київщини вищому дивізіоні. Нині він виховує майбутніх чемпіонів в МФК «Бровари».
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    #football_Browarschini #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport Футбольна Україна 웃 💙 football ✔ футбол
    ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ЮРІЯ МАКАРОВА Юрій Макаров народився у Броварах, в Південному мікрорайоні, де відвідував уроки в місцевій ЗОШ №2. Там же в 9 років почав займатися футболом у місцевій ДЮШС під керівництвом Володимира Івановича Подзігуна. Він став для юного Юрка другим батьком. За словами Макарова, всьому чого він досяг, він зобов’язаний Володимиру Івановичу, який першим навчав майбутнього чемпіона азам футболу. Вже в 14 років Макаров стає чемпіоном СРСР на турнірі в Кабардино-Балкарії. Згодом перейшов до київської РШІСП, де продовжив процес навчання в ЗТУ Володимира Медвідя, Віталія Хмельницького та Володимира Киянченка. Після чого «трофейний урожай» продовжився. Він стає «бронзовим» призером чемпіонат СРСР першості Збройних Сил (1985 рік, СКА (Київ) та чемпіонату серед спортивних інтернатів (1986 рік) На рівні команд майстрів дебютував за СКА (Київ) у 1987 році. Згодом талановитий юнак привернув увагу селекціонерів київського «Динамо», у системі якого він незабаром і опинився. Того ж року в складі юнацької збірної СРСР здобув «золото» на чемпіонаті світу серед 17-річних. За ці заслуги він, разом із командою, отримує високе звання Майстра спорту СРСР. Втім, незважаючи на такий успіх, закріпитися у Києві Макаров так і не зміг — обмежився виступами за дублюючий склад динамівців і вже наступного, 1988 року грав у іншому «Динамо» — з Білої Церкви. Саме з цим клубом, що згодом було перейменовано на «Рось», пов'язані основні успіхи Макарова у дорослому футболі. У складі білоцерківців Юрій провів більше ніж півтори сотні матчів, неодноразово стаючи найкращим бомбардиром команди. У 1993 році Макаров здійснив другу спробу закріпитися у київському «Динамо», однак її результат виявився ідентичним першій. Провівши непогані сезони у «Динамо-2» (1993-1996 роки) він залишив клуб, а за деякий час з'явився у лавах чортківського «Кристала». У червні 1996 року провів один матч у складі броварського «Будівельника», після чого повернувся до добре знайомої йому «Росі». Протягом 1997—1998 років Юрій Макаров виступав за білоруський ФК «Речиця», який грав в І білоруській лізі, що став його останнім клубом у великому футболі. Кар'єру Макаров завершив на початку 2000 років, виступами за ФК «Колос» із Великої Димерки. З 2003 року Юрій Макаров – тренер відділення футболу ДЮСШ управління освіти і науки Броварської міськради. Його вихованці виступають в багатьох клубах України,зокрема і ФК «Бровари», який тренує Юрій Борисович. Броварські муніципали досить успішно граю в чемпіонаті Київщини вищому дивізіоні. Нині він виховує майбутніх чемпіонів в МФК «Бровари». ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #football_Browarschini #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport Футбольна Україна 웃 💙 football ✔ футбол
    152переглядів
  • Натрапила на текст Ірини Говорухи.

    Її допис.
    Та мої міркування з цього приводу.

    Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі».

    Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота.

    Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію.

    Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси:

    – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля…

    – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот".

    – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом.

    – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах…

    Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя?

    © Ірина Говоруха

    Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою.

    Щоб поруч були школа. Та поліклиника.
    Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу.

    В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою.

    Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками.

    Аби була ціла хата…
    То й перезимуємо.
    Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо.

    Невсеремось!
    Натрапила на текст Ірини Говорухи. Її допис. Та мої міркування з цього приводу. Вже який рік лякає наближення зими. Варто подумати про морози, темні коридори та фойє, вулиці з гучними генераторами, холодну електричну плиту, флісові бобки, одягнені одна поверх іншої, застуди, обстріли, як враз розбиває параліч. У животі з’являється гиря, чи, може, то змія вкладається у свій щільний клубок. Тому біжу до шухляд та лічу павербанки: «один, два, три», плету з мохеру …надцятий светр, виставляю в ряд ліхтарики та флакон з сиропом «Нурофен». На черговому колі згадую чиюсь слушну думку: «Коли настають холоди, я постійно думаю про тих, хто спить просто неба», – і соромлюсь своєї паніки та слабосилля. Затим постає перед очима покійна прабаба Устя з її: «Коли-не-коли поглядай не лише на тих, хто живе краще, а й на тих, кому в рази гірше, ніж тобі». Сто років тому знімала житло в панельному, наскрізь промерзлому будинку та ще й на першому поверсі. У ньому підлога «гуляла» і здавалося, ще крок – і провалюся в підвал, де зимують щурі та миші. Замість чавунних батарей – крихітні радіатори. Стіни леденіли, з вікон намітало, чайник закипав і враз перетворювався на сталактит. Завше застуджений ніс на ладан дихав. Мені тоді здавалося, що зазнала найбільшого лиха, адже бідна-нещасна сплю в шапці й лягаю в ліжко мало не в повстяниках. Сьогодні усвідомлюю, що минулі драми в порівнянні з сьогоднішніми – сміхота. Моя бабуся ходила за хмизом у ліс без нижньої білизни, бо такої розкоші під час Другої світової несила було й уявити. Йшла по морозу в самій спідниці й час від часу провалювалася по пояс у сніг. Моя мама-першокласниця колись пішла під лід і ледве не загинула. Дітлахам подобалося бігати щойно підмерзлим ставком, лід якого вгинався, і вигукувати: «Гиня-гиня». Під час чергової «гині», чкурнула під воду у ватяному пальто разом з підручниками, щоденником, зошитами в косу лінію. Щозими в хаті мого батька +14. У Маріуполі в березні 2022 року було +3. Стільки ж було в Чернігові, Ягідному, Гостомелі, Бородянці, Андріївці, Бучі та Ірпені. В сотні сіл та селищ. Тож в голові й досі лунають голоси: – Гріла руки у воді, в якій варилася картопля… – Дитя так тремтіло, що коли її взувала, не могла натягнути чобіток, ніжка ходила ходуном. Інше постійно трималося за щоку й бідкалось: "Боюся, що поганий дядько стрілятиме прямо в рот". – Як же холодно в харківському метро уночі. Мене так лихоманило, що дрібна, як пташка, бабуся, накрила мене своїм халатом. – Перебуваючи в окупації, примудрилася помити голову. Зігріла на багатті трохи води, так-сяк спінила шампунь, висушила на вулиці при п’яти градусах… Попереду четверта зима. Ми загартовані, обізнані, в термобілизні. У кожного другого – генератор, буржуйка, спальний мішок. У шафках – хлібці, сухарі, галети, консерви, солене сало, мед, сірники та свічки. Так, у мене в животі спить змія, але я вже адаптувалася до її яду. А ще до темряви, бубоніння генераторів, холодної та незатишної спальні. От тільки до війни пристосуватися не можу, бо як призвичаїтися до смерті, коли маємо найдорожче – життя? © Ірина Говоруха Ще в чотирнадцятому, коли втекли з Донбасу, а добрі люди з усього білого світу зібрали нам грошей на хату, шукала таке житло, щоб був водовід й колодязь, газове опалення та пічне, щоб на одному обійсті були хата та окремий гостьовий будиночок, й підвал щоб був, обовʼязково вхідний, не під хатою. Щоб поруч були школа. Та поліклиника. Щоб якийсь транспорт був в зоні доступу. В кінці 2021 я вже підготувала ящиками сірники, свічки, пігулки сухого спирту, газовий таганок з балончиками, ємності для води, які одразу ж наповнила водою. Трохи пізніше придбала турбопіч дровʼяну, дві машини дров, безліч якихось ліхтариків, павербанків, світильників з світильничками. Аби була ціла хата… То й перезимуємо. Скількі потрібно буде зим перезимувати, стільки й зимуватимемо. Невсеремось!
    207переглядів
  • #поезія
    я дивилась у дзеркало безслівно і довго
    на ту, яка гідно і вперто звертала гори,
    на зірвану з цепу, спалюючу мости.
    я цілилась в себе. і не могла знайти.

    я дивилась на неї і не могла втекти.
    бо втечі цими алеями ведуть в нікуди —
    їхня кінцева була відгуком власної тіні,
    де вòвки і леви на вході у рідні стіни
    вітали тебе зі словами: «подиви, хто тут є».
    і я пленталась мляво, зупинялася у фоє,
    прислухалась до голосу, що був моїм відбиттям:
    «ти була тут зі сто разів. на сто перший затям,

    чуєш? тут геть близько вдихи весни.
    ось тобі біль, дівчисько. тихо його неси,
    мовчки його ковтай. вмій закривати рот.
    ось тобі ще печаль. ось тобі шмат турбот.
    Бог там тобі суддя — пекло тобі чи рай.
    хочеш собі життя? спершу навчись вмирать.
    істини всі набуті пильно згорни в сувій.
    хочеш знайти притулок — вишукай у собі».

    я дивилась у дзеркало, не знаючи, хто там був.
    що там померкло, що ще здатне чинити зсув?
    ті шматки і розвали, що ділились на «я»-«не я»,
    саме отут і зараз становили моє ім'я.

    саме отут і зараз складали мене саму,
    невчасну, невдалу. відгороджену і сумну.
    я дивилась на неї і знала — вона мине,
    але саме отут і зараз вона має лише мене.


    Бешкет
    #поезія я дивилась у дзеркало безслівно і довго на ту, яка гідно і вперто звертала гори, на зірвану з цепу, спалюючу мости. я цілилась в себе. і не могла знайти. я дивилась на неї і не могла втекти. бо втечі цими алеями ведуть в нікуди — їхня кінцева була відгуком власної тіні, де вòвки і леви на вході у рідні стіни вітали тебе зі словами: «подиви, хто тут є». і я пленталась мляво, зупинялася у фоє, прислухалась до голосу, що був моїм відбиттям: «ти була тут зі сто разів. на сто перший затям, чуєш? тут геть близько вдихи весни. ось тобі біль, дівчисько. тихо його неси, мовчки його ковтай. вмій закривати рот. ось тобі ще печаль. ось тобі шмат турбот. Бог там тобі суддя — пекло тобі чи рай. хочеш собі життя? спершу навчись вмирать. істини всі набуті пильно згорни в сувій. хочеш знайти притулок — вишукай у собі». я дивилась у дзеркало, не знаючи, хто там був. що там померкло, що ще здатне чинити зсув? ті шматки і розвали, що ділились на «я»-«не я», саме отут і зараз становили моє ім'я. саме отут і зараз складали мене саму, невчасну, невдалу. відгороджену і сумну. я дивилась на неї і знала — вона мине, але саме отут і зараз вона має лише мене. Бешкет
    Love
    1
    89переглядів
Більше результатів