В Лиссабоне украинскую диджейку E.LINA как «акт протеста в поддержку Палестины» облили «кровью» во время выступления Это случилось на Boiler Room. Во время её сета кто-то плеснул на неё красную жидкость — “в знак солидарности с Палестиной”. Почему так? За последние недели в разных городах мира появились акции против Boiler Room после смены владельцев платформы. Boiler Room выкупила Superstruct Entertainment, которая принадлежит фонду KKR. Активисты обвиняют этот фонд в связях с компаниями, которые, по их словам, причастны к «израильским поселениям на оккупированных территориях», и начали использовать музыкальные события как площадку для давления. В итоге удар пришёлся не по фонду — а по музыканту, который не имеет никакого отношения к этим структурам. E.LINA замерла на секунду — и доиграла почти час. Она объяснила, почему это было важно: «Война в Украине не закончилась. Этот поступок — обливание фальшивой кровью в знак солидарности с Палестиной — показался чрезвычайно неуважительным и негуманным. Искусство тоже может быть формой сопротивления, но оно никогда не должно быть ценой сострадания. Нельзя бороться с одной болью, не уважая другую. Сейчас все взгляды направлены на Палестину, но Украина тоже продолжает кровоточить. Это не соревнование в страданиях — это напоминание о том, что войны не заканчиваются, когда внимание переключается на что-то другое». И ещё одна её фраза, которая разлетелась по сети: «Ни одно послание не должно быть написано чужой кровью — настоящей или фальшивой». Музыка — не парламент. Артисты — не фондовые менеджеры. И протест — это не обливание людей. Как вы думаете: это протест, провокация или просто отсутствие эмпатии? 👇 Полная история https://nikk.agency/provokaciya-pid-chas/ НАновости — фиксируем моменты, когда культура сталкивается с давлением, и важно не промолчать.

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#дати 🎵 Гігант Басу: Федір Стравинський — Співак з Українською Душею Сьогодні, 30 жовтня, ми згадуємо видатного оперного співака-баса, соліста Маріїнського театру та батька геніального композитора Ігоря Стравинського — Федора Гнатовича Стравинського (нар. 20 червня 1843, пом. 4 грудня 1902). Його потужний голос та інтелектуальна глибина зробили його однією з найяскравіших зірок оперної сцени кінця XIX століття. 🇺🇦 Коріння та Освіта Федір Стравинський походив зі старовинного українського козацького роду Сулима-Стравинських, про що він завжди пам'ятав. Його життя було тісно пов'язане з українськими культурними центрами. * Юридичний шлях: Початкову освіту він здобував у Ніжинському юридичному ліцеї, а також навчався в університетах Києва та Одеси. Цей немистецький напрямок не завадив йому розвивати свій музичний талант, співаючи у церковних хорах. * Музичний дебют: Музичну освіту здобув у Петербурзькій консерваторії (1869–1873) у класі К. Еверарді. Його оперний дебют відбувся саме в Київській опері у 1873 році в ролі Мефістофеля («Фауст» Ш. Ґуно). У Києві він співав до 1876 року, де також став першим виконавцем музики Ріхарда Вагнера на київській сцені. 👑 Зірка Маріїнського Театру З 1876 року і до кінця свого життя Федір Стравинський був провідним солістом Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі. За 26 років на цій сцені він виконав партії у 59 операх, що свідчить про його неймовірну працездатність та діапазон. * Універсальний бас: Його вважали універсальним артистом, який майстерно виконував як комічні, так і глибоко драматичні ролі. Серед його коронних партій: Варлаам («Борис Годунов» М. Мусоргського), Мельник («Русалка» О. Даргомижського), а також він був першим виконавцем партії Світлішого в опері Петра Чайковського «Черевички». * Талант художника: Окрім співочого таланту, Федір Гнатович був також талановитим художником-графіком та ілюстратором. Він створював ескізи костюмів, гриму, а іноді й декорацій до власних виступів. 📚 Колекціонер і Книголюб Стравинський був не лише оперною зіркою, а й видатним інтелектуалом. Він був пристрасним бібліофілом і зібрав одну з найбільших приватних бібліотек у Санкт-Петербурзі, яка була багата на рідкісні видання. * Українська культура: Його зв'язок з Україною був дуже глибоким. Він збирав усі видання творів Тараса Шевченка, починаючи з першого «Кобзаря» 1840 року, та читав його твори напам'ять. Його книгозбірня містила твори Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського та П. Куліша. Його спадщина жива не лише в записах та спогадах, але й у творчості сина, Ігоря Стравинського, який став одним із найвпливовіших композиторів XX століття.

#суспільство #вистави Більш ніж десять ветеранів з ампутованими кінцівками та важкими ураженнями стали акторами «Енеїди» — експериментальної музично-пластичної вистави Театру ветеранів. Її фрагменти вже можна було побачити на другому «Фестивалі перших п’єс», на фестивалі Bouquet Kyiv Stage або ще раніше — в музеї в Пирогові. Повну версію вистави планують представити вже 4 грудня на великій сцені Молодого театру, як розповідає Суспільне Культура художній керівник Театру ветеранів Ахтем Сеітаблаєв. Журналісти побували на репетиції «Енеїди» та з’ясували, чому це вистава, де всі актори — Енеї і Дідони: https://suspilne.media/culture/1144816-ti-boissa-ludej-ale-jdes-na-publiku-klin-klinom-ak-veterani-stvoruut-eneidu/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

#культура #мова Історія Радіодиктанту національної єдності — це історія не про грамотність. Це історія про любов до мови, спільність, про те, як нація може гуртуватися навколо слова. За 25 років Радіодиктант пройшов значний шлях, ставши всенародним марафоном. Він пережив технологічні зміни, дві революції, пандемію і повномасштабну війну. І жодного разу не перервався. Навпаки, що складніші часи, то більш зворушливим і символічним стає спільне написання, яке не зважає на будь-які кордони. Як починалась історія одного з найпопулярніших всеукраїнських флешмобів та яким він є зараз, а також чому в День української писемності та мови варто писати Радіодиктант — дивіться у відео. https://www.youtube.com/watch?v=H5PglowR0Jo

#мова Долучайтеся об 11:00 до Радіодиктанту національної єдності! Радіодиктант покликаний не перевіряти грамотність учасників всеукраїнського флешмобу, а згуртуватись разом із тисячами людей по всьому світу. Він єднає людей навколо української ідентичності та мови. Його транслюватимуть на всіх платформах Суспільного — телебаченні, радіо та диджиталі: ▪️на хвилях Українського Радіо та Радіо Культура https://ukr.radio/maps ▪️наживо в ефірі телеканалу Суспільне Культура https://suspilne.media/news/event/radiodiktant/ ▪️на YouTube-каналі Українського Радіо https://www.youtube.com/channel/UCMEMEhlnxpkTphipw-EpFMA ▪️а також у застосунках suspilne.radio та «Дія» http://suspilne.radio

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 В украинской Одессе проходят «Дни еврейской культуры» — 19-26 октября 2025 ....В Одессе продолжаются Дни еврейской культуры, объединяющие горожан, гостей и многочисленных друзей Израиля. Фестиваль, проходящий с 19 по 26 октября 2025, стал настоящим культурным мостом между прошлым и настоящим, между Одессой и Тель-Авивом, между памятью и вдохновением. Организаторы подчёркивают, что идея этих дней — не просто праздновать наследие, а показать, что еврейская культура остаётся живой частью одесской души. В программу, рассказал Департамент международного сотрудничества, культуры и маркетинга Одесского городского совета (ОМС), вошли театральные постановки, концерты, поэтические вечера, лекции и экскурсии, а также встречи с писателями и художниками, чьи имена давно вписаны в культурную историю города. .............. https://nikk.agency/dni-evrejskoj-kultury/ #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine

#культура #суспільство В Україні вперше у світовій практиці здійснили повну реконструкцію давньої ікони за зображенням на середньовічних печатках. Йдеться про центральну ікону Чернігівської єпископії, яка зникла у XIII столітті — ймовірно, під час монгольської навали. Ікона Спаса була центровим образом кафедрального храму Чернігівської єпископії, створеним орієнтовно на початку XI століття. Після зникнення жодних писемних джерел про неї не залишилося, однак у музейній колекції було знайдено три свинцеві печатки, на яких зображено цей образ. Саме вони й стали основою для реконструкції. Детальніше: https://suspilne.media/culture/1143724-v-ukraini-vidtvorili-vtracenu-ikonu-za-serednovicnimi-pecatkami-uperse-u-svitovij-praktici/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

#культура #заходи Львів став першим українським містом, що бере участь у конкурсі на звання Європейської столиці культури — мрія, яка зародилася ще у 2010-х у середовищі мистецького об’єднання «Дзиґа». Після того як Україна у 2022 році отримала статус кандидата в ЄС, наші міста вперше долучилися до конкурсу. Львів уже у фіналі — 21 жовтня у Брюсселі оголосять, чи отримає він титул Європейської столиці культури 2030 року. Про дипломатичну місію, значення конкурсу для України та львів’ян команда журналістів поговорила з артистичним директором Богданом Шумиловичем і програмним директором Григорієм Семенчуком: https://suspilne.media/culture/1141536-vidpovidalnist-buti-ak-lviv-zmagaetsa-za-zvanna-evropejskoi-stolici-kulturi-2030/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

#суспільство #культура ГО «Деколонізація.Україна» вимагає демонтувати пам'ятник російського поета Олександра Пушкіна в Одесі. Там зазначать, що процес деколонізації в місті був уповільнений через дії попереднього міського голови Геннадія Труханова, тому рішення необхідно відновити відповідно до розпорядження голови Одеської ОВА. Детальніше: https://suspilne.media/odesa/1140832-v-odesi-vimagaut-demontaz-pamatnika-puskinu-so-vidpovili-u-vijskovij-administracii/