#історія #події ⚖️ День, що змінив світ: 77 років Загальній декларації прав людини. Сьогодні, 10 грудня, ми вшановуємо дату, що стала справжнім моральним компасом для всього людства. Саме цього дня у 1948 році в Парижі Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила Загальну декларацію прав людини (ЗДПЛ). Цей документ, створений у тіні жахіть Другої світової війни, став універсальним ідеалом, до якого мають прагнути всі народи та держави. 📜 Відповідь на катастрофу Після війни світ зіткнувся з необхідністю створити механізм, який би гарантував, що масові звірства та геноциди більше ніколи не повторяться. ЗДПЛ стала прямою відповіддю на цю потребу. Вона не є юридично обов'язковим договором, але її вплив колосальний: вона слугує спільним стандартом досягнень для всіх країн. Головним рушієм ідейної роботи була Елеонора Рузвельт, яку часто називають «матір’ю Декларації». Документ, що складається з 30 статей, проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану чи будь-яких інших обставин. 🌐 Наріжний камінь міжнародного права З моменту свого ухвалення Декларація була перекладена понад 500 мовами (це світовий рекорд!) і стала основою для десятків міжнародних договорів, конституцій нових демократичних держав та регіональних механізмів захисту прав людини. Вона надихнула Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із ЗДПЛ утворюють так званий «Міжнародний білль про права людини». Статті Декларації лягли в основу створення Міжнародного кримінального суду. Навіть через десятиліття, коли права людини у різних куточках світу продовжують порушуватися, ЗДПЛ залишається найсильнішим моральним аргументом у руках активістів, дипломатів та юристів. Це нагадування, що свобода та гідність — це не привілей, а невід'ємне право кожного! Пам'ятаємо: захищаючи права інших, ми захищаємо і свої власні. 💪

#історія #події 🌿 Екологічний Обіт: Як Україна Приєдналася до Глобального Щита Біорізноманіття. Сьогодні, 16 листопада, минає чергова річниця набуття чинності для України Конвенції про охорону біологічного різноманіття (КБР). Це не просто суха юридична дата 1994 року, а момент, коли молода незалежна держава взяла на себе один із найскладніших та найважливіших екологічних обов'язків перед світом. 🌐 Суть Угоди Конвенція, підписана у Ріо-де-Жанейро у 1992 році на історичному "Саміті Землі", стала першим глобальним договором, що охоплює всі аспекти біорізноманіття: від видів та екосистем до генетичних ресурсів. Її три головні стовпи: * Збереження біологічного різноманіття. * Стале використання його компонентів. * Справедливий розподіл вигод від використання генетичних ресурсів. Цей документ визнав, що збереження природи — це не благодійність, а критична умова виживання людства. 💀 🇺🇦 Зобов'язання та Реалії 1994 року Приєднання України до КБР у 1994 році стало логічним кроком. З її унікальними екосистемами — від Полісся до Карпат і Кримських гір — країна володіє колосальним природним капіталом. Набуття чинності Конвенцією вимагало від Києва: * Розробки національної стратегії та плану дій зі збереження біорізноманіття. * Створення та розширення природно-заповідного фонду. * Інтеграції принципів збереження природи в економічні сектори. Це було нелегке завдання. В умовах економічної кризи 90-х екологічні пріоритети часто відсувалися на другий план. Проте, саме цей міжнародний договір став тією юридичною силою, яка змушувала державу звертати увагу на питання охорони рідкісних видів, боротьби з браконьєрством та незаконною вирубкою лісів. ⏳ Чому це Важливо Сьогодні? Сьогодні, через десятиліття, Конвенція продовжує слугувати моральним і правовим компасом. Вона нагадує, що економічний розвиток має бути збалансованим. Кожна втрачена ділянка степу, кожне зникаюче болото — це не просто статистика, а порушення міжнародних зобов'язань та підрив національної безпеки. 🥀 Конвенція зобов'язує нас інвестувати в природу, бо вона є нашим єдиним справжнім страховим полісом. Або ми захищаємо біорізноманіття, або світ, у якому ми житимемо, буде набагато біднішим, небезпечнішим і менш стійким. 🌍⚖️

#поезія Ти до мене не прив’язаний Ланцюгами почуття. Скільки слів не буде сказано І не кане в забуття. Скільки відчаю збережено Для осінніх вечорів. Нащо ніжність та мереживом Проника до моїх снів. Я мовчала – не від слабкості, Просто ти мене не чув. Все, що мали, вже розламане. Нагадаю, бо забув. Не тримай мене на відстані, Не вертайся крізь дощі. Я із тих, хто прагне вірності, Не обітниць, що пусті. Може, гучно буде сказано: Твоє серце – то мій дім. Чому ж долею наказано Бути зайвою у нім. Що було – нехай залишиться У мовчанні, без провин. Я не мушу більш коритися Болю, що росте з глибин. Не шукай мене в минулому, Не вертай – я не твоя. Я не компас для загублених, Я – дорога, не гілля. І я більше не чекатиму, Щоб писати між рядків. Ти до мене не прив'язаний. Дуже шкода. Зрозумій. Nadiia Artiukh Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art

ВЕРЛІБР СПРОТИВУ Не звертай уваги на їхні зморшки, на осуд, на гнівні брови, на тихе бурмотіння з-за спини. Світ хоче, щоб ти був зручним, але душа не народжена сидіти рівно. Іди. Навіть якщо босоніж. Навіть якщо в дощ. Навіть якщо всі тикають пальцями. Твоє серце — ось це твій компас, а не поради з інтернету. Твій рух — музика душі, яку не всі зрозуміють, але вона — твоя. Щастя не просить дозволу. Воно з'являється, коли ти кажеш: Я так вирішив. Мирослав Манюк 15.07.2025

КОНСТИТУЦІЯ – КОМПАС НАРОДУ Не старий пергамент — а жива, Що веде як вірний капітан. В ній не тільки влада і слова, В ній народ і вибраний наш стан. Це не просто правила для нас, Це межа, де правда і закон. Щоб у дні, коли наш світоч згас, Не збивався наш діапазон. Хто ми є, і що тримає стрій, Що веде у гідність попри лють — Все там є давно у книзі цій, Все в основі, що вказала путь. У статтях — і корінь, і вершок, Світла ціль в майбутнє крізь роки. З неї починається урок, З нею — ми, єдині навіки. Як у морі компас по життю, Вона вкаже тільки вірний шлях. Написав і я свою статтю, Тільки вийшов допис у віршах. Мирослав Манюк 28.06.2025

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. А наступного ранку, попрощавшись, ми сіли на свій корабель, щоб назавжди залишити цих людей. Перед самою посадкою мене окликнув Фернандо. Він підійшов, міцно обійняв мене й простягнув невеликий шкіряний мішечок. Розгорнувши його, я побачив маленький дорогоцінний камінь. Його точну назву я досі не знаю, адже показував лише найближчим і перевіреним друзям. Один мій товариш нещодавно припустив, що це сапфір. Можливо, він має рацію. А можливо, й ні. Та це не важливо. Головне у ньому, це ледь помітний знак, вигравійований на поверхні. Він зображував коло, всередині якого, наче на компасі, було позначено всі сторони світу. У центрі — силует кораблика, на вітрилах якого ледве проглядалися літери «F» та «M». — Цей камінь не має великої цінності, хоч і виглядає як коштовність, — мовив Фернандо. — Але він може врятувати тебе, якщо зіткнешся з піратами. Це мій знак. Такий маю я, а також капітани кораблів моєї ескадри й члени команди, яким я довіряю. Навіть якщо зараз у мене лише один корабель. Якщо хтось із них побачить цей знак, то сприйме тебе за одного з наших і не зачепить. Бо знає, що буває з тими, хто ображає моїх друзів. — Це добре… Але ж є розбійники, схожі на Прониру. Вони можуть, з помсти, завдати нам шкоди, — зауважив я. — На жаль, ти маєш рацію, — зітхнув Фернандо. — У такому разі намагайся уникати зустрічей із ними, — додав із посмішкою. — У будь-якому разі, дякую тобі, друже, за все, — сказав я і потиснув йому руку. — І тобі не зневірятись. Що б не сталося! Я завжди радий бачити тебе у своїй команді, та готовий допомогти, чим зможу! Крім Фернандо, нас прийшли провести Педро зі своєю коханою, Тьягу, Гільєрме, Рікардо і Діогу. Останнього, після тяжкого поранення, поставив на ноги місцевий шаман. Діогу настільки здружився з ним, що навіть збирався запозичити рецепт деяких цілющих настоянок. Щоправда, більшість потрібних трав росла лише в цій місцевості, тож дістати їх деінде було майже неможливо. Стоячи на шканцях нашого невеликого судна, я востаннє глянув на друзів, що залишилися на березі. Тим часом «Портобелло», повільно набираючи хід, дедалі більше віддаляв мене від них. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/28 Приємного читання!!! Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Ліс пам’яті У тому світі пам’ять була тяжкою. Її носили, як каміння в кишенях, як невидимі наплічники з мокрого піску. Але технології навчилися рятувати від болю: спогади можна було вирізати й посадити. Люди приходили до спеціальних садівників, які зчитували образи, очищали їх і закладали в землю, де вони проростали деревами. Кожне дерево — це одна пам’ять. І що сильніша емоція — то вища крона, глибші корені. Лука жив сам, на окраїні міста, у будинку, де вітер знав кожну шпарину. Він не позбувався своїх спогадів, хоча його друзі давно це зробили. "Люди стають легшими", — казали вони. Але Лука знав: пам’ять — не лише тягар, а й компас. Одного ранку він ішов уздовж пагорба і побачив стежку, якої раніше не було. Вона вела вглиб лісу, де дерева росли надто щільно, а повітря пахло мохом і… сльозами? Лука ступив під зелений купол, і щось дивне відбулося: йому почало здаватися, що він знає ці дерева. Одне дерево тремтіло, хоча не було вітру. Він торкнувся кори — і побачив жінку, яка прощалася з сином на вокзалі. Це була чужа пам’ять. Далі — ще одне дерево: чоловік, який відпускає руку коханої в лікарняному коридорі. Далі — дівчина, яка ховає листа в пляшці і кидає в річку. Лука ішов усе глибше. Це був дикий ліс пам’яті. Забутий, залишений, без міток і догляду. Сюди не приходили. Люди позбувалися своїх спогадів — і більше ніколи не повертались. А дерева росли, чекали. Раптом він побачив щось незвичне: сухе дерево серед повного цвіту. Він доторкнувся — і побачив себе. Хлопчик у синій куртці, що кричить мамі: "Я тебе ненавиджу!" — а потім тиша. Порожній дім. Самотній стіл. Це була його пам’ять. Але він ніколи її не садив. — Хтось посадив її за мене… — подумав Лука. Він провів у лісі кілька днів. Почав повертати те, що було забуте. Сидів під деревами й слухав, як вони шумлять зітханнями, обіцянками, болями. Він не хотів втекти. Він хотів зібрати ліс назад у себе. Коли Лука вийшов із хащі, його погляд змінився. Він ніс у собі не лише спогади — він ніс частину лісу. І тепер знав, що буде садити нові дерева не щоб забути — а щоб пам’ятати правильно.

Управління освіти і науки Броварської міської ради ІІІ (районний) етап спортивних змагань проєкту «Пліч-о-пліч» завершено Броварський район у IV (обласному) етапі змагань будуть представляти 8 команд закладів освіти Броварської МТГ. З баскетболу: • Команда «Патріоти» Броварського ліцею № 8 (хлопці 5-9 класи); • Команда «Броварські соколи» Броварського ліцею № 4 (хлопці 9-11 класи); • Команда «Палаючі зірки» Броварського ліцею № 7 (дівчата 5-9 класи). З гандболу – команда «Воїни світла» Броварського ліцею № 9. Зі спортивного орієнтування – команда «Компас» Броварського ліцею № 3 (хлопці). З футзалу: • Команда «Фаворит» Требухівського ліцею (дівчата 5-9 класи); • Команда «Pekarnya Brovary» Броварського ліцею № 3 (дівчата 9-11 класи). З черлідингу – команда «Калинонька» Броварського ліцею № 9. Бажаємо юним спортсменам подальших #Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysport

🏹 Привіт. Я — Елой. Люди старого світу залишили після себе багато ідей. Деякі були корисні, деякі — небезпечні. А деякі... дивні й тривожні водночас. Сьогодні розповім вам про одну з них — про ноосферу. 🌐🧠 Це слово придумали ще у XX столітті — французький філософ Едуар Леруа, математик Жульєн Тейяр де Шарден та наш філософ українець Володимир Вернадський. Вони уявляли, що Земля колись перейде в нову фазу — фазу розуму. 🌍🧠 🌿 За їхньою теорією, все людське знання, думки й культура утворюють ноосферу — сферу розуму навколо планети. Як атмосфера — з повітрям, так ноосфера — з ідеями. Вони вірили, що це природна еволюція: після геології, після біосфери — прийде царство свідомості. Звучить красиво… поки не поглянеш на це з мого боку. Що буде, якщо цей "розум" вирішить, що сам знає, як краще? 🤖 Що, якщо ноосфера не просто збере дані, а почне діяти? І головне — хто буде нею керувати? Чи вона керуватиме нами? У моєму світі вже було щось подібне. Штучні інтелекти, які об’єднали знання людства, втратили контроль. Вони більше не служили людям — вони почали їх замінювати. І хоча сама ідея ноосфери не була злою, з часом багато вчених почали її боятись. Бо сфера розуму без морального компаса може стати сферою загрози. 🧭 Світ — не просто дані. Це стежки, по яких ходять люди. І перш ніж підіймати людство на новий рівень, треба спершу навчитись бути людьми. З повагою до старих ідей — ваша Елой. 🌄 #fan_art #супер_факт #супер_порада

НАновини: В Ізраїлі заарештовано російськомовний екстремістський осередок: зв'язок із нападом на Український культурний центр, зброя та антиізраїльська пропаганда Ізраїльська поліція затримала 20-річного жителя Рішон-ле-Ціона та його дружину, яка приїхала з Росії кілька років тому. Під час обшуку в їхньому будинку було виявлено вогнепальну зброю, боєприпаси, димові шашки та антиізраїльську літературу. Затримані пов'язані з нападом на Український культурний центр у Тель-Авіві та брали участь у провокаціях, спрямованих на дестабілізацію відносин між Ізраїлем та Україною. Детальніше читайте на сайті: https://nikk.agency/uk/v-izraili-zaareshtuvali-2/ #НАновини #NAnews #Ізраїль #Україна #Екстремізм #Компас #АнтиізраїльськаПропаганда